​Божественне благословення. Від Джорджа Вашингтона до імператора У династії Хань

(Minghui.org) Багато хто з нас, переживаючи життєві злети й падіння, бере приклад із тих, хто слугує взірцем для наслідування. Особисто для мене прикладом для наслідування є Джордж Вашингтон, його чесність, скромність і непохитна відданість справі.

Нещодавно, читаючи історичні книги, я відзначив деякі подібності між Джорджем Вашингтоном, (батьком-засновником і першим президентом Америки), та імператором У династії Хань, одним із найвпливовіших правителів в історії Китаю. Крім далекоглядності, таланту й стійкості, вони обидва, судячи з усього, у вирішальні моменти свого життя отримували божественне благословення.

Джордж Вашингтон

У дитинстві Вашингтон стикався з багатьма труднощами. Він рано втратив батька та улюбленого старшого брата Лоуренса. Смерть батька позбавила його можливості здобути офіційну освіту після початкової школи. Однак він не здавався і, бувши підлітком, склав понад 100 правил поведінки в суспільстві, відомих як «Правила ввічливості», які він адаптував на основі англійського перекладу французького керівництва.

Спираючись на моральні основи, Вашингтон навчився добре писати, став талановитим художником та здобув практичні знання в галузі землеустрою. У 19 років він люб'язно погодився супроводжувати Лоуренса на острів Барбадос у Карибському морі, сподіваючись, що місцевий клімат допоможе братові впоратися з туберкульозом. Його доброта була винагороджена, оскільки поїздка не лише познайомила його із суспільством плантаторів, а й показала одну з найбільш укріплених колоній Британської імперії. Подальше спілкування з високопоставленими військовими чиновниками зміцнило його бажання пов'язати своє життя з армією. Віспа, смертельна хвороба, якою він заразився під час подорожі, також обернулася благом, оскільки після одужання в нього виробився довічний імунітет. В іншому випадку він міг загинути, оскільки хвороба неодноразово лютувала в його армії під час війни за незалежність.

Це стало очевидним під час битви при Лонг-Айленді в серпні 1776 року, першої великої битви після проголошення незалежності. Хвороба, що досягла масштабів пандемії, спустошувала лави американських військ і стала однією з причин поразки. Після цієї невдачі Вашингтон та його 9-тисячна армія були змушені залишити Лонг-Айленд і відступити на човнах через Іст-Ривер на Манхеттен. Відступ розпочався під покровом ночі й тривав до наступного дня, що здавалося майже неможливим подвигом, з огляду на величезну чисельність британської армії. І тоді сталося диво. «Коли зійшло сонце, на солдатів, які ще переправлялися через річку, несподівано опустився густий туман. За словами очевидців, Джордж Вашингтон був останнім, хто залишив Бруклін», — написала історик Мері Стоквелл.

При рості 193 см Вашингтон був легкою мішенню серед солдатів, середній зріст яких становив 173 см. Під час битви при Мононгахелі в 1755 під час Франко-індіанської війни, вождь індіанців (сахем) наказав своїм людям убити Вашингтона. Однак Вашингтон залишився живим і був вдячний долі за це. «Всемогутнім провидінням я був захищений від усіх можливих небезпек та несподіванок. Чотири кулі пробили мій плащ, двох коней було вбито піді мною, але я залишався неушкодженим, тоді як смерть косила моїх товаришів з усіх боків», — писав він.

Знову зустрівшись у 1770 році з Вашингтоном, вождь індіанців сказав, що «сила, набагато могутніша, ніж ми, захистила (Вашингтона) від смерті». Він також передбачив, що Вашингтон «стане вождем народів, і люди, що ще не народилися, прославлятимуть його як засновника могутньої імперії».

Стійкість Вашингтона зіграла вирішальне значення для перемоги у війні за незалежність США. Хороший приклад тому — події у Веллі-Фордж взимку 1777-1778 років. «Серйозною проблемою став брак належного одягу. Хоча Вашингтон знав, що більшість його солдатів готові до служби, але він підрахував, що щонайменше третина з них не мала взуття. У багатьох не було нормальної шинелі, щоб захиститися від безперервного дощу, що не давав спокою мешканцям табору», — писала Стоквелл.

Віддавши наказ солдатам будувати дерев'яні хати, щоб зігрітися, Вашингтон заручився підтримкою Конгресу в питаннях постачання та отримав допомогу в навчанні солдатів від таких офіцерів, як барон Фрідріх Вільгельм фон Штойбен. Усе це було б неможливим без глибокої віри Вашингтона. «Я бачив людину, яка стояла на колінах і гаряче молилася на снігу... Такої молитви я ніколи не чув із вуст людини», — згадував Ісаак Поттс, квакер, який став свідком молитви Вашингтона.

Цей результат добре задокументовано. «Континентальна армія, яка ще значною мірою складалася з розрізнених колоніальних ополчень, підтримуваних сотнями прихильників і союзників, під керівництвом Вашингтона перетворилася на згуртовану й дисципліновану бойову силу», — йдеться в статті Національного історичного парку (The National Historical Park).

Імператор династії Хань

Подібні далекоглядність, наполегливість, чудеса та віра були притаманні й імператору У династії Хань. Бувши сьомим імператором династії, він перетворив свою епоху на золотий вік китайської історії. Він мав дев'ять старших братів, і спочатку його шанси стати імператором були невеликі. Завдяки щедрості його матері та власному розуму він здобув прихильність імператора Цзіна. У результаті він став наслідним принцом у віці семи років.

Справедливість — найважливіша якість лідера. Ось історія про принца, який показав це на практиці, коли йому було лише 14 років. На той час Суд справедливості розглядав справу, пов'язану із селянином, на ім'я Фан Нянь. Ставши свідком того, як мачуха вбиває його батька, Фан убив мачуху. Суд уважав це зрадою, але імператор Цзін не був упевнений і запитав думку принца.

«Люди стверджують, що мачуха подібна до рідної матері, але це лише підкреслює, що між ними є суттєва різниця, — пояснив принц. — Жінка стала мачухою Фана, бо одружилася з його батьком. Але після того, як його вбила, сімейні узи були фактично розірвані. Тому Фана треба судити як звичайного вбивцю, а не як зрадника». У такий спосіб вдалося переконати й імператора Цзіна, і Верховний суд.

Через два роки, в 140 році до н.е., у віці 16 років принц став імператором У. Він негайно призначив на високі посади талановитих конфуціанських учених, таких як Дун Чжуншу. Його бабуся, імператриця-вдова Доу, усе ще мала владу й виступала проти цих нових ідей, прагнучи зберегти політику попередніх імператорів. Молодий імператор не став сперечатися і, виявляючи стійкість, дочекався відповідного моменту. Але він не просто сидів склавши руки, а реалізував чимало ініціатив, що відповідали його баченню, зокрема відправлення Чжан Цяня як посланця до Західних регіонів. Це виявилося вирішальним кроком, оскільки таланти Чжана не тільки сприяли розширенню території імперії, а й відкрили Шовковий шлях до Центральної та Західної Азії.

Після смерті його бабусі в 135 р. до н. е. імператор У відродив конфуціанство, призначивши відповідних учених на ключові посади, реформувавши Імператорську академію та зібравши втрачені тексти попередніх династій, щоб збагатити культурну спадщину. А також запровадив систему відбору чиновників на основі знань класичних текстів. Усі ці чинники сприяли безпрецедентному процвітанню династії Хань та заклали міцний фундамент для майбутніх династій.

Найбільшим досягненням імператора У стала перемога над сюнну (гуннами). Про це тільки мріяли шість імператорів, які до нього правили. Оскільки імператор У шукав талановитих людей, боги подарували йому двох обдарованих генералів — Вей Ціна та Хо Цюбіна. Незважаючи на їхнє скромне походження, імператор довіряв їм, їхні неперевершені успіхи стали безпрецедентною спадщиною. Вражений досягненнями Хо імператор задумав побудувати для нього великий будинок, щоб той міг створити сім'ю. «Сюнну ще не знищено; як я можу думати про створення сім'ї?» — відповів Хо. Цей вислів став відомою історичною фразою, що передавалася з покоління до покоління протягом усієї історії, демонструючи відданість благородній меті, а не особистим інтересам.

У результаті, в епоху імператора У Китай досяг піка свого розвитку в економіці, розширенні території, політиці та мистецтві. Усе це було нерозривно пов'язаним із його глибокою вірою. Ба більше, як казали, імператор У неодноразово зустрічався з божественними істотами. У 110 році до нашої ери він зустрів відому Царицю-матір Західного Раю (богиня Сіванму) та богиню Шаньюань. Щоб осягнути Дао, потрібно позбутися п'яти пороків, пояснила богиня Шаньюань. Крім того, слід ставитися до людей із добротою, бути уважним, усувати образи, виявляти співчуття, утримуватися від розбещеності, уникати марнотратства та шанувати божественне.

За два роки до своєї смерті в 89 році до н.е. імператор У, розмірковуючи над життєвими уроками, які отримав, видав «Указ про покаяння в Луньтаї», один із перших указів про покаяння в історії Китаю. «Раніше я отримав пропозицію про те, щоб кожна людина сплачувала додатковий податок у розмірі 30 монет на підтримку оборони кордонів. Це стало б додатковим тягарем для людей, особливо для людей похилого віку, слабких і тих, про кого ніхто не піклується, — написав він. — Найважливіше завдання на цей час — суворо заборонити чиновникам усіх рівнів виявляти жорстокість та суворість до народу та не допустити, щоб вони підвищували податки без дозволу. Отже, ми створимо умови для значного збільшення сільськогосподарського виробництва».

Цей документ імператора У є ще одним свідченням однієї з основ китайської цивілізації — постійного самоаналізу та вдосконалення. Так само Вашингтон підкреслював важливість щирості та чесності: «Я вважаю, що принцип, згідно з яким чесність — найкраща політика, застосовується не лише до суспільних, а й до приватних справ».

Повертаючись до минулого

Живучи у світі простих людей, я часто захоплювався цими історіями й навіть мріяв про такі божественні зв’язки. Але всі мої мрії виявлялися марними, поки я не переглянув виставу Shen Yun. Відтворюючи на сцені стародавню цивілізацію, Shen Yun розкриває не лише те, звідки ми походимо, а й шлях повернення.

Багато глядачів переживали таке. Принц Ліхтенштейна Гундакар та принцеса Марія переглянули Shen Yun у Відні 23 січня 2026 року. Принцеса Марія сказала, що духовний зміст, переданий через музику, особливо зворушливий. Вона відзначила пісню у виконанні сопрано: «Мені дуже сподобалися слова про Бога-Творця — як про справжній центр усього життя». Розмірковуючи про це, вона додала: «Коли здається, що все втрачено, коли люди втрачають віру, треба думати про щось вище. Так я це зрозуміла».

Обоє погодилися, що Shen Yun має глибоке значення для сучасного суспільства. Принц Гундакар зазначив: «Я вважаю це надзвичайно важливим. У цих танцювальних номерах із надзвичайною красою передається зв'язок між божественним та людським. Це справді головне послання — виразити красу, трансцендентність та все те, що походить від божественного. Це справило на мене глибоке й незабутнє враження».

«Мова йде про розширення можливостей та об'єднання людей», — сказала Майра Мартінес, архітектор-дизайнер, яка дивилася виставу 6 березня у Фініксі в штаті Аризона. Вона зазначила, що одна із кінцевих частин програми була «про те, як звернутися до вищої сили, яка допоможе нам пережити темні часи».

Я дуже дорожу цими цінностями, оскільки вони пов'язують нас із минулим, сьогоденням і майбутнім. Вони допомагають нам знайти себе та дарують нам надію.