(Minghui.org) У липні 1998 року мені зателефонував координатор нашого міста й запросив на зустріч у Чанчуні, яка мала відбутися 26 липня 1998 року. Оскільки я працював водієм у компанії, то не був упевнений, чи зможу бути присутнім. Але так сталося, що на цей день мені не дали жодних завдань, і ми з двома практикувальниками рано вранці сіли в автобус і вирушили в Чанчунь.
Коли автобус перетнув міську межу Чанчуня, майже на кожному перехресті ми побачили групи людей, які виконували вправи Фалуньгун, поруч з якими були встановлені плакати й стенди з інформацією про практику. Вийшовши з автобуса на кінцевій зупинці, ми приєдналися до колективного виконання вправ. Потім нас запросили в групу для вивчення Фа. Головний координатор Чанчуня розділив нас на невеликі групи, і ми по черзі, неспішно, попрямували до готелю «Шангрі-Ла».
Конференц-зал у готелі був урочисто прикрашений. По обидва боки трибуни, покритої жовтою тканиною, стояли великі кошики зі свіжими квітами. У серці наростало хвилювання — я відчував, що Вчитель обов'язково відвідає цю конференцію Фа. Усі учасники розмістилися відповідно до відведених місць. Моє місце опинилося біля проходу, у третьому ряду від центральних дверей.
Перед початком конференції я піднявся зі свого місця й у цей момент побачив Учителя, який виходив із вестибюля, роблячи кругові рухи руками (повертаючи велике Колесо Закону, як я зрозумів). У цей момент координатор голосно вимовив: «Привітаймо Вчителя!» Зал в єдиному пориві піднявся, і пролунали гучні, щирі оплески.
Коли Вчитель почав говорити, я помітив, як кілька практикувальників почали записувати його слова. Я поставив собі питання, чи припустимо це? Піддавшись спокусі, я дістав ручку й записав кілька слів. Але щойно вони лягли на папір, крізь них немов проступив образ Учителя... Я негайно припинив писати. Невдовзі один практикувальник передав Учителеві записку, у якій ішлося про те, що слухачі в залі роблять нотатки. Учитель м'яко, але твердо попросив присутніх не робити цього. Я сказав тихо: «Учителю, я був неправий. Мені не слід було робити нотатки».
Під час перерви Вчитель спустився з трибуни. Кілька нових учнів обступили його колом, ставлячи запитання. Учитель тримав у руках пляшку води, але не зробив жодного ковтка. Він продовжував відповідати на запитання учнів. Я був позаду практикувальника, який стояв перед Учителем. Висока постать Учителя випромінювала милосердя, спокій і доброзичливість. Я був щасливим і гордим, стоячи перед Учителем.
Після 10-хвилинної перерви Вчитель продовжив проповідувати Фа й відповідати на запитання учнів. Час пролетів непомітно, минуло понад п'ять годин, перш ніж ми усвідомили, як довго тривала зустріч. Коли Вчитель залишав зал, ми встали й провели Його оплесками. Проходячи повз, Учитель потиснув руки багатьом практикувальникам, які стояли вздовж проходу.
Учитель сказав:
«... сьогодні ти є найщасливішим життям у Всесвіті. Ти став учнем Дафа. Усі Боги на Небі заздрять тобі». («Лекція Закону на конференції Фа в Австралії»)
Так, мені надзвичайно пощастило. Це була остання публічна лекція Вчителя в Китаї, і я був удостоєний честі бути присутнім на ній. Щоразу, коли я згадую той день або читаю «Лекцію Закону на конференції Фа для консультантів у місті Чанчуні», я дуже сумую за Вчителем.
Учитель знову й знову нагадує консультантам пунктів практики Фалунь Дафа добре вивчати Фа, направляти співучнів і з гідністю виконувати свої обов'язки.
Усі матеріали, опубліковані на цьому вебсайті, захищені авторським правом Minghui.org.
