​Аспірант: «У мене пройшов ревматоїдний артрит»

(Minghui.org) Я навчаюся на першому курсі аспірантури в американському університеті. Незабаром після китайського Нового року 2004 року в мене з'явилися болі в пальцях і зап'ястях. Симптоми нагадували тендиніт (запалення сухожиль). Університетський лікар діагностував у мене синдром зап'ястного каналу, захворювання, яке часто вражає людей, що багато працюють на комп'ютері. Ліки не принесли мені полегшення, а навпаки призвели до появи побічних ефектів, таких як болі в животі. Наприкінці лютого біль перейшов у плечі. Через кілька днів пронизливий біль у верхній частині спини та колінах розбудив мене о другій годині ночі. Університетський лікар не зміг поставити діагноз і направив мене в місцеву, більш сучасну лікарню до фахівця з ревматології й імунології. Однак навіть після ретельного обстеження лікарі так і не змогли виявити проблему. Лікар припустив, що якщо через три місяці мій стан не покращиться, то, найімовірніше, я страждаю на ревматоїдний артрит. Така невідомість мене сильно мучила, і мені ставало дедалі гірше.

Я відчайдушно шукав в інтернеті будь-яку інформацію про артрит і з'ясував, що мої симптоми найбільше нагадували конкретний вид ревматоїдного артриту. Я навіть не міг міцно стиснути в руках палички для їжі. Однак, я продовжував відправляти безліч електронних листів фахівцям у цій галузі у великих лікарнях Тайваню. Більшість із них відповідали: «Можливо, у вас ревматоїдний артрит, але ми не можемо це підтвердити без проведення обстеження». Такі відповіді не вселяли оптимізму. Мені ставало все гірше, стало важко ходити. Це захворювання зазвичай спочатку вражає суглоби, які піддаються сильній деформації. Потім воно може вразити серце. Через кілька років або, можливо, десятиріч пацієнт може померти. Моїм батькам було під 60 років, і вони жили на невелику пенсію з моїми молодшими братом і сестрою. Витрати на моє лікування стали б для них величезним тягарем. Я був у повному розпачі.

Коли я вирішив востаннє переглянути зібрані в інтернеті матеріали про артрит, несподівано одна стаття привернула мою увагу. Автор статті ділився своєю історією одужання від ревматоїдного артриту. Побіжно пробігши статтю очима, я виявив що вона була написана практикувальником Фалунь Дафа з Китаю. Я ще раз із великим сумнівом перечитав статтю. Потім я переглянув усі статті на цьому сайті й дізнався, що з допомогою Фалуньгун можна вилікувати рак, розростання кісткової тканини та інші складні хвороби. У моєму серці з'явилася надія. Якщо практика Фалуньгун дійсно має таку чудову силу, мені хотілося б вивчити її якомога швидше. Я почав шукати в інтернеті матеріали про Фалуньгун. На гонконзькому вебсайті я знайшов посилання на вебсайти Фалунь Дафа по всьому світу, де знайшов імена контактних осіб, які проводили безплатні заняття в багатьох університетах США. Дивно, але волонтер Фалуньгун у моєму університеті виявився західним чоловіком! Зробивши кілька марних спроб зв'язатися з ним електронною поштою і телефоном, я подумав, що він, можливо, уже закінчив навчання в університеті.

Перебуваючи в деякій розгубленості, я й далі шукав. На гонконзькому вебсайті Фалуньгун я знайшов відеоопис п'яти комплексів вправ Фалунь Дафа. Дотримуючись порад практикувальників Фалунь Дафа, я прослухав дев'ять лекцій Учителя Лі в інтернеті, видрукував головну книгу Фалуньгун «Чжуань Фалунь» і прочитав її.

Після першого прочитання «Чжуань Фалунь» у мене виникло багато запитань. Деякі терміни здалися мені доволі містичними. Але, прочитавши на вебсайті Фалуньгун відгуки практикувальників Фалунь Дафа, я зрозумів, що «Чжуань Фалунь» наставляє людей покращувати свій характер. На початку під час перегляду відеолекцій Учителя Лі я засинав. Проте, у моїй свідомості постійно виникало усміхнене обличчя Вчителя, і я був щиро захоплений його невпинними зусиллями й безкорисливим бажанням допомогти людям стати кращими. Дивно, але на другу ніч після початку практики, мені стало дуже спекотно і вночі довелося спати без ковдри. Наступного дня в мене зник жахливий, неприємний запах із рота, який був спричинений моїм захворюванням.

Я почав практикувати старанніше. Через деякий час у мене пройшло безсоння та з'явився хороший апетит. Я вирішив повернутися до Тайваню, оскільки не хотів бути тягарем для своїх однокурсників. У мене знову з'явилася надія! Я знав, що на Тайвані багато практикувальників Фалуньгун, і сподівався, що вони навчать мене правильного виконання вправ. Я прилетів до Тайваню ввечері 13 квітня 2004 року в інвалідному візку та об 11 вечора був уже вдома. О 5 годині ранку наступного дня я вирушив на пункт практики, який розташовувався в будівлі Сільськогосподарської й промислової школи Таоюаня, щоб виконати вправи з практикувальниками Фалунь Дафа.

Уранці 15 квітня 2004 року батьки відвезли мене до лікаря в лікарню Чжангун у місті Лінькоу. Ґрунтуючись на новітніх діагностичних методах обстеження в поєднанні з попередніми аналізами крові, два професори медицини діагностували в мене синдром гіпермобільності (супроводжується повторюваними болями в суглобах). Лікарі сказали, що я буду страждати від болю все життя, що залишилося, не зможу підіймати важкі речі і взагалі виконувати важку роботу. За їхніми словами, мені належало все життя залежати від знеболювальних. Виїхавши в інвалідному кріслі з кабінету, я сказав батькам, що хочу практикувати Фалуньгун!

У той же день батько приніс мені книгу «Чжуань Фалунь». Приступивши до її повторного прочитання, я почав практикувати ще старанніше. Увечері 16 квітня 2004 року я на своїх покалічених ногах відвідав семінар Фалунь Дафа. Пам'ятаю, як один із практикувальників Фалунь Дафа сказав мені: «Якщо ти можеш приходити на пункт практики самостійно, то навіщо тобі турбувати батька?» Так я став ходити маленькими кроками на пункт практики в Таоюані.

19 квітня 2004 року я відвідав дев'ятиденний курс лекцій Фалуньгун. На моїй шиї з'явилися червоні цятки, які нестерпно свербіли. Я намагався не звертати на них уваги та щоразу, коли відчував свербіж, виконував п'яту медитативну вправу. Приблизно за тиждень червоні цятки зникли, і хоча у мене все ще трохи боліло коліно, я вже міг нормально ходити!

Спочатку я міг сидіти в медитації тільки 10 хвилин. Поступово я зміг медитувати вже впродовж 50 хвилин. Не витративши жодного юаня на ліки й дорогі процедури, я позбувся практично невиліковної хвороби тільки завдяки практиці Фалунь Дафа.

Побачивши зміни, що відбулися зі мною, мої тітка, дядько, а також друзі моєї матері почали практикувати Фалуньгун. Наклеп Цзян Цземіня на Фалунь Дафа та практикувальників у Китаї — це пропаганда, яка обдурила багатьох людей. Тепер, коли мені пощастило стати практикувальником Фалуньгун, я буду старанно займатися. Я зроблю все можливе, щоб більше людей дізналися правду про переслідування Фалуньгун у Китаї і про дивовижно цілющу силу цієї практики.