(Minghui.org) Засновник Фалуньгун Учитель Лі Хунчжи відвідав Тайвань у листопаді 1997 року. Під час свого тижневого візиту Вчитель прочитав дві лекції: одну в Тайбеї, а іншу — у Тайчжуні. Ці лекції стали важливою віхою в поширенні Фалуньгун.
Учитель згадав про свій намір відвідати озеро «Сонце й Місяць» та інші місця Тайваню. Практикувальники помилково припускали, що він збирається відвідати визначні пам’ятки. Пізніше вони зрозуміли, що Вчитель турбувався про Тайвань.
У дорогу вирушили 17 листопада, одразу після лекції в Тайбеї. Головним координатором поїздки був Хун Цзіхун. Перша зупинка відбулася в Палацовому музеї, потім на Площі Свободи та в Меморіальному залі Сунь Ятсена.
Найкращий гід у Палацовому музеї
17 листопада під час екскурсії музеєм Учителя супроводжували кілька практикувальників. Ще до того, як Хун встиг знайти гіда, Учитель уже сам повів групу.
Вони почали з третього поверху й у процесі огляду залів спускалися вниз. Учитель пояснив присутнім походження кожної культурної реліквії; як її було виготовлено, як нею користуватися, у чому її краса тощо. Отримавши пояснення Вчителя, кожен практикувальник зрозумів, яке естетичне задоволення приносять ці старовинні предмети.
Серед експонатів є золота кістка, про походження якої не знали навіть фахівці Палацового музею. Учитель розповів усім, що це кістка дракона, і що на кожній її крихітній частинці є зображення дракона. Хун зрозумів, що Вчитель знає все про кожну історичну реліквію у світі.
Практикувальниця Не сказала, що Вчитель оглянув усі антикварні предмети, виставлені в музеї, і розповів про кожен із них. Коли вона запитала, чи зможе вона досягти просвітлення, Учитель сказав їй: «Ти вже почала практикувати. Чому б тобі не досягти успіху в цьому?»
Учитель Лі та група практикувальників біля Палацового музею 17 листопада 1997 року
Поширення Фалуньгун у Тайвані
Хун розповів: «Ми пообідали в готелі „Гранд“, і Вчитель наполіг на тому, щоб він сам оплатив весь рахунок». Після обіду вони поїхали на площу Свободи (раніше — Меморіальний зал Чан Кайші) та до Меморіального залу Сунь Ятсена.
Хун сказав Учителю, що понад 100 практикувальників разом виконують вправи на площі Свободи один раз на місяць. Учитель повідомив, що в майбутньому на цьому місці буде багато послідовників.
До 1998 року практикувальники Фалуньгун у Тайвані поступово стали більш зрілими у своєму вдосконаленні. Після мирної акції практикувальників у Пекіні 25 квітня 1999 року кількість учнів Дафа в Тайвані перевищила 10 000 осіб, що в 10 разів більше порівняно з попереднім роком.
Завдяки поїздці Вчителя до Тайваню в багатьох практикувальників з’явилася можливість зустрітися й познайомитися одне з одним. Слова та поведінка Вчителя зворушили учнів, і вони почали наслідувати його приклад. Деякі з них тричі брали участь у зустрічах з обміну досвідом, що проводилися в Китаї. Вони також усвідомили цінність Дафа та унікальну можливість його отримати.
Відвідування Східного Тайваню
Хун спланував маршрут, і Вчитель затвердив його. На третій день вони відвідали східну частину Тайваню. В одній машині з Учителем їхали Хун, який керував автомобілем, дружина Хуна та один китайський практикувальник, який приїхав до Тайваню разом з Учителем.
Уранці 18 листопада вони вирушили до Хуаляня. Проїхавши половину шляху, вони зупинилися в місті Їлань, щоб зустрітися з практикувальниками Чен Веньхуаном та його дружиною Хо Лайчінь.
Подружжя відвідало дві лекції Фа Вчителя: у Цзінані та в Гуанчжоу. На стінах висіли фотографії, зроблені на цих лекціях. Учитель подивився на кожну з них. Поглянувши на фотографію з Гуанчжоу, Учитель зітхнув і сказав: «Минуло вже понад три роки».
Лекція Вчителя в Гуанчжоу 21 грудня 1994 року — остання лекція Вчителя в Китаї
Потім Учитель понад годину розмовляв із подружжям. Він з милосердям запитав їх, як вони поширюють Закон у Тайвані. Він також поцікавився, чи отримали вони відеозаписи його лекцій Фа в Сполучених Штатах. Учитель зазначив, що більшість із присутніх на лекціях, — високоосвічені люди.
Потім Учитель сказав Хо, що в майбутньому багато вчителів приходитимуть до неї, щоб навчитися Фалуньгун. Вона сумнівалася в цьому, бо не мала гарної освіти, а коло її знайомих було невеликим. І справді, пізніше багато університетських професорів приходили до неї, щоб вивчати Фа.
Велич Фалуньгун
Хун занадто пізно зрозумів, що не заправив машину в Їлані, перш ніж вирушити до Хуаляня. Коли вони дісталися найближчого села, бак був майже порожній, але заправної станції там не було.
Поки Хун докоряв собі за свою недбалість і хвилювався, що вони не зможуть виїхати з села, Учитель просто заплющив очі. Через деякий час Хун і його дружина з подивом побачили, що покажчик рівня палива вказував, що бак повний.
Вони зупинилися на ніч у Хуаляні. Наступного ранку Хун вирішив подати Вчителю на сніданок два яйця (зварених некруто). Учитель сказав, що не їсть сиру їжу. Так Хун і його дружина дізналися, що практикувальники не повинні їсти сиру їжу тваринного походження.
Хун запланував для Вчителя відвідування храму Наньхе на морському узбережжі неподалік від Хуаляня, бо там удосконалювався знаменитий старий монах Гуанчін. Хун дуже добре знав це місце. Але з якоїсь незрозумілої причини він не побачив храму й пройшов повз нього. Коли він хотів повернути назад, Учитель сказав: «Просто йди. Ми не повертаємося».
Хун не міг зрозуміти й подумки ставив собі запитання. Учитель пояснив: «Гуанчін уже у Фа».
Хун не усвідомлював, наскільки Вчитель прагнув відвідати озеро «Сонце й Місяць». По дорозі вони зупинялися в багатьох туристичних місцях, щоб сфотографуватися. Під час однієї із зупинок, на березі моря, він побачив, як услід за ними летять Фалуні. Під час іншої зупинки Вчитель подивився на море й сказав: «Через два роки станеться щось значне, і за кілька кілометрів звідси з моря підніметься новий острів».
21 вересня 1999 року (через два роки) поблизу невеликого містечка за сім кілометрів на південний захід від озера «Сонце й Місяць» стався руйнівний землетрус.
Хун засмучувався через те, що під час поїздки всі витрати оплачує Вчитель. Коли вони були неподалік від повіту Тайтунь, Хун вирішив повечеряти в гарному ресторані й оплатити рахунок. У той момент Учитель запропонував йому зупинитися на узбіччі дороги, щоб повечеряти. «Але тут немає ресторану», — сказав Хун.
Не промовивши ні слова, Учитель вийшов з машини, і всі пішли за ним. Дивно, але виявилося, що неподалік розташоване невелике сімейне кафе. Учитель знову оплатив рахунок.
Озеро «Сонце й Місяць» — джерело життєвої енергії Тайваню
Була вже північ, коли вони дісталися до озера «Сонце й Місяць». Учитель попередив групу не турбувати його до сьомої ранку.
20 листопада після сніданку Хун запропонував відвідати кілька місць, зокрема храм Веньу та село, де мешкає корінне населення, а також здійснити круїз по озеру. Учитель відхилив цю пропозицію і сказав: «Поїдьмо».
Хун був здивований. Він замислився над справжніми причинами, через які Вчитель проїхав весь цей шлях і не оглянув жодної місцевої пам’ятки. Він навіть не поглянув на озеро.
Учитель пояснив: «Володарь озера „Сонце й Місяць“ — доброзичливе божество. Але його турбує надмірний промисловий розвиток».
Хун перебував у розгубленості, але в той момент не став розпитувати Вчителя, й отримав можливість поставити своє запитання лише через багато років. Учитель пояснив, що існування озера «Сонце й Місяць» пов’язане із життєзабезпеченням усього Тайваню.
Перед поїздкою звідти до Тайчжуна, де мала відбутися лекція, Учитель написав вірш, присвячений красі озера «Сонце й Місяць»:
«Чиста в ньому озерна вода,
Крізь туман сяють промені зорі,
Поки перебуваю у світі хаосу,
Рідко буває мені так прекрасно».
(«Відвідування озера Сонця й Місяця», Хун Їнь)
Різні рівні вдосконалення, різні картини
21 листопада Хун організував для Вчителя невелику культурну програму. Вони прогулялися Ботанічним садом, завітали до Історичного музею та відвідали найвищу на той час будівлю Тайваню — хмарочос Shin-Kong-Mitsukoshi.
Коли вони піднімалися в ліфті, Учитель сказав: «Ого, небесні феї розкидають квіти». Потім він навчив їх бачити інші простори.
Хун сказав: «Я бачу лише золоте й біле сяйво. Я не бачу небесних фей».
Справді, рівень удосконалення визначає те, які картини може бачити практикувальник!
Пощастило знову почути вчення
22 листопада, в останній день перебування Вчителя в Тайвані, багато практикувальників прийшли проводжати його в аеропорт. У залі очікування Вчитель знову читав лекцію Фа приблизно протягом години.
Ляо Сяолань згадувала: «Удень в аеропорту було багато людей. Сталося щось неймовірне. Коли Вчитель уже збирався пройти митний контроль, люди навколо нього раптово розступилися, щоб він міг пройти. Учитель махав нам рукою, доки не зник з поля зору. Ця сцена була зворушливою і незабутньою».
Ляо додав: «Ми були новими практикувальниками й не усвідомлювали, наскільки важливо старанно практикувати. Багато хто з нас ще затримувався на рівні „як довго ми можемо сидіти в медитації“. Учитель, надихаючи нас, говорив, що на відміну від Тайваню, практикувальники в Китаї перебувають у дуже складному середовищі».
Хуан Чуньмей згадує: «Учитель натякав нам, що час швидко минає. Сьогодні один день дорівнює секунді в минулому».
Чень Шеньлінь сказала: «Учитель був дуже радий побачити своїх тайванських учнів і сказав, що приїде ще. Практикувальники, виявляючи повагу до Вчителя, не наважувалися сідати надто близько до нього. Але Вчитель був дуже добрий і сказав, щоб ми сіли ближче. Я була така щаслива, що сиділа поруч із ним».
Чень додала: «Одне вразило мене найбільше. Пройшовши митницю, Учитель повернувся й вказав на практикувальницю Не та на нас. Я знала, що Вчитель хоче, щоб ми вирішили наші конфлікти. Практикувальниця Не приїхала з Китаю — її мислення, манери та спосіб спілкування суттєво відрізнялися. Деякі конфлікти були неминучі на той час, бо ми були новими практикувальниками, і ми мали безліч людських уявлень.
Тепер я усвідомлюю, що вирішення конфліктів — це частина вдосконалення, процес зростання Сіньсін і власного підвищення».
(Кінець)
Усі матеріали, опубліковані на цьому вебсайті, захищені авторським правом Minghui.org.
