(Minghui.org) Я живу в провінційному містечку й у 1998 році почала практикувати Фалунь Дафа. Зараз мені 87 років.
Я маю троє синів. Старший після закінчення університету зайнявся сільськогосподарськими технологіями. У 1994 році він отримав роботу в Сполучених Штатах. Син розповів нам про Фалунь Дафа, коли про цю практику тільки почали говорити.
Він побачив інформацію про Фалунь Дафа на стіні в ресторані, про те, як починалася ця практика в Китаї. Це справило на нього велике враження, і він почав практикувати.
Завдяки своєму досвіду син переконався, що Фалунь Дафа — чудова практика. У 1996 році він зателефонував нам і порадив практикувати. Він пояснив, що Фалунь Дафа — це практика школи Будди, і це рідкісна можливість, що в сучасному світі дуже важко зустріти справжнього Вчителя праведного Фа.
На той час ми з чоловіком не зовсім розуміли, про що син говорить, тож змарнували дорогоцінну можливість отримати Фа раніше. Тільки навесні 1997 року, коли друзі мого чоловіка вмовили його приєднатися до них і виконувати вправи на майданчику для занять, він почав практикувати. Чоловік щоранку виконував вправи, а ввечері ходив у будинок для військових пенсіонерів дивитися відеолекції Вчителя.
У той час, крім роботи по дому, я проводила більшу частину вільного часу, граючи в карти з подругами, і поверталася додому затемна. Чоловік попросив мене готувати вечерю раніше, щоб він не запізнювався до перегляду відео.
Я завжди поважала чоловіка та вважала, що він робить щось чудове, тому щодня приходила додому раніше, щоб готувати йому вечерю.
Я почала практикувати
Чоловік кілька разів падав після того, як почав практикувати, але щоразу швидко приходив до тями. Пізніше він зрозумів, що ці падіння були заплановані Вчителем, щоб допомогти йому позбутися карми.
Одного весняного ранку 1998 року я гуляла парком і побачила жінку, яка медитувала з онуком, який був дуже милим і виглядав років на десять. Вони сказали мені, що практикують Фалунь Дафа. Мені стало цікаво, тому я сіла поруч із ними й спробувала навчитися медитації сидячи.
Я приєдналася до чоловіка й почала виконувати вправи на майданчику для занять. Там було багато людей, і вони утворили кілька кіл. Ми виконували вправи під чудову музику, й атмосфера була дуже умиротвореною. Це приваблювало багато глядачів, і багато хто з них починав практикувати з нами.
Я була дуже натхненна й почала медитувати в позі повного лотоса (схрестивши ноги). Незабаром змогла медитувати пів години.
Моя освіта складалася з одного року навчання у вечірній школі, тому я насилу розуміла багато ієрогліфів у «Чжуань Фалунь». На вивченні Фа в групі я уважно слухала, як читають інші, і поступово змогла читати разом із ними.
Зв'язок зі старшим сином за кордоном
У травні 1999 року наш старший син повернувся додому, щоб представити Фалунь Дафа тут, і закликав нас цінувати можливість удосконалюватися. Він пробув лише п'ять днів і повернувся до США.
Це було 26 років тому. Відтоді він не міг приїхати додому через переслідування компартією Китаю, навіть коли помер батько.
Син часто дзвонив колишньому однокласнику й говорив, як йому сумно, що він не може побачитися зі мною через переслідування. Його колишній однокласник прийшов відвідати мене від його імені.
Інший його однокласник — журналіст. Син також зв'язався з ним, і він прийшов відвідати мене. Через жорстоке переслідування ми не говорили про Фалунь Дафа.
Як мати я, природно, турбувалася за сина, задаючись питанням, чи добре він справляється, перебуваючи так далеко від дому. Удосконалюючись, я прийшла до розуміння, що, хоча в цьому житті в нас стосунки як матері й сина, ми є співучнями, і нас пов'язує Дафа. Під захистом Учителя мені нема про що турбуватися.
За роз'яснення людям правди про Фалунь Дафа співробітники «Офісу 610» відправили мене в центр «промивання мізків». Мою справу вважали серйозною в нашому районі, і КПК хотіла посадити мене до в'язниці.
Ще до мого затримання мій чоловік зазнав серйозних травм в автомобільній аварії й не міг самостійно піклуватися про себе. Коли зателефонував син, він заплакав і сказав йому, що почувається дуже самотнім і безпорадним. Син теж заплакав.
Син дуже старався врятувати мене, він їздив між Нью-Йорком і Торонто, спілкуючись із практикувальниками й проводив пресконференції перед консульством Китаю, викриваючи переслідування. Він також дзвонив у наш місцевий поліційний відділок, закликаючи їх беззастережно звільнити мене.
Багато практикувальників у Китаї також намагалися врятувати мене різними каналами, і деякі місцеві жителі зверталися в поліцію з вимогою звільнити мене. Через чотири місяці я повернулася додому.
Дружина старшого сина також практикує Фалунь Дафа. Вони мають трьох дітей, але мені не вдавалося побачити молодших. Хоча ми живемо далеко одне від одного, наші серця тісно пов'язані. У нас одне бажання: допомагати Вчителю у Виправленні Закону й рятувати якомога більше живих істот.
Зараз, після 26 років, я всім серцем бажаю синові, щоб він завжди керувався Фа. Усі практикувальники Дафа, як у Китаї, так і за кордоном, вивчають одну й ту саму книгу, виконують одні й ті самі вправи, і ми дійсно є Єдиним Тілом.
Я вірю, що одного разу син зможе повернутися додому. Я сповнена рішучості вдосконалюватися й із нетерпінням чекаю того дня, коли ми зможемо вітати Вчителя в Китаї. Водночас хотіла б, щоб син знову був поруч зі мною, щоб підтримати наш духовний зв'язок.
Я навчилася не покладатися на дітей
Чоловік помер понад десять років тому, і весь цей час я жила одна. З допомогою місцевих практикувальників я купила комп'ютер і принтер та навчилася створювати гарні інформаційні матеріали, які допомагають людям зрозуміти правду. Я готую їх щодня, і, завдяки настановам Учителя, багато людей у нашому районі дізналися, що Фалунь Дафа несе добро.
Одного разу в березні 2024 року я раптово відчула сильну слабкість у всьому тілі та не могла їсти. Я пішла в туалет і виявила, що мені важко вставати. Пізніше мені вдалося дістатися до ліжка. Я пролежала кілька днів і нічого не їла.
Одного разу, коли вже більше не могла цього виносити, я зателефонувала своєму другому синові й сказала, що не їла кілька днів. Він забрав мене до себе й улаштував так, щоб я жила у відремонтованій коморі на першому поверсі. Вони приносили мені їжу.
Під час фестивалю «Човни драконів» до нас завітав у гості молодший син разом із родиною. Під час обіду я випадково почула, як вони обговорювали, чи достатньо в нас рису.
Я чула, як вони казали: «Вона (маючи на увазі мене) їсть мало». Тому приготували не так багато рису. Крім того, усі вони багато пили та їли інші страви, але не рис.
Під час обіду ніхто не приніс мені будь-якої їжі, і мені стало трохи сумно, бо це було традиційне китайське свято. Саме тоді я згадала, чому наставляє нас Учитель:
«Хоч із якими справами ви стикаєтеся в удосконаленні — добрими чи поганими, усі вони є добрими, адже вони виникають лише тому, що ви вдосконалюєтеся». («Конференції Фа в Чикаго», Суть сумлінного вдосконалення 3)
Я швидко подолала почуття смутку й не відчувала образи на синів і невісток. Навпаки, я зрозуміла, що маю подякувати за можливість удосконалюватися. Я вирішила, що не буду покладатися на дітей і впораюся зі своєю проблемою якомога швидше.
Увечері я приготувала собі просту вечерю. Відтоді я завжди готую сама й намагаюся не завдавати клопоту своїм дітям.
Усі матеріали, опубліковані на цьому вебсайті, захищені авторським правом Minghui.org.
