(Minghui.org) Починаємо публікацію серії статей з 12 частин про життя та вдосконалення Будди Міларепи.
Упродовж історії Гімалаї завжди були особливим місцем, де мешкало багато людей, які займаються самовдосконаленням. Люди тут живуть простим, скромним життям, вміють добре співати і танцювати. Вони також глибоко шанують Закон Будди. Майже тисячу років тому тут удосконалювалася людина, яку звали Міларепа. У той час як численні Будди і Бодхісатви змогли досягти Пробудження, тільки пройшовши через багато життів і бід, Міларепа зумів досягти Пробудження за одне земне життя, досягнув таких же заслуг, як Будда, і згодом став відомим як засновник Білої школи буддизму Тибету.
Одного дня Міларепа проповідував Дхарму (Закон) Великої Колісниці у скелястій печері в районі Ньянам у Тибеті. Серед слухачів були учні Речунгпа і Гампопа, його учениці, а також чоловіки й жінки — благодійники. Було також багато Дакіні або буквально «жінок-небожителів» зі статусом досягнення з райдужним світлом (на санскриті цих істот звали Дакіні або на тибетський лад — Мхайх Гро-ма), а також йоги.
За день до цього учневі на ім'я Речунгпа наснився сон, у якому він прямував на Священну землю Дакіні. Це було велике місто з красивими й витончено оздобленими будинками. Усі мешканці міста були одягнені в гарний одяг із кулонами з нефриту. Усі вони усміхалися і кивали Речунгпі, але ніхто з ним не розмовляв.
Дівчина в червоній сукні тепло привітала його і сказала: «Молодий брате, коли ти прийшов? Проходь, ласкаво просимо!» Речунгпа підняв очі і побачив свою колишню співученицю Бхаріму, з якою він разом навчався в Непалі у великого майстра Тіпхупи.
Бхаріма сказала: «Ти прийшов якраз вчасно: Непохитний Будда (Будда Акшобхья, один із п'яти Будд Мудрості) якраз зараз проповідує. Якщо хочеш послухати, я попрошу дозволу, щоб ти приєднався». Схвильований Речунгпа сказав: «Я і не міг подумати про таке щастя і багато років шукав зустрічі із цим Буддою. Це така дорога можливість слухати Його проповідь. Будь ласка, подбай про мене і проведи до Нього».
Бхаріма запросила Речунгпу на обід скуштувати дуже смачні витончені страви перед тим, як йти слухати проповідь. У величному прекрасному палаці у центрі на троні сидів Будда Акшобхья. Він виглядав нескінченно священним, настільки, що люди не можуть собі уявити. Численні Божества зібралися там, щоб послухати Його. Їх було незліченно багато, як безкрайній океан. Неймовірне видовище. Речунгпа почував себе дуже щасливим і схвильованим. Його співучениця попросила почекати, поки вона попросить дозволу. Через деякий час Речунгпа побачив, як Будда Акшобхья усміхнувся до нього. Знаючи, що дозвіл було отримано, Речунгпа схилив коліна перед Буддою і вклонився до землі, а потім сів слухати проповідь.
У цей день Будда в проповіді розповідав історії Будд і Бодхісатв, які жили раніше. Це були дуже захопливі і зворушливі до сліз історії. Потім він розповів історії життя Тілопи, Наропи та Марпи (майстри із Тибетського чи Гімалайського буддизму). Речунгпа ніколи не чув таких подробиць і такого яскравого опису їхнього життя. До кінця промови Будда Акшобхья сказав: «Але найвидатніша, найбільш рідкісна і зворушлива історія — це історія Міларепи. Завтра, коли ви прийдете слухати мене, я розповім вам її».
Потім Речунгпа почув, як одна людина розмірковує про історію життя Будди Міларепи. Вона сказала, що неможливо навіть згадати іншу біографію, яка була б більш незвичайною й більш особливою.
«Історії, які ми чули сьогодні про Будд і Бодхісатв, були результатом їхнього вдосконалення упродовж багатьох життів, протягом яких вони пройшли через численні лиха. Але Міларепа здобув таку могутню доброчесність за одне життя. Ось чому це так унікально!» — сказав інший.
«Якщо таку дорогоцінну біографію не буде збережено, це буде величезна втрата... Якщо ми не попросимо Поважного Будду прочитати лекцію про це задля користі для всіх живих істот, хіба ми не скоїмо гріх? Ми повинні щиро молитися і просити Будду розповісти нам у проповіді біографію Його Святості!» — сказала ще одна людина.
Ще Речунгпа почув, як одна людина запитала іншу, де зараз Міларепа. Інша людина відповіла, що Поважний Міларепа перебуває не в Абхіраті (Чистій Землі Будди Акшобхья), а скоріш за все у місці, яке називається Земля Вічно Безтурботного Світла.
Почувши ці слова, Речунгпа подумав: «Я точно знаю, що Його Святість перебуває в Тибеті. Чому вони кажуть, що Він на Землі Вічного Безтурботного Світла? Але, хай там що, я обов'язково маю попросити Учителя, Його Святість, розповісти свою історію». У цей момент Бхаріма по-дружньому взяла його за руки і тепло потиснула їх. «Ти все зрозумів, чи не так?» — запитала вона. Речунгпа все зрозумів, на нього наринули сильні почуття, і він прокинувся.
Уже настав світанок. Речунгпа відчув сильне хвилювання і подумав: «Хоча слухати лекції Будди Акшобхья дуже цінно, але набагато цінніше бути з моїм Вчителем. Я думаю, що Вчитель зміцнив мене, щоб я міг слухати лекцію Будди Акшобхьї. Люди там казали, що Вчитель чи то в Абхіраті, чи на Землі Вічно Безтурботного Світла, тоді як ми вважали, що Вчитель перебуває в Тибеті. Фактично «Тіло, Мова та Розум» Вчителя нічим не відрізняються від [принципів] інших Будд. Його могутня доброчесність також неймовірна.
Раніше я думав, що Вчитель перебуває тільки в Тибеті, і що Він схожий на нас і живе звичайним життям. Я не знав, що Він уже досяг стану Будди і має Тіла Закону (Фа Шень) по всьому Всесвіту. Прояви його чудотворної сили ще більш дивовижні. Через нашу величезну карму ми вважали Божественного святого за звичайну людину. Цим ми завдали Йому справжньої образи! Сон, який я бачив минулої ночі, не був звичайним. Це був натяк від моєї співучениці та інших Дакіні. Вони надихали мене послухати проповідь Вчителя Міларепи. Я маю благати Вчителя дати таку лекцію!» З такими думками Речунгпа відчув сильну віру. Склавши разом долоні, він щиро вклонився своєму Вчителеві.
У цей момент усе довкола освітлилося. Перед ним постало кілька прекрасних, елегантно одягнених Дакіні, які попрямували до нього. Одна з них сказала: «Завтра буде лекція про історію життя Міларепи. Ходімо і послухаємо».
«Хто звернеться з проханням прочитати цю лекцію?» — запитала інша.
Дакіні усміхнулася Речунгпі і сказала: «Звичайно, це буде головний учень Вчителя!»
Декілька інших Дакіні також подивилися на Речунгпу і усміхнулися. Одна сказала: «Якщо попросимо Вчителя розповісти Його біографію і послухаємо її, це неодмінно принесе користь як нам, так і іншим. Ми не тільки бажаємо почути Його біографію, але також молитимемося, щоб Учитель обдарував нас своїм милосердям під час лекції. Пізніше ми також охоронятимемо і зберігатимемо цю проповідь, щоб вона залишилася для майбутніх поколінь живих істот і принесла їм користь». Із цими словами Дакіні зникли.
Коли Речунгпа прокинувся знову, то був уже яскравий день. «Безперечно, що Дакіні надихають мене попросити Вчителя прочитати лекцію». Він із радістю вирушив до Його Святості Міларепи на Конференцію. Вклонившись із повагою, він опустився на коліна перед Його Святістю і благав, тримаючи долоні перед грудьми: «Дорогий Вчителю, незліченні Будди в минулому мали різні прояви і всілякі, неймовірні здобутки, щоб рятувати людей. Їхні дорогоцінні біографії передаються в цьому світі, щоб благословляти людей і поширювати Закон Будди. Майстри, у тому числі Тілопа, Наропа та Марпа, також виклали свої біографії, які передавалися мирським людям із метою допомогти їм у вдосконаленні. Тепер ми сподіваємося, що Вчитель розширить своє милосердя і прочитає лекції про своє минуле, щоб допомогти учням, а також живим істотам майбутнього».
Його Святість Міларепа почув це і спокійно сказав: «Речунгпа, ти вже багато знаєш про мене. Але оскільки ти спитав, я відповім тобі.
Мій родовід йде від Кенпо (
Але Речунгпа, ставши навколішки, почав благати Його Святість продовжити своє оповідання.
«Не могли б Ви розповісти нам, як Ви спочатку досягли успіху в методі вдосконалення? Як шукали Дхарму? Як досягли справжньої Повної досконалості в цьому житті? Ваш родовід йде від Кенпо, а як Ви стали Міларепою? Чому спочатку практикували чорну карму, а потім білу карму? Будь ласка, розкажіть нам ті історії, які зворушать людей до сліз чи радості. Це не тільки моє прохання, усі брати Ваджраяни та парафіяни, усі жадібно вбиратимуть Ваші слова. Будь ласка, поділіться з нами своїм милосердям!»
«Ну раз ви мене так просите, що ж, я не маю секретів, я розповім вам», — повільно відповів високоповажний Міларепа, усміхаючись.
[Далі йде розповідь Міларепи.]
Мій предок (прадід) був мандрівником клану Кенпо з північного регіону. Батька мого прадіда звали Хосе. Він був сином Лами із Червоної секти і мав деякі здібності. Він практикував мантри, і його підтримували Божества. Його заклинання мали велику силу. Якось він здійснив паломництво до Тибету. Вирушивши в північний Тибет, у місце під назвою Чунпачі, він побачив там людей, які страждають від чуми, заподіяної демонами. Оскільки його заклинання були надзвичайно потужними і знищували багатьох демонів, усе більше людей почали вірити в нього. Місцеві жителі попросили його залишитися там, тому він оселився в цій місцевості і пізніше створив родину.
Наступного року туди з'явився привид (нечистий дух), щоб завдавати шкоди людям. У цій місцевості мешкала одна родина, яка абсолютно не вірила в Хосе-Ламу. Привид завдавав проблем членам цієї сім'ї: їхня худоба загинула або втекла, а люди захворіли і бачили привидів посеред білого дня. Ці нещастя відбувалися щодня. Жоден із лікарів, запрошених сім'єю, не міг вилікувати їхні хвороби. Жоден із лам, покликаних усунути привида, не досяг успіху. До того ж, вони самі змучилися в битві з ним. Зрештою сім'я зневірилася у цій боротьбі. Друг сказав їм: «Вам потрібно шукати Хосе-Ламу. Ніхто інший не зможе вам допомогти!»
Член цієї сім'ї відповів, використовуючи приказку: «„Якщо лиш можна вилікувати виразку, то не гріх скористатися навіть собачим маслом“. Добре, ми запросимо його».
Потім члени сім'ї відправили когось знайти й запросити Хосе-Ламу.
До того, як Хосе-Лама дістався житла сім'ї, він уже здалеку побачив привида. Привид теж побачив Хосе і почав тікати. Виявилася Божественна сила Хосе-Лами, і він голосно промовив: «Гей, привиде! Я, Кенпо Хосе, майстер у тому, щоб пити кров демонів і витягувати їхні сухожилки. Якщо ти маєш мужність, залишайся на місці і не біжи!»
Із цими словами він кинувся до привида. Привид затремтів від страху й закричав: «Жах! Жах! Міла! Міла!» (тибетською говіркою «Міла» означає „велетень“).
Хосе наблизився до привида, і він весь затремтів, не сміючи рухатися. Привид сказав тремтячим голосом: «Дорогий Ламо, я не наважувався йти в ті місця, де ти жив. Ти ніколи тут не бував, тож я наважився прийти. Будь ласка, пощади моє життя!»
Хосе-Лама наказав привиду пообіцяти більше не завдавати людям шкоди. Привид не мав вибору, крім як дати клятву. Хосе-Лама відпустив його.
Привид пізніше опанував тіло іншої людини і сказав: «Міла! Міла! Ця людина має надто потужну силу! Мені ніколи в житті не було так страшно. Він такий сильний! Міла! Міла!»
Це принесло Хосе-Ламі ще більшу популярність, і люди дали йому прізвисько Міла-Лама, щоб виявити йому повагу. Пізніше це стало сімейним прізвищем. Таким чином, ім'я Міла-Лами стало відомим.
У Кенпо Хосе був лише один син і два онуки. У першого онука Міли Дотона Сенге також був лише один син, його звали Дордже Сенге (у перекладі означає Алмазний лев).
Дордже Сенге мав природний талант до азартних ігор, і йому особливо подобалося кидати кістки. Його навички гри в азартні ігри були чудовими, він робив це так майстерно, що майже кожен його кидок був виграшним.
Але одного разу він зустрів мандрівного шахрая. Він був дуже вправним гравцем і цим заробляв на життя.
Вигравши багато грошей і дізнавшись, що Дордже Сенге любить грати в азартні ігри, він запросив його для гри в кістки.
У перший день із метою перевірити, якими навичками в грі володіє Дордже Сенге, шахрай зробив невелику ставку і навмисно програв Дордже Сенге. Наступного дня він сповна продемонстрував свої навички і легко переміг Дордже Сенге. Оскільки Дордже Сенге ніколи не зазнавав такої поразки, він дуже засмутився і сказав тій людині: «Завтра я поверну всі свої гроші. Чи наважишся ти знову зі мною битися?»
«Звичайно!» — недбало відповів бродячий гравець.
На третій, четвертий і п'ятий день бродяга програвав щоразу, чи навмисно, чи через невдачу.
Потім він кинув виклик Дордже Сенге, запропонувавши йому рішучу битву. «Дордже Сенге, — сказав він, — я програвав усі ці останні кілька днів, тому пропоную завтра кожному з нас зробити ставку на все наше майно, худобу, землю, шерсть, гроші та коштовності. Із жителями села в якості свідків ми підпишемо угоду про фінальну битву, і нікому з нас не дозволять порушити цей договір, незалежно від того, хто переможе. Бажаєш зіграти?»
Дордже Сенге погодився без вагань.
Наступного дня мешканці села підтвердили цей договір і спостерігали за тим, що відбувається. Обидва гравці дуже нервували, кидаючи кістки. Зрештою, Дордже Сенге втратив усе, програвши все своє майно.
Дордже Сенге не мав жодного вибору, окрім як залишити свою родину, будинок і стати бродягою. Його батько, Дотон, разом із ним переселився до маленького села під назвою Кьянгатса. Маючи навички заклинання, Дотон Сенге міг підкорювати демонів і лікувати хвороби. Дотон Сенге заробляв на життя цими навичками і мав стабільний дохід. Його син Дордже Сенге зрештою змінився, ставши порядною людиною, і повністю припинив грати в азартні ігри. Він тяжко працював — взимку продавав шерсть на півдні і влітку торгував худобою з північними кочівниками. Він також мандрував між різними районами, займаючись невеликою торгівлею. Тяжка робота окупилася, і йому вдалося накопичити нові статки.
Дордже Сенге пізніше одружився з красивою місцевою дівчиною. У них народився син на ім'я Міла Шераб Г’яльцен (батько Міларепи).
У той час Дотон був дуже старий. Він захворів і помер. Внаслідок багаторічної важкої роботи він поступово накопичив багатство. Дотон витратив велику суму на купівлю родючого трикутного поля. Він також купив великий будинок поблизу ділянки.
Коли Шерабу Г'яльцену виповнилося 20 років, він одружився з Ньянцою Карг'єн (матір Міларепи). Ньянца Карг'єн була родом із багатої місцевої родини. Вона була розумна і мала здібності. Вся сім'я вела щасливе й багате життя.
Згодом біля трикутного поля вони збудували триповерховий особняк із чотирма колонами та вісьмома дерев'яними балками. Поряд з особняком вони ще добудували великий скотний двір та кухню.
На той час родичі Міла Дотона у рідному місті дізналися про багатство Дордже Сенге. Двоюрідні брат і сестра Шераба Г'яльцена, Юндрун Г'яльцен і Кюнца Палдрен також перебралися в місто, де жив Дордже Сенге. Шераб Г'яльцен дійсно любив своїх родичів і робив усе можливе, щоб допомогти їм. Він дав їм гроші і навчив торгувати. Незабаром після цього кузени також стали багатими і збудували будинок поряд.
Час йшов швидко. Через кілька років Ньянца Карг’єн завагітніла. На той час Шераб Г’яльцен придбав багато товарів на півдні і вирушив на північ, щоб обміняти їх у кочівників.
Я народився 25 серпня (1052 року). Мати негайно відправила гінця, щоб доставити лист моєму батькові, Шерабу Г’яльцену. Вона написала: «Я народила хлопчика. Будь ласка, якнайшвидше повертайтеся додому, дайте йому ім'я й підготуйтеся до бенкету з жителями села. Також уже наближається осінній урожай. Будь ласка, поспішайте додому».
Гонець за короткий час передав листа. Він також докладно описав новонароджену дитину і розповів про становище, в якому перебуває сім'я, закликаючи батька повернутися додому, щоб дати синові ім'я й відсвяткувати цю подію. Батько був щасливий. Він сказав з усмішкою: «Чудово! Чудово! Я вже маю ім'я для дитини. У кожного покоління нашої родини Міла завжди був лише хлопчик. Я дуже радий чути, що маємо сина. Ми назвемо його Топага (індійською — радісна звістка)!»
Після цього батько поспішив завершити свої справи й повернувся додому, щоб відсвяткувати радісну подію. Він назвав мене Топагою.
Я ріс дуже щасливою дитиною і змалку любив співати. Усім, хто мене чув, дуже подобався мій голос. Вони казали: «Велика радість почути тебе, Топаго. Це ім'я ідеально підходить для тебе! Коли мені було чотири роки, у мене народилася сестра. Її назвали Пета. Пам'ятаю, коли ми із сестрою були маленькими, то носили одяг із кращого атласу, а наше волосся завжди прикрашало коштовне каміння. Люди, які відвідували нас, були багатими та впливовими. Ми також мали багато слуг.
Тоді люди в нашому місті часто говорили між собою: «Ці мандрівники, що прийшли здалеку, тепер такі багаті. Вони мають худобу й великі поля, а в домі в них більше хліба, ніж вони можуть з'їсти, і більше одягу, ніж вони можуть зносити. Їм так пощастило! Вони захоплювалися нами, але й дуже заздрили нам.
Але це благословенне життя тривало недовго, аж доти, доки не помер мій батько, Міла Шераб Г’яльцен.
Речунгпа спитав: «Великий Гуру, після того, як Ваш батько помер, Ви багато страждали? Ми чули, що Ваше життя після цього було дуже важким. Чи не могли б Ви розповісти про це?»
Якщо ви хочете дізнатися, що далі розповів Міларепа, прочитайте частину 2.
Всі матеріали, опубліковані на цьому веб-сайті, захищено авторським правом Minghui.org.
Категорія: Традиційна культура
