Традиційна китайська культура. Синівська шанобливість. Частина 1. Легенда про Шуня

(Minghui.org) Славетні імператори Яо, Шунь і Юй жили в Стародавньому Китаї тисячі років тому. Ці великі правителі стали зразками чесноти для всіх наступних поколінь. За легендами традиційної китайської культури, найбільшою чеснотою імператора Шуня був синівський послух. Кажуть, що його сповнене найщирішої поваги шанування батьків навіть зворушило самі Небеса.

Спочатку Шуня звали Яо Чунхуа (тут прізвище Яо не стосується імператора Яо). Його батько був нерозумним, впертим і часто погано ставився до нього. Водночас мати Шуня була добросердою жінкою, яка піклувалася про сина. Та, на жаль, вона померла, коли Шунь був ще зовсім маленьким. Після її смерті батько Шуня взяв за дружину жінку, яка мала мало чеснот і доброти. Вона народила сина Сяна й доньку Цзи.

Сян став улюбленцем батька й матері, а із Шунем часто жорстоко поводилися всі члени сім'ї. Часом вони навіть бажали його смерті.

Шуня змушували виконувати всю найважчу роботу, водночас їжу він отримував погану й постійно ходив у старому зношеному одязі. Життя його переповнювали горе й негаразди. Однак, попри це, Шунь завжди проявляв повагу й турботу до батьків, і до мачухи зокрема, а також до своїх молодших брата й сестри. Він намагався всіляко підтримувати сімейну гармонію.

Щоразу, коли батьки Шуня погано з ним поводилися, його першою думкою було: «Напевно, я зробив щось не так, і це так їх розлютило». Він завжди намагався знаходити свої недоліки й виправляти свою поведінку, зберігаючи при цьому синівське благочестя в надії принести щастя своїм батькам.

Коли його брат Сян безпричинно чіплявся до нього, Шунь не дратувався, а вважав, що він як старший брат, не подає хорошого прикладу молодшому братові, тому Сяну бракувало чеснот. Шунь завжди був вимогливим до себе, намагаючись підтримувати високі моральні стандарти в думках, словах і вчинках. Іноді його охоплювало таке невдоволення собою, що він тікав у поле й голосно плакав, запитуючи себе, чому не може бути ідеальним і не може приносити радість своїй сім'ї? Багатьох людей дуже зворушила така шанобливість юнака до батьків. Кажуть, що щирість і доброта Шуня зворушили не лише людей навколо, але сколихнули Небо й Землю.

У стародавніх легендах розповідається, що, коли Шунь працював у полі біля гори Лішань, він був у повній гармонії з усім навколо: скелями, рослинами, птахами, звірами, комахами та рибою і всі вони приходили допомагати Шуню. Слони приходили, щоб допомогти йому обробляти поля, зграї птахів прилітали й виривали бур'яни. Люди, які стали свідками цього, дивувалися й захоплювалися силою чеснот Шуня, який водночас залишався скромним і шанобливим.

З плином часу розповіді про чесноти й синівський послух Шуня розповсюдилися. У всій країні стало відомо, що Сунь — шанобливий син.

Тодішньому імператору Яо було вже 86 років, але в нього не було спадкоємця. Через вік він давно вже думав про гідного наступника. Якось він звернувся за порадою до своїх міністрів, і всі порекомендували йому Шуня саме через те, що той був зразком синівської шанобливості. Вони вважали, що, якщо Шунь, попри такі великі труднощі, зміг зберегти гармонію в родині, значить він, безсумнівно, зможе добре подбати про державу і свій народ.

Коли Шунь став імператором, він із сумом говорив: «Навіть зараз мої батьки все ще не люблять мене. Який сенс тоді бути Сином Неба й займати трон?»

Та, як кажуть, «Небо не розчарує старанну людину». Зрештою сім'ю Шуня глибоко зворушила його щирість, і члени родини стали добре до нього ставитися.

Синівська шанобливість мала велике значення в Стародавньому Китаї. Якщо хтось зміг проявляти синівську шанобливість попри погане поводження батьків і родичів, це вважалося найвищою чеснотою.

Шунь зміг здійснити це, тому його відданість батькам стала прикладом для багатьох поколінь.