Мова небес. Джерела мови в китайській культурі (частина 2)

Ч.1 див. тут

VI. Створення китайських ієрогліфів Цан Цзе

Якщо вісім триграм Фу Сі Багуа складають мову, якою божественні істоти спілкуються з людьми, то винахід Цан Цзе, письмової китайської мови, формує мову, якою люди розмовляють один з одним. Обидві мови походять із природи всесвіту, і кожна служить своїй особливій меті.

З допомогою триграм люди могли розуміти хід розвитку природи, відкривати таємниці небес і пророкувати успіх чи нещастя. В ієрогліфах люди могли бачити сутність усіх речей і явищ у всесвіті й розшифровувати їхнє внутрішнє значення, бо коли Цан Цзе створював кожний ієрогліф, під час визначення його форми він зважав на основні риси того, що він уособлював.

Кажуть, що Цан Цзе був офіційним істориком Жовтого Імператора. Він був уродженцем міста Сіньчжен у провінції Хенань. Жовтий Імператор, якому служив Цан Цзе, є першим із П'яти Імператорів, які заснували 5000-річну історію китайської цивілізації. Правління імператора тривало 100 років, приблизно з 2550 року до н.е.

Жовтий імператор

Згідно з легендою, Цан Цзе народився з божественною зовнішністю і чотирма очима. Він використовував усі четверо очей, щоб спостерігати за всіма видами тварин і різними об'єктами, і йому було доручено сформувати мову на основі своїх спостережень, яка замінила б державну систему обліку з допомогою зав'язування вузлів.

Цан Цзе

Але, як свідчить історія, Цан Цзе знадобився деякий час, щоб зрозуміти, як виконати завдання Жовтого Імператора. Спочатку це була справжня проблема, і йому потрібно було докласти багато зусиль, оскільки він навіть не знав, із чого почати.

Одного разу, коли він ходив терасою, напружено розмірковуючи про те, як винайти нову мову, над його головою пролетів фенікс. Він щось тримав у дзьобі й раптом упустив це до ніг Цан Цзе. Цан Цзе підняв предмет і побачив на ньому відбиток копита. Він не знав, чий це відбиток копита, тому запитав у місцевого мисливця. Мисливець сказав Цан Цзе, що це відбиток Піксіу, міфічної істоти, схожої на грифона.

Цан Цзе був дуже натхненний цим випадком і почав створювати персонажів, замальовуючи особливі характеристики всіх речей, які він міг сприймати. Він пильно і вдумливо спостерігав за речами, малюючи їх, прагнучи вловити їхню потаємну природу. Незабаром він склав довгий список «типографічних персонажів». Наступні покоління побудували пам'ятник на терасі, де Цан Цзе побачив фенікса, щоб відзначити його внесок у китайську мову.

Споруда, встановлена на згадку про те, де Цан Цзе створював китайські ієрогліфи

Ван Аньши (1012 — 1086 рр. н.е.), відомий поет, філософ, придворний чиновник і реформатор часів династії Північна Сун, так прокоментував глибоке метафізичне спостереження Цан Цзе у творі «Поїздка на гору Баочань»: «Древні часто знаходять розуміння, споглядаючи всесвіт: гори й річки, рослинність, рибу й види комах, а також птахів і звірів. Вони змогли зробити це тому, що прагнули широти і глибини своїх медитацій».

Цан Цзе створював персонажів, безпосередньо спостерігаючи за «формою» предметів, осмислюючи їхні характеристики з допомогою вражень, накопичених у повсякденному житті, і малюючи їх, тому вони є «піктографічними персонажами». Наприклад, ієрогліф чжуа (爪), що означає «кіготь», дуже схожий на лапу птаха або лапу тварини; ієрогліфи няо (鳥) — «птах» і чи (齒) — «зуб» також походять від зовнішнього вигляду предметів, які вони представляють.

Потім ці піктограми об'єднуються в ідеографічні символи, які є більш абстрактними ілюстраціями понять, і є трохи менш простими. Наприклад, ієрогліф фей (飛), що означає «політ» або «літати», складається з піктограми птаха, що летить, над ієрогліфом шен (升) «підніматися».

Ієрогліф сю (休), що означає «відпочивати», складається з двох компонентів: радикалу жень, що походить від ієрогліфа жень (人) — «людина», та ієрогліфа му (木) «деревина» або «дерево». У цьому випадку ідеографічний ієрогліф зображує людину, що притулилася до дерева перепочити. Ієрогліф му використовується як корінь у багатьох ієрогліфах, що позначають дерево. Багато символів, що позначають меблі, містять радикал му.

Інший приклад дієслова: ієрогліф цай (采) «вибирати». Він складається з верхнього радикала чжуа (爪), що означає «кіготь», і нижнього — му (木), що показує руку, яка тягнеться до дерева, щоб зірвати плід.

Ідеографічні символи також можуть використовуватися для вираження прикметників і прислівників. Ієрогліф цзянь (尖) складається з ієрогліфа сяо (小), що означає «маленький», і ієрогліфа да (大) «великий». Помістивши ієрогліф бу (不), що означає «ні», над ієрогліфом чжен (正) — «правильно», отримуємо ієрогліф вай (歪) — «кривий». Коли ліс лінь (林) підпалюють — хо (火), ми отримуємо ієрогліф фень (焚) «палаючий».

Деякі ідеографічні символи також представляють іменники. Наприклад, ієрогліф сянь (仙) означає «безсмертний», має корінь жень (人) «людина» та ієрогліф шань (山) — «гора». Це засновано на китайській вірі в те, що безсмертним і божествам подобається жити в горах. Багато фантастичних місць у китайських легендах розташовані на найвищих вершинах гір, таких як гора Куньлунь.

Третій тип китайських ієрогліфів будується на основі ідеограм і піктограм — фоно-семантичних складових ієрогліфів. Ці знаки складаються з одного символу, який відповідає загальній вимові цього знака, а також радикала, що позначає контекст його використання. Наприклад, ієрогліф лао (姥) «бабуся», складається з радикала ню (女) «жінка» й ієрогліфа лао (老) «старий». «Старий» лао (老) у рамках ієрогліфа «бабуся» лао (姥) дає читачам підказку про те, як треба вимовляти останнє.

Ієрогліфи Цан Цзе

Багато китайських історичних текстів визнають Цан Цзе творцем китайської писемності, а багато хто навіть докладно описує цей процес. Давньокитайський словник ShuowenJiezi (Шуовень Цзецзи) так описує розвиток китайської мови:

«Цан Цзе першим винайшов ієрогліфи на основі піктограм; їх називали вень (文). Пізніше він винайшов піктофонетичні символи, в яких форма і звук доповнювали один одного; їх називали цзи (字). Піктограми відображають початкові характеристики речей, тоді як піктофонетичні символи мали здатність до розмноження, і незабаром їхня кількість збільшилася. Коли ці ієрогліфи були написані на бамбукових дощечках, це називалося книгою».

Сюнь-цзи, один із трьох класичних конфуціанців поряд із Конфуцієм і Мен-цзи, також писав у своїх роботах про Цан Цзе. У Jiebi (Цзебі), що перекладається як «Зняття штор», він сказав: «Багато хто любить писати, але форми, створені Цан Цзе, творцем ієрогліфів, просто не мають собі рівних — це тому, що Цан Цзе досяг гармонії у своїй свідомості [в процесі створення ієрогліфів]».

Цан Цзе справді ставився до створення ієрогліфів як до процесу медитації, постійно зберігаючи спокій свідомості й чистоту намірів. Він прагнув вловити справжню природу всіх об'єктів, місць та ідей навколо нього, чи то вивчення форм, чи то переживання різних емоцій, чи то експериментування з концепціями. Ці ієрогліфи, створені завдяки його ретельному спостереженню, потім доопрацьовувалися за допомогою певної вимови та метонімії, щоб втілити цю істинну природу в життя.

Оскільки ієрогліфи Цан Цзе пройняті істинною природою всіх речей, вони пов'язані з фундаментальним законом всесвіту і зберігають зв'язок із божественним.

Створюючи ієрогліфи, Цан Цзе пішов найпростішим і прямим шляхом від значення до мови. Створена ним китайська мова, мабуть, найкраще у світі виражає внутрішню сутність світових явищ і артефактів і, можливо, найкраще здатна передати нюанси людського досвіду. Китайські ієрогліфи — це воістину найяскравіша перлина божественно натхненної китайської культури!

Однак передавалися не тільки ієрогліфи Цан Цзе. Його досвід уважного спостереження також надихнув інші частини китайської культури, включно з лікарями китайської медицини. Легендарні лікарі, такі як Лі Шичжень, Хуа Туо й Бянь Цюе, перетворили спостереження Цан Цзе на потужний медичний інструмент.

Лі Шичжень (1518 — 1593 рр. н. е.) — автор «Компендіуму лікарських речовин», найповнішої медичної енциклопедії в історії традиційної китайської медицини. На створення цієї роботи в нього пішло 27 років, упродовж яких він спостерігав за різними рослинами, тваринами й мінералами, і узагальнював свій медичний досвід подібно до Цан Цзе, який вивчав своє оточення.

Кажуть, що Хуа То й Бянь Цюе використовували спостереження як діагностичний інструмент. Вони створили прецедент для діагностичного процесу в традиційній китайській медицині, який починався з вивчення кольору обличчя пацієнта, промацування його пульсу, оцінки його запаху й поведінки, перш ніж лікар просив пацієнта описати свої симптоми. Ідея полягала в тому, що за допомогою такого роду медитативного спостереження за зовнішнім виглядом пацієнта лікарі могли визначити внутрішню причину хвороби пацієнта. Ця віра в те, що форма й дух — зовнішнє і внутрішнє — глибоко пов'язані, є тим самим принципом, який Цан Цзе використовував, щоб вловити справжню природу об'єктів, які він спостерігав.

Як і в багатьох інших китайських легендах, в історіях про Цан Цзе й цих лікарів був аспект самовдосконалення. Їхні спостереження, подібні до медитації, були способом вдосконалення їхнього характеру і зрештою надали їм надприродних здібностей, що проявлялися в процесі спостереження.

Згідно з легендою, і ці лікарі, і Цан Цзе мали здатність бачити своїм третім оком, або «небесним оком», і могли бачити речі за межами нашої реальності. Саме так Хуа То й Бянь Цюе могли поставити точний діагноз, навіть не торкаючись пацієнта, і саме так Цан Цзе зміг висловити квінтесенцію світу з допомогою кількох простих рядків.

Частина VII. Сучасне використання китайських ієрогліфів

Сучасні китайські ієрогліфи є результатом безперервної еволюції й формування впродовж тривалого періоду часу. Кажуть, що найстаріший відомий приклад китайських ієрогліфів походить із «Цан Цзе Шу» або легендарного твору справжнього письма Цан Цзе.

Дотримуючись «Цан Цзе Шу», науковці розділили розвиток писемності китайської мови на п'ять етапів: писемність династії Шан, писемність на кістках оракула, бронзова писемність, писемність на маленькій печатці династії Цинь і нарешті традиційні китайські ієрогліфи — ті ж самі, що й досі використовують на Тайвані й у Гонконзі.

Упродовж усієї цієї еволюції ієрогліфи перетворювалися з круглих і подовжених на квадратні й незграбні. Зазвичай вважається, що символи, які ми бачимо сьогодні, і які ідеально вписуються в квадрати, сформувалися за часів династії Хань.

У сучасному лексиконі налічується близько 5000 широко використовуваних китайських ієрогліфів. Словник Кансі, який на сьогодні вважається найавторитетнішим словником китайської мови, містить понад 47 000 ієрогліфів. Опублікований 1716 року за часів імператора Кансі з династії Цин, він є свідченням динамізму й довговічності китайської мови. За три століття, що минули з моменту публікації словника, мова мала значно розширитися, щоб охопити безліч нових технологій та ідеологій. Проте ті самі символи і значення, які використовують сучасні синофони, «китайсько-мовні райони», все ще можна знайти в словнику Кансі. Незважаючи на необхідність розширення, щоб пристосуватися до цих нових концепцій, розмір китайської мови фактично скоротився з погляду кількості використовуваних ієрогліфів.

Це цікаве явище пов'язане з тим, як китайські ієрогліфи утворюють комбінації. Кожен китайський ієрогліф представляє одне поняття або об'єкт, але два або більше ієрогліфів можуть бути об'єднані в слова, що представляють інші поняття або образи. Наприклад, ієрогліф дянь (電) «електрика» та ієрогліф хуа (話) «мовлення», можна об'єднати, щоб отримати слово дяньхуа (電話), що означає «телефон».

Отже, це означає, що навіть маючи всього 5000 символів, ми можемо визначити 5000 речей. І ці 5000 символів можуть створити понад 24 мільйони двох символьних перестановок. Хоча не кожна перестановка є допустимим китайським словом, обчислення дає уявлення про практично безмежну ємність пам'яті китайської мови. А якщо взяти до уваги трьох символьні слова, чотирьох символьні слова тощо. — то це будуть астрономічні цифри. Через цю чудову здатність запам'ятовувати значення, багато лінгвістів вважають китайську мову однією з найточніших мов у цьому сенсі, якщо не найточнішою.

Хоча розмовна китайська мова завжди мала безліч діалектів, писемна китайська ділиться на дві великі категорії: писемна народна китайська і класична китайська. Сьогодні люди в основному використовують письмовий народний формат як у формальній, так і в неформальній ситуації, а класичну китайську мову розглядають як форму мистецтва.

Однак в імператорському Китаї стандартом для офіційних текстів була класична китайська. Вона більш лаконічна, ніж письмова народна китайська, і допускає ширший набір гри слів і риторичних прийомів. Завдяки економному використанню ієрогліфів, рифи, антитези, аналогії та символи легко проникають у мову, додаючи шари конотацій, що надає класичній китайській мові напрочуд виразного й глибокого відтінку.

Таке ущільнення сенсу досягається завдяки логографічній природі китайської мови, в якій кожен ієрогліф не тільки передає вимову слова, а й сам по собі представляє ідею, об'єкт або ситуацію. Завдяки здатності мови формувати думку, звичка говорити багато, використовуючи мало слів, прищепила китайцям схильність до спілкування через підтекст і чутливість до значень, що залишилися невисловленими.

Багато хто думає, що китайська мова — складна для читання і письма, оскільки для читання кожного ієрогліфа необхідно запам'ятати його зображення. Незважаючи на те, що запам'ятовування ієрогліфів може виявитися складним завданням для людини, яка звикла до мови, в якій використовується алфавіт, кількість ієрогліфів, необхідних для повсякденного спілкування, складає всього 3-4 тисячі. Якщо подолати ці початкові труднощі, то решту ієрогліфів можна поступово опанувати в міру того, як учень буде все більше й більше спілкуватися з китайцями в повсякденному житті.

Мальовнича природа китайських ієрогліфів також послужила поштовхом до розвитку мистецтва китайської каліграфії й книгодрукування. Багато китайців вважають, що китайський почерк відображає внутрішню сутність людини, а стара китайська приказка говорить, що «написане завжди відображає автора». Отже, робити комусь комплімент з приводу його китайського почерку — це непрямий комплімент його характеру, тому в багатьох китайців є звичка оцінювати каліграфію або почерк за його внутрішнім виразом.

І навпаки, китайці також вірять, що практика каліграфії також може допомогти вдосконалити характер. Таке твердження породжує різні стилі каліграфії, кожен з яких має свої власні естетичні стандарти, що допомагають людям удосконалювати свій почерк.

Наприклад, канцелярський шрифт, або лішу, дуже вимогливий до техніки «голова шовкопряда і хвіст ластівки», — це означає, що штрихи мають починатися з сильного натискання і закінчуватися легким натисканням. Ця техніка повною мірою використовує гнучкість пензля для китайської каліграфії, що дає змогу регулювати тонкість і товщину штрихів. Символи, написані в цьому стилі, мають тенденцію бути ширшими, з більш товстими горизонтальними штрихами і більш тонкими вертикальними штрихами.

Звичайний шрифт або кайшу — це ще один тип каліграфічного письма. У той час як канцелярський шрифт був найпопулярнішим за часів династії Хань (202 р. до н.е. — 220 р. н.е.), звичайний шрифт став популярним після розпаду династії Хань, і відтоді є стандартом. Сьогодні це третій за популярністю стиль китайської типографіки після стилів Мін і готичного стилю, які використовуються виключно для створення комп'ютерного тексту.

Порівняно з канцелярським шрифтом, символи звичайного шрифту мають більш квадратну форму і мають меншу варіацію товщини штриха. Замість того, щоб бути симетричними по вертикальній осі, як канцелярські символи, звичайні символи підкреслюють відносні пропорції кожного штриха по відношенню до інших штрихів для досягнення балансу.

Приклад звичайного шрифту

Частина VIII. Як спрощення позбавило китайську мову її душі

Відтоді, як компартія Китаю (КПК) прийшла до влади 1949 року, вона прагнула знищити будь-який аспект китайського суспільства, який міг би конкурувати з її власною марксистською ідеологією. Це, звісно, включало традиційні звичаї китайського народу, поряд із духовністю, яка пронизувала майже всі сторони китайського суспільства.

І китайська мова в тому вигляді, в якому вона існувала 1949 року, містила занадто багато традиційних культурних цінностей. Природно, це стало однією з перших мішеней для КПК.

За прикладом Йосипа Сталіна в Радянському Союзі, Мао Цзедун 1952 року створив «Комітет з дослідження мовної реформи Китаю». У грудні 1954 року комітет не просто «досліджував» мовну реформу, він був названий «Комітетом з мовної реформи Китаю» в рамках підготовки до виконання своїх обов'язків. Через місяць, у січні 1955 року, комітет опублікував проєкт «Схеми спрощення китайських ієрогліфів». У лютому того ж року Державна рада заснувала «Комітет із застосування схеми спрощення китайських ієрогліфів» і почала популяризувати свою новоявлену «спрощену» версію китайської мови по всій території материкового Китаю.

Ці спрощені китайські ієрогліфи втратили свої початкові конотації й досі піддаються критиці з боку багатьох китайців у всьому світі. Деякі навіть вигадали скоромовки і рими в соціальних мережах, щоб проілюструвати проблему з цими спрощеними символами, як наведено нижче

«Виробляй без народження: ти побачиш, що нічого не буде створено! Любов без серця нічим не відрізняється від ненависті. Як можна цінувати того, кого не бачиш? Пірни в колодязь, і ти побачиш, що ми заблукали».

Перший рядок належить до ієрогліфа чан (產) «виробляти», який спочатку містив ієрогліф шен (生) «народження» під компонентом, що вказує на людину, викликаючи образ людини, яка народжує. У спрощеній версії чань (产), прибраний ієрогліф шен, який залишає образ людини, яка взагалі нічого не виробляє.

Другий рядок присвячений ієрогліфу ай (愛) «любов». У центрі ієрогліфа розташований ієрогліф сінь (心), що означає «серце». Спрощений ієрогліф ай (爱) опускає ієрогліф сінь, маючи на увазі порожні стосунки без сенсу, бо як можна любити без серця?

У третьому рядку йдеться про ієрогліф цінь (親), що означає «кохані або родичі». Права сторона цього ієрогліфа містить ієрогліф цзянь (見) «бачити», що означає, що ваші близькі були людьми, яких ви часто бачили. Коли цей ієрогліф цінь спростився (亲), усю праву частину вихідного ієрогліфа було видалено, що призвело до цікавого припущення, що ви взагалі не мали бачити своїх близьких.

Останній рядок натякає на один із найбільш кричущих прикладів того, як спрощення ієрогліфів спотворило значення китайської мови. У ієрогліфі цзінь (進), що означає «входити» або «йти вперед», від самого початку містився радикал, який переходив до наступного компонента, що ґрунтується на ієрогліфі цзя (佳), який означає «добре». Це означає, що, просуваючись уперед, ми просуваємося до кращого стану.

Однак спрощена версія цзінь (进) замінює ієрогліф цзя на ієрогліф цзін (井), що означає «колодязь». Зайве говорити, що образ руху вперед як просування у явний глухий кут не подобається багатьом китайцям. Багато інших інтерпретують цей ієрогліф із часткою іронії: прагнучи «просунути» Китай, КПК насправді рухається до власної загибелі, дистанціюючись від традицій і культури, які зберігали цілісність Китаю.

Справді, коли ми озираємося назад на весь процес створення китайської мови, то бачимо, що він глибоко переплетений із міфами, які стоять за китайською концепцією спілкування, настільки, що в деяких частинах грані між історією й легендою майже не існує. І майже в усіх аспектах китайської мови й спілкування простежується тонка, але глибоко прихована тенденція духовної культури Китаю, яка ґрунтується на вірі в те, що приведення власного характеру у відповідність до законів Всесвіту — це шлях до божественного. Ця культура допомагала китайцям підтримувати гармонійні відносини один з одним і вирішувати соціальні конфлікти впродовж тисячоліть.

Проте компартія Китаю з її насаджуваним державою атеїзмом категорично заперечує існування божественного, не кажучи вже про будь-який універсальний закон. Її віра в соціальний дарвінізм призвела до того, що вона опустила китайський народ на дно щодо моралі. Вона прагне підпорядкувати природне середовище своїй волі, безжально жертвує лісами і водами Китаю, приносячи все в жертву економічному розвитку. Вона нападає і вбиває будь-кого, хто їй не подобається навіть у своїх власних лавах, керуючи нацією швидше як мафіозна структура, ніж як політична партія.

Коли духовна практика Фалуньгун з'явилася в Китаї і возз'єднала китайський народ з його божественним корінням, КПК побачила в цьому загрозу своєму існуванню. Переслідуючи духовну практику, вона опоганила цінності «Істина, Доброта, Терпіння» — цінності, які підтримуються практикою і відповідають універсальному закону. Вона підштовхнула китайський народ виступити проти цих цінностей, жорстоко поводячись із послідовниками Фалуньгун.

Послідовники Фалуньгун не тільки зазнають образ і відчуження, їх незаконно заарештовують, поміщають до в'язниць і катують; багато з них навіть стають жертвами примусового вирізання органів. Ці санкціоновані державою злочини проти людства проклали шлях до того, щоб обман, ненависть і войовничість стали ще більш поширеними в китайському суспільстві, штовхаючи китайський народ у моральну прірву.

Подібно до того, як руйнування традиційного китайського ієрогліфа цзінь (рухатися вперед) перетворило світле майбутнє на неминучу загибель, руйнування компартією традиційних цінностей Китаю перетворило колись чудову націю на вигрібну яму злочинності й страждань. І простий народ, і еліта страждають від наслідків цієї аморальності: звичайні люди — від політики байдужого і жорстокого режиму, а еліта — від постійної боротьби за владу і зрадництва всередині організацій КПК.

У сучасному Китаї китайська легенда про створення світу — не більше ніж казка. Але, можливо, саме в цей час китайський народ міг би отримати користь від мудрості предків, від того найкращого, що ці древні намагалися передати; від знань, які, як вони сподівалися, захистять їхніх нащадків.

І для всіх інших людей, можливо, історія Китаю також є натяком на те, щоб озирнутися назад на мову, традиції й цінності, залишені нам нашими предками. Можливо, Всесвіт завжди намагався говорити з нами, у що вірили стародавні китайці, і питання лише в тому, хочемо ми це почути чи ні.