(Minghui.org) Мені випала велика честь тричі слухати, як Учитель Лі Хунчжи читає лекції з Фалунь Дафа. Я також п’ять разів бачила Вчителя. Минуло вже 27 років, але ці спогади й досі залишаються напрочуд яскравими. Пишу цю статтю, щоб поділитися ними зі співучнями.
Відвідування моєї першої лекції в Гуйчжоу
Учитель Лі Хунчжи провів третій цикл лекцій у місті Гуйян провінції Гуйчжоу. Перший день лекцій відбувся 15 серпня 1993 року в залі засідань керівництва провінції. Люди стояли обабіч залу, у проході позаду та біля входу. Тому наступного дня ми зібралися в молодіжному центрі.
Того разу я вперше була присутня на лекціях Учителя й побачила його особисто. Проте коли Вчитель вийшов до трибуни, мені здалося, що я вже зустрічала його раніше — таким знайомим було це відчуття.
Я сиділа в центрі залу. Учитель щодня протягом двох годин проповідував Закон, тримаючи перед собою лише невеликий аркуш паперу. Він говорив так зрозуміло й просто, що кожне слово легко сприймалося. Щойно Він починав говорити, у залі запановувала повна тиша — усі уважно слухали.
Однак протягом усіх дев’яти лекцій я занурювалася в глибокий сон уже за кілька хвилин після початку виступу. Навіть коли чоловік підштовхував мене, я не прокидалася. Але щойно Вчитель завершував лекцію, я одразу розплющувала очі й почувалася надзвичайно бадьорою.
Учитель сказав:
«Ще деякі люди засинають, а просинаються лише тоді, коли я закінчу читати лекцію. Чому ж так? Бо хвороба міститься всередині їхнього мозку, потрібно провести їм регулювання. Якщо почати налагодження мозку, то людина зовсім не витримає. Тому неодмінно треба ввести її в стан анестезії, щоб вона нічого не відчувала. Але деякі не мають проблем із частиною, що відповідає за слух. Тож, хоча вони солодко сплять, та все ж не пропускають жодного слова — чують усе». (Лекція друга, Чжуань Фалунь)
Щоб загоїти рани на моїй голові, Учитель занурював мене в стан глибокого сну. Проте я нічого не пропустила з того, що Він говорив, і чула все, чому Він навчав. Наведу два приклади.
Змолоду в мене була черепно-мозкова травма. Мій перший чоловік загинув у автомобільній аварії, коли нашій доньці було п’ять років, а синові — два. Мені було трохи за двадцять, і його смерть стала для мене величезним ударом. Я часто билася головою об стіну. Якщо хтось з’являвся поруч, я зупинялася. Якщо ні — продовжувала, поки не відчувала заціпеніння. Тоді моя голова була сильно пошкоджена.
Під час Свята середини осені 1993 року чоловік запропонував купити живу курку та рибу для святкового обіду. Я сказала: «Учитель сказав, що ми не повинні вбивати». Він відповів: «Чому я цього не чув? Я думав, ти спиш, а ти це почула? Дивно. Добре, зробимо це востаннє. У майбутньому більше не будемо». Я сказала: «Учитель каже, що ми маємо бути суворими до себе. Давай від сьогодні будемо діяти як практикувальники?» Чоловік не відповів.
Іншого разу чоловік розлютився без причини. Він підняв руку, щоб мене вдарити. Я сказала: «Учитель каже, що ми не повинні відповідати, коли нас б’ють чи лають. Ти цього не чув?» Чоловік повільно опустив руку й промовив: «Дивно, як я цього не чув?» Після цього ми припинили сваритися та сперечатися, а наші сусіди та колеги захоплюються нашими гармонійними відносинами.
Раніше я страждала від численних хвороб: гепатиту B, мігрені, аномально низького рівня тромбоцитів, синдрому Меньєра (захворювання внутрішнього вуха), ревматоїдного артриту, запалення нирок, анемії та «замороженого» плеча. Багато років я лікувалася та ходила до лікарні на уколи кожні два-три дні. Я щодня приймала багато таблеток і пила китайські лікарські трави, але нічого не допомагало.
Після відвідування лекцій Учителя в Гуйчжоу 27 років тому я більше не лягала в лікарню й не приймала жодних таблеток. Коли щось турбує, я пригадую канони Вчителя, працюю над удосконаленням свого характеру та усуненням усіх пристрастей — і проблема зникає.
Ми з чоловіком відвідували лекції Вчителя в надії вилікувати наші хвороби, але ця думка зникла вже через дев’ять днів. Я отримала книгу «Фалуньгун» наприкінці курсу лекцій і, перечитуючи її багато разів, зрозуміла багато того, про що Вчитель говорив під час своїх лекцій.
Зустріч з Учителем на горі Емей
Другий раз я відвідала лекцію Вчителя в травні 1994 року. Вона проходила в холі невеликого готелю в Ченду, провінція Сичуань. На лекції були присутні як досвідчені, так і нові практикувальники з усієї країни.
Коли Вчитель говорив, панувала повна тиша. Я ніколи не бачила, щоб він пив воду під час двогодинних занять. Після кожної лекції Вчитель обходив учнів, коригуючи їхні рухи під час виконання вправ.
Під залом був ресторан. Одного разу, коли ми з кількома учнями вирішили щось поїсти, я побачила Вчителя, який сидів сам. Перед Ним стояла невелика тарілка із солоними огірками, а в руках Він тримав дві парові булочки. Учитель був дуже ощадливий. Мене це глибоко зворушило, і я купила щось просте, щоб тільки вгамувати голод.
Група студентів із Гуйяна вирушила на гору Емей через два дні після закінчення лекцій у Ченду. Ми зустріли Вчителя на катері. Я сиділа в задній частині катера й побачила Вчителя, який стояв попереду. Він дивився на величезну статую Будди Лешань, що здіймалася перед нами. Спускаючись із гори, я зустріла Вчителя. Він усміхнувся мені й сказав: «Тобі краще швидше спуститися з гори. Шлях може бути дуже складним». Я шанобливо привітала Вчителя й відійшла вбік, щоб Він міг пройти.
Усе небо було заповнене Фалунями
Лекції в Гуанчжоу проходили на спортивному стадіоні Тяньхе 21 грудня 1994 року, і на них було від 5000 до 6000 учасників. Кілька сотень людей, які не змогли придбати квитки, стояли біля стадіону. Практикувальники приїхали з Гонконгу, Тайваню та різних провінцій Китаю. Найдальші приїхали з Цзямуси та Ціцікара, провінція Хейлунцзян.
Мені пощастило відвідати лекції втретє.
Поруч зі мною сидів чоловік приблизно 40 років із північного сходу Китаю. Він уперше був на лекціях Учителя. Я чула, як він безупинно промовляв незрозумілі слова протягом перших кількох днів. Учитель кілька разів поглянув у його бік, і з його очей виходили промені світла. Я зрозуміла, що Вчитель усуває перешкоди з інших вимірів під час читання лекції. В останні два-три дні чоловік перестав бурмотіти й почав уважно слухати.
На третій день ми пішли в парк Юесю, щоб виконувати вправи. Практикувальники заповнили всі вільні місця в парку. Коли наступного дня ми знову прийшли в той самий парк, щоб виконувати вправи, перед нами відкрилася чарівна картина: у небі над головами з’явився Фалунь, а навколо пливли різноколірні хмари. Великі та маленькі Фалуні всіх кольорів заповнили небо. Деякі з них були величезними й величними, і всі вони оберталися. Фалуні можна було побачити в кожному куточку парку. Це було справді велично. Багато практикувальників радісно плескали в долоні.
Зустріч з Учителем у Гуйяні
Востаннє я бачила Вчителя 23 вересня 1997 року.
Я була надзвичайно схвильована з того моменту, як дізналася, що Вчитель приїде до Гуйяна. Він викладав Фа понад годину. Практикувальники не могли стримати сліз, бо ми всі вважали великою честю побачити Вчителя.
Усі матеріали, опубліковані на цьому вебсайті, захищені авторським правом Minghui.org.
