(Minghui.org) Люди зазвичай плачуть, коли їм сумно, коли вони розчулені або щасливі. Ці сльози викликані емоціями. Але хочу згадати кілька випадків, коли мої сльози були особливими. Я називаю їх особливими тому, що починала плакати, не маючи на те емоційної причини, проте сльози текли. Ці події справили на мене глибоке враження.
Уперше побачити Вчителя на екрані
На початку 1996 року я була на межі фізичного та психічного виснаження. Саме тоді я познайомилася з Фалунь Дафа. Коли читала книгу Дафа, я отримала відповіді на всі питання, які турбували мене в житті. Здавалося, моя душа помолодшала, і мені здалося, ніби я прозріла. Я зрозуміла мету життя, і жодними словами не можна описати щастя, яке відчувала у своєму серці. Я буквально стрибала від радості. Раніше я була серйозно хвора й відчувала, що просто борюся за життя. За день до того, як я дізналася про вправи Фалуньгун, я лежала під крапельницею, і я не мала сил навіть розмовляти. Але після того, як я вивчила рухи вправ Фалуньгун, моє тіло стало легким і розслабленим. Я стала практикувальницею, яка розуміє мету життя з міцним здоров'ям. Це мене вразило до глибини душі, і я відчула справжнє блаженство!
У тому ж році, коли зимові канікули добігали кінця, один практикувальник сказав мені, що я можу переглянути відеозапис лекцій Учителя в Гуанчжоу. Ми з чоловіком (практикувальником) з радістю вирушили до невеликої зали, щоб подивитися відео. Коли ми увійшли, то помітили, що в залі було дуже тихо. Ми знайшли місця, та незабаром увімкнули відео. У першій сцені Фалунь обертався спочатку за годинниковою стрілкою, а потім проти годинникової стрілки — по дев’ять разів у кожному напрямку. Я вперше побачила Фалунь, що обертається, тому відчула, як це велично й дивовижно. Коли Фалунь перестав обертатися, на екрані з'явився Вчитель. Учитель сидів прямо перед нами й виглядав таким рідним, природним і справжнім, наче він перебував тут поряд із нами. З моїх очей потекли сльози, я не можу описати почуття, яке відчула в ті хвилини. Сльози просто текли, не зупиняючись, і лилися так довго, що не можу згадати, коли вони остаточно зупинилися. Я не рухалася й дивилася на Вчителя. Моя свідомість теж була порожня. Поки Вчитель не перестав читати лекцію, я сиділа в стані блаженства та спокою. Тільки після того, як Учитель закінчив лекцію, ми неохоче залишили зал.
Коли ми вийшли із зали, було пів на дев'яту вечора. Ми не стали брати таксі, а вирішили піти додому пішки. Небо було дуже темне, йшов сніг, але нас це зовсім не хвилювало. Ми просто схвильовано розмовляли, і наші серця були сповнені радості! Моє тіло було легким, як пір'їнка, і я не відчувала, що йду по землі. Мені здавалося, що я пливу додому. На той час, коли ми прийшли, було вже половина одинадцятої. Незважаючи на те, що йшли понад дві години, ми не відчували втоми. Мій одяг був здебільшого мокрим, але мені зовсім не було холодно. Я вже дуже довго не ходила на такі великі відстані. Перш ніж отримала Закон, я задихалася після кількох кроків і відчувала втому після кількох сказаних речень. Учитель! Як я можу висловити Вам свою вдячність? Я відчуваю безмежне щастя від того, що знайшла істинний сенс життя, мати Вчителя, нарешті мати можливість піти за Вчителем додому. Жодні слова не зможуть описати те щастя, яке я відчувала в той момент. Я ніколи цього не забуду.
Читання «Хун Їнь» вперше
У 1998 році було опубліковано збірку віршів Учителя «Хун Їнь». Надрукованих книг не вистачало, тож чоловік привіз із відрядження один примірник, переписаний вручну. Сидячи біля ліжка, ми читали книгу разом. Я не пам'ятаю, який вірш ми читали, але тоді по моїх щоках знову покотилися сльози. Мій чоловік також заплакав. Ми разом тихо читали та плакали. Хоча ми з чоловіком обидва книголюби й прочитали багато стародавніх та сучасних віршів та літературних творів, проте ніколи не зустрічали книги, яка могла б привести нас у такий стан.
Насправді, на той час ми не дуже розуміли стан, у якому перебували. Пізніше Вчитель згадував про подібні стани в деяких своїх лекціях, тому ми поступово зрозуміли, чому так почувалися. Багато людей не розуміли практикувальників Дафа. Особливо після початку переслідування 1999 року звичайні люди не могли зрозуміти, чому ми такі наполегливі, і думали: якщо уряд не дозволяє практикувати, то й не слід цього робити. Вони не могли зрозуміти, чому ми наполегливо вдосконалюємося. Можливо, ці люди ніколи не відчували того, що ми пережили, і в цьому й полягає різниця між нами. Вони ніколи не мали таких справжніх духовно-захоплюючих переживань, як у нас. Крім того, весь Китай був переповнений атеїзмом і матеріалізмом. Ці речі змушують людей уникати розмов на духовні теми.
Зі збірки «Хун Їнь» Вчителя ми не тільки зрозуміли поверхневий зміст слів, а й у глибині душі відчули іскру. Хіба ми могли легко забути ті зворушливі моменти? Ті давні історії, ті спогади, що назавжди залишилися в пам'яті, ті пошуки виходу зі стану омани, подальше пробудження та розуміння всього… Як ми могли не бути стійкими й не продовжувати наше вдосконалення?
Уперше побачити Вчителя, що виконує мудри
26 липня 1998 року Вчитель повернувся до Чанчуня та прочитав практикувальникам лекцію про деякі проблеми в удосконаленні. Невдовзі до нас привезли відеозапис лекції. Близько десяти практикувальників зібралися в домі тітки подивитися відео разом. Цього разу Вчитель з'явився на екрані, який сидить у позі медитації. Учитель виконував велику мудру під музику «Пуду». Тоді я не знала, що ця музика називається «Пуду», і не знала, що таке велика мудра. Я тільки запам'ятала, що коли заграла музика й Учитель почав виконувати мудру, то всі заплакали. Деякі практикувальники навіть плакали голосно, незважаючи на те, що більшість присутніх були чоловіками. Усім знадобилося багато часу, щоб заспокоїтись. Цей випадок справив на мене незабутнє враження. Після першого показу ми переглядали це відео кілька разів і щоразу плакали. Після пережитого досвіду такі моменти насправді стають особливо незабутніми.
Пізніше Вчитель використовував слова «урочисто та зворушливо», щоб описати музику «Пуду» у своїй лекції. Це змусило мене згадати, що незабаром після цього настав 1999 рік. 1999 рік став роком, коли небо наче впало на кожного практикувальника Фалунь Дафа. Скрізь поширювалися чутки та наклепи. Практикувальників били й заарештовували. Усе наше місто занурилося в темряву, і жах опустився на землю. Практикувальники Дафа витримали всі форми тиску, ризикували бути заарештованими, побитими та засудженими до ув'язнення, коли виходили вперед і розповідали людям правду про Дафа. Відстоюючи істину, вони не боялися смерті. Бажаючи врятувати людей, практикувальники відмовилися від усього. Можливо, саме це мав на увазі Вчитель, коли говорив «урочисто та зворушливо»? Я дуже сподіваюся, що живі істоти відчують у серці велике милосердя, терпіння та готовність відмовитися від усього, і в результаті прокинуться від брехні й здобудуть прекрасне майбутнє.
Я випробувала так багато радощів та смутку й багато разів плакала в цьому житті. Проте ті особливі сльози цих рідкісних моментів глибоко закарбувалися в моїй пам'яті, оскільки це були сльози хвилювання, пролиті, коли людина зустрічає Вчителя, знайомиться з Дафа й знаходить нове життя; ці сльози вдячності проливаються тому, що життя знайшло світло, напрямок і надію; ці сльози блаженства пролиті в ті хвилини, коли душа очищалася й життя підносилося у вищі сфери; це сльози сили й наполегливості, пролиті, коли людина нарешті ясно уявляє свою місію, просувається вперед, не відступаючи, і прагне не розчарувати милосердного Вчителя. Я дуже сподіваюся, що якнайбільше друзів із передвизначеними доленосними стосунками зможуть досягти цього блаженства!
Усі матеріали, опубліковані на цьому вебсайті, захищені авторським правом Minghui.org.
