Моє робоче середовище — чудова можливість для вдосконалення

(Minghui.org)

Вітаю, шановний Учителю! Вітаю, співучні!

Я почала практикувати Фалунь Дафа понад 20 років тому. Озираючись назад, я розумію, що багато разів помилялася на своєму шляху вдосконалення. Час від часу я вдосконалювалася старанно, але бувало, що й розслаблялася. Іноді мені вдавалося зберігати праведні думки, але я все одно вчиняла неправильно через нездатність подолати сильні пристрасті. Я дуже вдячна нашому милосердному Вчителю, який не відмовився від мене й постійно надає мені можливість для покращення.

Я залишила Китай і переїхала працювати до Гонконгу. Хочу поділитися своїм нещодавнім досвідом удосконалення на роботі.

Одного разу, після того, як на пункті практики ми закінчили виконувати вправи, одна досвідчена практикувальниця нагадала мені слова Вчителя: «... читати канони всім серцем». («Лекція п'ята», Чжуань Фалунь)

Вона сказала, що завжди нагадує собі ці слова перед початком вивчення Фа, і це допомагає їй зосередитися під час читання.

Сказане нею зворушили мене. Дорогою на роботу мені згадався уривок із книги «Чжуань Фалунь» про те, як поводитися під час удосконалення на роботі й у повсякденному житті. Коли я примірила це до себе, по моїх щоках потекли сльози. Я запитала себе, чи поводилась я так, як вимагає Вчитель.

Я завжди мала високі амбіції. Навчаючись у школі, учителі казали моїй мамі: «Ваша дочка дуже амбіційна». Я постійно отримувала гарні оцінки, і після здобуття освіти, знайшла роботу у великій міжнародній компанії. У мене повною мірою розвинулося прагнення до слави й власної вигоди, схильність до суперництва, заздрість і бажання показати себе. Коли щось ішло не так, як я хотіла, на поверхню відразу спливала образа. Я розуміла, що мушу усунути ці пристрасті, але часто слідувала за ними. Іноді випробування Сіньсін глибоко зачіпали моє серце. Проходити їх було дуже болісно — саме так, як Учитель написав у своєму вірші:

«Хоч вдосконалення саме не є важким

Та кинуть пристрасті — вже мучишся із цим».

(Вірш «Розірвати», Хунь Їнь 2)

Я хочу поділитися з вами кількома історіями мого вдосконалення на роботі.

Усунення глибоко прихованої партійної культури

До переїзду в Гонконг я працювала в китайській філії великої міжнародної корпорації, де більшість моїх колег були китайцями. Коли я почала працювати в Гонконзі, то помітила, що заздрість і конкуренція, які були звичними в Китаї, майже не траплялися або й узагалі були відсутні серед моїх гонконзьких колег. Ті з ким я працювала в одній команді були добрими й спокійними. Вони пропонували мені свою допомогу, і зовсім не боролися, а навпаки співпрацювали й допомагали одне одному. Якщо порівнювати з ними, то я була глибоко пронизана культурою компартії Китаю (КПК). Мені нерідко бувало соромно від того, що я не можу говорити так само тихо й спокійно, як мої колеги, які не є практикувальниками.

Невдовзі після того, як я почала працювати, до нашої команди приєднався новий співробітник, який приїхав із материкового Китаю. Він поводився доволі агресивно. Я та інші колеги, відчували на собі його постійний тиск. Я почала ставитися до нього з упередженням, бо його манера говорити мене постійно дратувала. Одного разу на нараді він зробив дуже гарну пропозицію, яку наш директор одразу схвалив. Мені стало неспокійно на серці, і я раптом усвідомила, що це була заздрість.

Говорячи про заздрість Учитель сказав:“... вони ж не радіють за них, а втрачають душевну рівновагу». («Лекція сьома», Чжуань Фалунь)

Чому я не раділа за нового колегу, коли директор похвалив його? Я подивилася в себе й виявила, що змагаюся з ним. Моє прагнення до суперництва знову проявилося. Але ж чому я змагалася з ним? Тому що жадала слави. Я щойно приєдналася до цієї команди й хотіла створити собі гарну репутацію. Яка сильна пристрасть!

Заздрість, бажання змагатися й прагнення слави не належать до мого справжнього «Я». Мені потрібно було позбутися їх, і це був непростий процес. На роботі я мала багато зустрічей, і мені ставало дуже сумно, коли я не могла відповісти на запитання колег. Тоді я зрозуміла, що це була моя пристрасть до слави.

Одного разу новий співробітник звернувся до мене із запитанням, яке вимагало детальної відповіді. Надавши йому її, я зрозуміла, що могла б пояснити ще докладніше, щоб він міг уникнути зайвих дій у своїй роботі. Як я це зрозуміла? Бо коли я тільки почала тут працювати, то сама робила зайві кроки в подібному питанні. Я подумала: «Чи варто сказати йому? Звичайно, варто. Інакше, як я можу називатися практикувальницею Дафа». Тож я все докладно пояснила, а коли йому знадобилося більше даних від мене, то надала їх у повному обсязі й без жодних вагань.

Упродовж цього процесу моя заздрість ставала все слабкішою і слабкішою, але все ще була присутня. Я все ще мала неприязнь до нього. Якось він не дуже добре взаємодіяв зі мною. Я й далі сумлінно виконувала свою роботу, але в моїй голові промайнула крихітна думка: «Він лукава людина». Я звернула на це увагу. Чому виникла така думка про нього?

Я дивилася назовні, замість того, щоб зазирнути всередину себе й зрозуміти, чи можливо я зробила щось не так. Натомість моєю першою реакцією було звинуватити когось іншого. Учитель наставляє нас дивитися в себе. Чому ж я дивилася назовні? Я так поводилася, тому що мене щось спровокувало, і це була заздрість. Але якщо я маю погані думки про колегу, чи зможу я тоді проявити співчуття, чи зможу врятувати його? Мені не варто мати поганих думок про інших.

Я роз’яснила йому правду, коли почалася пандемія. Цю розмову я почала з вибачень: «Мені прикро, що я поводилася не найкращим чином, особливо, коли ти тільки приєднався до нашої команди». Він усміхнувся й сказав: «Зовсім ні». Потім я запропонувала йому вийти з компартії Китаю та пов'язаних із нею організацій. Він відповів: «Дякую, що ти розповіла мені про це, але я не можу згадати, чи давав присягу компартії. Дай мені час подумати». Цього разу я не мала жодних поганих думок про нього. Раніше я б подумала: «Він намагається уникнути мене». Але тепер я зрозуміла, що погано вдосконалювалася. Треба й далі покращувати себе та шукати іншу можливість урятувати його.

Аналізуючи роботу в моїй попередній компанії, ми зосереджувалися на великих проблемах, а не на дрібних речах. Бо інакше ми втратили б загальну картину й занурилися у виснажливі та непрактичні деталі. Але в компанії, де я працюю зараз, мені й моїм колегам доводиться витрачати багато часу на дрібниці, і всі скаржаться, що це марнування часу.

Проблема з комп'ютером вказує на мою приховану пристрасть

Одного разу перед важливою зустріччю я мала внести до системи певний обсяг інформації. Після першої спроби система відповіла «ні», що свідчило про наявність проблеми з даними, і не пропустила мене далі. Я зрозуміла, що була нетерплячою. І справді, я легко втрачала терпіння. Я часто була перевантажена через нудну й кропітку роботу, але все ж мусила проявляти терпіння. Здавалося, проблема із системою, надала мені можливість позбутися нетерплячості. Тож я заспокоїлася й почала шукати проблему. Пропрацювавши до 3 години ночі, я так і не знайшла помилки. Я трохи подрімала, виконала вправи, і знов продовжила пошуки. Незабаром уже мала розпочатися зустріч, а проблема так і не була усунена. Я вирішила зосередитися на аналізі стану свого вдосконалення. Що, окрім моєї проблеми з терпінням, могло змусити систему знову й знову відповідати «ні»?

Я вирішила записати свої пристрасті на аркуші паперу. Першою була «безвідповідальність». Я знала, що ставилася до роботи безвідповідально, особливо коли доходило до дрібних речей, я виконувала її недбало. Я й справді мала багато роботи, але це не може бути виправданням моєї безвідповідальності.

Одного разу, переписуючи від руки «Чжуань Фалунь», я звернула особливу увагу на слова Вчителя:

«У всьому процесі викладання Закону й навчання вправ я діяв з відповідальністю перед суспільством та учнями. Це дало гарні результати й добре вплинуло на все суспільство». («Лекція перша», Чжуань Фалунь)

Мене вразило слово «відповідальність». Я маю нести відповідальність за роботу, яку виконую. Попри те, що я це усвідомила, система все одно не пускала мене.

Я продовжила дивитися в себе. Чи не боялася я засудження керівника, якщо завдання не буде виконано до запланованої зустрічі? Я написала на аркуші паперу «прагнення до слави». Але система все одно не пускала мене.

Раптом я усвідомила, що все це пов’язано із почуттям образи. Навіть проявляючи терпіння під час пошуку проблеми, я все одно продовжувала скаржитися на систему та на виснажливе й велике навантаження на роботі. Коли я написала «образа», то відчула, як із мого серця вийшла частина поганої субстанції. І система відразу показала: «так».

Я постійно була зайнята на роботі й весь час хотіла швидше завершити її, щоб мати час на вивчення Фа й виконання вправ. Я була незадоволена, коли доводилося працювати понаднормово — здавалося, що для вивчення Закону вже не залишиться часу. Пізніше я зрозуміла, що під приводом вивчення Фа й виконання вправ, я приховувала свої численні пристрасті. Моє прагнення до слави, заздрість і образа проявилися на роботі. Я маю відкинути ці пристрасті й не відкладати самовдосконалення на «після роботи».

Вивчаючи Закон, я усвідомила, що всі події й люди, яких я зустрічаю — усе це влаштовано для мене. Незалежно від їхнього ставлення й учинків насправді вони допомагають мені. Дехто з них безпосередньо сприяє тому, щоб я відкинула заздрість. Дехто непрямо допомагає позбутися образи. Я маю дякувати людям, які мене оточують. Але мою вдячність Учителю неможливо описати жодними словами!

Це є моїм особистим розумінням. Будь ласка, вкажіть, якщо щось видається недоречним.

Дякую, Учителю! Дякую, співучні!