(Minghui.org) У грудні 1994 року ми дізналися, що Вчитель збирається провести цикл лекцій у Гуанчжоу, але всі квитки вже були розпродані. Практикувальниця, яка раніше відвідувала лекції Вчителя, вирішила поїхати, навіть якщо не зможе придбати квиток. Мені дуже хотілося поїхати з нею.
Мій чоловік працював за містом і не міг подбати про нашу дитину. Одна практикувальниця зголосилася допомогти мені й пообіцяла доглянути за нашим сином. Зрадівши, я взяла на роботі десятиденну відпустку.
18 грудня 1994 року ми прибули поїздом до Гуанчжоу. Нас було шестеро осіб. За допомогою родича одного практикувальника ми зареєструвалися в гостьовому будинку військового комплексу Гуанчжоу.
Протягом наступних трьох днів ми щодня приходили на стадіон, намагаючись дістати квитки. На стадіоні було багато людей, деякі виконували вправи Фалунь Дафа. Я відчувала якесь обертання в долонях, підошвах ніг і маківці голови, енергія була дуже сильною.
Лекції почалися 21 грудня 1994 року. Зовні стадіону було багатолюдно. Я плакала, дивлячись, як люди проходять на стадіон, тоді як ми не могли цього зробити, і глибоко шкодувала, що в червні пропустила цикл лекцій Учителя в Чженчжоу. Я сподівалася побачити Вчителя й почути Його проповідь Фа.
У цей момент я помітила координатора з Уханя, який розмовляв із кимось із нашої групи. Вони підійшли й сказали: «Є два вільних квитки. Ви та молода дівчина увійдіть. Ми почекаємо тут ще трохи».
Зрадівши, я взяла квиток. Моє місце було приблизно за дев'ять метрів позаду подіуму. Я подумала: «А що, якщо Вчитель не зможе мене побачити?» Коли Вчитель згадав, що подбає про всіх присутніх, зокрема й про людей, що стоять позаду нього, я була вражена.
Щоб відрегулювати наші тіла, Учитель велів нам подумати про хворобу, яку необхідно усунути. Я подумала про свою хворобу серця. Коли Вчитель змахнув рукою в цьому просторі, в іншому просторі я відразу відчула прохолодний вітерець у грудях, і все моє тіло стало легким. Я побачила, як в іншому просторі Вчитель виймає з моїх грудей якісь сірі, липкі й брудні речі.
Учитель велів нам тупнути ногою за його командою на рахунок три. Коли деякі учні не дочекалися Його команди й тупнули раніше, Він сказав: «Було б чудово, якби ви могли вивчати Фа так само старанно (не дослівно)». Учитель велів нам спробувати ще раз. Бачачи, що Вчитель так милосердно піклується про своїх учнів, я була глибоко зворушена.
Під час лекцій Учителя поле енергії було дуже сильним. Я відчувала тепло в усьому тілі, моє обличчя горіло. Очі наповнилися сльозами. Я не могла тримати очі розплющеними й непомітно заснула. Пізніше я прочитала слова Вчителя:
«Ще деякі люди засинають, а просинаються лише тоді, коли я закінчу читати лекцію. Чому ж так? Бо хвороба міститься всередині їхнього мозку, потрібно провести їм регулювання. Якщо почати налагодження мозку, то людина зовсім не витримає. Тому неодмінно треба ввести її в стан анестезії, щоб вона нічого не відчувала. Але деякі не мають проблем із частиною, що відповідає за слух. Тож, хоча вони солодко сплять, та все ж не пропускають жодного слова — чують усе». (Лекція друга, Чжуань Фалунь)
Я подумала: «Таке враження, що Вчитель говорить про мене. Раніше в мене часто боліла голова. Просто неймовірно, як Учитель усе знає!»
Учитель приходив рано, задовго до початку кожної лекції. У перший день багато учнів оточили Вчителя, і я теж поспішила підійти ближче. Але якимось чином я знову опинилася позаду Вчителя. Я простягнула руку, щоб вхопитися за Вчителя, але якась сила відштовхнула мою руку назад. Я була приголомшена, усвідомивши, що поводилася нешанобливо. Відтоді, коли Вчитель перебував поруч, я спостерігала за ним здалеку.
Одного разу після лекції я з двома практикувальниками повернулася в гостьовий будинок. Щойно ми увійшли у ворота, як позаду нас обігнав автомобіль. Співучень побачив у ньому Вчителя! Ми всі троє закричали хором: «Добридень, Учителю!» Склавши долоні в жесті хеши, ми вітали Вчителя. Учитель вийшов із машини, помахав нам рукою і усміхнувся.
Коли лекції в Гуанчжоу закінчилися, нам не хотілося розходитися. Я подумала: «Хотіла б я знати, коли знову побачу Вчителя...»
Ті дні, проведені в Гуанчжоу, стали найщасливішими в моєму житті. Відтоді минуло вже понад 20 років, але ті спогади ще живі в моїй пам'яті. Учитель дав нам так багато. Учитель дарував мені абсолютно нове життя:
«Людина має повернутися до джерел і віднайти своє істинне «я» — лише це є справжньою метою людського буття. Тому, коли людина захотіла вдосконалюватися, вважається, що в неї проявилася природа Будди. Ця думка є найдорогоціннішою, оскільки ти бажаєш повернутися до джерел і віднайти своє істинне «я», бажаєш вистрибнути з рівня звичайних людей». (Лекція перша, Чжуань Фалунь)
Завдяки милосердному захисту Вчителя я дожила до сьогоднішнього дня. Жодні слова не можуть висловити мою вдячність Учителю. Протягом понад 20 років удосконалення я припустилася багато помилок, спотикалася, знову вставала й просувалася вперед. Я повинна більше вивчати Фа, удосконалювати себе, виконувати добре три справи й слідувати за Вчителем, щоб повернутися у свій Дім.
Дякую, шановний Учителю, за наш милосердний порятунок!
Усі матеріали, опубліковані на цьому вебсайті, захищені авторським правом Minghui.org.
