Поема Юе Фея. Вірність та доброта (частина 2)

(Minghui.org) Юе Фей, легендарний персонаж історії Китаю, став взірцем вірності в багатьох поколіннях китайців. Від вигнання загарбників чжурчженів, до здійснення неймовірних подвигів на полі бою і захисту Центрального Китаю — його життя знову і знову переказується в китайських підручниках з історії, драмах, романах, фільмах і т.ін.

Китайці часто висловлювали свої прагнення через поезію, і Юе не був винятком. Його вірші в «Збірці Юе Вуму» і в «Збірці пісенних віршів» розкривали великодушний характер і високі ідеали полководця.

(Частину 1 див. тут)

Ось один із найвідоміших віршів Юе Фея:

Уся річка червона (Мань Цзян Хун)

Від люті моє волосся підіймається під шоломом

Коли я, притулившись до огорожі, (чую)

Як затихає шалений дощ.

Поглянувши на Небеса, я довго кричу

І мій голос несеться вгору

Немов луна відважної завзятості.

Мені тридцять років, але моя слава вже перетворилася на порох

Поки що моя подорож завдовжки в тисячі миль під місяцем і сонцем.

Не витрачайте даремно роки — наше волосся чорне в юності

Але однаково побіліє

Коли все закінчиться і залишиться лише безплідна жалість.

За приниження Цзінкана нам ще доведеться помститися.

Лише це вгамує гіркоту чиновників

Швидко летить моя колісниця через перевал Хелан.

Свій голод ми втамуємо м’ясом свиней Ху,

На бенкеті втамуємо спрагу вином із крові хунну.

Я знову йду в хрестовий похід і поверну все, що в нас забрали

Наша Батьківщина відродиться

Я вирушу до Його Величності.

Цей вірш, написаний 1133 року, повністю втілює вірність і рішучість Юе і вражає людей упродовж багатьох поколінь землі Китаю. Майже тисяча років минула з того часу, як було написано вірш, але й зараз можна відчути палкий дух Юе Фея, а також його прагнення справедливості та його хоробрість і стійкість.

Історичні записи говорять про неперевершену мужність і віру Юе Фея. Він завжди був спокійний у бою і не панікував, навіть коли ворог раптово атакував його війська. Під обстрілом важкої артилерії легендарний полководець не здавав позицій, тоді як інші поспішали відступити. Всупереч високому званню, Юе Фей безстрашно вривався в глибину ворожих позицій. Не дивно, що його противники чжурчжені казали: «Легше зрушити гору, ніж перемогти армію Юе Фея».

Але чеснота Юе вражає не менше, якщо не більше. Хоча він був військовим, але намагався не шкодити невинним людям. В історичних записах про династію Сун сказано, що на матір імператора Гао-цзуна, вдову королеву Лун’ю, одного разу напали бандити в Цяньчжоу. Імператор видав секретний указ, наказавши військам убити всіх у місті, щоб помститися. Тоді там зі своїми воїнами знаходився Юе.

Полководець благав імператора страчувати лише ворогів династії Сун і помилувати мирних жителів, але той відмовився. Юе Фей не зневірився і продовжив просити імператора Гао-цзуна про помилування. У решті решт в імператора не залишилося іншого вибору, окрім як погодитися. Після цього мешканці Цяньчжоу почали поклонятися портрету Юе на знак подяки за порятунок.

Юе вправно керував армією. Дисципліна в нього була дуже суворою. Наприклад, були такі вимоги: солдати «не мають вдиратися до будинків мирних жителів, навіть якщо замерзнуть до смерті», «не повинні красти, навіть якщо помруть із голоду». Іноді місцеві жителі пропонували воїнам безплатно в них переночувати, але ті ввічливо відмовлялися й таборилися просто неба.

Однак суворість Юе пом’якшувалась його добротою. Коли воїни хворіли, він сам робив для них ліки. Коли його генерали від’їжджали далеко від дому, він відправляв свою дружину відвідати їх рідних і дізнатися, чи їм потрібна допомога. Юе оплакував загиблих воїнів і стежив за тим, щоб про їх дітей добре дбали. Коли це було можливо, він влаштовував весілля своїх синів із доньками загиблих солдатів і генералів. Так осиротілі дівчата отримували підтримку.

В історичних книгах записано, що Юе Фей п’ять разів відхиляв запропонований імператором титул імператорського наставника. Полководець прагнув захищати країну, а не наживатися через своє становище. Коли імператор нагороджував його грошима чи цінними предметами, Юе Фей ділився цим із генералами й солдатами. Він також ніколи не хвалився своїм талантом полководця.

Збираючи провізію для армії, Юе завжди переймався тим, що на мирних жителів лягав тяжкий тягар. «Фінансові ресурси жителів південно-східного регіону виснажені до крайності», — сказав він одного разу. Після закінчення війни в районі Цзінху (на території сучасної провінції Хубей) він найняв мирних жителів для сільськогосподарських робіт. Його воїни також обробляли землю. Зібраний урожай покривав половину потреб армії.

Юе був відданий країні й мав синівську шанобливість до матері. Через численні поїздки він рідко бував удома й не міг про неї подбати. Після смерті матері він попросив відпустку, щоб вшанувати її пам’ять. «Знехтувати синівською шанобливістю в ім’я вірності, це, ставити віз попереду коня, — писав він. — Якщо людина не може добре піклуватися про батьків, то не зможе залишатися вірною своєму імператору».

Чжан Цзюнь, інший генерал, якось запитав Юе Фея про секрет успішного керівництва армією. «Для цього потрібні: мудрість і стратегія, чесність і порядність, хоробрість і дисципліна, — відповів Юе. — Все це важливо».

(Далі буде)