​Свято Цінмін. Походження та традиції

(Minghui.org) Цінмін (що означає «ясний і яскравий») — один із 24 сонячних періодів у місячному календарі. Коли настає Цінмін, кількість опадів збільшується, а температура починає підвищуватися, що є сприятливим для оранки та посадки. Тому в сільському господарстві існують такі приказки, як «До й після Цінміну садіть дині та боби» та «Цінмін — найкращий час для відновлення лісів».

В Альманасі сказано: «Через п'ятнадцять днів після весняного рівнодення, коли Ківш Великої Ведмедиці вказує на Ї, настає Цінмін. У цей час усе чисте та світле, повітря прозоре, і все видно — звідси й назва».

Цінмін щорічно випадає на період з 4 по 6 квітня за григоріанським календарем. Наприклад, у 1943 році він випав на 6 квітня, у 2023 — на 5 квітня, а у 2024 — на 4 квітня.

Оскільки це Свято холодної їжі — традиційне свято вшанування предків і прибирання могил, відбувалося приблизно в той же час, що й Цінмін, ці два свята об'єднали в одне, створивши цьогорічне Свято Цінмін.

Свято Цінмін, історія якого налічує понад 2500 років, має два значення. Одне з них — сонячне, що означає зміну пори року, а інше належить до традиційного свята, присвяченого синівській шанобливості.

Походження та легенда Свята холодної їжі

Свято холодної їжі з'явилося ще до Свята Цінмін. В «Обрядах Чжоу-Ся Гуань Сима» говориться: «Навесні розпалюйте нове багаття». Про походження Свята холодної їжі ходять різні історії. Кажуть, що це походить від стародавнього способу свердління деревини для видобутку вогню. У давнину використовували різні породи дерева для розведення вогню залежно від пори року. Перш ніж розведуть нове багаття, людям заборонялося запалювати вогонь.

Під час Свята холодної їжі було заборонено розводити вогонь, а з настанням Цінміну запалювали «новий вогонь». Це символізує прощання зі старим та вітання нового — з новою надією, новим життям та початком нового циклу.

Згодом Свято холодної їжі стало зосереджуватися на темі «вдячності» та наголошувало на важливості вшанування пам’яті про своїх предків і висловлення їм вдячності, зокрема, щоб вшанувати пам'ять Цзє Цзитуя, вірного міністра в державі Цзінь у період «Весни та Осені».

Легенда свідчить, що в періоди «Весни та Осені» (770-476 рр. до н.е.) і «Період Воюючих царств» (475-221 рр. до н.е.) Лі Цзі, наложниця герцога Сянь Цзіньського, змусила принца Шень Шена покінчити життя самогубством.

Молодший брат Шень Шена, Чунер, був змушений піти у вигнання, щоб уникнути небезпеки. Під час вигнання Чунер переніс усілякі приниження та поневіряння, і більшість міністрів, які спочатку йшли за ним, покинули його. Одним із небагатьох відданих послідовників, які залишилися піклуватися про нього, був Цзє Цзитуй.

Одного разу Чунер був настільки голодний, що не міг навіть іти. Цзє Цзитуй відрізав шматок плоті від свого стегна і зварив суп, щоб угамувати голод принца. Після дев'ятнадцяти років вигнання Чунер повернувся до своєї держави та зійшов на трон як герцог Цзінь Вень. Він нагородив міністрів, які йшли за ним у вигнанні, але забув про Цзє Цзитуя, а той повернувся додому, щоб дбати про свою матір.

Після того як інші нагадали йому про це, герцог Цзінь Вень відчув себе дуже ніяково. Він кілька разів відправляв послів, щоб запросити Цзє Цзитуя до двору та отримати нагороду, але даремно. Тому він особисто вирушив до нього додому, але виявив, що двері зачинені. Насправді Цзє Цзитуй не хотів визнавати за собою заслуг і втік разом із матір’ю на гору Мянь (нинішній повіт Цзєсю провінції Шаньсі).

Коли імператорська варта не змогла знайти його на горі, хтось запропонував підпалити гору, щоб змусити Цзє Цзитуя вийти. Після того як пожежа тривала три дні та три ночі, Цзє Цзитуй так і не з'явився. Коли герцог Вень піднявся на гору, він побачив Цзє Цзитуя і його матір, що обіймали велику вербу, обидва згоріли живцем. У дуплі верби знайшли шматок одягу, на якому кров'ю було написано вірш:

Я розрізав своє тіло, щоб служити моєму пану всім серцем,

сподіваюся, мій пан завжди матиме ясний розум.

Краще (для мене) бути примарою під вербою,

ніж супроводжувати мого пана як проповідник, що нагадує про Божі заповіді.

Якщо мій пан зберіг мене в серці,

пам'ятай мене та завжди розмірковуй про себе.

Моя совість чиста в цьому нечистому світі,

якщо (мій пан) з року в рік зберігатиме чистоту правління.

Сильно засмучений герцог Цзінь Вень зберіг вірш і наказав із честю поховати Цзє Цзитуя та його матір під вербою. Він також наказав змінити назву гори Мянь на гору Цзє та оголосити день смерті Цзє Цзитуя Святом холодної їжі. Щороку в день пам'яті Цзє Цзитуя людям не дозволялося розводити вогонь для приготування їжі.

Герцог Цзінь Вень відновлює свій статус, Лі Тан (громадське надбання)

Походження та звичаї Свята Цінмін

Кажуть, що свято Цінмін зародилося в давнину, коли люди приносили жертви на могилах імператорів та міністрів. Пізніше люди також почали вшановувати своїх предків і доглядати їхні могили цього дня — ця традиція пройшла крізь покоління та стала стійким звичаєм у Китаї. Оскільки о цій порі природа стає особливо мальовничою та світлою, це чудовий час для весняних прогулянок. Тому Свято Цінмін також відоме як Свято прогулянок, Свято на природі, Березневе свято та Свято поклоніння предкам.

Була ще одна історія про Свято Цінмін, пов'язана із Цзє Цзитуєм. Як з'ясувалося, герцог Цзінь Вень вирушив на гору Мянь, щоб принести жертвоприношення Цзє Цзитую, і побачив, як з обвугленої верби проростають нові пагони, тому він назвав відроджену вербу «Іва Цінмін», а наступного дня після Свята холодної їжі — «Свято Цінмін».

Герцог також відламав кілька вербових гілок, сплів із них вінок і надів на голову, ніби Цзє Цзитуй усе ще був з ним. Пізніше жителі держави Цзінь також носили вінки з вербових гілок і садили вербові дерева на згадку про Цзє Цзитуя. Цієї традиції дотримувалися й наступні покоління.

На Святі холодної їжі гасили всі багаття, щоби вшанувати пам'ять предків. Наступного дня, під час Свята Цінмін, імператор вів своїх генералів та придворних на грандіозну церемонію розпалювання вогню, під час якої заготовлювалися дрова для нового вогню. Знаменуючи процвітання країни, позбавлялися старого та вітали новий вогонь.

Пізніше ці два свята були об'єднані в одне, тому що вони проходили одне за одним. Отже, Свято Цінмін — це водночас і свято підмітання могил та шанування предків, а також свято весняних прогулянок, щоб насолодитися красою матері-природи.

Крім прибирання могил, люди також із задоволенням садили дерева, ходили на прогулянки, одягали вербові вінки, гойдалися на гойдалках, грали в цуцзюй (стародавній вид футболу), запускали повітряних зміїв та їли всілякі тістечка й закуски.

Прибирання могил

Під час Свята Цінмін нащадки прибирали бур'яни на могилах своїх предків і приносили жертви, у тому числі вино, квіти, фрукти та рисові коржики. Загалом це називається «підмітання могил».

Після збирання бур'янів стос із трьох надгробних записок притискався до надгробної плити камінням або цеглою, що називається «записки для підвішування» або «притиснені записки». Це вказує на те, що нащадки віддали шану могилі предків та відремонтували будинок (могилу) своїх предків — це не самотня могила, якій ніхто не поклоняється. Легенда свідчить, що залишені записки можуть заспокоїти душі предків і принести родині удачу.

Існує звичай: після церемонії «підмітання могил» роздавати рисові коржі бідним дітям, які живуть неподалік, щоб показати, що чесноти предків зберігаються протягом багатьох поколінь.

Перш ніж повернутися додому, люди розбивають круто зварені яйця об надгробну плиту, очищають їх та кидають яєчну шкаралупу на могили предків, символізуючи нескінченний цикл їнь і ян, повертаючись до вихідної точки, де позбавляються від невдачі й починають нове життя.

Період Цінмін — гарний час для посадки дерев, тому деякі люди називають Свято Цінмін «Днем посадки дерев» (картина Хуан Юе часів династії Цін, Національний палац-музей, Тайбей)

Садити дерева

У дні святкування Цінмін погода дуже сприяє росту дерев, тому деякі люди також називають це свято днем посадки дерев. Вони поєднують прибирання могил та поклоніння предкам із висаджуванням дерев, що до цього дня залишається одним зі звичаїв Цінмін.

Кажуть, що висаджування дерев пов'язане з давнім поклонінням предкам, похоронними звичаями та благословенням майбутніх поколінь. Правителі періоду Західної Чжоу (1046 — 771 рр. до н.е.) садили дерева біля могил, щоб показати свій статус, у той час, як простим людям не дозволялося це робити. Лише в період «Весни та Осені» цей звичай був представлений широкому загалу, щоб відзначити місце могил їхніх предків.

У «Книзі обрядів» говориться, що перш ніж Конфуцій вирушив подорожувати різними державами, він посадив сосни та кипариси на могилах батьків, щоб потім впізнати їх. У давнину більшість мавзолеїв та гробниць розташовувалися в дикій місцевості, і коли люди щороку приходили прибрати могили й вклонитися предкам, вони виявляли, що могили заросли бур'янами, і їх важко впізнати. Тому деякі люди садили біля могил вічнозелені сосни та кипариси, щоб можна було легко знайти їх наступного року. Пізніше це стало традицією Свята Цінмін.

Весняні прогулянки

У дні святкування Цінмін стоїть чудова погода, дме легкий вітерець та пригріває весняне сонце. Дорослі та діти, чоловіки й жінки одягають нове взуття і вирушають на прогулянку за місто. Цей звичай відомий як «Весняна прогулянка», Сінцін, знайомство з весною, пошук весни тощо. Свято Цінмін, день вдячності та поваги предків, також є часом відпочинку й радості.

Звичаї, пов’язані з вербовими гілками

У«Суй Ши Цзі» говориться, що в регіоні Цзянхуай під час правління П'яти династій (907 — 960 рр. н.е.) у кожному будинку на двері вішали гілку верби на згадку про Цзє Цзитуя. З муки та фінікової пасти робили ластівок, нанизували одну на гілку верби й вішали на двері, щоб викликати душу Цзитуя. Ластівка називається «Цзитуй Янь» (Ластівка Цзитуя).

Люди вірять, що верба може згладити енергію ян, привернути удачу й відігнати злих духів та епідемію. Люди сплітали гілки верби й носили на голові як вінок, а також прикрашали вербовими гілками свої будинки.

Катання на гойдалках

Спочатку слово «качатися», «цюцянь» означало «цяньцю», тобто рухатися, тримаючись за шкіряну мотузку. У давнину гойдалки переважно робили з гілок дерев та обв'язували різнокольоровими стрічками. Мотузки для міцності й довговічності зазвичай робили зі шкур тварин. Згодом гойдалки почали виготовляти з двох мотузок, прикріплених до рами та сидіння.

Щодо походження слова «гойдалка», то Гао Уцзі з династії Тан писав у передмові до книги «Гойдалки в гаремі імператора У з династії Хань»: «Гойдалки (як слово) також означають тисячі років. Імператор У з династії Хань молився за тисячу років життя, тому в його гаремі було багато гойдалок для розваги». За часів династії Тан гойдання на гойдалках стало важливою розвагою в період свята Цінмін.

Гра в «Цуцзюй»

Цуцзюй вимовляється як «цу цзюй» (蹴鞠) — це гра в м'яч ногами, без допомоги рук. Вона мала успіх під час Свята Цінмін у давні часи й нагадує сучасний футбол.

Згідно з книгою «Ши У Цзі Юань» Гао Чена з династії Сун, гра цуцзюй виникла в епоху Жовтого імператора, спочатку для тренування воїнів. Вона стала популярною серед цивільних осіб за часів династії Хань та досить популярною в армії за часів династії Тан.

Гра досягла піка популярності за часів династії Сун, і в Цуцзюй грали навіть в імператорському палаці. На відомій роботі в стилі гохуа Хуан Шеня «Картина цуцзюй» династії Цін, зображені імператор Тайцзу та імператор Тайцзун з династії Сун, які грають у цуцзюй з міністром Чжао Пу та іншими міністрами та слугами.

За часів династій Мін та Цін це мистецтво поступово занепало. У сьогоднішньому відбиванні волана (бадмінтон) усе ще можна побачити частинку цуцзюй.

Запуск повітряних зміїв

Стародавні люди запускали повітряних зміїв на згадку про своїх старих друзів і померлих родичів під час Свята Цінмін. Вони висловлювали свою любов до повітряного змія та посилали його своїм померлим родичам і друзям. Запуск проводився як удень, так і вночі. У нічний час на повітряному змії або на мотузку підвішували гірлянди маленьких різнокольорових ліхтариків, схожих на мерехтливі зірки, і їх часто називали «чарівними ліхтариками».

За часів династії Цін існувало прислів'я: «Переріж мотузку, що тримає повітряного змія, на Святі Цінмін, щоб позбутися лиха». Люди робили повітряних зміїв, що нагадують хижих птахів (таких як шуліки), писали на них про свої біди або хвороби, яких хотіли позбутися. Коли повітряні змії піднімалися високо в повітря, люди перерізали мотузки, сподіваючись, що лиха зникнуть разом з повітряними зміями, що відлітають на вітрі.

Епілог

У традиційній китайській культурі Свято Цінмін — це день поминання предків і померлих родичів. Люди відчувають вдячність своїм предкам за їхню відданість справі та внесок і пам'ятають про їхні моральні якості. Це свято, яке передається з покоління в покоління, демонструючи традицію синівської шанобливості та культуру вдячності.

Приблизно в цю пору року я завжди розмірковую про життєвий шлях. Чи справжній сенс життя — це подорож від народження до смерті, яка зрештою перетворюється на попіл? Про це справді варто глибоко замислитись.

Я хотів би закінчити статтю своїм віршем «Бути в безпеці — це благословення». Я сподіваюся, що кожен зможе триматися якомога далі від компартії Китаю та бути щасливим та в безпеці.

Бути в безпеці — це благословення

Усі у світі прагнуть щастя,

але не знають, що бути в безпеці — це благословення.

Тримайтеся якомога далі від злої компартії, щоб уникнути катастроф

Дізнатися правду — справжнє благословення.