(Minghui.org) Прімо Леві, італієць єврейського походження, що пережив Голокост, написав кілька книг про перебування в концентраційному таборі Освенцім. В одній із них, опублікованій під назвою «Загиблі та врятовані», він наводить моторошні висловлювання нацистського офіцера СС про жорстокість убивств у газових камерах.
«Хоч би як закінчилася ця війна, ми виграли війну проти вас; ніхто з вас не виживе, щоб розповісти про те, що сталося, але навіть якщо хтось урятується, світ йому не повірить, — сказав офіцер. — Можливо, будуть підозри, дискусії, дослідження істориків, але впевненості не буде, бо ми знищимо докази разом із вами.
І навіть якщо якісь докази знайдуться і хтось із вас виживе, люди скажуть, що події, які ви описуєте, надто жахливі, щоб повірити в них. Вони скажуть, що це перебільшення союзницької пропаганди, і повірять нам, які заперечуватимуть, а не вам. Ми будемо тими, хто диктуватиме історію таборів».
Ці моторошні слова малювали жахливу картину. Ґрунтуючись на власному досвіді, Леві вважає, що тиск, який тоталітарна держава може чинити на людину, є жахливим. Така держава має три види зброї: пряма пропаганда; бар'єр, зведений проти плюралізму інформації; та терор.
На жаль, після того, як компартія Китаю (КПК) у 1999 році почала переслідувати Фалуньгун, усе повторилося. Завдяки десятирічному досвіду, накопиченому під час попередніх політичних кампаній, та передовій пропагандистській машині, КПК фактично вивела переслідування вірян на новий, безпрецедентний рівень.
Факти ігноруються
Чому Голокост не був вчасно оприлюднений? Історики виявили кілька причин.
Першим чинником була навмисна таємничість та обман. Нацистський режим активно маскував свої дії щодо винищення євреїв, використовуючи такі оманливі назви, як «переселення на схід», а також загони в’язнів концтаборів (операція 1005), які розкопували масові поховання та спалювали тіла, щоб приховати сліди злочинів.
Другим чинником були надзвичайні масштаби злочинів, які викликали недовіру. Коли з'явилися перші повідомлення — такі як повідомлення Яна Карського та Вітольда Пілецького — лідери союзників поставилися до них скептично. Масштаби вбивств були настільки безпрецедентними, що багатьом спостерігачам на той час вони видалися неймовірними.
У книзі «За межею віри: американська преса та наближення Голокосту» історик Дебора Ліпштадт задокументувала, як американська преса не сприйняла знищення європейських євреїв як термінову новину. Наприклад, 27 червня 1942 року газета The New York Times опублікувала повідомлення про масове вбивство 700 000 польських євреїв. Ця шокуюча новина, що стосувалася життів сотень тисяч людей, зрештою була відсунута в непомітний куточок шостої сторінки.
25 листопада 1942 року рабин Стівен Вайз провів прес-конференцію, на якій оголосив про підтвердження Державним департаментом США факту, що нацисти виконували план знищення європейських євреїв. Наступного дня газета The New York Times на десятій сторінці опублікувала про це коротку статтю поряд з офіційним спростуванням нацистів.
«Чому ж ці жахливі історії були майже повністю приховані на останніх сторінках? Таке ігнорування було далеко не унікальним явищем, і охоплення цього видання тоді не було повністю загальнонаціональним, але, бувши головним американським джерелом новин воєнного часу, воно, безумовно, впливало на оцінки інших новинних видань», — написав у 2001 році колишній головний редактор Макс Франкель у статті під назвою «150-річчя: 1851–2001; відвернення від Голокосту».
«Не збереглося жодних записів про те, як редактори The Нью-Йорк Times обговорювали висвітлення цієї теми в роки війни з 1939 по 1945 роки. Але в цих матеріалах постійно зустрічається підтвердження керівного принципу: не слід показувати тяжке становище євреїв і, повідомляючи про це, будьте обережні, пов’язуючи їхні страждання зі стражданнями багатьох інших європейців», — продовжив Франкель.
За час існування Дахау — першого нацистського концентраційного табору — через нього пройшли близько 190 000 в'язнів (iStock)
Концентраційний табір Аушвіц, де, за оцінками, загинуло 1,1 мільйона людей (iStock)
27-річне переслідування ігнорується
На жаль, історія повторилася після того, як компартія Китаю розпочала в липні 1999 року переслідування Фалуньгун. Жорстоке переслідування, що триває вже 27 років — можливо, наймасштабніше порушення прав людини в історії — значною мірою ігноруються.
Переслідування Фалуньгун серйозно з кількох причин. Насамперед вражають його масштаби: коли почалися репресії, у Китаї налічувалося близько 100 мільйонів практикувальників Фалуньгун. Майже всі вони зазнали дискримінації, що підживлювалася державною пропагандою ненависті. Під керівництвом колишнього голови КПК Цзян Цземіня в червні 1999 року було створено «Офіс 610» для контролю за систематичним переслідуванням на всіх рівнях, від Політбюро до рівня селищ та вулиць. Усі державні та освітні установи, засоби масової інформації та інші сфери були мобілізовані для участі в переслідуванні. У багатьох випадках заробітна плата співробітників була прив'язана до рівня їхньої участі в переслідуванні Фалуньгун.
Другий аспект — жорстокість. За словами самого Цзяна, переслідування практикувальників Фалуньгун було спрямоване на те, щоб «зруйнувати їхню репутацію, розорити їх фінансово та знищити фізично». Окрім арештів, обшуків у будинках та ув'язнень, практикувальники Фалуньгун також зазнавали тортур, примусової праці та психіатричного насильства, і навіть ставали жертвами насильницького вирізання органів.
Третій критичний аспект — недостатнє висвітлення та ігнорування з боку ЗМІ. До початку репресій китайські ЗМІ іноді повідомляли про користь Фалуньгун — системи медитації з основними принципами Істина, Доброта, Терпіння — від фізичного здоров'я до покращення душевного стану. З 1999 року контрольовані компартією Китаю засоби масової інформації перетворилися на пропагандистські машини, які невпинно розповсюджують наклепи КПК на адресу Фалуньгун. Враховуючи жорстку цензуру та складну систему стеження, звичайним громадянам, а іноді й чиновникам важко отримати доступ до правдивої інформації про Фалуньгун.
Незважаючи на обмежене висвітлення подій, пов'язаних із Фалуньгун, у перші дні репресій засоби масової інформації за межами Китаю значною мірою зберігали мовчання про масштабні порушення прав людини, схожі з періодом Голокосту, або навіть гірше. Ба більше, КПК навіть чинила фінансовий тиск, щоб вплинути на західні ЗМІ. На жаль, деякі ЗМІ приєдналися до КПК, щоб зганьбити Фалуньгун.
Ось чому практикувальники Фалуньгун у Китаї та за його межами невпинно докладали зусиль, щоб донести до громадськості правду про цей жахливий злочин проти прав людини. Саме тому протягом 27 років вебсайт Minghui.org збирає інформацію з перших рук про жорстоке переслідування в Китаї та закликає світ покласти край цій жорстокості. Ми можемо не знати імен цих добровольців, але їхні зусилля стануть важливим розділом історії.
Після Голокосту фраза «Ніколи більше» була вигравірувана на багатьох меморіалах концтаборів, щоб нагадувати про необхідність запобігання майбутнім звірствам. Проте коли розгортається геноцид проти практикувальників Фалуньгун, зокрема безпрецедентне насильницьке вирізання органів, багато хто зберігає мовчання. Ми сподіваємося, що читачі винесуть уроки з історії та вживуть заходів, щоб допомогти невинним людям.
Трудовий табір Масаньцзя, сумно відоме місце ув'язнення та тортур практикувальників Фалуньгун. Вебсайт Minghui опублікував понад 8600 статей, які викривають жорстокі злочини, що скоювалися в цьому таборі
Усі матеріали, опубліковані на цьому вебсайті, захищені авторським правом Minghui.org.
