Відмовитися від людських уявлень під час роботи з управління закусочною в маленькому фургоні

(Minghui.org) У середині травня 2024 року ми з донькою встановили невеликий фургон із закусками на узбіччі дороги в нашому районі. Одна практикувальниця, на ім'я Айлін також приходила щодня допомагати. В основному ми продавали сніданки. Якщо від сніданку щось залишалося, ми пропонували це опівдні.

Щоб продавати сніданки, мені потрібно було вставати рано вранці. Я прокидалася о 3 годині ночі щодня, щоб підготувати інгредієнти. Якщо я мала хоча б десять хвилин вільного часу, я робила один комплекс вправ Фалунь Дафа. Оскільки мій час був обмежений, я не могла виконати всі п'ять комплексів вправ вранці, тому надолужувала згаяне під час денної перерви. Упродовж двох або трьох місяців, коли ми працювали у фургоні з їжею, навіть попри те, що я не завжди могла виконувати вправи й відправляти праведні думки за графіком, я не насмілювалася послаблювати вдосконалення Сіньсін. Я заклала хорошу основу, цитуючи Фа в перші роки вдосконалення.

Усунення пристрасті до прибутку

Два роки тому дочка повернулася додому з десятимісячною донькою. Оскільки дитина була занадто мала, дочка не могла влаштуватися на постійну роботу. Мені було за п'ятдесят, і знайти підхожу роботу в моєму віці було непросто. Після 1 травня минулого року дочка віддала дитину до дитячого садка, це дало їй час керувати нашим бізнесом із виробництва сніданків разом зі мною.

Дочка не могла зробити великий внесок на ранніх етапах, бо не знала, як впоратися з роботою. Ми з Айлін працювали в продуктовому кіоску деякий час до COVID-19, а я багато років тому працювала неповний робочий день у ресторані зі сніданками. Тож ми були знайомі з тим, як керувати таким бізнесом. Хоча дочка не могла виконувати багато роботи, вона поводилася як начальниця й час від часу давала вказівки Айлін і мені. Складалося враження, що ми її підлеглі.

Я багато років використовувала повідомлення на грошових купюрах, щоб роз'яснювати правду про Фалунь Дафа. У сучасному суспільстві люди значною мірою покладаються на мобільні телефони й використовують такі платформи, як WeChat або Alipay, і наш бізнес не був винятком. У результаті, за винятком невеликої суми готівкою, більша частина нашого щоденного доходу переказувалася на рахунок дочки. Мені доводилося звітувати перед нею про невелику суму готівкою щовечора, тому що їй потрібно було відстежувати щоденні доходи й витрати. На додаток до виплати щомісячної зарплати Айлін, дочка дала мені кілька сотень юанів, щоб я мала орієнтовно 1000 юанів готівкою для ведення бізнесу. Однак я не бачила жодних додаткових коштів на своєму банківському рахунку кілька місяців поспіль.

У цей період я зосередилася виключно на тому, як добре виконувати роботу щоранку, і перестала турбуватися про те, скільки я зароблю. Щойно я відпустила свою пристрасть до прибутку й звільнилася від почуття заздрості та бажання конкурувати, я більше не хотіла сперечатися з донькою. Це здавалося безглуздим. Іноді дочка здавалася мені нерозумною, а її лайка та звинувачення більше не зачіпали мене емоційно.

На смак прісно!

Я приготувала начинку для вонтонів із селерою та додатковим м'ясом, помірно приправивши сіллю. Якщо коротко, на смак це було досить приємно. Одного ранку дві дівчини замовили дві миски вонтонів. Після того, як ми їх приготували, Айлін принесла миски на стіл. Я трохи прибрала, потім сіла перед ними й запитала, які на смак вонтони. Несподівано в однієї з дівчат, що сиділи навпроти мене, стало дуже суворе обличчя. Вона холодно видавила три слова: «На смак прісно!» Почувши це, я відчула себе ніяково, і моє обличчя почервоніло, ймовірно, до самої шиї.

У цей момент я помітила, що інша дівчина здивовано подивилася на свою подругу й прошепотіла їй: «Це не так уже й погано. Я думаю, що на смак досить приємно». Це змусило мене усвідомити, наскільки я прив'язана до похвали й до того, щоб чути компліменти. Зніяковівши, я встала і відійшла вбік, щоб відправити праведні думки й усунути ці людські пристрасті. У душі я подякувала дівчині, яка сказала, що страва прісна.

Усунення пристрасті до думки, що мені не можуть заподіювати шкоду

Колись, близько шести або семи років тому, мене образила свекруха. Вона сказала, що я вкрала в неї 600 юанів. На тому етапі мого вдосконалення я відчувала, що це було випробування не на життя, а на смерть. На щастя, Учитель просвітив мене й звільнив від сильного болю. Ця пристрасть до того, що зі мною не мають поводитися несправедливо, ослабла, незважаючи на постійні конфлікти з донькою в останні роки. Тепер я відчуваю, що вони більше не зачіпають моє серце.

Одного разу я зустріла літню жінку 75 років, яка жила недалеко від нашого фургона. Відтоді, як ми почали продавати сніданки, вона приходила поїсти майже щодня, якщо тільки не йшов дощ. Для ходьби вона використовувала невеликий чотириколісний візок. Коли вона втомлювалася, то сідала на візок, щоб трохи відпочити.

У розмові вона розповіла, що 20 років тому чоловік віз її на роботу на мотоциклі. На жаль, вони потрапили в аварію. Чоловік загинув на місці події. Хоча вона вижила, аварія залишила її з важкими черепно-мозковими травмами, які призвели до паралічу лівого боку тіла, через що їй стало важко нормально рухатися.

Вона була нетерплячою. Ця літня жінка носила рюкзак на спині й завжди наполягала на тому, щоб заплатити спочатку. Вона говорила, що боїться забути заплатити через проблеми з пам'яттю. Спираючись усім тілом на візок, вона піднімала рюкзак правою рукою і зубами прикушувала замок, щоб відкрити його. Виймаючи гроші, вона розповіла нам, що їй доводиться йти півгодини від будинку до нашого фургона щоранку. Відстань була дуже короткою для інших, але не для неї. Нам було шкода цю жінку. Життя деяких людей дуже нелегке.

Одного разу ця літня жінка сказала, що знову хоче з'їсти вонтони, і запитала мене, скільки їх у мисці. Ми сказали їй, що маленька миска з 13 вонтонами коштує 10 юанів, а велика з 20 вонтонами коштує 15 юанів. Старенька тут же насупилася й сказала, не сумніваючись: «Це неправда! Я їла вонтони тут кілька разів і завжди отримувала десять вонтонів у мисці». Вона продовжила: «Коли інші запитували мене, я говорила їм, що по одному юаню за вонтон». Я відповіла: «Тітонько, це неможливо. Я завжди рахую вонтони перед приготуванням. Як може бути десять вонтонів?» У цей момент вона розхвилювалася й ствердно сказала: «Так! Я їла це кілька разів і щоразу рахувала. Я права!» Я тут же заспокоїла її і сказала: «Тітонько, усе гаразд. Якщо це так, я все поверну вам. Будь ласка, не засмучуйтеся». Жінка усміхнулася.

Пізніше, коли я готувала для неї вонтони, додала ще два вонтони. Несподівано вона знову розсердилася втретє. Вона сказала: «Це неправильно. Вонтонів, як і раніше, десять». Я тут же відклала роботу, схопила порожню миску й маленьку ложку та допомогла їй перерахувати вонтони по одному. Після того, як я дорахувала до десяти, у мисці ще залишалося п'ять вонтонів. У цей момент старенька зніяковіло посміхнулася: «Я неправильно порахувала. Мені шкода!» Я заспокоїла її, сказавши: «Усе гаразд, тітко, головне, щоб ви були задоволені».

Наступного разу, коли жінка прийшла поїсти вонтони, я дала їй дві миски й попросила її вийняти вонтони із супу, щоб вони швидше охололи.

Інші не хотіли сидіти з нею за одним столом, оскільки вона мала візок, тому вона в підсумку зайняла невеликий квадратний столик. Іноді, коли я була зайнята обслуговуванням клієнтів, вона все одно кликала мене, щоб я їй допомогла. Я підбігала й питала, що їй потрібно. Вона часто просила додаткові серветки, окріп або допомогу в перевірці її візка. Розуміючи її ситуацію, ми завжди дбали про неї, щоб вона була задоволена.

Мене не чіпали її численні претензії і невдоволення нашими вонтонами по одному юаню за штуку. Я дозволила всьому йти природним чином.