Традиційна китайська культура. Етикет у відносинах між чоловіком і жінкою

(Minghui.org) Етикет завжди був важливою частиною традиційної китайської культури. Особливо це стосувалося відносин між чоловіком і жінкою. Вважалося, що правила гарного поводження допомагають побудувати стабільне суспільство. А відсутність соціальних норм призводить до неналежної поведінки й хаосу.

Етикет був також важливий у сім’ї. Передбачалося, що людина буде дотримуватися хороших манер у повсякденному житті в той час, коли вона стоїть, ходить, їсть або розмовляє з іншими людьми. Хоча деякі пункти із цих правил можуть здаватися сучасним людям надто суворими, але стародавні китайці саме так дисциплінували себе. Таким чином вони підтримували правильну поведінку в суспільстві.

Згідно з «Книгою обрядів», неодруженим чоловікам і жінкам неприпустимо було користуватися спільними предметами (вішаками для одягу, рушником, гребінцем). Також передавати одне одному речі, які могли спричинити фізичний контакт. Дружина не має вітатися з молодшим братом чоловіка; наложниці батька дозволялося прати тільки одяг своїх дітей. Після заручин дівчина мала носити на голові різноколірну стрічку. Стороннім людям не дозволялося довільно входити в її кімнату.

Чоловік і жінка не могли питати імен одне одного без пропозиції свахи. Дві сім’ї не взаємодіяли, поки сім’я дівчини не погоджувалася на запропоновану за наречену ціну. Після заручин призначалися дати весілля, церемонії повідомлення про цю подію предкам і поклоніння богам. На свято запрошувалися сусіди, друзі й родичі.

Крім того, чоловікам і жінкам не дозволялося черпати воду з одного колодязя, користуватися однією ванною кімнатою для приймання водних процедур, або спати на одному ліжку. Чоловічий одяг не можна було позичати жінці, і навпаки.

Настанови Лу Дунбіня

Сучасні люди, можливо, не розуміють, чому в стародавні часи норми моралі такі суворі. Легендарний даос Лу Дунбінь, який жив за часів династії Тан і став безсмертним, наставляв своїх учнів суворо дотримуватися етичних норм і правил.

Доля людини — її статки, посадове становище й багатство — часто залежали від того, наскільки гідно вона жила й уникала неналежних стосунків. Яка б жінка не зустрілася чоловікові, він мав поводитися праведно: звертати увагу на свої думки, слова, вчинки, підтримувати дружні стосунки.

Більш конкретно, він сказав:

Хоча жінка може бути привабливою

У мене не виникне жодної хтивої думки

До старшої я буду ставитися як до старшої сестри,

а до тієї, що трохи молодша, — як до молодшої сестри

Якою б вродливою не була жінка,

одна (моя) неналежна дія зіпсує її репутацію

Це також зашкодить моїй долі й удачі,

одночасно насторожить Божество,

Оскільки відплата часто настає швидко

Я не смію чинити нерозважливо й порушувати це.

Іноді, коли чую, як інші говорять про жінок,

Я серйозно зупиняю їх

Зустрівши на дорозі гарну жінку,

Я не посмію звернути (на неї) увагу, навіть якщо мені відрубають голову.

Навіть зустрівши сестер по вірі

Я не буду говорити з ними про справи

При зустрічі з кузинами

У мене не буде випадкової близькості.

Зустрівши тітку або невістку,

Я не буду сидіти або гуляти з ними.

Зустрівши племінницю або її ровесниць,

Я залишуся серйозним і не буду говорити про дрібниці

Побачивши книги або картини сексуального характеру,

я негайно спалю їх.

У разі зустрічі з непристойними людьми

я не буду з ними спілкуватися

Бог побачить моє благородство, чесність

і благословить славою та досягненнями.

Дві гідні людини в державі Лу

Лю Сяхуей був шанованим чиновником у державі Лу в період «Весни та Осені». Одного разу він вирушив до іншого міста, але виявив, що в’їзд туди закритий. Він простояв за воротами всю ніч. Біля воріт стояла красива молода жінка, яка також не могла увійти в місто. Побачивши, що на жінці дуже мало одягу, і вона тремтить від холоду, Лу подумав, що вона може захворіти або померти, тому накрив її своїм зимовим пальто. Жінка сіла й заснула, а Лю стояв не ворухнувшись, хоча в нього затекли ноги. Люди, дізнавшись про це, похвалили Лю за добропорядність.

В іншій історії до одного самотнього чоловіка з Королівства Лу вночі у двері постукала овдовіла сусідка й попросила прихистити, оскільки її дах протікав під час дощу.

Чоловік відмовив їй, пояснивши: «Існує приказка, що до 60 років чоловік і жінка не можуть залишатися разом. Ми молоді, тому я не можу вас впустити».

«Чому б вам не повчитися в Лю Сяхуей? — запитала жінка. — Він зігрів жінку своїм тілом, і люди не говорили про нього погано».

«Лю посмів так вчинити, а я не можу, — відповів чоловік. — Я буду вчитися в Лю в цьому відношенні».

Почувши це, Конфуцій похвалив того чоловіка, сказавши, що він осягнув суть основних правил і цнотливості. Якщо хтось із недобрими намірами стверджує, що зовні наслідує Лю, він просто вигадує виправдання собі.

Дівчина, що збирає шовковицю

Нижче наводиться відомий вірш про молоду жінку з династії Хань, який дає нам уявлення про норми поведінки в ті часи.

Мошан Сан (Біля тутових дерев край дороги)

Сонце сходить на сході,

освітлюючи будинок моєї сім’ї Цінь

У родині Цінь живе прекрасна дівчина,

яку звуть Ло Фу.

Ло Фу любить збирати листя тутових дерев для шовкопрядів

на південному сході міста

У неї бамбуковий кошик із зеленою шовковою стрічкою

і лавровою гілкою замість ручки.

Волосся зачесане високо в кінський пучок,

у вухах сережки з перлів

На ній шовкова спідниця абрикосово-жовтого кольору,

і фіолетовий шовковий жакет.

Люди проходячи повз по дорозі,

не можуть відвести погляду від неї.

Молоді хлопці, побачивши Ло Фу,

знімали капелюхи й поправляли хустки на голові

Ті, хто обробляв землю, переставали орати,

а хто виполював бур’яни, забували про свої сапи

Після повернення додому, вони засмучувалися,

бо не закінчили свою роботу, через несилу відвести очі від Ло Фу.

Чиновник високого рівня з південної області

на возі, запряженому п’ятьма кіньми

Послав запитати людей

хто ця прекрасна дівчина.

Люди відповіли, що ця мила дівчина

з роду Цінь, а звати її Ло Фу

Чиновник запитав, скільки років Ло Фу,

йому відповіли, що Ло Фу більше 15, але менше 20.

Тоді чиновник запитав Ло Фу:

«Поїдеш зі мною покататися?»

Ло Фу підійшла й відповіла:

«Яке дурне запитання!

У вас, правитель, є дружина,

а в мене, Ло Фу, є чоловік.

Погляньте на схід, на тисячу чоловіків, що скачуть верхи на конях,

на чолі їх — мій чоловік

Як я відрізняю його від інших?

Мій чоловік їде на білому коні, а за ним слідує вороний.

Зелена шовкова стрічка прив’язана до хвоста коня,

на голові — вуздечка, прикрашена золотом

А на поясі в нього — рідкісний меч Лулу

вартістю в тисячу монет.

З 15 років він був чиновником нижчої ланки

До 20 років служив при королівському дворі

У 30 років він служив у палаці

А в 40 став головою міста.

Він дуже гарний

зі світлою шкірою і розкішними вусами

Ходить статечно й елегантно,

у нього завжди гарні манери.

Тисячі людей, що сидять там,

кажуть, що мій чоловік — особливий».

Варто зазначити, коли люди милувалися красою Ло Фу, у них не виникало поганих думок. Винятком був високий чиновник, якому Ло Фу з гідністю відмовила.

У вірші часів династії Чжоу, опублікованому в збірці класичної поезії «Шицзін» («Книга пісень»), також ідеться про гідність і чистоту дівчини:

Хань Гуань

На півдні ростуть кокосові пальми

занадто високі, щоб відпочити в їхній тіні

По річці (у човні) пливе дівчина

занадто гідна, щоб домагатися її (уваги)

Річка Хань дуже широка,

не переплисти її під водою

Річка Янцзи дуже довга

Не подолати її в довжину на маленькому плоту.

У цьому вірші мається на увазі, що, коли дівчина справді має чистоту й гідність, у тих, хто дивиться на неї, не виникає поганих думок. Це тому, що люди знають, що порочні думки приречені, так само як неможливо переплисти річку Хань під водою або перетнути річку Янцзи від початку до кінця на маленькому плоту.

«Це справжній святий!»

Гуань Юй, відомий військовий генерал часів династії Хань, славився хоробрістю, мудрістю і, найголовніше, благонадійністю. У романі «Три царства» описується, як Гуань одного разу потрапив у полон до Цао Цао, але з ним поводилися добре. Хоча Цао Цао періодично влаштовував бенкети, але Гуаня це не зачіпало, і він відмовлявся від піднесених йому коштовних речей, а також красивих дівчат. Він прийняв тільки дорогого коня, сказавши: «Щойно я дізнаюся про місцеперебування Лю Бея (полководець, якому підпорядковувався Гуань), я вирушу туди, незважаючи ні на що».

Перебуваючи в полоні, Гуань також відповідав за охорону двох дружин Лю. Бачачи, що Гуань не спокусився багатством, Цао попросив його ночувати в одній кімнаті з дружинами Лю. Але Гуань провів ніч просто неба, невпинно читаючи. Пізніше Цао подарував Гуаню особняк. Поділивши особняк на дві частини, Гуань попросив дружин Лю залишатися всередині, де їх охороняли літні солдати. Сам же він залишався зовні.

Бог також благословив Гуаня за відданість. Коли Гуань залишив житло Цао, губернатор Сін’яна Ван Чжи наказав своєму підлеглому Ху Баню вбити Гуаня. Бажаючи дізнатися, який вигляд має Гуань, Ху підглянув за ним. Побачивши елегантного Гуаня за читанням, Ху мимоволі вигукнув: «Це справжній святий!». Почувши вигук, Гуань заговорив із Ху, і з’ясувалося, що батько Ху був другом Гуаня. Таким чином, Ху допоміг Гуаню возз’єднатися з Лю.