​Через десять днів після початку практики Фалунь Дафа зі мною сталося диво

(Minghui.org) Я почав практикувати Фалунь Дафа у 1997 році й незабаром відчув надзвичайне покращення здоров'я. Хоча я не маю вищої освіти, і я вважаю свої навички письма досить слабкими, співучні попросили мене поділитися своєю історією.

До початку вивчення Фалунь Дафа моє здоров'я було в дуже поганому стані. З 1958 року я страждав від важкого артриту правої ноги, десятиліттями відчуваючи нестерпний біль. У 1980-х роках у мене також розвинулося аномальне новоутворення в шийному відділі хребта, я також страждав на синдром замороженого плеча. Кожен день був сповнений болю, але найгірше ще було попереду.

Одного дня в грудні 1991 року, підіймаючи важку коробку, я пошкодив спину. Мій стан неухильно погіршувався і мені довелося взяти лікарняний. Родич викликав лікаря додому. Але після надання медичної допомоги мій стан погіршився і я відразу ж повністю втратив чутливість у ділянці попереку та в правій нозі. За кілька годин я втратив рухливість у лівій нозі й не зміг ходити.

Наступного дня мене терміново відвезли до місцевої лікарні. Після обстеження лікар діагностував у мене артрит. Він порекомендував китайські трави для розслаблення м'язів та сухожиль, а також для покращення кровообігу з метою зняття оніміння. Минув тиждень, але покращення не було. Керівники відвідали мене в лікарні. Побачивши в якому поганому стані я перебуваю, вони попросили головного лікаря перевести мене до лікарні провінції для подальшого обстеження.

Наступного дня мене перевели до іншої лікарні, де був єдиний у провінції апарат МРТ. Черга на обстеження була дуже великою. Не бажаючи чекати три дні, я запропонував гроші лікарю, який відповідав за обстеження, і мені одразу зробили сканування. Результат обстеження виявив грижу міжхребцевого диска в поперековому відділі й була рекомендована операція.

Потім мене перевели до військового шпиталю для проведення операції. Під час операції головний лікар був вражений побаченим. «Що це за грижа міжхребцевого диска? Диск роздроблений! Я ніколи такого не бачив. Навіть після операції стан пацієнта не набагато покращиться», — сказав він. Операція тривала сім годин. Через місяць, так і не відчувши покращення, я повернувся додому.

Через кілька місяців я повернувся до місцевої лікарні, сподіваючись, що, можливо, існують інші способи лікування. Після комп'ютерної томографії лікар сказав, що мені потрібна операція на п'ятому поперековому хребці. Він запросив лікаря з провінційної лікарні, котрий також був професором, щоб той мене оглянув. Після ретельного огляду професор сказав: «Ваш стан дуже серйозний. Боюся, я не зможу оперувати вас». Коли я попросив пояснень, він розповів, що в результаті моєї попередньої операції жоден з нервів не був на тому місці, де мав бути. «Я нічим не можу вам допомогти», — сказав він і пішов.

Наступного ранку я поговорив з головним лікарем і благав його розглянути будь-яку можливість проведення операції, але він мені відмовив. Засмучений, я попросив сина відвезти мене додому. Повернувшись додому, я зателефонував до військового шпиталю і запитав, чи можна зробити операцію. На мій подив, вони погодилися мене оперувати.

У серпні 1992 року мені зробили другу операцію, але це не допомогло, і поперек і ноги так і залишилися онімілими. У стані розпачу та безвиході я скупив усілякі прилади для фізіотерапії та наносив на поперек різні мазі. Але нічого не допомагало.

До цього моменту я перебував на лікарняному майже шість років. У той час, як зарплати моїх колег зросли, я отримував лише 60 відсотків від своєї колишньої зарплати, яка становила 190 юанів (28 доларів США) на місяць. Мої страждання сильно вплинули на дружину й призвели до того, що в неї сталося кілька серцевих нападів. Здавалося, що наше життя руйнується.

Переконаний, що моє життя добігло кінця, я втратив будь-яку волю до життя. У травні 1997 року я приготував шприц і лезо бритви, плануючи накласти на себе руки, коли нікого не буде вдома. Однак щоразу, коли я намагався здійснити задумане, мене переслідувала думка: «А що, як завтра мені стане краще?»

Якось до мене зайшов колега й запропонував вивчати Фалунь Дафа (Фалуньгун). Він сказав: «Ця практика має чудодійну цілющу силу». Я пояснив, що через мій стан виконувати вправи неможливо. Він запропонував спочатку прочитати книгу. Я погодився спробувати.

Наступного дня практикувальник приніс мені книгу «Чжуань Фалунь». Я не міг відірватися від неї, відчуваючи, що все написане знаходить у мені глибокий відгук. До того моменту, коли я дочитав до середини, алкоголь, який я пив та сигарети, які я курив щодня, мене більше не приваблювали. Я природно відмовився від цього. Пізніше я зрозумів, що Вчитель допомагає мені, і вирішив стати старанним практикувальником.

Знаючи, що я не зможу практикувати на майданчику, співучні повісили на моїй стіні плакат з ілюстраціями рухів вправ. Мені знадобилося два дні, щоб освоїти рухи. Спочатку я міг стояти лише п'ять хвилин, після чого мені доводилося сідати, щоб відпочити. Але час, коли я міг стояти, з кожним днем збільшувався. Менш як за два тижні я вже зміг займатися на майданчику, як і всі інші. Усі мої хвороби зникли! Мої рідні були в захваті від радості.

Я був прикутий до ліжка майже шість років. Ніякі методи лікування, операції чи ліки не могли мені допомогти, поки я не познайомився з Фалуньгун. Щоб висловити подяку Вчителю та Дафа, я зробив гарний прапор і повісив його там, де ми виконували вправи.

Багато моїх колег страждали від хронічних або важких захворювань, які не піддавалися лікуванню сучасною медициною. Ставши свідками мого чудового одужання, причому за дуже короткий термін, колеги теж почали практикувати, і кількість практикувальників зросла із семи до понад 300 осіб, включно з керівниками. Щоб знайомити людей з практикою поза роботою, я їздив у віддалені села. Я розповідав людям про свій досвід і цілющу силу Фалуньгун.

Минуло майже 30 років з того часу, як у червні 1997 року я став практикувальником. Читання книг Учителя та щоденне виконання вправ підтримують моє здоров'я в найкращому стані. Я хотів би висловити свою щиру подяку Вчителю та Дафа.