(Minghui.org) Я почала займатися Фалунь Дафа в травні 1996 року. Мій колега дав мені книгу «Чжуань Фалунь». Коли я відкрила її того ж вечора, вона миттєво зацікавила мене. «Це істина, про яку я раніше не знала, – подумала я. – Це саме те, що я шукала». За три ночі я прочитала книгу від початку до кінця й була дуже схвильована. Чудове й, здавалося б, недосяжне вдосконалення, про яке я так мріяла, раптово знайшло мене. Хіба я могла проґавити цю можливість?
Я вдячна Вчителю за те, що він залишив нам форму виконання вправ у групі, інакше мені було б дуже важко подолати труднощі, з якими зіткнулася під час їхнього виконання. Мої ноги товсті й короткі, до того ж важкі, мов колоди. Намагаючись сісти в позу лотоса, я могла зігнути ліву ногу лише на 90 градусів, і лише праву стопу покласти на ліве коліно. У той час, як у інших практикувальників стопи були спрямовані вгору, у мене – вниз. Мені доводилося щосили нахилятися вперед, щоб сидіти нерухомо.
Спочатку я могла сидіти не більше п'яти хвилин. Мені знадобився рік, щоб навчитися сидіти в позі одиночного схрещування ніг. Молодша сестра вмовляла мене спробувати сісти в позу подвійного схрещування ніг (позу лотоса). Я дивилася на сестру з недовірою: у позу лотоса? Це, здавалося, неможливим. Сестра вмовляла мене спробувати й розповіла, що їй самій було так боляче, що сльози текли, коли вона сиділа в позі лотоса, але все одно вона усміхалася. Попри все я зв'язала два рушники разом і ними, як мотузкою, щосили підтягнула ліву ногу вгору.
Щоразу, коли я чогось домагалася в удосконаленні, Учитель підбадьорював мене. Уві сні я бачила дві квітки, що світилися, розміром з умивальник і бачила, що в початковій школі мене прийняли в клас, де вчилися відмінники. Коли я змогла сидіти в позі лотоса, мені наснилося, що я отримала листа про зарахування: мене прийняли до коледжу! Уві сні я подумала, що тепер нарешті можу розслабитись. Було й таке, що я не змогла знайти аудиторію в коледжі й виявилася замкненою в брудній халупі, оточеній залізним парканом. Це були підказки Вчителя, адже він піклується про кожного практикувальника, який щиро бажає вдосконалюватися. Учитель закликає всіх прагнути вперед і сумлінно просуватися своїм шляхом!
Вивчаючи Фа та виконуючи вправи, я, сама того не усвідомлюючи, позбулася багатьох серйозних недуг, включно із захворюванням серця, хронічним запаленням тонкої кишки, смердючими виділеннями з обох вух, постійними головними болями, шпорами на п’ятах, ревматизмом, гіперплазією грудей і жіночими хворобами. Стурбований вираз зник із мого обличчя, і я відчула себе іншою людиною. У ті чудові дні я вставала о третій годині ранку, щоб прибрати місце для спільного виконання вправ. Увечері я швидко готувала їжу та вечеряла, мила підлогу, розстилала ковдри й чекала, коли прийдуть практикувальники, щоб разом із ними вивчати Фа. Я спостерігала чистих, щасливих і чарівних юних практикувальників, які сиділи на килимках. Це була величезна радість для мене!
Учитель навчає нас, практикувальників, бути уважними до інших людей. Тимчасово працюючи на заводі, я одного разу обв'язала металеву деталь сталевим тросом та спробувала закріпити трос на гаку підйомного крана. Трос був надто короткий, і закріпити його на гаку було важко. Коли водій опускав стрілу підйомного крана, гак, що важив близько 70 кілограмів, ударив мене по руці. Мені було так боляче, що я присідала навпочіпки й вставала кілька разів, щоб не закричати. Рука вмить розпухла. Колеги, які бачили, що трапилося, зібралися навколо. Водій крана був у шоці від жаху, але я швидко сказала: «Зі мною все гаразд». Я знала, що начальник недолюблює керманича крана, тож розуміла, що він матиме проблеми, якщо начальник дізнається про аварію.
Учитель сказав:
«…оскільки ти практикувальник, то коли щось робиш, ти завжди маєш думати про інших». («Лекція Закону на конференції Фа в Канаді»)
Я вирішила не брати лікарняний через виробничу травму, тому що це привернуло б увагу начальника, а змусила себе підняти зварювальну маску й продовжити роботу по зварюванню металу. Мені було дуже боляче. На руці між великим і вказівним пальцями залишилася вм'ятина, яка зникла через кілька років. Дякую, Учителю, за захист.
Якось я зварювала велику, важку залізну раму. Я хотіла перевірити, чи з’єднано з іншою стороною, тому попросила колегу допомогти підняти її. Колега був утомленим і раптово відпустив раму. Вона з гуркотом упала мені на праву ногу. Я відчувала нестерпний біль й безладно розмахувала руками. Колеги кинулися піднімати раму, і я висмикнула з-під неї ногу. Колега кричав: «Я не винен! Я не винен!» Я швидко відповіла: «Я вас не звинувачую!» Бригадир вигукнув: «Швидше знайдіть машину! Знайдіть машину!» Я поспішила його заспокоїти: «Не потрібно шукати машину. Мені не треба їхати до лікарні!»
Я сіла на табурет, зняла взуття та шкарпетки. Усі зібралися довкола й попросили мене поворухнути пальцями ноги, але я зовсім не могла поворушити ними. Усі зрозуміли, що до лікарні я не поїду, бригадир попросив колегу відвезти мене додому, тому сказав: «Відпочинь удома. Тобі заплатять за ті дні, які будуть потрібні на відновлення».
Удома я сіла в кімнаті, де віддаю шану Вчителеві перед його портретом, і відразу хвиля теплого повітря огорнула мою ногу. Я сказала колезі: «Дивись, щойно я сіла, тепло огорнуло мою ногу». Колега промовчав. Наступного дня він приніс мені пакетик із ліками. Я подякувала йому: «Дякую. Але мені не потрібні жодні ліки, залиш їх собі».
Пальці на нозі розпухли й стали вдвічі-втричі товщі за звичайні. Я залишалася вдома, вивчала Фа, виконувала вправи та через чотири дні одужала. Я хотіла відпочити ще один день, щоб зайнятися домашніми справами, але потім подумала, що, як практикувальниця Дафа, яка вдосконалюється в Істині, я повинна повернутися на роботу, щойно одужаю. І що мені не слід відпочивати вдома, навіть якщо ніхто не знає, що зі мною все гаразд.
Я повернулася на роботу, і це викликало сенсацію на заводі: «Ти вже одужала? Фалунь Дафа справді творить чудеса!» Декілька колег зібралися біля мене. «Навіть троє з нас не змогли підняти один кінець цієї рами. Вона така важка. Ти видужала всього за чотири дні?» – дивувалися вони. Я вказала на ногу й сказала: «Дивіться самі, хіба вона не зажила?»
Коли ми старанно дотримуємося вимог Дафа, Учитель може зробити для нас усе. Відтепер я маю прагнути добре виконувати три справи учнів Дафа й повернутися додому з Учителем!
Усі матеріали, опубліковані на цьому вебсайті, захищені авторським правом Minghui.org.
