Гідність Дафа (з коментарем Учителя)

Примітка редакції: це стаття 2001 року, вперше публікується українською.

(Minghui.org) Учитель якось сказав в одній із лекцій за межами Китаю: «Великий Закон має свою гідність» і ще: «Не кожен може осягнути Закон». Ці слова Вчителя весь цей час спрямовували мене, змушуючи розмірковувати з позиції Закону над кожним моїм учинком і словом серед звичайних людей. Після усунення чергової пристрасті та усвідомлення моїх власних проблем, мої думки починали більше відповідати принципам Дафа. Зокрема, до мене прийшло розуміння, як краще відповідати способу життя звичайних людей, як розуміти істинну Доброту (Шань) та взаємозв’язок між Виправленням Закону та особистим удосконаленням.

Через переслідування силами зла учнів Дафа я довгий час не мав постійного житла й користувався фінансовою допомогою друзів. Під час свята Дня праці на початку травня ми з дружиною відвідали родичів, щоб розповісти їм правду про Дафа та знайти тимчасове місце для нашого притулку. Однак там, на жаль, стався неприємний випадок — син наших родичів вкрав у нас кілька сотень доларів.

Моя дружина запропонувала нам подивитися в себе й проаналізувати цей інцидент, адже, якщо він стався, ми маємо позбутися якоїсь своєї пристрасті чи помилкових переконань, або подумати, що ми зробили не так. Наш родич і його родина були дуже стурбовані й постійно звинувачували свого сина. Моя дружина намагалася заспокоїти їх, кажучи: «Не турбуйтеся. Це не має значення. Не сприймайте це серйозно». Я відчув, що її слова дозволяють їм ухилитися від відповідальності, і подумав: «Хіба для учня Дафа легше заробити гроші ніж для когось іншого? Чи якщо хтось вкрав гроші в учня Дафа, то це є меншим злочином? Зрештою, чи не заохочує це сили зла репресувати нас?» Без сумніву, ми повинні дивитися в себе й шукати наші власні помилки та недоліки. Але дивитися в себе ми повинні з висоти принципів Дафа; ба більше, це не дає нам права потурати численним силам зла. Наші друзі фінансово допомогли нам, щоб ми могли краще роз’яснювати правду про Дафа людям, і весь цей час ми були вимогливі до себе. Чому ми завжди маємо думати, що це наша особиста провина, коли ми стикаємося з подібними проблемами? Чи не виходить так, що зло, користуючись нашою добротою, використовує лазівки в нашій свідомості, щоб завдати нам шкоди? Зрозумівши це, я негайно поділився з родичем своєю думкою, яка відрізнялася від думки дружини. Я сказав: «Хлопець повинен узяти на себе відповідальність за крадіжку грошей. Крадіжка кількох сотень доларів — це кримінальний злочин. Ми не можемо погодитися з такою поведінкою. Це поведінка нехорошої людини. Він має взяти на себе повну відповідальність за цей злочин. З іншого боку, ми не будемо чинити на вас психологічний тиск. Сподіваємося, що ви будете в доброму здоров’ї».

Знаючи моє ставлення та відчуваючи твердість у моїх делікатних словах, родичі почали хитрувати: «Ми побоюємося, що наш син безтурботний і безвідповідальний. Якщо ми донесемо на нього в поліцію, він може розкрити ваше місцеперебування, що принесе загрозу вашій безпеці». У цей момент моя дружина розділяла з ними їхню тривогу за нашу безпеку й була згодна з їхніми аргументами. Зі свого боку, я бачив у їхньому занепокоєнні за нашу безпеку не що інше як пряму погрозу. Я знав: думки моїх родичів не були праведними. Якби я погодився з ними, то фактично нашкодив би їм. Вони намагалися використати нашу доброту й наші неправедні людські думки про страх бути заарештованими поліцією. Тоді я недвозначно відповів: «Сподіваюся, що хлопець скоро повернеться. Але якщо він не повернеться протягом 24 годин, можливо, це буде для нього несподіванкою, але я наважуся заявити про його крадіжку в поліцію». Наступного дня мій родич сказав мені, що він обов'язково поверне нам гроші, інакше він не зможе до кінця свого життя підняти очі перед рідними та друзями від почуття сорому. Я був щасливий, що він ясно зрозумів цей принцип і спокійно прийняв гроші, які він повернув від імені свого сина.

Якось, коли ми обмінювалися досвідом удосконалення, одна співучениця сказала мені, що її чоловік завжди перешкоджає їй у вдосконаленні — погрожує, б'є, лає та проклинає її. А зараз він примушує її до розлучення й хоче її вигнати. Я запитав її: «Якщо ти можеш упоратися із цим без невдоволення чи ненависті, не вимагаючи ані крихти майна, і твоя праведна віра в Дафа не похитнулася ані на йоту, то чого ж тобі боятися? Ти — учениця Дафа й маєш свою гідність. Чи повинен учень Дафа, будучи добрим і милосердним, залишатися без копійки в кишені, спати на вулиці та просити їжу? Чи не потураєш ти злу, яке стоїть за твоїм чоловіком? Річ у тім, що багато людей почали деградувати. Чим більше ти виявляєш свою доброту перед ними, тим більше вони використовують це у своїх інтересах і намагаються завдати тобі шкоди. Після того, як ти очистиш власні думки, ти можеш сказати йому відкрито та з гідністю: «Якщо ти хочеш розлучитися зі мною тільки тому, що я практикую Фалунь Дафа, це твоє особисте рішення і твоя справа. Однак я маю право на частину нашого сімейного дому». Потім ти можеш відправити праведні думки, щоб знищити зло, яке стоїть за ним. Спробуй зробити так». Наступного дня один учень розповів мені, що коли вона заспокоїлася й сказала це своєму чоловікові відкрито та благородно, її чоловік був розгублений і шокований. Він сказав: «Я думав, що ви, практикувальники, не маєте пристрасті до грошей і майна й байдужі до цього». Вона відповіла: «Звичайно, ми не прив'язані до всіх цих речей. Але ти хочеш скористатися цим, щоб завдати шкоди учневі Дафа. Ми не боїмося мати гроші та майно. Я маю право на свою частину від того, що належить цій сім'ї». Відтоді її чоловік більше не порушував це питання й перестав бути таким безпричинно несправедливим, як раніше.

Мій дядько та його дружина раніше були практикувальниками Фалунь Дафа. Але під величезним тиском, після початку переслідування Фалунь Дафа владою Китаю в липні 1999 року вони були налякані силами зла й намагалися замаскувати свій страх виправданням: «Рука не зрівняється зі стегном у змаганні сили» і «Це те, що називається диктатурою». У своєму серці вони чудово розуміли, що Дафа — хороший Закон, тому вони й далі таємно практикували, коли нікого не було поряд. Однак вони приховували свій страх, занурюючись у життя звичайних людей, наприклад, вивчали Тайцзіцюань та займалися танцями. Вони намагалися виправдати це як намір краще відповідати стану людського суспільства. Якщо хтось із пересічних людей говорив про Дафа або навіть нападав на Дафа, вони вдавали, що не чують цього, ніби це не має до них жодного стосунку, ніби вони ніколи раніше не були частиною Дафа. Вони навіть сприймали мої зусилля роз'яснювати правду як «втручання в політику», «боротьбу з людьми» тощо й не хотіли мати зі мною жодного контакту.

Якось, коли я відвідав їхній дім, щоб віддати їм нову статтю Вчителя, мій дядько вилаяв мене й попросив більше ніколи не приходити. Я негайно суворо нагадав йому: «Ви здобули так багато хорошого, практикуючи Дафа. Ви чітко знаєте, що Великий Закон найбільш праведний, а режим Цзяна поширює брехню, але ви все ще дивитеся на Дафа із забрудненою людською свідомістю. Чи не втратили ви свою совість? Чи гідні ви бути учнями Дафа? Коли Великий Закон, який так покращив ваше тіло й духовність, зазнає шкоди від сил зла, як ви можете бути такими байдужими та боязкими, що боїтеся заступитися за Дафа? Ви навіть мене боїтеся, вашого родича, що прийшов до вас у гості. Чи гідні ви після цього бути людьми? Я відкрито та з гідністю практикую вдосконалення за Дафа без найменшого страху та ухилення від відповідальності. Що я здобув, так це повагу моїх колег, колишніх начальників і навіть деяких поліціянтів, які тепер шанують Дафа та учнів Дафа; я залишив у їхній пам'яті образ практикувальника, який живе відкрито та з гідністю. Разом з тим через переслідування я став бездомним, але живу благородно, з ясною свідомістю. А як живете ви? Ви живете не як люди, а скоріш як привиди, і ведете жалюгідне існування. Чи нормальний це стан для людини?» Мої суворі слова, що виражали гідність Дафа та найправедніші думки учня Дафа, потрясли їхні серця й дали їм змогу негайно побачити власне неправедне ставлення до Дафа.

Була одна співучениця, яка покинула свій дім, щоб краще підтверджувати й поширювати Закон, і вирушила на зустріч зі своїм другом, сподіваючись роз'яснити йому правду про Дафа. Несподівано її батьки, чоловік, добра подруга і начальник по роботі вступили в змову з поліцією, унаслідок чого її було відправлено на сесію «промивання мізків». Учениця зрозуміла, що сили зла мають намір використати її доброту й скористатися її почуттями до друзів і рідних із метою завдати їй шкоди як учениці Дафа. Однак вона не піддалася людським почуттям і лицемірним словам її родичів і друзів, які стверджували, що роблять це для її добра. Як учениця Дафа вона готова була захищати й підтверджувати Дафа, навіть із ризиком для свого життя, була готова робити це безстрашно, з праведною вірою в душі. Водночас вона викрила їхню поведінку своїми праведними думками та милосердям. Незабаром, усунувши перешкоди сил зла, які контролювали їх в інших просторах, вона змогла допомогти їм усвідомити їхні помилки та неправедні дії, і зрештою її негайно звільнили. Ці люди зараз знову добре до неї ставляться. У результаті вона не тільки звільнилася сама, але також звільнила багато інших життів, які були причетні до цієї ситуації.

Інший учень поїхав до Пекіна для підтвердження Закону. Він не міг знайти місце для проживання, оскільки в усіх готелях треба було надавати посвідчення особи, а це було небезпечно. У процесі пошуку він ставив собі запитання: «Чи означає це, що я повинен зазнати ще більше труднощів або я повинен позбутися певної пристрасті?» Він думав про це з такої позиції, але довгий час не міг знайти відповіді. Пізніше він подумав: «Я приїхав до Пекіна захищати та підтверджувати Закон, що є найбільш гідним і праведним учинком. Отже, мене має супроводжувати все найкраще й найправедніше. Хіба це припустимо, що я не можу знайти місця, де б зупинитися поспати?» Одразу після цієї думки він знайшов прекрасний готель, у якому не вимагали посвідчення особи.

Чиста й найбільш праведна свідомість учня Дафа може розплавити навіть алмаз. Якщо ми не женемося за труднощами та негараздами, не вважаємо «брудне за прекрасне», гідність Дафа проявиться через нас. Це станеться тому, що в момент, коли вас б'ють, ви не станете думати про те, що вам віддають Де, а подумаєте, що вони переслідують Дафа, завдають шкоди Дафа. Коли у вас заберуть гроші й майно, ви не думатимете про те, що вам віддають Де, натомість ви подумаєте, що вони свідомо руйнують Дафа і репресують його учнів. Коли вони ув'язнять вас, ви будете розглядати це як переслідування, свідомо спрямоване на Дафа, замість того, щоб сприймати це як частину процесу вашого особистого вдосконалення. Завжди та скрізь ви повинні сприймати будь-який прояв сил зла з погляду Виправлення Закону; ви не повинні давати їм жодного приводу скористатися вашими помилковими думками та уявленнями; і ви ніколи не повинні підкорятися чи поступатися жодним діям сил зла, які спрямовані на вас.

У квітні минулого року мене обдурили й заарештували. Я жодним чином не відчував, що мене допитують. Навпаки, я з усією щирістю та з хорошим настроєм продемонстрував кожному чисте милосердя учня Дафа. Ба більше, моя головна свідомість була дуже ясною, і я усвідомлював, що маю виправляти все, що неправедне, у будь-якому середовищі. Мене запитали: «Чи потрапив я в СІЗО для того, щоб підвищити свій рівень?» Вони сказали, що всі практикувальники, які там перебувають, уважають, що це гарне середовище для підвищення їхнього Сіньсін. Я сказав їм прямо: «Ні, це в жодному разі не є місцем для такої шляхетної людини, як я. Мене викрали й обманом доставили сюди. Це незаконне переслідування. За жодних обставин це не може розглядатися як місце, гідне учня Дафа, де він може підвищити свій рівень. Я сподіваюся, що ви відпустите мене якнайшвидше». Коли вони запитали про моє сімейне становище, я перерахував їм імена всіх професорів, докторів наук, голів університетів та інших членів моєї родини, щоб вони зрозуміли, які люди практикують Фалунь Дафа. Я зробив це, намагаючись показати, що ми, учні Дафа, дуже талановиті люди; багато хто з нас належить до еліти суспільства, а не до людей, які відчувають духовну порожнечу й шукають душевної підтримки. Хоч що вони говорили, я скеровував розмову в бік того, як стати порядною людиною і яке велике це має значення. Протягом усього цього часу я вів їх, використовуючи мою могутню праведну віру та головну свідомість. У результаті вони стали трохи схвильованими і в їхніх очах можна було помітити повагу до мене. З їхньої свідомості повністю зник намір переслідувати мене.

Перебуваючи в тюремній камері, я не звинувачував ув'язнених за те, що вони билися одне з одним. Натомість я переконував їх: «Відповідаючи злом на зло, люди можуть тільки навчитися зла. Тоді ви зганяєте зло, яке інші заподіяли вам, на інших людях. Але якщо ви відповідаєте на зло добром, люди можуть навчитися добра й побачити хороше майбутнє. Поліціянти прикинулися добрими до вас, і ви могли відчути їхнє зло — це те зло, якого ви навчилися. Тому перевиховання через трудові табори не може змінити людську природу. Однак Фалунь Дафа може змінити людину фундаментально, назавжди схилити її до доброти». Після того, як я сказав це, ув'язнені припинили бійки й стали більш уважними одне до одного. Перед тим, як я опинився у виправному центрі, я чув багато зворушливих історій про те, як практикувальники поширювали Дафа ув'язненим, і про те, як легко підняти свій рівень у тюремному середовищі. Але коли я сам опинився там, я був щиро здивований: як це може бути слушним місцем для учня?!

В'язниці наповнені брудними думками, вчинками та словами ув'язнених. Тому я роз’яснював їм правду і давав їм можливість дізнатися про Дафа з мого власного досвіду вдосконалення. Однак деякі з них ставили мені запитання просто з метою вбити час, що наводило мене на роздум: «Як я можу говорити про Дафа кожному як про якусь звичайну річ? Хіба це не зневага до Великого Закону?» Таким чином я намагався зберігати раціональність у питанні поширення Дафа впродовж мого терміну ув'язнення. Крім того, як таке брудне місце може підходити для вдосконалення наших практикувальників? Я серйозно думав про те, що маю залишити це місце прямо зараз, і робити те, що маю робити для Дафа.

Невдовзі після того, як я прибув до виправного центру, я попросив в охоронців дозволу виконувати вправи. Вони не погодилися й попросили ув'язненого в моїй камері спостерігати за мною. Я не поспішав практикувати, бо спочатку хотів роз’яснити правду про Дафа працівникам табору. Коли вони викликали мене для допиту, я розповів їм про суть удосконалення за Дафа й намагався змінити їхні думки та пристрасті, які були сформовані злом. Я виправляв усе, що було неправедним у їхній свідомості, і надихав їх на добрі справи. У той час у мене виникла думка, що я маю розтопити зло в їхніх думках моїм найчистішим, найправеднішим станом. Багато разів, коли біля мене опинялися тюремні охоронці, я роз'яснював їм правду, і надихав їх до доброти своїм радісним настроєм та твердою вірою в доброту.

Згодом усі вони змінилися, включно з поліціянтом, якого ув'язнені вважали найбільш жорстоким. Він сказав мені: «Ти можеш практикувати 10 хвилин на моїй зміні. Але не довше». Я сказав йому: «Мені потрібно 10 хвилин тільки для того, щоб почати. Цього недостатньо». «Тоді не більше ніж 15 хвилин». Я усміхнувся. Я знав, що немає потреби в подальшій суперечці — він змінювався на очах. І не було різниці між обіцянкою практикувати 15 хвилин або одну годину. Відтоді я завжди мав щасливий вигляд. Охоронці попросили мене не усміхатися перед ув'язненими, бо вони можуть втратити страх, і тоді охороні буде важко впоратися з ними. Я сказав їм, що я такий оптимістичний, бо вдосконалююсь за Дафа і це моя справжня природа. Відтоді я завжди випромінював щастя, коли розмовляв із поліціянтами. Ув'язнені стали підозрювати, що в мене якісь особливі стосунки з поліціянтами. Адже навіть ув'язнені, які були найбільш сильними у фізичному плані, під час розмови з поліціянтами схиляли свою голову, не кажучи вже про те, щоб усміхнутись. Коли я виконував вправи, поліція навіть допомагала мені. Через це ув'язнені ніяк не могли зрозуміти, що відбувається і чому до мене таке ставлення.

Пізніше від начальства прийшла вказівка посилити за мною нагляд. Тоді камерний тюремник попросив мене не розповсюджувати Дафа ув'язненим. Я сказав: «Поки мене не попросять, я не скажу нікому ні слова». Я знав, що люди допитливі і що вони будуть питати мене про це. Ба більше, Дафа найвеличніший, і ми не можемо говорити про це де завгодно, так ніби це якась звичайна розмова. Тому охоронці проінструктували тюремників, щоб вони сказали ув’язненим у камері, що нікому не дозволено питати мене про Фалуньгун. Я дійсно не говорив нічого й під час роботи постійно думав про Дафа, зберігаючи усмішку на обличчі. Я спокійно працював по 18 годин на день, усміхаючись, і не кажучи ні слова. Наступного дня тюремник поспішив повідомити охоронцям: «Сила медитації цієї людини справді надто потужна. Коли він не говорить ні слова, ніхто з нас не може нічого сказати». Попри те, що я не відчував жодного тиску ні зсередини, ні ззовні цих високих тюремних стін, я чітко усвідомлював, що повинен залишити це місце. Моя свідомість була такою спокійною, як тиха нерухома вода, але вона була також і вільною настільки, наскільки я цього бажав. Ніщо не могло вплинути на мій розум. Я сказав ув'язненим: «Ви навіть не знаєте терміну вашого ув'язнення, у той час, як все, що стосується мене, у моїх руках. Фактично все, що я мав зробити, — це сказати: „Я перестану практикувати“, і вони б мене звільнили. Але тільки через те, що я відмовлявся сказати це, вони тримають мене в ув’язненні». Кожне слово, яке я вимовляв, і все, що я робив, викликало повагу до мене поліціянтів та ув'язнених. Ніхто не доносив на мене, коли я практикував. Поліціянти не говорили ні слова, якщо бачили, що я виконую вправи.

Якось уночі настала моя черга стежити за порядком. Було дуже жарко. Тому я обдував тюремника та в'язнів, які спали довкола мене. На мій подив, тюремник несподівано скочив на ноги й сказав мені в паніці: «Будь ласка, не обдувайте нас. Це проти принципів Небес». Я відразу ж перестав, не вважаючи більше, що це було чимось добрим. Через один місяць мене звільнили. Коли я йшов, камерний охоронець не посмів підійти до мене, бо його очі були наповнені сльозами. Тюремник був засмучений, що не зміг востаннє повечеряти зі мною. Я записав по пам'яті канони Вчителя, які міг згадати, і залишив їх йому.

Коли я повернувся до відділку поліції, мене попросили написати про моє ставлення до Фалуньгун, про те, чому я виконував вправи Фалуньгун у виправному центрі, і про те, чому я поширював Дафа у в'язниці. Я ясно бачив їхні злі наміри. Тому я написав свої думки про Дафа. І відмовився писати щось інше. Вони переглянули це й сказали, що це не може бути схвалено. Вони сказали в різкій і грубій манері, що я невиправний, коли посмів написати таке, і що вони відправлять мене до трудового табору з перевиховання терміном на три роки. Вони додали, що те, що я написав, абсолютно неприйнятно, і тому попросили мене переписати це. Я не приймав нічого з того, що вони мені пропонували, і відкидав у своїй свідомості все, що вони казали. Я подумав, що їхнє прохання переписати означало, що я не написав це з достатньою твердістю та впевненістю. Тоді я почав із самого початку: «Я думаю, що Фалунь Дафа — це найвеличніша система вдосконалення за праведним Законом, який колись був відомий в історії». Я сфокусував своє серце на цих словах. Це була моя відповідь злу. Після цього вони негайно мене звільнили.

Минулого жовтня керівники провінційного «офісу 610» попросили мене зустрітися й поговорити з ними. Під час зустрічі з ними я кожної миті використовував праведну віру та мудрість. Коли вони в неввічливій формі згадали ім'я Вчителя, я сказав їм спокійно та розсудливо й водночас дуже впевнено: «Ви повинні шанувати мого Вчителя. Це основа нашої розмови. Інакше розмова не може тривати далі». Вони подивилися мені в очі й побачили непохитну праведність, яка виходила з мого спокою. Вони змінили манеру своєї розмови. Хоча ми весь час говорили й безтурботно усміхалися, насправді ми билися, щоб визначити, хто більш мудрий і мужній. Кожне слово було, як блиск і спалах від ударів кинджалів та мечів. Кожне слово було пасткою. Вони говорили зі мною в такому ключі протягом усього дня, з рішучою метою затьмарити мою головну свідомість і отримати те, що вони хотіли від мене. Але із самого початку я глибоко усвідомлював їхній справжній намір і зміг розгадати всі їхні лабіринти, тому я обходив усі пастки з мудрістю, якою наділив мене Дафа. У спокійній розмові було безліч погроз, але все, що я висловлював, мало у своїй основі тверду віру в Дафа. Нарешті, не зумівши знайти хоч якусь зачіпку, вони здалися. Після цього я спокійно сказав їм: «Якщо ви все ще маєте трохи хороших думок і правильне ставлення до Фалунь Дафа, ми, практикувальники Дафа, запропонуємо вам порятунок». У них не було вибору, окрім як висловити мені свою вдячність.

Пізніше я пішов до будинку однієї практикувальниці в іншому місті. Її чоловік є авторитетом у певних наукових колах і має ступінь доктора наук. Після того, як він прочитав частину моєї статті з обміну досвідом, він проявив до мене велику повагу. Він приготував для мене найкращу спальню та свій кабінет, де я зміг написати багато статей щодо обміну досвідом для підтвердження Дафа за спокійних обставин. А він сам перейшов до маленької кімнати з поганою вентиляцією, де працював над планом розвитку у своїй галузі. Багато практикувальників не могли зрозуміти цього й говорили: «Він завжди був незадоволений, коли ми перебували в його домі. Хоч би хто приходив до нього, він завжди готував задушливу, маленьку кімнату. Це просто фантастика, що він був таким добрим до тебе й віддав тобі найкраще. У це справді важко повірити».

У моєму розумінні, якщо ви проявляєте перед людьми свій розум, мудрість, миролюбність і гідність, властиву учням Дафа, тоді люди матимуть повагу до Дафа. Причиною, чому він ставився до мене так добре, стало те, що я використовував мудрість і гідність Дафа. Хоча я не маю достатніх знань у його науковій сфері, я допоміг йому поглянути на об’єкт його досліджень з іншої точки зору, використовуючи мудрість, яку набув у процесі вдосконалення за Дафа. Я сказав: «Професоре, я не маю великих знань у галузі ваших досліджень, але, я думаю, що моє розуміння цих питань, яке я здобув раніше, стало глибшим ніж у будь-якого студента з науковим ступенем, якого Ви навчали. Навіть Ви самі, можливо, не маєте таких широких пізнань у своєму мисленні. Уся моя мудрість прийшла від Дафа». Я сказав йому жартома: «Професоре, Ви повинні нагородити мене ступенем доктора наук». Професор усміхнувся й сказав, що відтепер буде більш старанно вивчати «Чжуань Фалунь».

---

Коментар Учителя:

Зміст статті цього учня є чудовим. Це те, чим Виправлення Закону відрізняється від особистого вдосконалення. Водночас це демонструє тверду основу в особистому вдосконаленні. Якщо ви не маєте доброти учня Дафа, то вас не можна назвати вдосконалювальником. Якщо учень Дафа не може підтверджувати Фа, то не є учнем Дафа. Під час викриття зла ми також рятуємо всіх живих істот та вдосконалюємо наші власні світи.

Лі Хунчжи
17 липня 2001 року