(Minghui.org) Я — молодий практикувальник Фалунь Дафа й почав удосконалюватися у 2017 році. З роками я зрозумів, що думати про інших — це насправді думати про себе. Я хотів би розповісти вам про деякий свій досвід.
Вибір з урахуванням інтересів інших
Я виріс, практикуючи Фалунь Дафа разом із мамою, і знав, що Дафа — це добре. Я намагався поводитися згідно з принципами Дафа, але формально ще не почав практикувати.
Коли я подавав документи до магістратури, багато студентів подали заявки на навчання під керівництвом професора Вана як наукового керівника. Лише четверо заявників пройшли до етапу співбесіди, але було лише одне вільне місце. Я посів четверте місце на вступному іспиті. Коли я заздалегідь зв’язався з професором Ваном, мені сказали, що він уже вирішив прийняти студента, який посів перше місце.
Я бачив, що мої шанси невеликі, тому зв’язався з іншими професорами, щоб дізнатися, чи має хтось із них вільні місця. Лише один науковий керівник був готовий надати мені місце, але він уже не планував набирати студентів того року й попросив мене пошукати іншого керівника.
Я знову зв’язався з професором Ваном, і він був дуже радий. Однак він запропонував мені два варіанти: один — навчатися під його керівництвом; інший — навчатися під керівництвом магістерського наукового керівника, який терміново потребував студента, але не мав офіційних повноважень для набору.
Більшість студентів обрали б наукового керівника, який пропонував більший престиж, більше ресурсів і можливість далі навчатися в аспірантурі. Але я зрозумів, що цей керівник справді потребував студента, тому вирішив навчатися під його керівництвом.
Подальші події довели, наскільки правильним був цей вибір. Оскільки я був його єдиним студентом, він присвятив усю свою енергію тому, щоб допомогти мені. Під час навчання в магістратурі статті, які я опублікував, відповідали вимогам для отримання докторського ступеня. Він і його дружина ставилися до мене як до власної дитини й піклувалися про мене всіма можливими способами. Зрештою ми стали як родина.
Пізніше я номінально перевівся на програму аспірантури під керівництвом професора Вана, але й далі навчався у свого першого наукового керівника. Я без проблем захистив дисертацію. Тим часом студент, який спочатку посідав перше місце в професора Вана, зазнав труднощів, оскільки його науковий керівник був дуже зайнятий і мав багато студентів. Не маючи наставництва, цей студент зрештою звернувся до мого наукового керівника по допомогу в розробці дослідів — він ледь закінчив магістратуру й не наважився далі навчатися в аспірантурі.
Озираючись назад, я зрозумів, що, думаючи насамперед про свого наукового керівника, я зрештою отримав користь.
Дбати про інших під час пошуку роботи
По закінченні університету я постав перед іншим вибором. Один варіант — викладати у звичайній середній школі в другорядному шкільному окрузі, де мало учнів і слабка шкільна культура. Інший — викладати в престижній середній школі в найкращому окрузі, із сильною академічною атмосферою та міжнародною програмою.
Для більшості людей вибір був би очевидним. Однак після довгих роздумів я вирішив викладати у звичайній середній школі. Чому? Директор прагнув покращити школу й дуже хотів найняти вчителя з докторським ступенем.
Більшість шкіл укладають трирічні контракти, і багато нових учителів розглядають свої посади як тимчасовий трамплін. Однак ця середня школа пропонувала десятирічний контракт, що фактично зв’язувало вчителів на довгий термін.
Моє навантаження було великим. Окрім викладання основного предмета, я також проводив заняття для учнів початкової школи та виконував фізично важкі обов’язки лаборанта. Багато хто заступався за мене, уважаючи таку ситуацію несправедливою. Я ж зберігав спокій і сприймав це як можливість удосконалити свій характер.
З роками школа швидко розвивалася, кількість учнів зростала, і моя робота ставала дедалі легшою. Після пандемії COVID у моєму місті почали впроваджувати механізм звільнення вчителів — власне, це була форма скорочення штату. Школи з меншою кількістю учнів заохочували вчителів звільнятися.
Оскільки я мав довгостроковий контракт і викладав для багатьох учнів, моя посада була надійною. Навіть заступник директора зазначив, що мій вибір тоді зараз видається дуже мудрим. Я знаю, що все це влаштував Учитель. Оскільки я насамперед думав про директора та школу, зрештою саме я від цього виграв.
Невеликі приклади з повсякденного життя
Протягом року я працював академічним координатором і відповідав за те, щоб складати розклад занять для всієї паралелі класів. Оскільки розклад впливає на особисті інтереси вчителів, це було нелегке завдання. Кожний учитель мав свої вподобання: хтось не хотів уроки рано вранці, хтось мусив йти раніше, хтось хотів, щоб заняття були згруповані, а хтось уникав занять у понеділок вранці або після обіду.
Після неодноразових коригувань я поставив собі уроки в найменш привабливий для інших час. Я зосередився на задоволенні потреб інших, а не на тому, що було зручно мені. Коли розклад був остаточно затверджений і всі залишилися задоволені, я переглянув свій власний розклад.
Спочатку я хвилювався, що викладання чотирьох занять через тиждень порушить хід роботи та ускладнить підготовку до лабораторних занять. Але коли я виділів свої заняття, я був вражений. Усі чотири уроки були ідеально синхронізовані, плавно чергуючись кожні два тижні — такий розподіл був кращим, ніж якби я зробив це навмисно.
Я поділився цим із колегою, яка знає, що я практикую Фалунь Дафа. Вона запитала: «Так які слова треба повторювати?» Я відповів їй: «Фалунь Дафа несе добро, Істина-Доброта-Терпіння — праведні принципи (Фалунь Дафа хао, Чжень-Шань-Жень хао)». Вона усміхнулася й сказала: «Я теж спробую».
Переїзд кабінетів та несподіване благословення
Нещодавно нашу паралель перевели на новий поверх, що вимагало зміни кабінетів. Спочатку інший учитель зайняв мій робочий стіл, залишивши мене без робочого місця. Я попросив свого друга не сперечатися за мене й сказав, що можу працювати де завгодно.
Мене тимчасово розмістили в кабінеті з вчителями музики та мистецтва, а згодом перевели до лабораторного кабінету, де були сильні запахи від зразків та погана вентиляція. Обставини були незручними, і мені було важко спілкуватися з колегами.
Зрештою я попросив про переведення. Несподівано мене знову розмістили в тихому кабінеті, де я зараз працюю здебільшого наодинці. Завдяки дверям, що замикаються на пароль, і відсутності перешкод я можу щодня спокійно вивчати Фа.
Пізніше я дізнався, що кабінет, який я мав зайняти спочатку, заполонили миші. Мої колеги сказали мені: «Добре, що ти не опинився там — твій нинішній кабінет набагато кращий». Я глибоко вдячний Учителю за його дбайливі плани й вкотре усвідомив, що думати про інших — це насправді думати про себе.
Заключні думки
Протягом років я мав безліч подібних випадків. Можливо, це лише невеликий прояв у людському світі чудового принципу «думати насамперед про інших».
Дякую, Учителю Лі.
Усі матеріали, опубліковані на цьому вебсайті, захищені авторським правом Minghui.org.
