Традиційна китайська культура. Ввічливість (частина 1)

(Minghui.org) Чжоу-гун був відомим мудрецем ранньої династії Чжоу. Якось його син Бо Цінь прийшов його відвідати.

На подив Бо Ціня, Чжоу-гун ударив його один раз.

Коли Бо Цінь знову прийшов до батька, той знову вдарив його. Це сталося і втретє. Здивований Бо Цінь вирішив порадитися з іншим мудрецем — Шанцзи. І розповів йому про свою ситуацію.

Наступного разу Бо Цінь, прийшовши до батька, відразу ж опустився навколішки, чого він не робив попередні три рази. Так він виявив повагу до батька. Чжоу-гун був задоволений і похвалив Бо Ціня за те, що той отримав пораду від мудрої людини.

Ввічливість і суспільство

Чому ввічливість була такою важливою для стародавніх?

Конфуцій одного разу сказав: «Традиція ввічливості була подарована предкам Богом. У ній закладено закон Небес, щоб за її допомогою в суспільстві зберігався порядок. Ті, хто не дотримуються правил ввічливості, втрачають майбутнє, а ті, хто дотримуються їх, процвітатимуть».

«Ши цзін» або «Книга пісень» — це збірка класичних китайських віршів. В одному вірші йдеться:

«Порядок можна знайти в тілі миші, то як же людині жити некеровано? Якщо людина не виявляє ввічливості, вона наблизить свій кінець».

Насправді ми спостерігаємо цю закономірність упродовж усієї історії. Якщо суспільство дотримується традиційної ввічливості, то в той період життя мирне і спокійне. Якщо люди поводяться грубо з іншими, то суспільство часто деградує.

Причина в тому, що ввічливість тісно пов’язана із моральним характером суспільства. Ввічливе суспільство вказує на те, що люди готові відмовитися від власних інтересів, щоб зіграти свою роль у житті суспільства і виконати перед ним свій обов’язок.

Це почуття відповідальності прокладає шлях до безпеки, стабільності й процвітання. І навпаки, якщо в суспільстві ігнорують традиції й правила ввічливості, це означає, що люди не поважають інших і стурбовані лише власними інтересами. Це призводить до беззаконня, хаосу й розпусти.

У традиційній китайській культурі закони ввічливості для кожного типу соціальних відносин були чітко визначені. Батьки ставилися до дітей із добротою, а діти виявляли синівську шанобливість до батьків. Старші брати й сестри оберігали й захищали молодших, тоді як молодші брати й сестри поводилися скромно в присутності старших. Чоловік був вірним, а дружина слухняна. Літні дбали про молодих, а молоді шанували старших. І, нарешті, імператор має бути доброзичливим, а його піддані — відданими.

Мудрий наставник

Чжоу Гун, також званий імператором Чжоу, був четвертим сином імператора Чжоу Вень. Він допоміг своєму молодшому братові, імператору У, заснувати династію Чжоу. Він створив обряди Чжоу і класичну китайську музику, і вважався одним із засновників конфуціанства.

Крім того, Чжоу Гун також написав повчання, щоб виховувати свого племінника імператора Чена, сина імператора У, і свого сина Боціня. Імператори Чен і Боцінь шанувалися наступними поколіннями. Цао Цао, правитель пізньої династії Хань, також захоплювався тим, як Чжоу Гун поважав людей і заслужив їх довіру.

У «Попередженнях для імператора Чена» Чжоу-гун наголошував на важливості чесноти у всіх сферах життя — від управління країною до поведінки людини. Нижче наводиться одна історія, описана в працях Чжоу-гуна.

Одного разу, коли імператор Чен був молодий, він стояв із молодшим братом під деревом. Тримаючи в руці лист, він простягнув його братові й сказав: «Я дарую тобі титул».

Чжоу-гун привітав молодого імператора.

«Це чудово, що Ваша Величність надали титул своєму братові».

«Але я просто пожартував», — відповів Чен.

«Імператор не може порушити це слово. Мається на увазі кожне сказане їм слово», — серйозно сказав Чжоу Гун.

Так імператор Чен надав своєму братові титул. Під постійним керівництвом Чжоу-гуна, імператор Чен і його син імператор Кан відкрили золотий вік династії Чжоу, названий «Правлінням Чена й Кана».

Трактати Чжоу-гуна для його сина Бо Ціня були написані після того, як імператор Чен подарував Бо Ціню князівство Лу. Приблизно через 500 років там народився Конфуцій. Перед від’їздом Бо Ціня до Лу, Чжоу-гун написав:

«Будь ласка, пам’ятайте, що не можна бути зарозумілим чи зневажливим лише тому, що ви правитель Лу. Як син імператора Веня, брат іпмератора У, дядько імператора Чена й канцлер Чжоу, я вже займав високе положення. Але іноді я, приймаючи ванну або їжу, глибоко замислювався над тим, скільки талановитих людей я не помітив через свою зверхність.

Я зрозумів, що доброчесні й справедливі будуть благословенні процвітанням; працьовиті власники великих земель, залишаться в безпеці; люди з високим становищем і водночас скромні, збережуть свої титули й багатство; ті, хто заручився підтримкою народу й сильної армії, здобудуть перемогу; розумні, але прості будуть мудрими; які мають проникливість і знання, але при цьому вважають, що знають мало, по-справжньому мудрі. Усі ці шість якостей пов’язані зі смиренністю. Навіть імператорські багатства, що охоплюють землі й моря, даються смиренним.

Без смирення правитель може втратити націю і життя. Цзе, останній імператор династії Ся, і Чжоу, останній цар династії Шан були такими прикладами».

Бо Цінь прийняв поради батька близько до серця і зрештою побудував процвітаюче і ввічливе суспільство в державі Лу.

Частину 2 можна прочитати за посиланням.