(Minghui.org) Я почала практикувати Фалунь Дафа в 1998 році, натхненна своєю мамою. На той час я вчилася в середній школі, й інші практикувальники Дафа вважали мене юною ученицею Дафа.
Шкільні завдання забирали багато часу, тож виконувати вправи разом із мамою вдавалося нечасто. Книгу «Чжуань Фалунь» я намагалася читати щоразу, як випадала нагода. Моє розуміння принципів Фа було досить поверховим і обмеженим.
Після того як 20 липня 1999 року почалося переслідування, більшість молодих практикувальників мого віку в нашому районі припинили практикувати. Я займалася завдяки постійній підтримці мами, і, коли мала час, допомагала друкувати матеріали, що роз'яснюють правду, розкладати буклети тощо. Я також ходила з мамою на колективне вивчення Фа й відправляла праведні думки, поки вона з іншими практикувальниками роз'яснювала правду людям віч-на-віч.
Співучні часто хвалили мене, кажучи: «Це чудово, що ти практикуєш! Якби тільки моя дитина могла бути такою, як ти».
Через ці компліменти я стала самовдоволеною і послабила вдосконалення, і хоча я відчувала, що перестала бути старанною, але й далі вдосконалювалася. За словами мами, можна було сказати, що я «наздоганяла прогрес Виправлення Закону». Говорячи так, вона мотивувала мене не відставати, але я сприйняла це як привід для самовдоволення.
Після того, як я емігрувала з Китаю, я почала відвідувати колективну практику. Пізніше й мій чоловік почав практикувати. Отримавши Фа, він надихав нас своїм ентузіазмом, і наше вдосконалення, як нам здавалося, просувалося успішно, і ми також виконували три справи, які практикувальники Дафа повинні робити.
Долаючи випробування та позбуваючись людських пристрастей, я відчувала, як підвищуюся в удосконаленні. З боку я була досить старанною. Однак через те, що я довгий час не вдосконалювалася старанно, почали проявлятися мої застарілі проблеми.
Здавалося, мене знову й знову перевіряли на одних і тих самих неприбраних пристрастях. Мій внутрішній стан під час виконання вправ і відправлення праведних думок теж був незадовільним, і мені було важко прорватися через це. Зокрема, коли я ділилася досвідом зі старанними практикувальниками, то завжди відчувала, що чимось відрізняюся від них, але чим саме, не могла визначити.
Одного разу, відправляючи праведні думки опівночі, я попросила Вчителя натякнути мені на мою фундаментальну пристрасть.
Тієї ночі мені наснився сон. Сцена відбувалася за часів Китайської Республіки, і я була ватажком групи безпритульних, років 14 чи 15. Уважаючи, що в місті нудно, я сказала, що нам слід втекти з міста, щоб розважитися.
Один літній чоловік сказав нам: «Ви не повинні цього робити. Там хаос. Якщо ви підете, це може коштувати вам життя». Я нічого не відповіла на його попередження, але подумала про себе: «Ви не хочете, щоб я пішла, але я все одно піду. Я вас не послухаю».
Я пробралася в японські казарми з одним хлопчиком і вкрала дві військові форми. Хлопчик був хоробрим. Він забрався на вантажівку, сів на передню частину даху кабіни і, бовтаючи ногами перед лобовим склом, вдавав, що віддає накази: «Ти, йди туди! Ти, йди сюди!» Я просто стояла там і дивилася на нього. Коли я прокинулася, почула над вухом: «Хитрощі!»
Тоді я не зрозуміла значення цього сну й тільки нещодавно зрозуміла натяк Учителя. Поняття «хитрощі» втілює в собі сукупність уявлень і негативних рис старого всесвіту, таких як нещирість і брехливість, прагнення захистити себе, слідуючи за натовпом через страх. Це помилкове «я» може заважати моєму вдосконаленню багатьма способами. Іноді воно глибоко приховане, роблячи моє вдосконалення поверховим, позбавленим міцної основи, і я навіть не усвідомлювала цього.
Наприклад, щоб розвинути терпіння, я намагалася зберігати спокій і приділяла увагу вдосконаленню своєї мови. Не можу сказати, що я завжди могла утримувати Сіньсін, але я дуже старалася.
Цього року я підробляла в готелі та вперше зіткнулася з «цькуванням на робочому місці». Я знала, що це випробування, тому вирішила зберігати свій Сіньсін, щоб демонструвати миролюбність і доброту практикувальниці Дафа та краще роз'яснити правду про Фалунь Дафа колегам. Усі вони знали, що я практикую Дафа.
Незалежно від того, як грубо зі мною поводилася колега, яка кричала на мене, голосно зачиняла бухгалтерську книжку та чіплялася без причини, я зберігала усмішку, спокій і працювала ще старанніше. Іноді я ясно відчувала, як негативні сутності, що стоять за нею, ставали дедалі більш засмученими й безпорадними.
Випробування тривало близько двох місяців, і поступово вона почала змінюватися, перестала нападати на мене. Пізніше, коли я вийшла, щоб купити їжі, вона сказала: «Сестро, на вулиці холодно. Ось, надягни моє пальто». Це був воістину чудовий поворот. Якби я не була практикувальницею Дафа, то не витримала б такого ставлення.
Я відчувала, що досягла великих успіхів у розвитку терпіння, поки не зіткнулася з іншим інцидентом, який допоміг мені побачити в себе приховану проблему — хитрість.
Одного разу ми з чоловіком запізнилися на колективну практику на свіжому повітрі. Він прийшов трохи раніше за мене, а коли я підійшла, то помітила, що його рухи були повільнішими, не синхронними з іншими. Я насупилася й засмутилася.
Після виконання вправ усі пішли на колективне вивчення Фа, але двоє практикувальників залишилися зі мною, чекаючи, поки мій чоловік закінчить останню вправу.
«Скільки ще він буде робити?» — запитав один із них.
У душі я почала критикувати чоловіка, думаючи: «Ти маєш намагатися бути синхронним з іншими, навіть якщо запізнився. Ти не думав про Єдине Тіло, а тільки про себе. Тепер, коли всі закінчили, тобі слід було хоча б зупинитися й подивитися, що роблять інші. Хіба ти не егоїст? Ти здаєшся старанним, але хіба це не для того, щоб показати себе?»
Після того, як усі пішли, я почала сперечатися з ним, не виявляючи жодного терпіння, оскільки почувалася правою.
Згодом я замислилася: «Чому я можу долати труднощі в спілкуванні зі звичайними людьми, але до чоловіка ставлюся інакше та звинувачую його в тому, що він показує себе? Хіба він не дзеркало, у якому я можу побачити своє відображення? Хіба я теж не показую себе, удаючи, що вдосконалююся?» Ця думка мене вразила.
Раптово я зрозуміла, що моє терпіння було умовним, і варіювалося залежно від людини й ситуації. Коли справа стосувалася звичайних людей, я могла беззастережно проявляти терпіння.
Під час роботи над проєктами Дафа, коли координатор іноді критикував мене, я нічого не говорила, але в душі думала: «Це не тільки моя провина».
Іноді я відчувала деяку відчуженість від того чи іншого практикувальника, і якщо інша сторона відповідала мені недоброзичливо, я могла зберігати Сіньсін і вибачитися, думаючи, що за цим криється якесь втручання. Але в глибині душі також думала: «Я теж багато чого пережила».
Ці приклади показують, що я не змогла по-справжньому вдосконалюватися та беззастережно відкинути егоїстичні пристрасті. Я терпіла просто для того, щоб показати себе, і хоча я здавалася терплячою, але чекала, що інші поводитимуться так, як я того очікую від них. Хіба я не поводилася як ватажок безпритульних у моєму сні, де я не стала заперечувати старому, але я мала свій план?
За моїм зовнішнім терпінням ховалося безліч людських уявлень і пристрастей, таких як занепокоєння, прагнення «зберегти обличчя», уникнути неприємностей заради комфорту тощо. Ще менш поблажлива я була до чоловіка, особливо, коли вважала, що він неправий.
Моє «терпіння» було поверховим, що може здатися непоганим, але насправді я не могла вдосконалювати себе за тим самим критерієм, що було свого роду хитрістю. Те, що, здається, відповідає вимогам, може бути вельми оманливим. Я думала, що змінюю себе на краще, але докорінно не змінювалася.
Пам'ятаю, як я слухала в програмі «Божественна культура» історію під назвою «Плюнь мені в обличчя, і я дозволю слині висохнути», у якій канцлер Лоу Шиде з династії Тан сказав молодшому брату, що якщо хтось плюне йому в обличчя, ліпше просто дозволити слині висохнути, бо спокійне перенесення приниження з усмішкою — найкращий спосіб розв'язати конфлікт.
Я була приголомшена й хитала головою, кажучи: «Нізащо. Я ніколи не зможу так учинити, ніколи». Згадуючи це, я розумію, що почула цю історію невипадково.
Після того, як я усвідомила свою основну проблему, я вирішила завжди дивитися в себе, коли стикаюся з будь-яким випробуванням на терпіння. Якщо я не зможу зберегти свій Сіньсін на 100%, значить це проявляє себе «хитре» фальшиве «я». Якщо я копну глибше, то обов'язково знайду приховані людські уявлення та пристрасті, а потім усуну їх у процесі вдосконалення.
Ця хитрість проявлялася також у багатьох інших аспектах. Одного разу під час обміну досвідом на пункті практики Шунь сказала мені, що я хочу справити враження, начебто дуже тактовна з усіма, замість того, щоб справді ділитися своїми думками й говорити те, що думаю.
Відверто скажу, на той час я з нею не погодилася, оскільки, ділячись своїми думками з іншими, я завжди дотримувалася принципу: достатньо просто торкнутися теми по суті. Зрештою, кожен має сам удосконалюватися. Крім того, те, що я бачу, може не відповідати дійсності, а моє розуміння може бути хибним, і якщо я це висловлю, то можу легко нашкодити співучням. До того ж, важливо також не нав'язувати іншим свої погляди. Лише пізніше я зрозуміла, що моє мислення було абсолютно неправильним.
Пам'ятаю, коли я розповіла чоловікові про свій сон, він відчув, що був тим хлопчиком, який вкрав форму разом зі мною, і сказав, що в тому житті він був дурним. Після того, як ми вкрали форму, він повівся зарозуміло, і в результаті його вбили пострілом у голову. У цьому житті він народився з гемангіомою на лобі, яку йому видалили хірургічним шляхом, після чого на тому місці залишився шрам. «Це ти підбурювала мене, і в підсумку мене вбили. Ти повинна була взяти на себе відповідальність», — сказав він.
Розмірковуючи над словами Шунь і над своїм сном, я зрозуміла, що дійсно не сіла на дах вантажівки з хлопчиком і не попередила, що його можуть убити. Я просто спостерігала за тим, що відбувається, з безпечного місця неподалік. Це те саме, на що вказала мені Шунь: коли я бачу проблеми в співучнів, я не кажу їм про це прямо.
На перший погляд, я «вдосконалювала свою мову» і не дотримувалася власного «его», але глибоко всередині це діяли людські уявлення. Під маскою доброти до оточуючих я хитро ухилялася від відповідальності, неприємностей і конфліктів, що насправді могло наразити на небезпеку співучнів.
Моє занепокоєння тим, що практикувальники можуть відчути себе скривдженими, почувши критику, виявило мою власну неприязнь до критики, і саме тому я приділяла надто багато уваги почуттям інших. Ці «хитрощі» справді дуже хитрі!
Основне питання не в тому, робити зауваження практикувальникам чи ні, а в тому, з яким настроєм ми це робимо та як. Наша думка, можливо, не завжди правильна, але вона може виявитися цінним попередженням або підказкою для інших. У моєму випадку, якби Шунь не вказала на мою проблему, можливо, я б досі вдосконалювалася поверхово й неглибоко.
Я дуже вдячна Вчителю за Його милосердний натяк, а також співучням за їхні щирі зауваження, хоча мені знадобилося багато часу, щоб по-справжньому побачити свої проблеми.
«Хитрощі» справді дуже згубні. Зовні я вдосконалювалася, але, по суті, практично не змінювалася. Не дивно, що я відчувала розрив між собою і старанними співучнями.
Під час написання цієї статті я краще усвідомила багато своїх проблем і відчуваю, що вони є на глибших рівнях, і їх треба виявити й позбутися за допомогою глибшого вивчення Фа та старанного, ґрунтовного вдосконалення. Я сповнена рішучості позбутися «хитрощів» і присвятити себе справжньому й ґрунтовному вдосконаленню Сіньсін, а не вдосконалюватися формально й напоказ.
Спасибі Вам, Милосердний Учителю! Спасибі, співучні!
Будь ласка, з добротою вкажіть на будь-що, що не відповідає Фа в моєму досвіді.
Усі матеріали, опубліковані на цьому вебсайті, захищені авторським правом Minghui.org.
