(Minghui.org) «Культурна революція» (1966–1976 рр.) у Китаї стала десятиліттям хаосу. Практично всіх — від високопосадовців до пересічних громадян — підбурювали нападати одне на одного. Навіть члени однієї родини виступали одне проти одного.
Минуло 60 років, і хоча багато людей шкодують про величезні втрати, мало хто замислюється над глибинними причинами цієї великої катастрофи.
Дівчата-підлітки стали вбивцями
Невдовзі після початку «культурної революції» жіноча середня школа при Пекінському педагогічному університеті (нині відома як Експериментальна середня школа) стала одним із центрів діяльності хунвейбінів, очолюваних дітьми високопосадовців компартії Китаю (КПК). У другій половині дня 5 серпня 1966 року заступниця директора школи Бянь Чжунюнь стала об’єктом нападу.
Бянь Чжунюнь — одна з перших учителів, забитих до смерті під час «культурної революції»
Спочатку учні били Бянь палицями, потім облили її чорнилом, а деякі навіть били ногами. Близько 17-ї години Бянь знепритомніла, і в неї почалося нетримання сечі. Хоча лікарня розташовувалась прямо через дорогу, хунвейбіни не дозволили співробітникам школи відвезти її туди. Коли після 19-ї години її нарешті доправили до лікарні, тіло Бянь уже заклякло.
Через десятиліття, у 2014 році, Сун Біньбінь — одна з лідерок хунвейбінів, причетна до цього інциденту, — попросила вибачення за злочини, скоєні проти вчителів. Чоловік Бянь, Ван Цзіняо, опублікував в інтернеті відповідь, у якій відмовився прийняти ці вибачення.
«Поки інцидент 5 серпня не буде повністю розслідуваний, я не прийму жодних лицемірних вибачень від цих хунвейбінів, — написав він. — Це був злочин, а не помилка. Винні мають бути притягнуті до відповідальності».
Однак ні Сун, ні інших хунвейбінів так і не притягнули до відповідальності. Причина проста: Сун Женьцюн, батько Сун Біньбінь, був генералом народно-визвольної армії та згодом обійняв посаду керівника Організаційного відділу ЦК КПК. За словами свідків, у побитті також брали участь Ден Жун і Лю Тінтін. Ден Жун була донькою Ден Сяопіна, лідера КПК після «культурної революції», а Лю Тінтін — донькою Лю Шаоці, голови КНР у той період.
Це пояснює, чому цей інцидент так і не був повністю розслідуваний, як сподівався чоловік Бянь. Озираючись назад, стає очевидною глибша проблема: як ці дівчата-підлітки перетворилися на вбивць?
Що посієш, те й пожнеш
Звісно, безпосередньою причиною цього інциденту стали директиви Мао Цзедуна в період «культурної революції». Але глибшою причиною була доктрина класової боротьби та жорстокості, яку проводила компартія Китаю.
Як до, так і після приходу до влади компартія часто зображала поміщиків і капіталістів як ворогів, що слугувало виправданням жорстокого поводження з ними та їхніх убивств. За словами історика Сун Юнї, Лю Шаоці та його дружина фактично створили системний механізм переслідування опонентів під час «Кампанії чотирьох очищень» 1964 року. Разом вони очолили кампанію, яка призвела до загибелі 78 тисяч людей і переслідування понад 5,3 мільйона осіб.
У цьому контексті не дивно, що Лю Тінтін наслідувала його приклад і через два роки зробила те саме, коли розпочалася «культурна революція». Іронічно, що Мао частково розпочав «культурну революцію», щоб завдати удару по Лю. Проте Лю цього не усвідомлював і навіть у травні 1966 року провів збори, на яких оголосив про наказ Мао розпочати цю кампанію.
Є приказка: «Що посієш, те й пожнеш». Коли через рік, улітку 1966 року, хунвейбіни накинулися на Лю, він схопив зі столу Конституцію і заявив: «Я і досі є головою Китайської Народної Республіки! Ви можете ображати мене особисто, але не маєте права ображати державу! Конституція гарантує права кожного громадянина. Порушуючи Конституцію, ви нестимете відповідальність!» Однак його спроба виявилася марною: хунвейбіни на певний час припинили переслідування Лю, але згодом відновили його.
Озираючись назад, можна дійти висновку, що сам Лю зробив свій внесок у хаос і беззаконня, які панували в Китаї. Наприклад, під час робочого звіту, представленого генеральним прокурором Чжан Дінченом ще в 1955 році, Лю віддав категоричне розпорядження: «Якщо партійний комітет вирішує, що арешт виправданий, прокуратура має схвалити це із заплющеними очима».
«Хоча такі дії інколи можуть призводити до помилок — питань, які можна з’ясувати всередині партії, — у зовнішній сфері прокуратура повинна зробити крок уперед і взяти на себе відповідальність, — пояснив він. — Якщо прокуратура не буде щитом партії, прихильники демократії скористаються цим, щоб виступити проти неї. У результаті це нічим не відрізнятиметься від ситуації, коли сама прокуратура виступає проти партії».
Чого Лю не передбачив, так це того, що, коли державний апарат перетворюється на добре налагоджену машину вбивства, будь-хто — навіть він сам — може стати її жертвою. Через три роки, у листопаді 1969 року, Лю помер у муках.
Трагедія триває
Після завершення «культурної революції» Ден Сяопін та інші чиновники намагалися внести певні зміни, але вони були лише поверхневими. Оскільки машина насильства залишилася недоторканою та з часом стала ще потужнішою, вона придушила демократичний рух 1989 року і з 1999 року переслідує Фалуньгун.
Це переслідування не має жодних правових чи моральних підстав. Заснована на традиційній китайській культурі система самовдосконалення Фалуньгун сприяє гармонії тіла й свідомості через виконання п’яти вправ і дотримання принципів Істина, Доброта, Терпіння. Однак тоталітарна компартія, основними рисами якої є жорстокість і нетерпимість, не може цього прийняти й переслідує цю практику вже понад 27 років. Цзян Цземінь, колишній лідер КПК, який розпочав репресії в 1999 році, навіть віддав наказ щодо практикувальників: «зганьбити їхню репутацію, зруйнувати фінансово та знищити фізично».
У Китаї налічується приблизно 100 мільйонів практикувальників Дафа, і ця катастрофа принесла невимовні страждання незліченним сім’ям. Серед них — родина Цюй Хуея з міста Далянь провінції Ляонін. Цю займався вантажними перевезеннями в морському порту Даляня, а його дружина Лю Сіньїн працювала медсестрою в акушерсько-гінекологічній лікарні. Вони мали чудову доньку.
У Цю та його дружини Лю Сіньїн народилася донька
Через кілька місяців після початку переслідування, у січні 2000 року, подружжя вирушило до Пекіна, щоб висловити протест проти переслідування Фалуньгун. Цю заарештували й помістили до в’язниці в порту Даляня, а згодом відправили до виправно-трудового табору Даляня. 19 березня 2001 року охоронці табору по черзі катували практикувальників, намагаючись змусити їх зректися своїх переконань.
«О 9-й вечора мене також затягли до цієї кімнати. Поліціянти безперервно катували мене до восьмої ранку. Я не знаю, скільки разів вони застосовували до мене електрошокові кийки. Усе моє тіло було в ранах, сідниці були настільки понівечені, що рани загноїлися, коліна опухли від побиття, а хребет був зламаний. Я спльовував кров і втрачав свідомість», — згадує Цю.
Коли він прийшов до тями, лікар Хань Цюн оглянув його і сказав поліціянтам: «З ним усе гаразд. Можете й далі його бити». Під час побиття поліціянт Цяо Вей, посміхаючись, сказав присутнім: «Уже багато років моя жага до побиття не задовольнялася так, як зараз».
Унаслідок жорстоких катувань Цю отримав перелом шийних хребців і в січні 2000 року був паралізований нижче пояса. Рани на статевих органах, спричинені ударами струмом, загноїлися, тіло опухло, піднялася висока температура. Оскільки його легені відмовляли й він не міг дихати, лікарі зробили трахеотомію та встановили дихальну трубку. У нього також відмовляли нирки, тому лікарі встановили катетер. Цю страждав від тяжкої безперервної діареї, і його підтримували в живих за допомогою внутрішньовенних вливань. На виснаженому тілі з’явилися численні пролежні.
Відтоді й до самої смерті в лютому 2014 року за Цю доглядала його дружина. Подружжя зазнало невимовних страждань. Через кілька місяців після смерті Цю Лю також заарештували й відправили до Шеньянської жіночої в’язниці. Коли їхня донька намагалася домогтися справедливості, поліціянти почали переслідувати її в школі. Після тривалого ув’язнення, катувань і безперервного тиску Лю також пішла з життя в скорботі у квітні 2023 року («Колишню медсестру заарештували через місяць після смерті чоловіка, спричиненої переслідуванням; через дев’ять років померла й вона»).
Свобода нашої душі
Вищезгадані випадки — лише дві з незліченних трагічних історій, що відбуваються в Китаї. Залишається одне питання: хто зрештою несе відповідальність за ці втрати?
Від Сун Біньбінь до охоронців Даляньського виправно-трудового табору — багато хто вважав, що суворо дотримується вказівок партії та виконує накази, але в результаті загинула величезна кількість невинних людей. Хоча система виправно-трудових таборів у Китаї була офіційно скасована в грудні 2013 року, трагедії, подібні до тієї, що спіткала Цю та його родину, тривають і досі — у слідчих ізоляторах, в’язницях і центрах «промивання мізків». Постає питання: чому це досі відбувається?
«Раніше я завжди вважав, що слово „раб“ не має до мене жодного стосунку, проте, безсумнівно, я прожив у рабстві десять років, — писав відомий письменник Ба Цзінь, розмірковуючи про «культурну революцію». — Причому я був одним із тих духовних рабів, які повністю змирилися зі своїм рабством. Це усвідомлення наповнило мене глибоким болем! Моє серце боролося всередині мене, я відчував, що рабська філософія скувала все моє єство так само міцно, як залізні ланцюги — я більше не був собою».
У «Маніфесті Комуністичної партії», опублікованому 1848 року, Карл Маркс написав: «Привид блукає Європою — привид комунізму». Через 70 років, у 1918 році, цей привид приніс катастрофу Радянському Союзу. Ще через 30 років він спричинив значно масштабніший і руйнівніший кошмар у Китаї. Кожен, хто вступає до компартії та пов’язаних із нею організацій (комуністичного союзу молоді й піонерів), під час церемонії вступу присягає на беззастережній вірності партії. Через цей ритуал вони стають духовними рабами, які підкоряються їй, зокрема й беручи участь у переслідуванні практикувальників Фалуньгун.
«Я чітко пам’ятаю, як одного разу перетворився з людини на звіра. Дехто казав мені, що це був лише десятирічний сон. Чи засну я знову? Чому б і ні? Моє серце досі болить, воно кровоточить, — писав Ба Цзінь. — Але я більше не хочу перебувати в цьому сні. Я не забуду, що я людина, і твердо вирішив більше ніколи не перетворюватися на звіра».
Це пояснює, чому понад 460 мільйонів китайців на сьогодні вийшли з лав компартії та пов’язаних із нею організацій. Лише розірвавши зв’язки з КПК, можна знову набути незалежності мислення, повернути людяність і виховати в собі доброчесність.
Я також уважаю, що це стосується не лише китайців, оскільки компартія активізує свої зусилля щодо розширення глобального впливу. Рано чи пізно кожному, можливо, доведеться зробити вибір — стати на бік компартії або слідувати своїй совісті.
Усі матеріали, опубліковані на цьому вебсайті, захищені авторським правом Minghui.org.
