(Minghui.org) Я — 75-річна практикувальниця Фалунь Дафа. Я почала самовдосконалюватися до 1999 року. Але через переслідування Фалунь Дафа я втратила середовище для вдосконалення. У той час моє розуміння Фа було обмеженим, тому що я ніколи не ходила до школи й була неписьменною. Милосердний Учитель не залишив мене. Через 14 років я нарешті змогла відновити практику Фалунь Дафа. Дякую, шановний Учителю!
Нещасливе дитинство
Моя мати померла, коли я була маленькою. Старша сестра навчалася в школі, я, середня, була інвалідом. Крім них, у мене було ще четверо молодших братів і сестер. Батькові доводилося працювати день у день, щоб прогодувати всю сім’ю. Хоча я вже досягла віку, коли можна було піти до школи, батько не міг собі дозволити, щоб я навчалася. Я жодного разу не відвідувала школу й навіть не вміла писати своє ім’я. Я виросла неписьменною.
Оскільки мати померла, більша частина домашніх обов’язків лягла на мої плечі. Мені доводилося готувати їжу для восьми осіб, прибирати дім, прати одяг і щодня годувати курей, двох свиней, осла та корову. Я також скручувала нитки й ткала тканину до пізньої ночі, а потім шила одяг для всієї родини повністю з нуля. Кожні кілька тижнів я мала молоти пшеницю, що забирало багато часу, адже потрібно було перебирати зерно й вибирати дрібні камінчики. Молоти було важко. Поки я налаштовувала млин, змітала борошно та готувала сито, мені доводилося пильно стежити за ослом, щоб він не з’їв пшеницю і не перестав працювати. З огляду на кількість їжі, яку споживала моя родина, мені доводилося молоти пшеницю регулярно двічі на місяць.
Наш батько обробляв землю, використовуючи для роботи худобу й віслюка, тому мені доводилося щодня зрізати багато трави для них. Це була тривала й важка робота — тягти всю цю траву додому. Мені доводилося часто зупинятися, і я повільно просувалася додому. Потім треба було готувати вечерю і знову йти косити траву. Я вставала о 5-й ранку, щоб нагодувати корову й осла, щоб вони були готові, коли батько вирушить з ними в поле.
Виснажена щоденною працею, я задихалася й заздрила іншим дітям, їхньому щасливому дитинству, але що я могла вдіяти? День за днем, рік за роком, незліченну кількість разів я плакала протягом усього свого болісного дитинства.
Коли я виросла, батько видав мене заміж за молодого чоловіка, який переїхав до сусіднього села з іншої провінції. Це рішення було проти моєї волі, але я не наважилася не послухатися свого суворого батька й змирилася з долею. Після весілля та переїзду більше нікому не було піклуватися про моїх молодших братів і сестер. У нашому селі не було школи, тому мені довелося забрати їх до себе й влаштувати до місцевої школи. Уся родина чоловіка була цим незадоволена, і конфлікти виникали постійно.
Життя після одруження не стало легшим. У мене з’явилися власні діти, і я багато працювала, виготовляючи оцет. Мені доводилося носити воду понад двадцять разів на день і цілодобово, кожні кілька годин, помішувати оцет. Щоб заощадити час, я спала в робочому одязі й прокидалася кілька разів за ніч. За будь-якої погоди, під дощем чи в спеку, я возила велосипедом до міських магазинів оцет, який ретельно виготовляла. Влітку я обливалася потом, а взимку замерзала. Усі зароблені гроші йшли на навчання дітей.
Ніхто не розумів, чим я жертвувала заради родини. Свекруха була суворою і вимогливою, а чоловік мав запальну вдачу й міг спалахнути люттю в будь-яку мить. Сварки й скандали стали звичною справою. Зрештою, я більше не змогла цього терпіти, і ми розлучилися.
Жоден із моїх чотирьох дітей не захотів залишатися з батьком після розлучення. Мені одній доводилося утримувати їх усіх. Найстаршому було чотирнадцять, а наймолодшому — сім. Я і далі займалася виробництвом оцту ще понад двадцять років. Колишній чоловік не заплатив жодного юаня, щоб підтримати нас.
Порятунок завдяки Фалунь Дафа
Роки важкої праці та хронічний недосип зрештою підірвали моє здоров’я. У 45 років мені поставили діагноз — рак матки. Я перенесла операцію в лікарні нашого обласного центру, і перед випискою лікар наполягав на проходженні курсу хімієтерапії. Але в той період наша сім’я залишилася без будь-якого доходу. Де було взяти гроші на дороге лікування?
Згодом мій стан лише гіршав. Я майже не могла їсти, сильно схудла й ослабла, зате живіт з кожним днем ставав дедалі більшим. Через рік після операції я виглядала так, ніби була на десятому місяці вагітності. Я не могла навіть нахилитися, щоб помити ноги. Я розуміла, що жити мені залишилося недовго. Серце розривалося від жалю до дітей, які тоді навчалися в середній школі. Я подарувала їм життя, але не могла виконати свій обов’язок — виростити їх. Що з ними буде, якщо я помру?
Одного разу до мене завітала вісімдесятирічна тітка. Вона була вражена, побачивши мене в такому жалюгідному стані. «Що за хвороба так роздула твій живіт?» — запитала вона. Вислухавши мою історію, тітка сказала: «Ходімо зі мною, я навчу тебе Фалуньгун. Практика врятує тобі життя». Я погодилася, не роздумуючи.
Того дня розпочався мій шлях самовдосконалення. Тітка показала мені вправи Фалуньгун. Щодня після виконання вправ ми слухали аудіозаписи лекцій Учителя. На сьомий ранок я прокинулася й виявила, що мій живіт повернувся до нормального розміру. Я не могла повірити своїм очам! Я торкалася його руками — це правда! Мій величезний живіт став плоским! Я заплакала від радості. «Тітонько! Подивись! Я здорова! Живіт став плоским, я не вірю своїм очам!» Тітка була така щаслива, що в неї теж навернулися сльози, і вона сказала: «Я ж казала, що практика Фалуньгун допоможе. Хіба це не диво? Учитель почав піклуватися про тебе. У тебе точно є доля до вдосконалення. Як швидко це сталося! Практикуй далі!»
Проживши в тітки 20 днів, я не тільки вивчала Фалуньгун, а й змогла допомагати їй по господарству. До моменту від’їзду я почувалася здоровою, а в тілі з’явилася легкість. Дякую Вам, Учителю, за безмежне милосердя! Дякую тобі, тітонько, за твою безкорисливу допомогу!
Я знайшла неподалік групу вивчення Фа й купила книгу «Чжуань Фалунь». Однак я не вміла читати. Коли інші практикувальники читали, я уважно стежила за словами, намагаючись не відставати. Я вкладала все своє серце у вивчення Фа: слухала, запитувала й запам’ятовувала. Учитель, ймовірно, побачив мою щирість і наділив мене мудрістю. Завдяки настановам Учителя, а також допомозі співучнів і моїх дітей, через кілька років я змогла самостійно прочитати всю книгу, хоча спочатку не дуже розуміла її зміст.
Переслідування зупинило моє вдосконалення
Переслідування почалося в 1999 році, і Вчителя обмовили. Ми з практикувальниками вирушили до столиці провінції, щоб розповісти уряду про наш особистий досвід практики Фалунь Дафа. Урядові установи перебували під посиленою охороною, і нас не допустили до чиновників.
Оскільки я ледь могла розпізнавати слова в книзі, то не розуміла їхнього значення, а тим більше сенсу Фа Вчителя. Усе, що я могла робити, — це вимовляти слова по одному, але не розуміла сенсу життя чи важливості вдосконалення. Після того як ми втратили умови для колективного вивчення Фа та виконання вправ, я відчула себе загубленою дитиною. Моє вдосконалення перервалося на 14 років.
Я переїхала до міста, де жила донька, і сім років працювала на тимчасових підробітках. Повернувшись до рідного міста, я більше цінувала комфорт і навчилася грати в маджонг. Я прожила 14 років абсолютно безцільно, як звичайна людина, яка не практикує Фалунь Дафа. У мене знову почалися проблеми зі здоров’ям. Ноги стали настільки слабкими, що я могла зробити лише кілька кроків. Різні ліки та уколи не допомагали. Я не могла подбати про себе. Це було так важко!
Відновлення практики
Милосердний Учитель знову допоміг мені. Одного разу я «випадково» зустріла літню практикувальницю Фалуньгун. Вона сказала мені: «Приходь вивчати Фа разом зі мною. Я впевнена, твоє здоров’я відновиться!» Почувши це, я просяяла й відповіла їй: «Я знаю, що Фалуньгун — велика практика! Фалуньгун врятував мені життя, коли я хворіла на рак. Куди мені прийти, щоб вивчати Фа і виконувати вправи?» Літня практикувальниця сказала мені йти за нею. Я була така щаслива знову повернутися під милосердну опіку Вчителя!
Втративши 14 років, я особливо цінувала можливість удосконалюватися. Я глибоко усвідомлювала, що наш милосердний великий Учитель не хоче залишити жодного учня — навіть попри те, що я була неосвіченою і мала слабке розуміння! Наскільки ж наш Учитель милосердний і благородний!
З допомогою співучнів я вивчала Фа, виконувала вправи та активно роз’яснювала правду. Мої ноги з кожним днем ставали дедалі сильнішими. Я вставала о 3-й годині ночі, щоб виконати вправи. Після відправляння праведних думок о 6-й ранку я півтори години присвячувала заучуванню Фа напам’ять. Вранці ми зі співучнями виходили роз’яснювати правду про Фалунь Дафа, а ввечері разом вивчали Фа. Вечорами я самостійно заучувала Фа напам’ять і опівночі відправляла праведні думки.
Тепер я можу самостійно читати всі канони Вчителя і вже кілька разів вивчила напам’ять «Чжуань Фалунь». У нашій групі вивчення Фа я швидше за всіх запам’ятовую текст. Одна співучениця якось сказала: «Ти ніколи не ходила до школи, але відразу почала читати Небесну книгу!» Я дуже щаслива бути практикувальницею Фалунь Дафа.
Одного разу ми зі співученицею пішли по домівках у селі, щоб роздавати календарі з роз’ясненням правди. Щойно ми увійшли у двір, із будинку вийшов чоловік зі злим виразом обличчя. Запитавши нас грубим тоном «що ви тут робите?», він потягнувся до наших сумок. Я не стала панікувати, а щиро усміхнувшись, сказала: «Ми прийшли, щоб принести вам звістку про благословення». Його ставлення змінилося, він запросив нас до будинку й запропонував води. Ми ввічливо відмовилися. Почувши правду про Фалунь Дафа, цей чоловік і вся його родина вийшли з комуністичних організацій, до яких належали.
Подолання випробувань із праведними думками
Одного разу я йшла тротуаром, коли назустріч мені на величезній швидкості вилетів мотоцикл. У мене не було ані секунди, щоб ухилитися. Мотоцикл вдарив мене, відлетів убік разом із водієм і впав на землю. Однак я залишилася стояти на тому самому місці абсолютно неушкодженою. Я була вражена. Водій підвівся й почав вимагати, щоб я оплатила ремонт його розбитого мотоцикла. Він звинуватив мене в тому, що саме я стала причиною пошкоджень його мотоцикла.
Один з очевидців аварії сказав: «Молодий чоловіче, це ви її збили. Як вона могла пошкодити ваш мотоцикл, йдучи по тротуару?» Я нарешті усвідомила, що сталося, і те, що цей хлопець намагається мене шантажувати. Він наполягав, щоб я заплатила. Я запитала, скільки йому потрібно грошей. Мотоцикліст відповів, що ремонт обійдеться приблизно в 500 юанів. Я сказала: «У мене немає з собою такої суми, але я можу взяти гроші вдома». Він пішов за мною. Коли ми підійшли до мого будинку, він передумав: «Гаразд, не треба мені платити». Я запитала: «Хіба ви не казали, що у вас немає грошей на ремонт мотоцикла?» Він відповів: «Дрібниці», — і поїхав.
Я могла загинути. Милосердний Учитель знову захистив мене. Я навіть не відчула болю. Увечері, коли я милася, то помітила на руках і ногах синці, але вони зовсім не боліли. Мабуть, я віддала кармічний борг. Я не стала сперечатися з тим молодим чоловіком і навіть збиралася оплатити його ремонт. Щойно я відпустила свою пристрасть до особистої вигоди та схильність до боротьби, він змінив своє рішення.
Іншого разу в мене на шиї з’явилася пухлина. Практикувальник теж її помітив. Вона була розміром з волоський горіх і іноді боліла. Я знала, що вдосконалення передбачає усунення карми, тому зберігала спокій. Я сприйняла це як ілюзію і просто ігнорувала, геть не відчуваючи страху. Видіння тривало три місяці, а потім зникло назавжди. Цей досвід навчив мене того, що ми, як практикувальники, маємо оцінювати себе за вищими стандартами й дивитися на все з точки зору того, хто вдосконалюється.
На початку минулого року в мене знову виникла слабкість у ногах. Це позначилося на моїй активності щодо роз’яснення правди та на виконанні вправ. Я не могла підніматися сходами. У мене проявилися людські уявлення. Дочка сказала, що в мене, ймовірно, остеопороз. Вона купила мені кальцієві добавки вартістю понад 1000 юанів. Спочатку я їх приймала, думаючи, що кальцій — це не ліки, і що мені дійсно потрібно мати можливість робити вправи та роз’яснювати правду. Однак добавки зовсім не допомогли, а стало тільки гірше. Раптово у свідомості пролунали слова Вчителя.
Учитель сказав:
«За ґратами лежиш, та сум все ж свій відкинь.
З тобою Фа як маєш праведні і вчинки, і думки.
У спокої подумай, які пристрасті ще не прибрав.
Позбавишся людського серця, зло саме програ».
(«Не сумуй», Хун Їнь 2)
Роздумуючи в спокійному стані, я виявила в собі безліч пристрастей. Із самого дитинства я накопичувала образи через свої страждання. Мої брати й сестри могли ходити до школи, а я — ні, і я сильно їм заздрила. Я хотіла, щоб мої діти віддячили мені за мою важку працю, і затаїла злобу на колишнього чоловіка та його родину. У мене виявилося так багато пристрастей. Усі вони були деградуючою матерією, яку мені необхідно було усунути.
Вивчаючи Фа та спілкуючись з іншими практикувальниками, я усвідомила, що мої надмірні страждання були спричинені боргами з минулих життів, і кредитори прийшли вимагати повернути борг, оскільки я почала вдосконалюватися за Фалунь Дафа. Я зрозуміла, що мушу віддавати свої борги без жодних скарг. Як я могла вважати те, що відбувається, несправедливим, заздрити чи бажати отримати нагороду? Мені потрібно було викорінити ці думки й повністю їх усунути. Незабаром після цього моє здоров’я значно покращилося. Я рішуче викинула добавки з кальцієм. Той, хто вдосконалюється, вільний від хвороб. Пошук у собі — наш чарівний ключ. Ноги ставали дедалі сильнішими й сильнішими. Я відновила справу роз’яснення правди разом із практикувальниками. Цей досвід навчив мене того, що кожне пройдене випробування веде до вдосконалення!
Викладене вище — лише невелика частина мого досвіду вдосконалення. Я хотіла розповісти про нього Вчителю та поділитися зі співучнями. Будь ласка, вкажіть на все, що не відповідає Фа.
Усі матеріали, опубліковані на цьому вебсайті, захищені авторським правом Minghui.org.
