(Minghui.org) Фу Цзянь був третім імператором царства Фу Цінь (також відомого як Рання Цінь) у Північному Китаї за часів династії Цзінь. Згідно з давньокитайським літописом «Цзи чжи тун цзянь» («Всеохопне дзеркало, що допомагає в управлінні»), Фу «вирізнявся глибокою синівською шанобливістю, змалку був дуже честолюбним, а також дуже освіченим і талановитим». Фу об’єднав Північний Китай. Дотримання ним принципів буддизму та конфуціанства дало змогу людям, які втомилися від численних воєн, жити мирним життям приблизно 20 років.
Коротка історія царства Рання Цінь
За часів правління династії Цзінь Північний Китай був розділений на 16 царств. У 351 році н. е. Фу Хун, вождь племені ді, проголосив себе правителем земель давнього царства Цінь, але 355 року його отруїли. На престол зійшов його син Фу Цзянь-старший, який увійшов в історію як справедливий і доброчесний імператор. За часів правління Фу Шена, онука Фу Хуна, чиновників, які не погоджувалися з політикою управління державою, жорстоко й безпідставно вбивали. У 357 році, після смерті Фу Шена, чиновники підтримали його двоюрідного брата Фу Цзяня-молодшого, який став новим імператором царства Рання Цінь.
Управління державою
У той час, після тривалої війни, у суспільстві панував хаос. Багато корумпованих чиновників разом із багатою знаттю пригнічували простих людей. Щоб розв’язати ці проблеми, Фу Цзянь доручив Ван Мену та Ден Цяну провести розслідування, а також покарати винних.
Він також відправляв імператорських представників у різні місця для перевірок і надання допомоги вдовам та людям похилого віку. Чиновників, які вирізнялися чеснотою, нагороджували, а тих, хто знущався з людей, карали. Він заохочував розвиток сільського господарства, нагороджував талановитих людей і тих, хто шанував батьків. Громадяни, з якими поводилися несправедливо, могли повідомити про це, подавши на півночі міста сигнал димом, і Фу сам розв'язував проблему.
Окрім розвитку сільського господарства, щоб допомогти людям відновитися після воєн, Фу відмовився від розкоші у своєму житті. В один посушливий неврожайний рік він зменшив свої порції їжі, скасував усі розваги та роздав цінні речі як генералам, так і солдатам. Він також наказав придворним дамам не носити дорогого шовкового одягу та не шити спідниць, які волочилися по землі, заощаджуючи таким чином тканину. Ба більше, Фу сам обробляв землю, а його дружина розводила шовкопрядів у передмісті. Він також дозволив простим людям ходити до царського лісу та на озеро. Наступного року врожай був рясним.
Цінувати доброчесність
Фу завжди зважав на думку інших. Згідно з «Книгою Цзінь», одного разу Фу вирушив до міста Є на полювання. Минуло понад десять днів, а він усе ще не збирався повертатися додому. Ван Ло, придворний музикант, сказав йому: «Усі в державі покладаються на Вашу Величність. Якщо під час полювання з Вами щось станеться, що буде з нашою державою та Вашою матір’ю?» Фу прислухався до його думки й повернувся.
Після об’єднання Північного Китаю країна стала багатою, і Фу почав жити в розкоші. Його палац, карета та речі були прикрашені коштовностями. Міністр Пей Юаньлуе сказав йому: «За часів великих династій Яо, Шуня та Чжоу правителі були ощадливими, і їхні епохи тривали довго. Я сподіваюся, що Ваша Величність не надаватиме великого значення таким коштовностям, як золото та нефрит, щоб і простий народ цінував скромність». Фу прийняв пораду Пея і відмовився від розкішного способу життя.
Завдяки доброчесним учинкам Фу народ жив добре. Моральні цінності шанували, і всі були настільки чесними, що, якщо хтось губив щось на вулиці, інша людина не брала цього собі. Згідно з однією народною піснею того часу, «… на вулицях Чананя (тогочасної столиці, нині відомої як Сіань) повсюди ростуть тополі та біла акація. За межами царського двору стоять красиві карети, а всередині царського двору — віддані чиновники. Там збираються талановиті та мудрі люди, щоб наставляти й просвіщати народ».
Зближення різних етнічних груп
На початку правління Фу в Північному Китаї існувало 16 царств, у яких не припинялися конфлікти між різними етнічними групами. Фу намагався сприяти миру між ними, привертаючи увагу людей до моральних цінностей.
Одного разу Фу Жун, молодший брат Фу Цзяня, запропонував йому знищити родину Мужун Вея, імператора Ранньої Янь. Фу Цзянь відповів, що для розв’язання таких питань потрібна велика моральна чеснота. Він зауважив, що в «Книзі пісень» сказано: «Доброчесність легка, мов пір’їнка, але мало хто здатен підняти її й покласти на плече».
«Людина високого становища дбає про стабільність. Зараз країні потрібен мир, людям — відновлення, а різним групам — життя в гармонії. Дотримання Небесного закону та виховання чесноти допоможуть людині уникнути лиха. Якщо ми зможемо дивитися в себе й шукати власні недоліки, нам не потрібно буде турбуватися про проблеми, що приходять ззовні».
Фу не лише говорив ці слова, а й жив відповідно до них. Одного разу він послав Лу Гана владнати конфлікт у палаці Цзяньчжан. «Ці племена на заході відсталі. Ми можемо перемогти їх і зберегти життя їхнім чиновникам, щоб показати свою великодушність. Ми повинні керувати ними за допомогою принципів і законів, а не вести нескінченні війни та вбивства». Того року племена з Їчжоу (сучасна провінція Сичуань) та інших провінцій відправили своїх посланців, щоб передати Фу подарунки.
Коли Фу напав на царство Дай, син царя Тоба Шиїцзяня Шиїгуй зв’язав свого батька, щоб той здався. Вважаючи поведінку Шиїгуя негідною, Фу відправив його у віддалений район Шу (на території сучасної провінції Сичуань). Помітивши, що Шиїгуй не знає правил етикету, Фу направив його до Тайсюе (Імператорської академії) на навчання.
Вей Чень, високопоставлений чиновник хунну, здався Фу й сподівався оселитися на території Ранньої Цінь. Фу погодився, але чиновник Цзя Юн послав солдатів напасти на них і пограбувати. Фу понизив Цзя в посаді й продовжив прагнути миру з Вей Ченем. Вей та його прибічники переселилися й оселилися на території Ранньої Цінь, а також надіслали подарунки до імператорського палацу.
Зарозумілість і невдачі
Після об’єднання Північного Китаю Фу захотів захопити й Південний Китай. Однак династія Цзінь на півдні перебувала в стані миру, а нею керували такі шановані чиновники, як Хен Чун і Сє Ань. Тож для цього не було жодних причин.
Перед смертю Ван Мен, чиновник, якому Фу дуже довіряв, попередив його: «Династія Цзінь успадкувала традиції китайської історії. Зараз нам потрібні люди, які дорожитимуть доброчесністю та дружитимуть з іншими країнами. Будь ласка, не плануйте нападати на династію Цзінь після моєї смерті». Брат Фу, Фу Жун, також сказав, що країна пережила стільки воєн, що надалі слід уникати конфліктів.
Але Фу не послухався. У 383 році він на чолі кінноти чисельністю 270 тисяч воїнів і піхоти чисельністю 600 тисяч воїнів напав на династію Цзінь. Коли хтось попередив його про небезпеку, Фу зарозуміло відповів: «Річка Янцзи — ніщо. У моїй армії майже мільйон воїнів. Якщо я віддам наказ і всі вони опустять свої батоги у воду, то зможуть зупинити течію Янцзи!»
Зарозумілість і необачні слова Фу невдовзі далися взнаки. У листопаді того ж року 5 тисяч воїнів армії династії Цзінь успішно здійснили напад на армію Фу. Потім воїни Цзінь продовжили наступ і вщент розгромили армію Фу у відомій битві на річці Фей.
Після цих подій Фу та його держава втратили контроль над ситуацією. Царства, які раніше здалися, одне за одним проголошували свою незалежність. Фу стратили 385 року.
Коли Фу цінував доброчесність і жив скромно, його було благословенно процвітанням. Але після того, як він став зарозумілим і кинув виклик Небесному закону, його падіння виявилося стрімким.
Усі матеріали, опубліковані на цьому вебсайті, захищені авторським правом Minghui.org.