Жительку провінції Хейлунцзян засудили до 7,5 років ув’язнення за духовні переконання

(Minghui.org) Жительку міста Цзісі провінції Хейлунцзян суд округу Цзідун нещодавно засудив до 7,5 років ув’язнення за відданість Фалуньгун.

Гу Аймінь була заарештована 22 квітня 2023 року співробітниками поліційної дільниці Сян’ян. Вона оскаржила вирок, але подробиці судового розслідування невідомі.

Гу (53 роки) почала займатися Фалуньгун у липні 1998 року й незабаром у неї зникли проблеми зі шлунком, синдром замороженого плеча, артрит та гінекологічні захворювання. У неї перестали мерзнути ноги і їй більше не потрібно було дотримуватися суворої дієти.

Після того, як у липні 1999 року комуністична влада Китаю розв’язала переслідування Фалуньгун, Гу часто піддавали арештам. Тричі вона була змушена йти з дому, ховаючись від поліції, і понад 10 років переїжджала з місця на місце.

Нижче наводиться розповідь Гу про жорстоке переслідування, якого вона зазнала вісім років тому.

Арешт у 2000 році

22 грудня 2000 року я поїхала до Пекіна, щоб відстояти своє право практикувати Фалуньгун. Увечері на площі Тяньаньмень мене заарештували поліціянти в цивільному та доставили до центру ув’язнення Цзяомень. Коли я відмовилася назвати своє ім’я та адресу, мене побили й ображали. (Примітка: щоб захистити сім’ю, друзів та колег від політики причетності, яку проводить компартія Китаю, практикувальники Дафа часто відмовляються розкривати свої імена під час арешту).

Наступного дня мене перевели до центру ув’язнення міста Цяньань у сусідній провінції Хебей. На знак протесту проти переслідування я оголосила голодування, і мене піддавали насильницькому годуванню. На дев’ятий день, 31 грудня, прийшли співробітники Управління поліції міста Цяньань та відвели мене до кімнати, де також вимагали назвати своє ім’я та адресу. Оскільки я, як і раніше, відмовлялася відповідати на запитання, вони зв’язали мене й побили, словесно ображаючи. В результаті тортур у мене з’явилося нетримання сечі, пішла кров із носа й було вирвано багато волосся. Невдовзі після цього мене звільнили.

Ілюстрації тортур: зв’язуванням

Наприкінці січня 2001 року, під час святкування китайського Нового року, до мене прийшли два співробітники поліційної дільниці Люмаокуан і вимагали здати книги Фалуньгун. Вони пригрозили, що візьмуть мене під варту, якщо я не зречуся Фалуньгун. Не бажаючи псувати новорічне свято моєї родини, я була змушена проти своєї волі сказати: «Я більше не практикуватиму», про що щиро шкодую. Поліціянти, йдучи, забрали мої книги Фалуньгун.

Арешт у 2002 році

У березні 2002 року співробітники Ван і Лю Чжиган із поліційної дільниці Дунхайкуан провели обшук у моєму будинку та забрали книги Фалуньгун. Після того, як мене доставили до поліційної дільниці, Гоу Сюлі, який тоді був начальником поліції, за звільнення вимагав у мене 500 юанів.

Арешт у 2003 році

Через рік, у квітні 2003 року, Сун Венге, новий начальник поліційної дільниці Дунхайкуан, і ще один співробітник обшукали мій будинок. Знову було вилучено всі мої книги Фалуньгун. Через день мене привезли до центру ув’язнення №2 міста Цзісі й забрали посвідчення особи.

1 травня всі практикувальники Фалуньгун біля центру ув’язнення оголосили голодування на знак протесту проти переслідування. Охоронець Ван Ліцзюнь поставив сусідів по камері на коліна вздовж стіни, щоб змусити нас відмовитися від голодування. Ми не хотіли, щоб інші ув’язнені постраждали за нас, але також розуміли, що це не наша вина, а охоронців, які змушували страждати як практикувальників, так і непрактикувальників.

Ми не припиняли голодувати, і охоронці наказали ув’язненим годувати нас насильно. Декілька в’язнів тримали мене за руки, а інші затискали носа. Потім один із них додав сухе молоко та сіль у пляшку з водою і залив цю рідину мені в рот. Я мало не задихнулася, тому що мій ніс усе ще був затиснутий. З вух у мене почали сочитися гній та кров, і я майже повністю втратила слух. У мене також боліла спина.

Лікар центру ув’язнення змусив мою сестру Гу Сян'ян заплатити 500 юанів за моє лікування, але наступного дня мене перевели до Харбінського наркологічного центру. Гроші так і не повернули.

Під час медичного огляду в мене виявили затемнення на рентгенограмі легень, до того ж була висока температура. У наркологічному центрі мене не прийняли, тому що тоді Китай був охоплений епідемією атипової пневмонії. Отже, мене звільнили.

Повернувшись додому, я відновила практику Фалуньгун, і за три дні мій слух відновився. Я кашляла два тижні й часто відкашлювала трохи гною. Після цього мої легені очистились.

Арешт у 2004 році й життя далеко від дому

Наприкінці вересня 2004 року до мого будинку увірвалися начальник поліції Сун та співробітник Лю Чжиган. Вони забрали DVD-диски з лекціями Фалунь Дафа та мою сумочку. Потім відвезли мене до поліційної дільниці й наказали написати заяву з обіцянкою не подавати апеляцію на захист Фалуньгун у Пекіні та в адміністрації провінції, а також не брати участь у заходах, пов’язаних із Фалуньгун.

16 листопада 2004 року, майже о 17 годині, Сун разом із Юй Хунцзюнем та Хе Веньцином з управління внутрішньої безпеки округу Цзідун перелізли через паркан мого сусіда, проникли в мій двір. Вони знову вдерлися до мене додому та забрали комп’ютер. Юй допитував мене та намагався змусити дати інформацію про інших практикувальників. Я відмовлялася, і він мене побив. У результаті моє обличчя розпухло. Потім Юй наказав співробітнику побити мене трубою з ПВХ, завдаючи ударів по стопах. Я відчувала надзвичайний тиск у грудях, ніби моє серце ось-ось вискочить назовні.

Посеред ночі мене відвезли до центру ув’язнення округу Цзідун. Через місяць мій арешт був схвалений, і поліція передала справу до прокуратури.

У травні 2005 року я оголосила голодування, і мене неодноразово піддавали насильницькому годуванню. Моя носова порожнина була серйозно пошкоджена. А гній, який я вирвала, був з кров’ю. На тринадцятий день насильницького годування моє тіло і далі здригалося, і лікар більше не міг визначити мій пульс. Побоюючись, що я можу померти, вони відпустили мене під заставу, змусивши сестру заплатити 2000 юанів. Коли за три тижні мені зателефонували з управління внутрішньої безпеки округу Цзідун і наказали з’явитися до суду, я пішла з дому, щоб уникнути подальшого переслідування.

Арешт у 2012 році та я вдруге пішла з дому

Після семи років поневірянь мене заарештували ввечері 29 травня 2012 року Лю Чжиган та співробітник поліційної дільниці Дунхайкуан. Поліціянти сказали, що якийсь час прослуховували мій мобільний телефон. Вони провели обшук у будинку, забрали ноутбук, три мобільні телефони, принтер, DVD-плеєр, книги Фалуньгун та 2000 юанів готівкою.

Мене спочатку відвезли до поліційної дільниці, а потім до управління внутрішньої безпеки Ченцзіхе. Вони прив’язали мене до металевого стільця та наказали дати інформацію про інших практикувальників. Я відмовлялася, і Лю Лі, голова управління внутрішньої безпеки, ображав мене.

Весь вечір співробітник Ян Хунбао бив і ображав мене. Він також обливав мене холодною водою. Я тремтіла від холоду.

Бачачи, що я відмовляюся говорити, Лю наказав поліціянту Лю Сідуну покласти фотографію засновника Фалуньгун під металевий стілець, а книгу Фалуньгун мені під ліву ногу. Поліціянт Ян смикав мене за волосся, а також бив, після чого довго залишалися синці на грудях та лівій нозі. Вони не припиняли побиття до півночі. Коли наступного дня мене перевели до центру ув’язнення №2 міста Цзісі, мої ноги так розпухли, що було дуже важко йти.

Управління внутрішньої безпеки Ченцзихе пізніше передало мою справу до Управління внутрішньої безпеки округу Цзідун. Співробітники Хань Хенчан та Хе Веньцин прийшли до центру ув’язнення, щоб допитати мене. Я, як і раніше, відмовлялася відповідати на їхні запитання.

1 липня на знак протесту проти незаконного затримання я оголосила голодування. На п’ятий день поліціянти відвезли мене до лікарні на обстеження, де в мене виявили вкрай низький кров’яний тиск та прискорене серцебиття. Лікар порадив негайно ушпиталити мене, інакше я можу померти будь-якої миті. Не бажаючи лікувати, поліціянти відпустили мене під заставу.

Коли сестра забирала мене, співробітник Хань зажадав 20 000 юанів як заставу, але вона мала всього 8000 юанів, і вона віддала їх Ханю. Через три тижні Хань зателефонував сестрі й наказав, щоб я з’явилася до нього в офіс. Знаючи, чим це може загрожувати мені, я знову пішла з дому.

Арешт у 2013 році

Поліція стежила за моїм мобільним телефоном та через рік встановила моє місцеперебування. 11 липня 2013 року, о 6 годині ранку, поліціянти увірвалися до квартири, де я жила. У мене забрали ноутбук, п’ять мобільних телефонів, кілька флеш-накопичувачів та 300 юанів готівкою.

У другій половині дня мене відвезли до центру ув’язнення округу Цзідун. Того ж дня я оголосила голодування на знак протесту. Через чотири дні лікар Лі ввів мені в ліву ніздрю брудну гумову трубку для насильницького годування. Я плакала від болю і відчувала сильну нудоту.

Лікарю знадобилося багато часу, щоб повністю ввести трубку мені в шлунок. Потім він влив у мій шлунок літр солоної води, змішаної із сухим молоком. Як тільки він вийняв трубку, мене почало рвати. Навіть присутні в’язні плакали від жалю до мене.

Після чергового насильницького годування лікар Лі залишив трубку в мене в шлунку, щоб запобігти блювоті. Сильний запах гумової трубки в моєму горлі спричинив сильну нудоту.

На той час, коли лікар насильно нагодував мене вп’яте, ніс у мене сильно розпух, а слизова оболонка носа і шлунка була серйозно пошкоджена. Він вирішив припинити насильницьке годування та перейшов на крапельниці. Іноді я відчувала біль у стравоході.

На дев’ятий день мого голодування лікар уже не зміг виміряти мій тиск, і моє тіло мимоволі здригалося. Наступного дня мене відпустили.

Ілюстрація тортур: насильницьке годування

30 липня 2013 року я мала дуже погане передчуття. Побоюючись, що поліція може знову заарештувати мене, я зібрала якийсь одяг і пішла з дому. Незабаром після того, як я пішла, справді приїхали поліціянти. Вони пробули в мене вдома кілька днів. Оскільки я не поверталася додому, вони змусили мого чоловіка відвезти їх до будинку моєї матері, сподіваючись знайти мене там і також заплатити їм 200 юанів за бензин. Коли поліція погрожувала тримати його під вартою, він заплатив їм 8500 юанів в обмін на своє звільнення.

Понад 10 років поневірянь завдали мені важкої душевної травми і спричинили серйозні фінансові труднощі. Без документів було дуже важко знайти роботу та орендувати житло. Через прослуховування телефону я не могла зателефонувати своїм рідним. Я не могла прожити спокійно і дня, не побоюючись, що мене будь-якої миті можуть знову заарештувати. Безперервне переслідування позначилося на здоров’ї моїх батьків і родичів чоловіка — перебуваючи під величезним тиском, вони постійно жили в страху.