(Minghui.org) У травні 1998 року я почула, як одна моя подруга згадала про Фалунь Дафа. На той час я була дуже зайнята своїм бізнесом і не надала значення її словам, уважаючи, що я не маю часу навчатися практики. У мене було погане здоров'я, безліч недуг, таких як високий кров'яний тиск, набряки по всьому тілу й ревматичний артрит ніг. Я приймала всілякі ліки. До серпня мені стало гірше. Я відчувала біль у всьому тілі, і стала чутлива до холоду.
Подруга порадила мені піти в магазин харчових добавок через дорогу, купити вугільну жаровню й користуватися нею щовечора. Я також почала проходити процедуру вакуумного масажу через день. Щовечора мені ставили до 30 банок на спину й різні частини тіла на 20 хвилин. Від цих процедур моя спина й плечі вкрилися пухирями, і мені довелося наклеювати пластирі на стегна, коліна й навіть п'яти.
Я розмірковувала, що мені робити з тілом, настільки змученим хворобами. І згадала, що подруга розповідала мені про Фалунь Дафа. Я тричі шукала цю практику, але так і не знайшла. Я зв'язалася з подругою, і виявилося, що вона практикувала Дафа.
Вона відвела мене на місцевий пункт практики, і я почала вивчати Фалунь Дафа (Фалуньгун). Я стала ходити туди щоранку на виконання вправ і щовечора слухала, як практикувальники читають Фа. Я і не помітила, як мої недуги зникли, і я відчула, що означає мати легке, нічим не обтяжене тіло. Оскільки я ніколи не ходила до школи, то була неграмотною. Але з допомогою співучнів і членів сім'ї я почала дізнаватися деякі ієрогліфи й врешті-решт змогла прочитати «Чжуань Фалунь».
Вивчаючи Дафа, я навчилася бути хорошою людиною, в усьому ставити інших вище за себе й робити добрі вчинки. Я продавала товари, часто в кредит. Коли пізніше я приходила по борги, більшість моїх клієнтів платили мені, але дехто не знав, чи можуть вони попросити чек, або ж забували його взяти, тому я видавала їм чек.
Одного разу я купила сировину. Власник перерахував гроші, які я йому заплатила, поклав їх на стіл, трохи поговорив зі мною, а потім встав і пішов, забувши гроші на столі. Не звернувши на це уваги, я теж пішла. Коли повернулася, гроші все ще лежали на столі, а двері були широко відчинені. Двадцять років тому 5000 юанів (715 доларів) — це була велика сума, тому я зателефонувала власникові й запитала, чи взяв він гроші. Коли він сказав, що забув їх забрати, я відповіла: «Вони все ще лежать на столі». Він був дуже вдячний мені.
У 1999 році ми виконували вправи на спортивному майданчику, коли кілька поліціянтів спробували нас зупинити. Вони попередили, що, якщо наступного дня побачать, що хтось буде тут виконувати вправи, то затримають їх. Дехто з нас вирішив поїхати до Пекіна шукати справедливості й запитати, чому нам не дозволяють виконувати вправи.
Коли ми вийшли з автобуса, поліціянти відвели нас у безлюдне місце, а потім у гімнастичний зал у Пекіні. Побачивши, що зал був переповнений, поліціянти сказали: «Повертайтеся в автобус, ми відвеземо вас усіх додому».
Вони відвезли нас в одне місце в Баодіні й протримали там весь день. Коли настала ніч, вони наказали нам повернутися в автобус. Там було багато поліціянтів, і всіх, хто відмовлявся виконати їхній наказ, силою заштовхували в автобус під дулом пістолета. Мене відвезли в місцевий центр ув'язнення та незаконно протримали там сім днів. Вони наказали мені написати гарантійну заяву, але я відмовилася. Я залишалася непохитною у своїй вірі в Учителя й Дафа. Повернувшись додому, я вивчала Фа й виконувала вправи.
Компартія Китаю заявила, що мені заборонено практикувати Фалуньгун, але я не відмовилася від практики. Я роз'яснювала правду й щодня поширювала буклети та брошури. Хтось, хто не знав правди, доніс на мене, і поліціянти затримали мене й відвезли до відділку. Мій син і невістка дізналися про це тієї ночі, але вони підтримували моє вдосконалення та те, що я робила, адже вони були свідками того, як після початку вдосконалення за Фалунь Дафа я викинула всі ліки, бо одужала й більше не потребувала їх.
Я відправила праведні думки й попросила Вчителя зміцнити мене. Я втекла з поліційної дільниці й кілька днів жила в будинку однієї практикувальниці. Учні допомагали мені відправляти праведні думки й заперечувати переслідування. Хоча поліція довго й наполегливо шукала мене, але не знайшла, і справу просто закрили. Відтоді я продовжувала роз'яснювати правду всім, кого зустрічала, і роздавала матеріали Фалунь Дафа на ринку. Я змогла виконувати те, що мала робити.
Одного разу, коли я вийшла з машини, щоб доставити товар одному покупцеві, мене вкусив його собака. Господар дуже злякався й сказав: «Ходімо, вам зроблять укол». Я не злякалася й відповіла: «Зі мною все гаразд». Цей собака вже вкусив сімох, але я була єдиною людиною, хто не зажадав компенсації і кому не зробили укол. Я розповіла про це практикувальникам і показала місце укусу, там був синяк. Це сталося 20 років тому.
Через деякий час я знову поїхала в те саме село роз'яснювати правду й знову зустріла господаря того собаки. Коли ми торкнулися теми про те, що трапилося, він сказав: «Я пам'ятаю, що мій собака вкусив вас, але ви не захотіли взяти ні копійки. Якби це був хтось інший, мені довелося б витратити кілька тисяч юанів, щоб відвезти його на щеплення та відвідати його з подарунками. Ви справді хороша людина й нічого не попросили як компенсацію».
Нещодавно я знову побувала на ринку в тому селі й знову зустріла того чоловіка. Він сказав, що цього року йому виповнилося 87 років. Я запитала, як у нього справи, і він відповів, що в нього погане здоров'я і діагностували рак сечового міхура. Я сказав йому: «Ви маєте твердо вірити в Дафа. Повторюйте подумки: „Фалунь Дафа хао, Чжень-Шань-Жень хао“ (з кит. Фалунь Дафа несе добро, Істина-Доброта-Терпіння — праведні принципи), і розкажіть односельцям, що Дафа — хороша практика». Чоловік сказав, що розповідав людям про те, як його собака вкусив мене, а я не попросила грошей, тому все село вже знає, що Фалунь Дафа несе добро. Поступово здоров'я чоловіка відновилося, і він навіть набрав вагу. Він щодня повторює ці фрази біля входу в сільську раду, і всі навколишні вірять у Дафа.
Оскільки я ніколи не ходила до школи, то була безграмотною і навіть не могла написати своє ім'я. Коли я ходила на ринок переконувати людей вийти з компартії Китаю та організацій, що їй належать, я не могла записати їхні імена, тому запам'ятовувала їх. Після повернення додому я зверталася до членів сім'ї допомогти мені записати імена, або ж просила про це грамотних людей на ринку.
Це було незручно, тому донька почала вчити мене писати прості прізвища та імена. Онука теж вчила мене. Іноді вони допомагали мені складати брошури та листівки з роз'ясненням правди. Внучка дуже добре вчилася й вступила до університету. Мій син і невістка хотіли, щоб вона пішла в армію, і планували попросити кого-небудь допомогти їй у цьому, думаючи, що це буде добре для її майбутнього. Я була проти, але нічого не сказала, подумавши: «У всьому останнє слово за Вчителем». Зараз внучка навчається в університеті в Шанхаї.
Мені так багато хочеться вам розповісти. Усі ці роки я керувалася одним правилом: останнє слово завжди за Вчителем. Саме завдяки милосердю Вчителя я змогла досягти того, що маю сьогодні.
Усі матеріали, опубліковані на цьому вебсайті, захищені авторським правом Minghui.org.
