Спортсмена, який встановив світовий рекорд, ув'язнено за відданість Фалуньгун

(Minghui.org) Спортсмен, який встановив світовий рекорд, з міста Уханя провінції Хубей, нині утримується у в'язниці Фаньцзятай за відданість Фалуньгун (Фалунь Дафа), практиці самовдосконалення, послідовників якої з липня 1999 року переслідує комуністична влада Китаю. Стало відомо, що Чжан Ціньюань піддавався різним формам жорстоких тортур.

Чжана, мешканця району Цзянхань міста Уханя, було заарештовано 29 березня 2023 року у квартирі, що орендується ним, у районі Сіньчжоу того ж міста. Його відвезли до поліційної дільниці Сіньхуалу в районі Цзянхань. Невідомо, коли його ув'язнили.

Рідним Чжана не повідомили жодної інформації про стан його справи, але вони припускають, що, швидше за все, його ув'язнили терміном на чотири роки, до якого його засудили у 2006 році. Після того, як його тоді несправедливо було засуджено, наступні 17 років він жив далеко від будинку, ховаючись від переслідування. У 2008 році влада чинила тиск на його роботодавця, змусивши звільнити Чжана. Чжану також припинили виплачувати допомогу за зразкову працю й допомогу по інвалідності (загальною сумою 10 000 юанів на рік).

Чжану (приблизно 56 років) ще в дитинстві ампутували ліве передпліччя після нещасного випадку, проте інвалідність не завадила йому займатися спортом, і він виграв багато національних змагань.

У 1994 році він встановив світовий рекорд і став чемпіоном у потрійному стрибку на IV Далекосхідних і Південно-Тихоокеанських іграх для людей з обмеженими можливостями. 1995 року його включили до складу національної збірної, яка мала відвідати Літні Паралімпійські ігри 1996 року в Атланті, але він не поїхав на них через непередбачені обставини.

Після того, як у 1999 році почалося переслідування Фалуньгун, Чжана неодноразово заарештовували за обстоювання духовних переконань. Нижче наводиться уривок із його особистої розповіді про пережиті ним страждання за ці роки.

«5 листопада 2001 року мене заарештували співробітники з відділу внутрішньої безпеки Управління поліції міста Уханя за те, що я розсилав людям листи з інформацією про Фалуньгун. Мене тримали в центрі ув'язнення №2 міста Уханя, а 3 грудня перевели до центру „промивання мізків“ Ердаопен району Цзянхань. Мені не дозволили спати та змусили весь день стояти обличчям до стіни. Я відмовився зректися Фалуньгун, як від мене вимагали, і тому через шість місяців мене перевели до центру ув'язнення Хуанцзядавань району Цзянхань. На знак протесту я оголосив голодування, і на вісімнадцятий день мене звільнили.

У січні 2003 року я поїхав до Пекіна, щоб відстояти своє право займатися Фалуньгун, але мене заарештували. У поліційній дільниці Дунфен району Фаншань міста Пекіна мене допитували й катували. Я відмовився назвати своє ім'я та адресу, і мене, прив'язавши до „лави тигра» (пристосування для тортур), били до півночі. Після цього за мною почали стежити, не даючи мені заплющувати очі.

Наступного ранку мене відправили до центру ув'язнення №2 Управління поліції району Фаншань. Під час проходження медичного огляду навіть охоронці центру ув'язнення засудили поліціянтів за те, що мене так жорстоко побили. Я оголосив голодування в центрі ув'язнення, і мене багато разів піддавали насильницькому годуванню. Трубка для годування часто була в крові. Через 37 днів керівництво центру ув'язнення повідомило поліційну дільницю Дунфен, що мене потрібно забрати. Але поліціянти, забравши мене із центру ув'язнення, не відвезли мене додому, а висадили на автобусній зупинці, попри мій тяжкий стан.

19 липня 2005 року мене знову заарештували співробітники відділу внутрішньої безпеки Управління поліції міста Уханя. Під час обшуку вони забрали цінні речі на суму майже 10 000 юанів, включно з комп'ютером і принтером. Мене відвезли до центру ув'язнення №2 міста Уханя. Я оголосив голодування, і мене піддали насильницькому годуванню. Трубка для годування була діаметром із палець, і коли її витягли з мого носа, вона була в крові.

За те, що я відмовився підкоритися і після кількох тортур насильницьким годуванням, охоронці прив'язали мене до дерев'яного ліжка, розтягнувши мої руки й ноги в різні боки та прикувавши їх наручниками до чотирьох стояків ліжка. Вони завжди залишали трубку для годування в моєму стравоході. Під час кожного примусового годування вони вливали рідину через трубку. Ці жорстокі тортури тривали до мого звільнення 9 серпня 2005 року.

5 квітня 2006 року мене заарештували на контрольно-пропускному пункті, коли я їхав автобусом у своє рідне селище під час фестивалю Цінмін (також відомого як День поминання). Поліціянти знову відвезли мене до центру ув'язнення №2 міста Уханя. Наступного дня відбувся суд. Я оголосив голодування і за три тижні мене звільнили під заставу. 1 червня 2006 року голова суду та поліціянти прийшли до мене додому й оголосили, що я засуджений до чотирьох років позбавлення волі. Вони сказали, що я маю десять днів для того, щоб подати апеляцію.

Щоб уникнути ув'язнення, я пішов із дому і впродовж наступних 17 років переїжджав із місця на місце».