Традиційна китайська культура. Синівська шанобливість. Частина 8. Цай Шунь і шовковиця

(Minghui.org) Цай Шунь жив в останній період династії Західна Хань (206 р. до н.е. — 24 р. н.е.) у провінції Хенань. У ранньому віці він утратив батька, проте мав матір.

Уникаючи хаосу, спричиненого війною, вони переїхали до Сіньцзяна (розташованого в нинішній провінції Хенань). Багато людей вимушено покинули свої домівки, тому земля стояла необробленою. Щоб якось вижити, Цай щодня ходив просити милостиню. Коли йому вдавалося випросити хорошу їжу, він приносив її додому й віддавав матері, а сам харчувався залишками овочів чи дикими травами.

Військові дії посилилися, і багато місцевих жителів утекло. Через це життя Цая та його матері стало ще скрутнішим. Йому доводилося ходити за милостинею дуже далеко, та їжі вдавалося випросити вкрай мало. Через те, що він був ще дуже юним, мати часто виходила на околицю села й чекала його в сутінках, побоюючись, що з ним може щось трапитися. Саме тому пізніше на горі біля села Цайюань, де жили Цай із матір'ю, звели «Храм очікування сина».

Бувало й так, що Цай від зорі до полудня просив їжу, але йому не вдавалося випросити зовсім нічого. Якось він натрапив на невелику ділянку, на якій росли дерева шовковиці. Задоволений своєю новою знахідкою, юнак зібрав ягоди шовковиці в кошик і відділив стиглі (чорні) ягоди від менш стиглих. Коли по дорозі додому його зупинили солдати повстанського загону, вони з цікавістю запитали, чому ягоди в кошику розділені за кольорами? Цай відповів: «Чорні стиглі й солодкі призначені для моєї матері, а решта — для мене. Мама вже літня, і має поганий зір. Їй важко буде самій відокремити стиглі шовковиці від незрілих, тому ліпше це зробити одразу».

Солдатів зворушила його синівська шанобливість. Вони не заподіяли йому шкоди, а навпаки дали йому рису, а також корову й вівцю, яких забрали в місцевих жителів. Однак, попри крайню бідність, Цай усе ж умів розрізняти добре й погане. Він категорично відмовився прийняти те, що було отримано нечесним шляхом. Доброта й синівська шанобливість Цая викликали в солдатів спогади про їхніх батьків. Тому деякі з них вирішили відмовитися брати участь у повстанні й повернулися додому.

Коли військові дії закінчилися, життя в селі стабілізувалося. Однак мати Цая померла. І в день, коли тіло його матері ще не було поховано, трапилася ще одна біда — на садибі сусіда почалася пожежа. Вогонь наближався до домівки Цая. Він розумів, що не зможе зупинити полум'я, тому просто сів, обхопив труну з покійною матір'ю руками й гірко заплакав. Однак вогонь із якоїсь невідомої причини раптом змінив напрямок, і садиба Цая не постраждала.

Синівська шанобливість високо цінувалася в конфуціанській традиції. Під час династії Юань було зібрано 24 найкращих приклади синівської пошани, які зберігалися й передавалися з покоління в покоління.

(Це завершальна частина циклу статей про синівську шанобливість).