(Minghui.org) Я — водій великої вантажівки. Якби Вчитель Лі не врятував мене, я б давно загинув у аварії.
Це був грудень 2010 року. Як завжди, я повертався з провінції Ляонін на своїй вантажівці, наповненій залізним порошком. Уночі почався снігопад. Сніжинки розміром з гусяче перо падали густо й швидко, затуманюючи зір, і мені довелося увімкнути склоочисники.
Снігопад ставав дедалі сильнішим, і незабаром дорога вкрилася щільним слизьким шаром товщиною приблизно 25 сантиметрів. Моя вантажівка важить 22 тонни, і я віз 66 тонн залізного порошку.
Дорога пролягала через високий гірський перевал, де потрібно їхати дуже обережно. У таких погодних і дорожніх умовах це було особливо небезпечно.
Я заздалегідь зателефонував начальнику й пояснив ситуацію, сподіваючись, що він запропонує почекати, поки снігопад трохи вщухне. Але він і чути про це не хотів, наполягаючи на тому, щоб я їхав без зволікання, щоб не затримувати доставляння вантажу наступного дня.
Мені довелося їхати. Усього за сім-вісім метрів від вершини гори всі 10 коліс вантажівки почали втрачати зчеплення з дорогою. Я сказав напарнику Сяопану, щоб він швидко вийшов і знайшов щось, чим можна було б підперти колеса, хоча я також побоювався, що в разі аварії він не зможе врятуватися.
Щойно Сяопан вистрибнув, вантажівка послизнулася назад. Мені було вже занадто пізно вистрибувати з кабіни. Уздовж обриву було встановлено бетонну огорожу з масивними стовпами товщиною понад 20 сантиметрів, але вона не могла зупинити вагу 88 тонн.
Машина знесла шість стовпів і зависла задньою частиною над обривом. Не маючи часу на те, щоб вибратися, я міг лише закричати: «Учителю, урятуйте мене!» Машина почала сповзати в обрив і перевертатися. Я кілька разів ударився головою об дах кабіни. Інстинктивно вчепившись у кермо мертвою хваткою, я притиснувся до нього всім тілом, і мене охопив жах. Вантажівка ще раз перекинулася та з гуркотом впала на дно обриву.
Коли машина нарешті зупинилася, я висів головою вниз у кабіні, моя нога була затиснута між педалями. Гілка дерева діаметром приблизно 10 сантиметрів пробила лобове скло наскрізь, пройшла всього за кілька сантиметрів від моєї голови та простягнулася до спального місця за водійським сидінням.
Фотографії з місця аварії, зроблені пізніше співробітниками дорожньої поліції, показали масштаб аварії: машина була повністю знищена, задня частина кузова розлетілася на шматки, які валялися на землі. Двері були покручені. Оскільки лобове скло було багатошаровим — тобто воно тріскалося, але не розбивалося на друзки — я уникнув травм від осколків.
Я запанікував, оскільки вантажівка могла спалахнути, а моя нога була затиснута. Я висів догори ногами, застрягши в покрученій кабіні, і не міг поворухнути жодним м’язом. Якби почалася пожежа, я б згорів живцем.
У цю мить повного відчаю я раптом почув голос Сяопана: «Ганцзи, ти живий?!» Він біг і кликав мене, його голос тремтів від сліз. Обрив був дуже крутий, і Сяопану довелося зробити великий обхід, щоб спуститися до того місця, де лежала наша понівечена вантажівка.
Я відповів: «Швидше очисти лобове скло! Допоможи мені витягнути ногу з-під педалі зчеплення!» Почувши мій голос, Сяопан швидко розбив скло ліктем і спробував витягнути мене, але моя нога була затиснута й не піддавалася. Я сказав Сяопану, щоб він схопив мене за руку й підняв, що дозволило б мені звільнити ногу. Нарешті мені вдалося вибратися з вантажівки — наполовину перекочуючись, наполовину повзаючи — і я зітхнув з полегшенням. Але моя нога була травмована, і я не міг нею користуватися.
У цей момент водій вантажівки, що проїжджала повз, помітив пошкоджену огорожу й зрозумів, що сталася аварія. Він і його помічник спустилися до підніжжя скелі, і всі троє допомогли мені піднятися на дорогу. Потім водій цієї вантажівки відвіз мене до окружної лікарні. МРТ виявила численні ділянки внутрішньочерепного крововиливу, зокрема тромб розміром 8 х 10 мм у стовбурі головного мозку. Лікарі порекомендували мені зробити краніотомію, але на той час я вже втратив свідомість.
Я лежав на лавці в коридорі, коли прийшов до тями. Моя перша думка була: «Я практикую Дафа, зі мною все буде гаразд. Мені треба негайно повернутися додому». У цей час до лікарні приїхав мій начальник.
Лікар порекомендував мені краніотомію, але сказав, що це дуже ризикована процедура. Я категорично відмовився від неї. Мої діти ще навчалися в школі, і дружина не змогла б доглядати за мною після операції. Керівник погодився відвезти мене до міста.
По дорозі я знову опинився на межі втрати свідомості. Начальник міцно стиснув мою руку, побоюючись, що я після цього не прийду до тями, а Сяопан вигукнув: «Брате, не засинай, якщо заснеш, можеш ніколи не прокинутися!» Незабаром я знову занурився в несвідомий стан. Прокинувшись, я виявив, що лежу в нейрохірургічному відділенні невідкладної допомоги на четвертому поверсі міської лікарні.
Лікар зробив рентгенівський знімок і сказав: «Вам необхідно зробити краніотомію. У вас внутрішньочерепний крововилив, і він досі триває. Ми не знаємо, чи витримаєте ви операцію, але без операції ви точно не виживете».
У той момент я зрозумів, що мушу проявити тверду віру в Дафа й відмовитися від операції. Начальник був у жаху й не знав, що робити. Я сказав йому: «Я практикувальник, зі мною все буде гаразд. Просто відвезіть мене додому, я не буду вимагати у вас грошей». Він мені не повірив і сказав: «Краще зроби операцію. Я за неї заплачу». Із цими словами він пішов.
Я згадав слова Вчителя:
«Тому скажу: добрий чи поганий буде результат, залежить від однієї думки; від різних думок будуть і різні результати». (Лекція четверта, Чжуань Фалунь)
Я скотився з лікарняного ліжка на підлогу. Моя нога була травмована й настільки сильно набрякла, що я не міг стояти, а також був надто слабким, щоб дотягнутися до кнопок ліфта, тому мені довелося повзти сходами вниз.
Коли начальник повернувся, сплативши лікарняний рахунок, і виявив, що мене немає, він спустився ліфтом вниз, але не зміг мене знайти. Він піднявся назад на четвертий поверх, але знову не знайшов мене і знову спустився ліфтом. Лише тоді він побачив, що я вже доповз до першого поверху.
Я сказав йому: «Ви не нестимете жодної відповідальності за наслідки, якими б вони не були». Побачивши мою рішучість, він відвіз мене додому.
Дружина була налякана. Крізь сльози вона запитала мене: «Що сталося?» Я відповів: «Не бійся. Просто приготуй мені ліжко. Я почуватимуся добре після гарного нічного сну. І допоможи мені, будь ласка, повторювати фразу „Фалунь Дафа хао, Чжень-Шань-Жень хао“ (з кит. Фалунь Дафа несе добро, Істина-Доброта-Терпіння — праведні принципи)». Дружина кивнула, усе ще плачучи.
Я проспав з пів на сьому ранку до наступного дня, загалом 24 години, і прокинувся цілком бадьорим. Мої зламані ребра та нога все ще трохи боліли, але свідомість була кришталево ясною, тому я сів і почав робити вправи. Протягом місяця я повністю одужав.
Керівник, колеги й мої близькі стали свідками дивовижної сили Фалунь Дафа, а також його надзвичайної природи та величі. У результаті вся родина мого керівника та всі мої колеги почали займатися Фалунь Дафа.
Дякую, Дафа! Дякую Вам, Учителю, за порятунок мого життя!
Усі матеріали, опубліковані на цьому вебсайті, захищені авторським правом Minghui.org.
