Чистий, відкритий розум і серце лотоса

(Minghui.org) Чжоу Дуньї (1017–1073 рр.), відомий учений династії Сун (960–1279 рр.), з дитинства любив читати. Понад усе він цінував гідність, тоді як слава й багатство були для нього подібні до пилу. Якось він написав: «Для проникливої людини розум, узгоджений із Дао, — це її благородство, а тіло, вільне від хвороб, — її багатство. Досягнувши й того й іншого, вона живе, ні про що не турбуючись».

Упродовж усієї своєї кар’єри державного службовця Чжоу славився чесністю в судових справах і вмінням справедливо виправляти помилково винесені рішення. Він також був відомий своєю добротою й співчуттям до людей, ці якості стали невіддільною частиною його духовної натури. Він із великим ентузіазмом просував даоські концепції серед літераторів епохи Сун, і його ідеї справді знаходили відгук у багатьох освічених людей.

Історики називали Чжоу людиною, яка «мала високі цілі, великі знання і поводилася, як стародавні мудреці». Ці благородні якості він демонстрував упродовж усього свого життя.

У віці 24 років Чжоу було призначено помічником префекта в повіті Феннін (нинішня провінція Цзянсі). На той час у в’язниці перебувало чимало людей, справи яких відкладалися і залишалися незавершеними. Прибувши на місце, Чжоу швидко розібрався із цими справами, покаравши злочинців і звільнивши невинних, чим заслужив похвалу місцевих жителів. Одна справа була дуже складною і тягнулася вже кілька років. Однак Чжоу зміг розплутати її всього після одного допиту. Люди були дуже вражені його здібностями.

Завдяки своїм досягненням Чжоу було призначено військовим радником у Наньані (сучасна провінція Фуцзянь). В одній зі справ, які він розглядав, Ван Куй, префект міста Наньаня, вирішив стратити ув’язненого. Багато людей не були згодні з таким рішенням, але не наважувалися висловитися, оскільки Ван був відомий своєю суворістю й впертістю. Чжоу сперечався з Ваном і наводив аргументи, але Ван усе одно відмовлявся слухати.

Побачивши таку ситуацію, Чжоу вирішив подати у відставку. Він сказав: «Я не стану догоджати вищим чиновникам ціною чийогось життя». Це змусило Вана одуматися, й ув’язненого помилувати. Після цього Ван часто вихваляв Чжоу й навіть рекомендував його імператорському двору.

Незабаром після цього Чжоу було призначено головою округу Наньчан (у сучасній провінції Цзянсі). Жителі Наньчана були дуже задоволені й казали: «Це чиновник, який розкрив справу одним допитом у Фенніні. Нарешті, у нас з’явилася надія!» У цьому районі було багато підступних чиновників і місцевих бандитів, які обманювали людей, але з прибуттям Чжоу вони злякалися, що понесуть відповідальність за свої дії, і перестали поводитися погано.

Після цього Чжоу став чиновником у Хечжоу (нині Чунцін). Оскільки він був настільки здібним, нижчі чиновники під час розгляду справ завжди покладалися на Чжоу, а місцеві жителі не хотіли виконувати накази, якщо вони не надходили від нього.

Пізніше Чжоу підвищили на посаді і призначили в провінцію Гуандун. Він продовжував старанно працювати над розкриттям несправедливих справ. Він також відвідав один за одним усі регіони, які перебувають під його юрисдикцією, у тому числі віддалені райони й навіть місця з інфекційними захворюваннями. Коли він вирушив у Дуаньчжоу, відомий високоякісним чорнильним камінням, місцеві жителі розповіли йому, що чиновник Ду Цзи монополізував видобуток чорнильних каменів у своїх інтересах і не дозволяв приватний видобуток.

Чжоу звернувся до імператора з проханням заборонити місцевим чиновникам брати участь у видобутку чорнильного каміння. Крім того, він попросив ухвалити постанову, згідно з якою чиновник не може брати понад два чорнильні камені для особистого користування. Імператор схвалив це прохання, і місцеві жителі залишилися задоволені тим, що їм повернули право на видобуток каміння.

Чжоу також приділяв велику увагу освіті й сприяв створенню державних шкіл скрізь, де б він не перебував. У вільний час він також викладав. Його особистість і знання привернули багатьох охочих вчитися в нього. Чен Сян, чиновник імператорського суду судового нагляду, був одним із шанувальників Чжоу. Він послав двох своїх синів (Чен Хао та Чен I) вчитися в Чжоу. Обидва пізніше стали відомими вченими.

Працюючи чиновником у Ганьчжоу (сучасна провінція Цзянсі), Чжоу потоваришував із Чжао Бянем, який служив префектом Ганьчжоу на той час. Чжао захоплювався Чжоу за його шляхетну поведінку, а Чжоу поважав Чжао за чесність та безкорисливість. Вони обидва розуміли важливість освіти й домовилися займатися просвітництвом. Разом вони заснували Академію Цінсі в Цяньчжоу, де Чжао читав лекції про те, як правильно поводитися, а Чжоу вчив, як суворо вимагати від себе, бо шляхетний чоловік не робить однієї і тієї ж помилки двічі. Їхні лекції мали велику популярність, і багато вчених приїжджали з усієї країни, щоб послухати їх, тому в академії завжди було багато учнів. У результаті в Цяньчжоу люди володіли високими моральними якостями, а в суспільстві панувало процвітання й повага до інтелектуалів.

Попри свою популярність, Чжоу був байдужим до слави й багатства і вів просте життя. В одному вірші він написав:

«Як чиновник, я маю багато справ, але не відчуваю втоми.
Моя мета — бути чесною людиною і мати спокійне, чисте серце».

В іншому вірші він сказав:

«Зазвичай я їм батат і овочі цілий рік,
і ношу простий лляний одяг;
Їжа й дах над головою — це все, що мені потрібно,
здоров’я й душевний спокій неоціненний».

Хоча Чжоу працював чиновником у різних місцях, його зарплата була невеликою, він також давав гроші нужденним. Але він ніколи не переймався тим, що живе так скромно.

Одного разу його друг Пань Сінсі прийшов відвідати його й потім написав: «Я побував у резиденції [Чжоу] і виявив, що єдине, що в нього було, крім одягу, — це стара скриня, і грошей менш ніж сто монет. Не дивуйтеся, я бачив це на власні очі».

Завдяки своїй праведності Чжоу приносив користь людям, де б він не був. Після того, як Чжоу став главою Ченьчжоу (сучасна провінція Хунань), Чжао Бянь написав вірш, що вихваляє його:

«Більше немає судових позовів, усі місцеві жителі щасливі».

Відомий поет Су Ши також присвятив свої рядки Чжоу:

«Ти маєш усі шляхетні якості і відійшов від справ із чистою совістю».

Поет Хуан Тінцзянь так описав Чжоу:

«У нього дуже шляхетний характер та ясний розум.

Спілкуватися з ним так приємно — наче бачити чисте небо після дощу».

Працюючи в Нанькані, Чжоу побудував школу для навчання біля підніжжя гори Лу (також відомої як Лушань). Вийшовши на пенсію, він залишився там і заснував Академію Ляньсі, де навчав студентів і спілкувався з даосами. Його гідний характер знайшов свій відбиток у написаній ним «Чому я віддаю перевагу лотосу», уривок нижче:

«У воді й на суші є багато прекрасних рослин і квітів.
Тао Юаньмін із династії Цзінь особливо любив хризантему.
З часів династії Тан багато хто цінує півонію.
Але я віддаю перевагу лотосу.

Він підіймається з бруду, але зберігає свою чистоту.
Він розквітає на хвилях, але його цвіт не зачаровує.
Його стебло високе й пряме, без зайвих лозин і гілок.
Аромат легкий і чистий і далеко розноситься вітром.
Він усамітнюється серед вод, чистий і витончений, прекрасне видовище для очей,
але недоступний тим, хто шукає випадкову іграшку.

Хризантема — відлюдник серед квітів,
Півонія символізує багатих і заможних.
А от лотос — квітка шляхетності й гідності.
Після Тао, поета, хто любив хризантему?
А хто вибере лотос, як я?
Що ж до півонії, то її вже дуже багато хто любить».