Вірити чи не вірити — казка, що спонукає до роздумів

(Minghui.org) У давні часи Бодхісатва Діцзан зійшла у світ людей і виявила, що тодішні люди більше не вірять у Бога. Тоді вона вирішила, що повинна знайти й врятувати того, у кого віра в Бога ще збереглася.

Щоб знайти таку людину, Бодхісатва Діцзан перетворилася на жебрака й почала просити милостиню, переходячи з одного села до іншого. Ніхто не давав їй їжі, і ніхто не поклонявся Богу. Одного разу, підійшовши до чергового села, вона побачила стару жінку, яка палила пахощі перед статуєю Будди. Бодхісатва підійшла до неї й попросила їжі. Літня жінка завагалася: «У мене залишилася лише ця миска рису. Ти можеш взяти половину, а іншу половину я піднесу Будді». Побачивши, що ця жінка така щира й добросердна, Бодхісатва, перш ніж піти, вказала на пару кам’яних левів і сказала: «Коли побачиш, що очі в цієї пари кам’яних левів почервоніли, це означатиме, що настав час великої повені. Тоді тобі потрібно, не зволікаючи, піднятися на вершину пагорба, і ти будеш у безпеці». Добра старенька рознесла цю звістку по всьому селу. Однак їй ніхто не повірив. Натомість мешканці села насміхалися з неї та лаяли її. Вони казали, що вона божевільна й вірить у забобони. Хіба очі кам’яних левів можуть почервоніти? Не зважаючи на глузування, жінка благала мешканців села повірити їй.

Вона добре запам’ятала ті слова, і щодня дивилася на очі кам’яних левів. Одного разу кільком сільським бешкетникам спало на думку: «Нумо, розіграймо цю стареньку й замалюємо очі кам’яних левів червоною фарбою». Коли стара жінка побачила, що очі кам’яних левів справді почервоніли, вона з тривогою закричала мешканцям села: «Швидше тікайте! Наближається повінь!» Почувши її відчайдушний крик, люди почали голосно сміятися й глузувати з неї. Вона зрозуміла, що їй нічого не залишається, як рятуватися самій. Добігши до вершини пагорба, жінка озирнулася назад і побачила, що все село пішло під воду, і сміху вже ніде не було чути.