Фалунь Дафа змінив моє життя

(Minghui.org) Я працюю лікарем понад 30 років. У 1999 році я почала практикувати Фалунь Дафа, завдяки чому стала людиною, яка піклується про інших.

Я народилася в бідній сім'ї чесних фермерів і була вихованою та розсудливою дитиною, тож батьки ніколи не били й не сварили мене. Мені подобалося вчитися, і я отримувала гарні оцінки. Навіть наш суворий директор завжди зустрічав мою маму з усмішкою і засипав її похвалою за мої успіхи в навчанні. Усе це сприяло тому, що я виросла зарозумілою особистістю, схильною в будь-якій ситуації захищати себе.

У 1996 році, після народження сина, мої стосунки з родичами чоловіка погіршилися, і я почала страждати від усіляких проблем зі здоров'ям. Я почувалася нещасною і глибоко страждала. Непереборне відчуття розпачу призводило до безсоння. Усю ніч я плакала, охоплена страхом, що мій син залишиться без матері. Я навіть думала про те, щоб утекти з дому й стати черницею.

У 1999 році подруга познайомила мене з Фалунь Дафа. Телефоном вона сказала: «Ця практика вимагає вдосконалення власного характеру». Я без вагань відповіла: «Я хочу навчитися цього. Будь ласка, дістань мені книгу якомога швидше».

Прочитавши «Чжуань Фалунь», я зрозуміла, що всі страждання й несправедливість, яких я зазнала, були спричинені моєю власною кармою. Попри те, що я лише нещодавно почала вивчати Закон і не могла регулярно виконувати вправи Фалунь Дафа, мої недуги вже зникли. Я відчула душевне піднесення, і стосунки з родичами мого чоловіка почали налагоджуватися. Я намагалася дивитися на речі їхніми очима й завдяки цьому стала більш уважною до них.

Керуючись принципами Істина, Доброта й Терпіння на роботі

Ці щасливі дні пролетіли швидко. 20 липня 1999 року компартія Китаю (КПК) почала переслідувати Фалунь Дафа та його послідовників. Я була сповнена рішучості продовжувати практикувати й довести світові, що Фалунь Дафа — праведний шлях. Я була впевнена, що мої добрі вчинки змусять людей прислухатися до мене, коли я розповідатиму правду про переслідування.

Однією з постійних пацієнток нашої лікарні була 80-річна жінка у вегетативному стані, яку доглядала донька. Щомісяця їй протягом 10 днів ставили внутрішньовенну крапельницю. На жаль, несвідомі рухи жінки постійно призводили до того, що голка вислизала з вени, і через це її доводилося кілька разів заново вводити, перш ніж ліки в крапельниці закінчувалися. Одного разу її засмучена дочка звернулася до медсестри: «Чи не могли б Ви вставити мамі внутрішньовенну канюлю (постійну внутрішньовенну голку)?» На що медсестра жартома відповіла: «Досить складно знайти вену навіть для такої маленької голки. А вставити більшу канюлю, просто неможливо».

Згодом донька цієї пацієнтки звернулася до мене: «Чи не могли б Ви допомогти мені поставити канюлю моїй мамі?» Хоча існує поширена думка, що людина у вегетативному стані нічого не усвідомлює, я все ж уважаю по-іншому, тому вирішила зробити процедуру максимально безболісною. Я сіла біля ліжка жінки, наклала джгут на її руку й не поспішаючи почала шукати вену, яка підійшла б. Поки я це робила, звернулася до неї: «Будь ласка, допоможіть мені. Мені потрібно зробити Вам вливання».

Знайшовши відповідну вену, я візуально оцінила її довжину, натиснула, щоб відчути еластичність, і почала обмірковувати, як найкраще вставити й зафіксувати голку. Коли я нарешті ввела її, канюля зайняла ідеальне положення. Відтоді її потрібно було замінювати лише двічі на місяць, за що рідні цієї жінки були дуже вдячні.

На роботі я намагаюся ставитися до всіх, кого зустрічаю, як до своїх рідних — піклуюся про них щиро й уважно стежу за їхнім станом. Багато пацієнтів та їхніх близьких брали мене за руку й запитували: «Чому ви така добра?» На що я відповідала: «Тому, що я практикую Фалунь Дафа».

Один мій колега якось зауважив: «Після того, як вона почала займатися Фалуньгун, її характер кардинально змінився — тепер вона добре ставиться до всіх. Я вірю в те, що Фалуньгун — це хороша практика».

Я роз'яснювала правду майже всім своїм пацієнтам та їхнім близьким, і багато хто з них вийшов із лав КПК та її молодіжних організацій. Завдяки нашим спільним зусиллям із колегою із мого відділення, який також є практикувальником, те саме зробили й деякі мої колеги та члени їхніх родин.

Страждання моєї старшої сестри

У моєї старшої сестри знову утворилися камені в жовчному міхурі, через вісім місяців після того, як у травні 2006 року їй зробили операцію. У неї піднялася температура, усе тіло пожовтіло, і вона перебувала на межі шокового стану. Сестра знепритомніла в суботу, коли в лікарні не було чергових фахівців. Близько четвертої години дня нам зрештою вдалося зв'язатися із завідувачем відділення. Комп'ютерна томографія підтвердила забиття жовчної протоки, що вимагало негайного оперативного втручання, проте через високу температуру, робити операцію не можна. Порадившись, ми, попри наявні ризики, зважилися на операцію, адже чекати, поки спаде температура, було недоцільно.

Сестру відправили на операцію о п'ятій годині вечора. Перед операційною, я прошепотіла їй на вухо: «Сестро, щиро повторюй „Фалунь Дафа хао (кит. Фалунь Дафа несе добро)“ і попроси Вчителя Лі врятувати тебе». Вона подивилася на мене й ледь помітно кивнула.

Я чекала біля дверей операційної разом зі співучнем, чоловіком сестри та їхньою дочкою. Через дві години моє занепокоєння посилилося, хоча я і далі повторювала про себе : «Фалунь Дафа хао». О дев'ятій годині вечора вийшов лікар і сказав: «Під час операції ваша сестра перестала дихати. Нам вдалося її реанімувати, але зараз вона потребує підключення до апарату штучної вентиляції легень і переведення до відділення інтенсивної терапії». Я чекала до півночі, поки сестру нарешті не вивезли з операційної, підключену до апарату штучної вентиляції легень. Оскільки у відділенні інтенсивної терапії не було вільних місць, ми тимчасово розмістили її в палаті.

Наступного дня медсестра, яка доглядала мою сестру, міняла кисневий балон, під'єднаний до апарату ШВЛ. Медсестра була новенькою і не змогла належним чином під’єднати кисневу трубку. Хоч і було чутно шипіння газу, вона не звернула на це жодної уваги. Того дня вона витратила чотири чи п'ять балонів кисню, поки працівник, відповідальний за його транспортування, нарешті не звернув уваги й з обуренням запитав: «Чому кисень так швидко закінчується?» Тоді мене не було поруч — я бігала навколо, намагаючись зібрати кошти на ушпиталення сестри.

Проблему помітили о четвертій годині дня, коли палату відвідав черговий лікар. Він трохи повозився з трубкою апарата, і витік кисню припинився. Виявилося, що моя сестра не отримувала кисень, через що насичення киснем крові залишалося на низькому рівні. Дізнавшись про це, я була приголомшена. Для людини з дихальною недостатністю апарат ШВЛ має вирішальне значення для виживання. Ця помилка могла коштувати їй життя!

Я швидко заспокоїлася й сказала собі: «З моєю сестрою все гаразд. Медсестра ненавмисно відключила кисень. Вона тільки почала тут працювати, а влаштуватися на роботу до цієї лікарні непросто. Якщо ми спробуємо притягти її до відповідальності, це може вплинути на її роботу й навіть на подальше життя». Я вирішила промовчати.

Черговий лікар вийшов із палати й направився до медсестринського пункту, щоб повідомити медсестру. Спостерігаючи за ними з палати, де лежала моя сестра, я побачила, як змінився вираз обличчя медсестри. Після цього я не могла знайти собі місця й не знала, як учинити. Жертвою стала моя рідна сестра, а помилка молодої медсестри була досить грубою. Але я також знала, як нелегко сім’ї утримувати доньку, поки вона не закінчить навчання й не знайде роботу.

Учитель сказав: «Чи зможеш тримати себе в руках, коли твої родичі та друзі страждають?» («Лекція восьма», Чжуань Фалунь)

Я зіткнулася з випробуванням, пов'язаним із прагненням до слави й матеріальних благ, а також із пристрастю до сімейних почуттів. Спираючись на попередній досвід, я розуміла, що родина сестри наполягатиме, щоб медсестру притягнули до відповідальності. Коли сестру перевели з операційної, моя племінниця навіть не подякувала лікарям за те, що вони оперували її матір упродовж семи годин. Натомість вона запитала: «Чому моя мати перестала дихати?» Без жодних емоцій на обличчях, лікарі мовчки подивилися на мене.

Коли виявили помилку з киснем, так сталося, що племінниці не було поруч — вона відлучилася в справах. Я вирішила вчинити правильно — не звинувачувати ні медсестру, ні лікарню. Зрештою, доля кожного визначена наперед. Якщо сестрі не судилося померти, навіть ця помилка не зможе цього змінити. Прийнявши рішення, я пішла шукати молоду медсестру. Вона із жахом подивилася на мене й розплакалася. Я швидко заспокоїла її: «Не бійся, усе гаразд. Ти, мабуть, втомилася після такого важкого дня. Добре відпочинь, коли повернешся додому з роботи». Вона відповіла: «Дякую». Так це питання тихо залагодилося.

Наступного дня сестру перевели до відділення інтенсивної терапії, де вона пробула два дні. Потім колега сказав: «Більше не потрібно вносити гроші за ушпиталення». Тоді я подумала, що, видно, їй уже нічого не загрожує. На третій день лікар повідомив мені: «Завтра твою сестру переведуть до загальної палати». Згодом сестра поділилася: «Я постійно знала, що відбувається. Я навіть пам'ятаю все, що ти говорила моїй доньці».

Вона сказала: «Я бачила чоловіка в костюмі, що сидів на краю мого ліжка». Я відповіла: «Це був Учитель Лі, який урятував тебе». На мій подив, сестра настільки швидко поправилася, що її виписали з лікарні вже через тиждень. Покидаючи лікарню, вона взяла із собою книгу «Чжуань Фалунь» і почала практикувати Фалунь Дафа.

Відтоді минуло вісімнадцять років. Наступного року сестрі виповнюється сімдесят, але вона виглядає набагато молодшою. Хоча з юних років вона мала проблеми зі здоров'ям, тепер її стан настільки покращився, що вона без проблем перевозить на велосипеді понад 100 кілограмів овочів, щоб продати їх на ринку. Вона навіть сама рубає дрова в горах! У 2023 році її чоловік захворів на COVID-19, але вона залишилася здоровою, попри те, що доглядала за ним.

Я вдячна Вчителю за те, що навчив мене з терпінням ставитися до проблем, уникати заподіяння шкоди іншим і жити життям, сповненим турботи про ближніх.