(Minghui.org) Мені пощастило відвідати лекції Фа Вчителя тричі. Це було давно, але навіть сьогодні голос Учителя, його усмішка, зворушливі історії, що відбулися в той час, і всі дрібні деталі яскраво спливають у моїй пам’яті. Упродовж багатьох років, що минули відтоді, мої спогади про ті щасливі події та незабутнє милосердя Вчителя завжди надихають мене йти вперед шляхом удосконалення. Я хочу поділитися своїми спогадами зі співучнями.
25 червня 1993 року я вперше отримала Фа в місті Чанчунь, провінція Цзілінь. Після прибуття до Чанчуня нам сказали, що Вчитель читатиме п’яту лекцію Фа в приміщенні Цзіліньського місцевого комітету партії. Однак усі квитки були вже розпродані. Нам також сказали, що Вчитель дасть одну вступну лекцію в Цзіліньському університеті, тому ми з другом відвідали її. Під час лекції, чим більше я слухала, тим більше відчувала велич Учителя й Фа. Я сказала моєму другові: «Я повинна відвідати лекції Фалуньгун». Він відповів: «Але як дістати квитки». Я сказала: «Не турбуйся».
Після закінчення лекції Вчитель пішов у кімнату для відпочинку за лаштунками. Не знаю, як я насмілилася, але я піднялася на сцену й побігла до цієї кімнати. Я увійшла й побачила, що Вчитель усміхається мені, наче він очікував мого приходу. Я з великою повагою сказала: «Учителю, я приїхала з провінції Циндао. Я більше не буду відвідувати лекції цігун. Я хочу відвідати Ваші лекції, але я не маю квитка». Широко усміхаючись, Учитель сказав: «Ви можете попросити, щоб наші організатори подбали про вас».
Щойно я вийшла, то побачила усміхнену жінку, яка йшла назустріч, і сказала їй: «Я хотіла б купити квиток, допоможіть мені, будь ласка». Вона негайно відповіла: «У мене є зайвий квиток. Ви можете взяти його, і простягнула його мені». Я подумала, що це просто несподівано. Звідки вона знала, що мені потрібен квиток? Звідки я знала, що маю підійти саме до неї, щоб отримати квиток? Потім я відчула тепло по всьому моєму тілу — це було неймовірно.
На лекціях я побачила, що учні приїхали з усього Китаю і заповнили аудиторію. Учитель сказав: «Прошу уваги наших співробітників! Учні приїхали на цю лекцію з усіх куточків Китаю. З ними слід поводитися так, як би ви поводилися з вашими батьками або братами й сестрами. Якщо вони мають проблеми, будь ласка, допоможіть їм!» Коли я почула це, мені стало дуже тепло на душі. Я ніколи не забуду цих слів Учителя!
Під час лекцій, чим більше я слухала Вчителя, тим більше відчувала велич Учителя й Фа, тому я вирішила в майбутньому практикувати тільки Фалунь Дафа. Я хотіла пройти ритуал посвяти в учні й попросити, щоб Учитель прийняв мене як ученицю. З того дня я шукала можливості зробити це, але ніяк не могла знайти слушної нагоди. В останній день я сказала двом, які приїхали зі мною: «Сьогодні ввечері ми маємо запросити Вчителя на церемонію посвячення в учні. Якщо ми не зробимо цього сьогодні ввечері, то нам ніколи не випаде така можливість». Після лекції ми втрьох залишилися чекати Вчителя біля виходу із залу. Учитель вийшов, його супроводжували багато інших учнів. Ми теж пішли за Вчителем. Ми пройшли весь шлях до заднього входу в парк Перемоги, але ідея про те, щоб здійснити ритуал вступу в учні не виникала в моїй свідомості. Учитель сказав: «Повернувшись, ви можете навчити інших людей практики Фалуньгун. Ви можете вчити будь-яку людину». Учитель також попросив нас підвищувати рівень нашого Сіньсін. Слухаючи Вчителя, я відчувала потік енергії, що проходить по всьому моєму тілу, відчувала тепло й думала, що мені дуже пощастило.
Вдруге, коли я слухала лекції Вчителя, це було в аудиторії Будинку прийомів в окрузі Кеньлі в провінції Шаньдун наступного дня після китайського Нового 1994 року. Учитель був на першому поверсі, а учні — на третьому. Це був перший день Нового року, і на вулиці було дуже холодно. Оскільки приміщення погано опалювалося, ми всі були в теплих куртках, і все одно нам було холодно. На Вчителі була тільки чорна шкіряна куртка, одягнена поверх тонкого синього вовняного светра.
Під час лекції одна жінка не зрозуміла Фа Вчителя й пішла до виходу, вимовляючи щось погане. Я сказала співучневі: «Я гарантую, що вона не піде. Фа настільки чудовий, що вона не зможе дійсно піти від нього». І сталося так, як я передбачила: жінка не пішла. Вона просто сіла в кінці аудиторії та слухала лекцію до кінця.
На початку лекцій відвідувачі заповнювали лише одну третину аудиторії. Але з кожним днем приходило дедалі більше й більше людей. Пізніше не тільки вся аудиторія, але навіть коридори були заповнені людьми.
Учитель дбав про всіх присутніх, які відвідували лекції. Він непокоївся, що ми не зможемо витримати, коли він очищуватиме наші тіла, тому попросив нас мужньо триматися. Упродовж тих кількох днів люди стояли в довжелезних чергах, щоб увійти до туалету. Майже в кожного був розлад шлунка або якісь ознаки очищення.
Ніколи не забуду, що під час перерви мені пощастило сидіти поруч з Учителем. Схвильована, як дитина, я сказала: «Учителю, тепер я можу добре роздивитися Вас. Коли Ви читали лекцію на сцені, я сиділа далеко й не могла ясно бачити Вас». Учитель сказав із доброю усмішкою: «Добре, подивися на мене уважно». Він був дуже спокійним, простим і доброзичливим. У ньому не було й тіні снобізму або зарозумілості. Обличчя Вчителя було рожевим, він мав гладеньку шкіру й особливу, невимовну чарівність, і він був дуже гарний. Я тоді сказала Вчителю: «Після від’їзду з Чанчуня я щодня сумувала за Вами, і мала таке відчуття, що Ви спостерігаєте за мною з висоти метра над моєю головою». Учитель сказав: «Насправді я був завжди поруч із тобою».
Одного разу організатори лекції прийшли на третій поверх і сказали нам: «Учитель підійде до вас за кілька хвилин». Усі були схвильовані. Потім увійшов Учитель. Ми дуже голосно зааплодували, але це не могло висловити все наше хвилювання й радість. Ми запросили Вчителя сісти й поспішили розповісти, що ми відчули й зрозуміли під час лекцій. Ми по черзі фотографувалися з Учителем. Через деякий час учень, який фотографував, запитав: «Чому я більше не можу натискати кнопку фотоапарата?» Учитель м’яко сказав: «У мене щось на голові». Один учень випадково поклав руку на голову Вчителя. Він поспішно прибрав її, і фотоапарат знову запрацював.
Після кожної лекції учні з усіх куточків країни хотіли сфотографуватися з Учителем, тому часто формували групи по районах. Але перш ніж зібрати всіх зі свого району, вони запрошували Вчителя приєднатися до них. Учні з іншого району бачили, що в першій групі ще не зібралися всі люди, тому вони запрошували Вчителя до своєї групи. У результаті Вчителя запрошували туди й сюди, і він мусив чекати на учнів. Мені було дуже шкода, що Вчителю доводиться витрачати його дорогоцінний час. Однак наш великий Учитель усміхався й терпляче чекав, поки зберуться всі учні, як люблячий батько, що плекає кожну свою дитину.
Одного разу я сказала Вчителю: «Шановний Учителю, якщо Ви дозволите, я маю до Вас маленьке прохання». Учитель сказав: «Будь ласка, говоріть». Тож я продовжила: «Учителю, Ви дуже зайняті й стомлені лекціями. У Вас є лише дводенна перерва між курсами лекцій. Я хочу попросити Вас трохи збільшити цю перерву». У той час лекції в окрузі Кеньлі ще не закінчилися, але люди з інших провінцій уже приїхали, щоб запросити Вчителя. Милосердний Учитель узяв мою руку й сказав: «Не турбуйтеся про мене. Я можу це витримати». У відповідь я двома руками взяла руки Вчителя, і сильний потік енергії пройшов по всьому моєму тілу. Я відчула себе дуже щасливою. Звичайні люди ніколи не могли б зазнати подібного. Й ось уже понад десять років, що минули відтоді, ті слова, які Вчитель сказав мені, постійно звучать у моїх вухах. Вони надихають мене твердо йти шляхом удосконалення.
Втретє я відвідала лекцію Вчителя 25 червня 1994 року. Вона проходила в спортивному залі Хаунтін у місті Цзінань провінції Шаньдун. Приблизно чотири тисячі людей відвідали лекцію, і в цей час було дуже спекотно. Багато учнів обмахувалися віялами, щоби було прохолодніше. Учитель сказав: «Як щодо того, щоб усі поклали віяла? Це проблема розуміння». Поклавши віяла, ми відчули, як прохолодне повітря тече від наших ніг по всьому тілу. У таку спекотну погоду за час усієї лекції наш великий Учитель не випив жодного ковтка води. Натомість він думав тільки про учнів. Учитель переносив будь-які труднощі, завжди піклуючись про своїх учнів. Час, який я провела поруч із нашим милосердним Учителем, залишився справді незабутнім для мене.
Я також хочу поділитися зі співучнями однією дивовижною історією Дафа. 20 липня 1999 року злісний глава компартії Китаю розв’язав найжорстокіше переслідування Дафа. Під час цього жорстокого переслідування люди з моєї роботи та з комітету управління за місцем проживання постійно приїжджали до мого будинку, вимагаючи, щоб я здала свої книги Дафа. Через агресивну пропаганду по телебаченню і в газетах мій чоловік був наляканий і хотів віддати всі наші книги, але я відмовилася. Він щодня намагався змусити мене зробити це (тепер він дуже шкодує про ті помилки, які зробив щодо Дафа. Він повернувся до Дафа й робить те, що має робити практикувальник). І через три дні я неохоче віддала книги, бо мною теж володів страх. Але я вирішила, що маю зберегти одну книгу «Чжуань Фалунь» — східці до Небес, бо ніколи не зможу відмовитися від Дафа.
Коли ніхто не звертав на мене уваги, я взяла книгу «Чжуань Фалунь» і поклала її в шухляду. Пізніше я обгорнула її у вісім або дев’ять поліетиленових пакетів і потім поклала її в самий низ купи деревної тирси в приміщенні, яким ми не користувалися. Я подумала: «Ця книга не промокне, навіть якщо буде повінь». Я була в цьому абсолютно впевнена. Дивно, але незабаром після цього в нашому будинку дійсно сталася повінь. Вода була по пояс у внутрішньому дворі й приблизно пів метра в кімнатах. Купа деревної тирси була теж під водою, тільки її верхівка залишалася сухою.
Після повені я знала, що книга не промокла, але я все-таки вирішила перекласти її в інше місце. Коли я підійшла до купи тирси, щоб знайти книгу, моя рука торкнулася твердого предмета зверху, коли я розсунула стружки, то відразу побачила «Чжуань Фалунь». Книга була абсолютно сухою.
Як це могло бути? Я ясно пам’ятала, що поклала її під самий низ, де тепер була вода. Як вона перемістилася нагору? У той час я не мала глибокого розуміння, тому я просто була дуже здивована. Тепер я розумію, що Вчитель спостерігав за мною і зберіг мою книгу. Учитель не хотів втратити мене як свого учня. Я була тоді так схвильована, що заплакала. Моє серце наповнилося глибокою вдячністю до Вчителя. Дуже скоро я з допомогою Вчителя отримала назад усі свої книги Дафа.
Хочу розповісти ще про одну історію. Я відвідала три курси лекцій Учителя. Кожен курс складався з десяти лекцій, але я витратила всього 90 юанів. Коли я раніше відвідувала інші лекції цігун, один вхідний квиток коштував 120 юанів. Але ЗМІ Китаю, що перебували під контролем компартії, зводили наклеп на Вчителя, заявляючи, що він «давав лекції, щоб отримати нечесний прибуток». Це була така безсоромна брехня!
Я безмежно вдячна Вчителю за безмежне милосердя й за його великий Дафа Всесвіту, який Учитель подарував світові заради порятунку безлічі життів. Завдяки Вчителю, я, людина, загублена в людському світі, розкрила для себе так багато таємниць Усесвіту, й отримала шанс повернутися до свого істинного «Я», як життя нового Всесвіту. Я буду цінувати цю можливість, що надається раз на мільйони років, і слідувати за Вчителем до свого витоку.
Усі матеріали, опубліковані на цьому вебсайті, захищені авторським правом Minghui.org.
