(Minghui.org) Я народилася в сільській родині у 1960-х роках і в дуже ранньому віці мені діагностували поліомієліт. У дворічному віці в мене піднялася висока температура, що довго не спадала. Батьки возили мене всюди в пошуках ліків і витратили всі сімейні заощадження, але марно. Лікарі хитали головами й зітхали, кажучи, що вірусне ураження нервових закінчень призвело до атрофії м'язів ніг, і я буду паралізована все життя. З того часу я більше не могла випрямляти ноги, і моїм батькам доводилося по черзі носити мене на руках під час прогулянок. Коли трохи підросла, я пересувалася в інвалідному візку.
Мої дитячі спогади сповнені дивних поглядів сусідів та глузувань дітей мого віку. Я часто ховалася в куточку й потай плакала, запитуючи: «Чому Небеса такі несправедливі та зробили мене паралізованою на все життя?» У дитинстві я ледве закінчила середню школу й ледве зводила кінці з кінцями, покладаючись на державну допомогу та фінансову підтримку своєї сім'ї. Біль у ногах переслідував мене, особливо в дощові дні, коли ноги розпухали, як булки. Було боляче навіть торкатися до них.
Мої батьки були вже немолоді, а молодшим братам і сестрам треба було ходити до школи, тож тягар для сім'ї був важким. Я часто звинувачувала себе: «Мої недієздатні ноги не тільки стримують мене, а й змушують страждати всю мою сім'ю». Я випробувала традиційну китайську акупунктуру, західну хірургію, навіть народні засоби та фітотерапію, але все, що я отримала — це розпач.
У 1999 році широко поширилася інформація про те, що Фалуньгун (Фалунь Дафа) може лікувати хвороби та покращувати здоров'я. Я чула, як люди згадували про це, але на той час була стурбована переслідуванням компартією Китаю, тому не наважувалася навіть думати про це. Але 2003 року мене відвідала дальня родичка. Вона практикувала Дафа, і мала із собою кілька книг Дафа, у тому числі «Чжуань Фалунь». Вона сказала: «Сестро, Учитель Лі вчить людей бути добрими. Ти можеш спробувати. Учитель великодушний і подбає про тебе». Я не до кінця повірила їй, але все ж таки взяла книги й одного разу вночі потай розгорнула «Чжуань Фалунь». Прочитавши першу лекцію, я заплакала.
Принципи, про які говорив Учитель, були подібні до лампочки, що освітила моє серце, яке було закрито протягом багатьох років. З того дня я почала вивчати Фа та виконувати вправи. Спочатку мої ноги не гнулися й були, як колоди, тому я взагалі не могла виконувати п'яту вправу. А могла тільки сидіти в інвалідному візку та імітувати рухи, повторюючи про себе: «Фалунь Дафа хао, Чжень-Шань-Жень хао» (з кит. Фалунь Дафа несе добро, Істина-Доброта-Терпіння — праведні принципи). Ця родичка приходила раз на тиждень. Вона навчила мене відправляти праведні думки й допомагала читати Фа.
Менш як за місяць сталося диво! Одного ранку я прокинулася й спробувала встати зі свого інвалідного крісла. Ноги тремтіли, але могли тримати мене. Уперше за 20 років я змогла стояти! Мої рідні були вражені, а мама заплакала й сказала: «Це прояв Бодхісатви!» Однак у глибині душі я була впевнена, що це благословення Вчителя.
Незабаром я змогла повільно пересувати ноги за допомогою милиць і вже більше не залежала повністю від інвалідного візка. Ця родичка підбадьорювала мене: «Це Дафа допомагає тобі позбутися твоєї карми. Якщо наполегливо підвищуватимеш Сіньсін, твоє тіло природним чином відновиться».
Я також пережила багато негараздів на своєму шляху вдосконалення. 2008 року я впала, коли йшла на вивчення Фа. У мене загострилася стара травма на лівій нозі й вона так розпухла, що я не могла ходити. ЗМІ компартії, як і раніше, щодня поширювали брехню, яка ганьбила Дафа. Я вагалася, бо боялася наразити на небезпеку свою родину.
Однак я згадала слова Вчителя з «Чжуань Фалунь»:
«…якщо здається, що якусь справу зробити важко, інші теж кажуть, що це зробити важко, але ти спробуй і подивись, вийде зрештою чи ні». (Лекція дев’ята, Чжуань Фалунь)
Я стиснула зуби та не здавалася.
Щодня я ставала навколішки на ліжку, щоб вивчити Фа й дивитися в себе в пошуках недоліків. Я усвідомила, що це нещастя було спричинене моїм прагненням швидкого одужання. Я по-справжньому не позбулася пристрасті до свого паралічу. Також було прагнення показати себе. Я боялася втратити обличчя, боялася, що люди дивитимуться на мене, коли ходитиму на милицях. Поступово, завдяки обміну досвідом та усвідомленням із співучнями, а також відправленню праведних думок у групі, синці на моїх ногах загоїлися, а біль у нозі зменшився. Я викинула інвалідний візок і користувалася лише однією милицею, коли виходила на вулицю.
У 2010 році я навіть змогла доїхати велосипедом до поштового відділення, щоб розіслати матеріали, які роз'яснюють правду! Було відчуття, що я лечу!
Минуло двадцять років і зараз мені за 60. Мої ноги повністю відновилися, і я ходжу впевнено. Якщо ви не придивитеся, то ніколи не повірите, що раніше я була паралізована та пересувалася в інвалідному візку. Минулої зими я допомагала сусідці носити воду на гору. Стежка була крута й слизька. Коли інші важко дихали, мені було зовсім легко. Коли моя подруга дитинства прийшла до мене, вона здивувалась і запитала: «Чому в тебе такі ж ноги, як у всіх нормальних людей?» Я усміхнулася й відповіла: «Це милосердя Вчителя!»
Тепер я щоранку виконую п'ять вправ, щотижня читаю тижневик Minghui Weekly, приєднуюсь до місцевої невеликої групи вивчення Фа та роз'яснюю правду для порятунку живих істот. Моє тіло легке, я нічим не хворію, і мій Сіньсін також підвищується.
Тяжкі наслідки поліомієліту зникли. Дякую, Учителю, за порятунок, і дякую вам, співучні, за допомогу та підтримку. Я усвідомлюю, що всі ці роки Вчитель допомагав мені на кожному кроці під час усіх зльотів і падінь, усуваючи мої пристрасті й карму, перевиховуючи мене з інваліда, що жалів себе на здорову й готову допомогти іншим практикувальницю Дафа.
Співучні, удосконалюватися за Дафа — це можливість, яку справді важко отримати! Якщо ми твердо віримо, що «Фалунь Дафа хао, Чжень-Шань-Жень хао», то, безперечно, зможемо досягти мети вдосконалення у Виправленні Закону!
Усі матеріали, опубліковані на цьому вебсайті, захищені авторським правом Minghui.org.
