Як змінилася газета The New York Times

(Minghui.org) Правда, точність та об’єктивність є наріжними каменями журналістської етики. Однак навіть шановані ЗМІ можуть змінювати свою позицію через матеріальні інтереси. Наприклад, вплив компартії Китаю помітно позначився на редакційній політиці газети The New York Times. Достатньо подивитись публікації цього видання, щоб помітити, як із часом змінювалося його ставлення до переслідування Фалуньгун (Фалунь Дафа).

The New York Times однією з перших звернула увагу на мирне звернення послідовників Фалуньгун у Пекіні 25 квітня 1999 року. У своїй статті від 27 квітня 1999 року під заголовком «У Пекіні: рев тихих протестувальників» (In Beijing: A Roar of Silent Protesters) газета підкреслювала, що послідовники Дафа провели виключно мирну та спокійну акцію і «…за даними уряду, практика Фалуньгун об'єднала 70 мільйонів послідовників — значну кількість для країни з населенням 1,2 мільярда людей».

Коли практикувальники Фалуньгун провели пресконференцію 7 жовтня 1999 року в Асоціації кореспондентів ООН (UNCA), The New York Times опублікувала репортаж про це. За словами президента UNCA Ерола Авдовича, який запросив практикувальників Дафа на цей захід, представник китайської делегації в ООН намагався домогтися скасування пресконференції, або хоча б перенесення на інший термін, але його прохання відхилили. З моменту свого заснування в 1948 році UNCA незмінно відстоює свободу слова — те, чого компартія Китаю боїться найбільше. У Китаї, де Фалуньгун піддається наклепу від компартії Китаю, люди чують лише спотворену інформацію. Тому своєчасне розкриття правди вкрай важливе як для суспільства, так і для захисту прав людини послідовників Фалуньгун.

21 січня 2000 року The New York Times випустила розгорнутий репортаж, який викриває ув'язнення понад 50 послідовників Фалуньгун у психіатричній лікарні Чжоукоудянь. В інтерв'ю AFP представник місцевої поліційної дільниці Ян Ян прямо заявив, що ці люди не були пацієнтами — їх помістили туди для перевиховання. Журналісти The New York Times викрили жахливу правду: КПК використовує психіатричні лікарні не для лікування, а як ще один інструмент переслідування послідовників Фалуньгун.

У 2001 році The New York Times навела результати журналістського розслідування, згідно з яким китайський уряд використовував психіатричні лікарні як інструмент політичних репресій проти послідовників Фалуньгун і дисидентів. Число подібних випадків стрімко зростає, що викликає критику міжнародних правозахисних організацій.

У лютому 2000 року The New York Times повідомила, що в доповіді Державного департаменту США з прав людини за 1999 рік особливу увагу приділили Китаю. Крім того, видання зазначило, що після рішення адміністрації Клінтона засудити ситуацію з правами людини в Китаї на конференції ООН із прав людини в Женеві 6 березня 2000 року китайська влада намагалася уникнути критики, вдаючись до активної дипломатії та перевірених методів тиску.

21 вересня 2005 року The New York Times опублікувала репортаж про судове свавілля в Китаї, яке включало масові випадки тортур і зневагу до людського життя. Згідно зі статтею, замість того, щоб захищати права людей, закон у Китаї став джерелом терору.

Упродовж кількох років The New York Times послідовно та об'єктивно висвітлювала тему Фалуньгун, надаючи світові правдиві факти. Газета публікувала доповіді Конгресу США, які викривають жорстоке переслідування послідовників Фалуньгун і масштабні порушення їхніх прав. Вона розповідала правду про репресії проти людей, котрі живуть за принципами Істина, Доброта, Терпіння (кит. Чжень, Шань, Жень). Подібні публікації не сподобалися китайській владі.

Радикальні зміни

2006 року група талановитих послідовників Фалуньгун у США заснувала в Нью-Йорку трупу Shen Yun Performing Arts з метою відродити 5000-річну культуру Китаю. Проте прагнення Shen Yun показати світові традиційну китайську культуру призвело до явного невдоволення компартії Китаю.

Оскільки Shen Yun Performing Arts базується в США, КПК не може безпосередньо придушити її або закрити, тому вона розгорнула свою звичайну тактику підкупу закордонних ЗМІ, чиновників і головорізів, використовуючи китайське консульство для прямого втручання, а також створюючи проблеми для Shen Yun в усіх аспектах з допомогою агентів КПК через переслідування, насильницькі залякування, неправдиві звинувачення і саботаж гастрольних автобусів. Намагаючись зупинити Shen Yun, компартія Китаю поступово розширила свою злочинну діяльність.

2008 року The New York Times різко змінила тон своїх репортажів і почала писати про Shen Yun у різко негативному ключі. Однак однобоке й неправдиве висвітлення подій, що нагадує ЗМІ КПК, було неприйнятним у Сполучених Штатах, де люди мають право на протилежні погляди й не так легко піддаються введенню в оману засобами масової інформації.

Насправді упереджені репортажі The New York Times порушили цікавість американців і спонукали багатьох читачів відвідати виставу Shen Yun. Енгус, лікар із Нью-Джерсі, відвідавши шоу, зізнався, що воно справило на нього сильне враження, й заявив, що стаття The New York Times не заслуговує на довіру. За його словами, пісні, танці, хореографія та самі історії були приголомшливими, а шоу виявилося набагато яскравішим і глибшим, ніж його намагалися представити в статті.

Стаття The New York Times дозволила широкому загалу побачити вплив КПК і розкрила її потаємні зв'язки. Хоча донині газета випускала й позитивні статті про Фалуньгун, але вийти з-під тіні партійної пропаганди не так просто. 2014 року The New York Times надала майданчик для китайського бізнесмена Чень Гуанбяо, який скористався цим шансом, щоб очорнити Фалуньгун. Під приводом покупки газети він влаштував пресконференцію в Нью-Йорку, де знову спробував порушити тему про інцидент самоспалення, інсценований КПК 24 роки тому – інсценування самоспалення на площі Тяньаньмень, щоб очорнити Фалуньгун й виправдати жорстокі репресії.

Будь-хто, хто витратить хоча б трохи часу на вивчення Фалуньгун, зрозуміє, що ця практика категорично відкидає самогубство й учить людей бути добрими й цінувати життя. На противагу цьому, КПК ніколи не цінувала людське життя, занапастивши десятки мільйонів китайців під час політичних репресій. Проте заради вигідних пропозицій компартії Китаю The New York Times уважала за краще забути про принципи журналістської етики й продала своє сумління.

Чому китайський бізнесмен вибрав саме The New York Times як об'єкт уявного придбання, а не інше видання? Можливо, тому, що газета вже перебувала під впливом КПК, що робило її зручним інструментом для подальшого використання як рупора пропаганди компартії Китаю.

7 липня 2020 року газета The New York Times вкотре виступила рупором КПК, розкритикувавши програмне забезпечення, розроблене послідовниками Фалуньгун, яке допомагає людям у Китаї оминати інтернет-цензуру КПК. Посилаючись на слова колишнього глави пекінського бюро CNN Ребекки Маккіннон, стаття намагалася принизити значущість цих інструментів. Однак такий підхід суперечить фактам. Якщо це програмне забезпечення було неефективним, то навіщо КПК витрачає величезні кошти на створення інтернет-брандмауера? Чому режим вкладає колосальні ресурси в інтернет-цензуру й WeChat у Китаї та видаляє повідомлення, що розкривають реальну ситуацію в країні? Очевидно, що подібні заходи підтверджують важливість інструментів, які дають змогу обходити цензуру КПК.

Безпрецедентне проникнення

Наприкінці 2020 року КПК розширила висвітлення XIX з'їзду партії, організувала навчання для ЗМІ та соціальних платформ, а також спонсорувала поїздку до Китаю для п'яти провідних видань, включно з The New York Times. Ті, хто знайомий із тактикою КПК, добре розуміють, що ця «китайська поїздка» була формою підкупу та маніпуляції. Переслідуючи власні інтереси, The New York Times вирішила не помічати порушень прав людини.

Упродовж шести місяців 2024 року The New York Times опублікувала вісім статей із наклепом на Shen Yun і Фалуньгун. Наскільки такі публікації відповідають редакційним принципам «неупередженості» і ведення журналістики «без страху та пристрастей»?

Людям, засліпленим матеріальними вигодами, важко осягнути суть духовних практик. Однак послідовники Фалуньгун, дотримуючись принципів Чжень, Шань, Жень зуміли зберегти свою віру, наперекір жорстокому переслідуванню.

Підкуп, погрози й жорстокі репресії змусили більшість китайців підкоритися КПК. Але вплив партії виходить далеко за межі Китаю: навіть світові лідери, а також політичні, економічні й культурні інститути не можуть протистояти її таємному проникненню, підривній діяльності, стратегії «єдиного фронту» й тактиці неоголошеної війни.

The New York Times зайняла провідні позиції серед американських газет завдяки тому, що її первісний власник дотримувався принципів журналістики, встановлених у 1896 році, коли видання перебувало на межі банкрутства: «висвітлювати новини неупереджено, без страху та упередженості, незалежно від політичної належності, релігійних переконань або чиїхось інтересів».

Але хто володіє The New York Times сьогодні? Хто змусив цю газету відмовитись від принципів неупередженого висвітлення подій, піддатися впливу комуністичної ідеології та поставити під загрозу свою репутацію?

Чжень, Шань, Жень є універсальними цінностями. Засновник Фалуньгун, Учитель Лі Хунчжи, пояснив, що ті, хто дотримується цих цінностей, є добрими людьми, а ті, хто відхиляється від них — ні. Кожна людина сама оцінює факти та вибирає для себе шлях. Ті, хто й далі творить зло, зокрема допомагаючи КПК переслідувати невинних людей, відповідатимуть за свої дії перед вищими силами.