(Minghui.org) Я народилася в родині практикувальників Фалунь Дафа на північному сході Китаю. Хоча я отримала Фа (вчення й принципи практики самовдосконалення) в юному віці, я не цінувала його, а натомість загрузла в гонитві за славою та багатством. Проте милосердний Учитель Лі Хунчжи не покинув таку негідну ученицю, дарувавши мені ще одну можливість удосконалюватися. Безмежна милість Фа — це те, за що я ніколи не зможу віддячити. Я описую свій шлях самовдосконалення, щоб засвідчити дорогоцінність Фа й велич Учителя.
Осягнення Фа
У 1996 році мені було 17 років, і я навчалася в середній школі. Дорогою до школи я постійно розмірковувала над одним питанням: кожен називає себе «я», і навколо кожного «я» розгортається його власна історія. Але ким же насправді є це «я»? Я безліч разів ставила собі це запитання, але не могла знайти відповіді.
Одного літнього ранку 1998 року мама розбудила мене й попросила піти з нею практикувати Фалунь Дафа (Фалуньгун). Я не знала, що таке Фалунь Дафа, але пішла за мамою на майданчик для колективного виконання вправ. Усе здавалося новим і бентежним! Атмосфера на майданчику була чистою, а практикувальники Дафа — щирими. Інструктор доброзичливо й терпляче знову й знову виправляв мої рухи у вправах. Того вечора я переглянула відеозапис лекції Вчителя Лі. Я була приголомшена. Фа був настільки всеосяжним і кришталево чистим, що я відчула найглибшу повагу. Нарешті я знайшла відповідь на своє давнє запитання про те, хто я. Мені кортіло зателефонувати близьким друзям і поділитися з ними цією радістю.
Та невдовзі почалися труднощі. Коли я намагалася виконати п’яту вправу — сидячу медитацію, — я не могла скласти ноги в подвійне схрещення, точніше, навіть в одинарне. Уже за десять-п'ятнадцять хвилин починався біль: щемляче відчуття з’являлося в щиколотках, литках, колінах, стегнах і кульшових суглобах. Практикувальники дивувалися: «Ти навіть не схрещуєш ноги, а тобі все одно боляче?»
Вирісши розпещеною, я ніколи не звикла терпіти труднощі й не виховувала в собі сильної волі. Через біль я перестала навіть намагатися медитувати. Мама ж була зовсім іншою. Вона сиділа в позі повного лотоса від самого початку практики. Від болю по її обличчю стікав піт, а ноги ставали темно-синіми, але, попри весь біль, вона ніколи не дозволяла собі послабитися й змінити позу під час виконання вправ.
Через страх перед труднощами та велику навчальну завантаженість у старших класах я рідко виконувала вправи в групі. Моє розуміння самовдосконалення залишалося поверховим. Як молода дівчина, я була глибоко занурена в захоплення славою, багатством і романтикою, поглинута прагненням до «світлого майбутнього». Я ніколи по-справжньому не прагнула істинного самовдосконалення.
Час, змарнований у юності
Коли я вступила до коледжу, то ще читала книги Дафа, але не виконувала вправ, бо в одній кімнаті гуртожитку мешкало багато людей. Попри це, я відчувала, що Вчитель піклується про мене. Щоразу, коли я думала про Фа або слухала лекції Дафа, у мене починали трохи боліти литки — подібно до того болю, який я відчувала під час медитації. Але щойно я припиняла слухати, біль зникав. Мама часто телефонувала, щоб підбадьорити мене. Тоді ще не було мобільних телефонів, тож я щотижня дзвонила їй із вуличної телефонної будки.
Якось мама сказала: «Мені сумно, коли тебе немає поруч. Я боюся, що без мене ти віддалишся від Фа. Але сьогодні, читаючи “Чжуань Фалунь”, я побачила два дерева — велике й мале, які міцно стояли під вітром. Мені здається, велике дерево — це я, а мале — ти. Ти ж будеш вивчати Фа, правда?»
Іншим разом вона радісно сказала: «Мені наснилося, як ти летиш над своїм кампусом у білій сукні». Її слова викликали в мене сором, тож я знову взяла «Чжуань Фалунь» і продовжила читати.
Одного разу в телефонній будці я побачила рукописну листівку Фалунь Дафа. Іншим разом натрапила на ієрогліфи, нанесені фарбою з балончика співучнями на пустирі біля дороги. Такі моменти завжди щось зачіпали в мені: з’являлося бажання спілкуватися з іншими практикувальниками й разом вивчати Фа. Але ці думки швидко витіснялися прагненням до звичного комфорту, і я знову занурювалася в мирські турботи про славу, багатство й кохання.
Після того як компартія Китаю інсценувала інцидент «самоспалення», я іноді розповідала в гуртожитку правду про переслідування Фалуньгун, пояснюючи, що Фалуньгун забороняє вбивство. Мої сусіди по кімнаті збиралися навколо, слухали й ставили багато запитань щодо брехні, яку транслювали по телебаченню. Я відповідала на всі. У ті моменти я відчувала, що зло в іншому просторі надзвичайно сильне. Коли я говорила, мене трясло: рот, руки й ноги нестримно тремтіли від страху. Усе тіло холонуло, зуби цокотіли. Розповідаючи людям про Дафа, я тремтіла понад пів години.
Іншим разом викладачка під час заняття повторила брехливу пропаганду про Фалуньгун, показану по телевізору. Я кілька разів хотіла її перебити, але тремтіла від страху. Зрештою, зібравшись із духом, підняла руку й сказала: «Більшість подій, знятих у реальному часі, згодом виглядають тремтливими й розмитими, з хаотичними фоновими голосами; однак кадри “самоспалення” на площі Тяньаньмень — кришталево чіткі, з далекими, середніми, широкими й навіть крупними планами. Чому вони виглядають так, ніби зняті професійно?»
Викладачка здивовано подивилася на мене, як і мої однокурсники. Повітря ніби застигло, наче час зупинився. Викладачка на мить замислилася, а потім сказала: «Я мало знаю про Фалуньгун, тож не можу легковажно судити».
Це був один із небагатьох випадків за час навчання в коледжі, коли я відкрито захищала Дафа. Майже всі свої сили я віддавала забезпеченню комфортного життя й підробіткам, щоб заробити гроші, нічим не відрізняючись від звичайних людей. Лише під час зимових і літніх канікул, повертаючись до мами, я регулярніше вивчала Фа й виконувала вправи. Разом із нею я поширювала інформаційні матеріали Дафа. Але щойно виїжджала з дому, знову скочувалася до життя звичайної людини. Моє прагнення до самовдосконалення за Дафа було нестійким, і я марнувала дорогоцінний час.
Підбадьорливі дзвінки мами
З 2004 по 2007 рік я працювала у своїй першій компанії, і можливостей навідати маму ставало дедалі менше. Турбуючись про мене, вона часто говорила телефоном: «Коли я сумую за тобою, то кажу собі не хвилюватися за свою дитину. Я повинна перетворити всі свої бажання на благословення: хочу, щоб ти по-справжньому здобула Фа! Ти останнім часом вивчала Фа? Ти повинна читати книги Дафа! Ти маєш зберігати Фа у своєму серці!»
Рік за роком вона невтомно нагадувала мені про це. Іноді її голос звучав бадьоро: «Я надсилала тобі на допомогу праведні думки. Твоє енергетичне поле було вкрите товстим шаром пилу, але тепер воно чисте».
Іноді мама хвилювалася, знову й знову повторюючи ті самі слова:
«Коли ти вперше отримала Фа, мені наснився сон. Я бачила, як багато людей били в барабани й гонги, коли тебе несли в червоному паланкіні, прикрашеному різьбленим зображенням фенікса. Усі були в захваті, святкували, немов весілля. Ти знаєш, що це означає? Це істоти твого світу святкували те, що ти отримала Фа, і чекали, щоб знову привітати тебе! Тепер ти повинна вивчати Фа».
Іноді, відкриваючи вдома книгу «Чжуань Фалунь», вона кликала мене на ім’я. Хоча нас розділяли тисячі миль, вона кликала мене всім серцем. Як же сильно вона хотіла, щоб її донька вивчала Фа разом із нею!
Але я все ще не могла взяти себе в руки. Щоразу, коли мама переконувала мене, я читала книгу кілька днів, а потім знову ухилялася, бо була зайнята зароблянням грошей, кар’єрним зростанням, побаченнями, шопінгом і вечірками. Мама хвилювалася, але Вчитель турбувався ще більше. Удень мама вмовляла мене приїхати додому на канікули. Уночі Вчитель з’являвся мені уві сні, застерігаючи, що можливість удосконалення швидкоплинна.
Мені часто снилося, як я поспішаю додому із сумками й валізами, наздоганяючи потяги, метро та автобуси. Щойно двері зачинялися, мені доводилося повертатися, бо я щось забувала. Кілька разів я прокидалася в паніці.
Живучи одна далеко від дому, я знала, що повинна повертатися туди за будь-якої нагоди, адже дім був моїм єдиним зв’язком із Фа. У будь-яке свято чи відпустку, якщо тільки не була у відрядженні, я купувала квиток додому. Квиток на потяг у святкові дні, особливо під час китайського Нового року, Дня праці та Дня незалежності, було дуже важко дістати. Багатьом не залишалося нічого іншого, як купувати квитки за завищеними цінами або їхати стоячи. Як не дивно, мені майже завжди без особливих зусиль вдавалося отримати спальне місце.
Коли я приїжджала додому, мама завжди давала мені свіжі випуски щотижневика Minghui та інші матеріали Дафа. Читаючи про тортури, яких зазнавали співучні, я часто плакала. Вона також давала мені матеріали для роздачі людям, яких я зустрічала. Щоразу я дивувалася, наскільки добре в моєму рідному місті проводилася робота з роз’яснення правди. Майже на кожному стовпі були плакати з різними написами про Дафа, і лише небагато з них були зірвані. Чимало плакатів, уже вигорілих на сонці та вітрі, усе ще залишалися недоторканими. У кожному житловому районі протягом усього року оновлювалися інформаційні брошури Дафа. Було видно, скільки зусиль докладали співучні. А я… я не наважувалася думати далі й прямо зазирнути у своє серце.
Згодом, прочитавши «Дев’ять коментарів про комуністичну партію», я зрозуміла, що злочини компартії Китаю значно перевищують мою уяву. Потім прийшла хвиля «Трьох виходів», яка допомагала людям вийти з трьох комуністичних організацій Китаю. Спочатку люди виходили з партії та підпорядкованих їй організацій, використовуючи свої справжні імена. Після кількох днів роздумів я також відмовилася від комуністичної ідеології, підписавшись своїм справжнім ім’ям.
Це стривожило поліцію. Кілька поліційних машин з увімкненими сиренами приїхали на місце роботи мого батька, що спричинило серйозні заворушення. Ситуація залишалася напруженою кілька років, і мої батьки неодноразово зазнавали переслідування.
У 2007 році мене знову викликали до поліції мого рідного міста, щоб я пояснила причину свого виходу з компартії Китаю. Прийшовши до поліційного відділку, я відчула дивовижний спокій. Я знала, що не повинна боятися, а навпаки — пишатися тим, що є практикувальницею Фалуньгун. Тож я спокійно пояснила причини свого виходу. Завдяки захисту Вчителя та праведній підтримці практикувальників це питання було вирішене без інцидентів. Я щасливо повернулася додому й з оновленим душевним спокоєм продовжила роботу в компанії.
Милосердне наставництво Вчителя
У той час я жила, мов дволика людина. З одного боку, я захищала Дафа, а з іншого — віддавалася користі й бажанням. Але Вчитель пильнував мене й не дозволяв мені досягати чогось негідними способами в гонитві за славою та вигодою. Він тримав мене в межах, стежачи, щоб я не переступала межу. Інакше відплата настала б негайно. У результаті я воліла покривати збитки власними коштами, ніж скористатися бодай найменшою вигодою коштом компанії.
Під захистом Учителя моя кар’єра просувалася рівно й безперешкодно. Керівництво довіряло мені, колеги були доброзичливими, а дружні стосунки міцнішали. Єдиний фізичний дискомфорт, який я відчувала, — біль у животі — повністю зникав після того, як я кілька разів повторювала: «Фалунь Дафа несе добро, Істина-Доброта-Терпіння — праведні принципи (Фалунь Дафа хао, Чжень-Шань-Жень хао)». Понад десять років я не приймала жодних ліків. Єдиний небезпечний випадок стався тоді, коли автомобіль ледь не збив мене, але зупинився всього за крок — на відстані витягнутої руки. Я залишилася цілою й неушкодженою, навіть не встигнувши злякатися.
Згодом я глибоко занурилася в романтичні почуття й страждала від розбитого серця. Дивним чином у ту мить, коли я опустилася на коліна перед портретом Учителя, хвиля енергії охопила все моє тіло від голови до ніг, змиваючи біль. Коли я підвелася, то відчула, що це лише звичайна справа, до якої можу поставитися спокійно. Мене вразила глибока зміна в моєму мисленні, що сталася всього за кілька хвилин.
З 2008 по 2010 рік мій рівень удосконалення ще більше знизився. Опинившись на найнижчому рівні, я читала книгу «Чжуань Фалунь» лише раз на місяць і виконувала вправи раз на два місяці. Я відчувала, що не просто відстаю, а повністю змішалася із суспільством звичайних людей.
Учитель продовжував просвітлювати мене, намагаючись пробудити. Безліч разів мені яскраво снилися сцени з моїх минулих життів. Серед них були сцени, де буддійський монах Тан Саньцзан і його учні подорожували горами й річками в романі «Подорож на Захід» у пошуках священних писань. У снах мені відкривалися величні краєвиди небесних сфер та багато іншого. Уві сні автобус, що вирушав додому, ось-ось мав від’їхати, але я запізнювалася. Щоразу я поспішала наздогнати його, та не могла випустити з рук безліч сумок. Щойно діставалася дверей автобуса — прокидалася.
Учитель урочисто застерігав мене уві сні. Його Тіло Закону сиділо на лотосовому троні, що парив у повітрі, і Він пильно дивився на мене. Після довгого мовчання Він відвернувся й поплив у далечінь. Не було ні докорів, ні настанов — лише теплий, милосердний вираз обличчя. І все ж я відчула всепоглинальне відчуття урочистості й присутності, яке вразило мою душу. Мене переповнювали такий трепет і страх, що я не наважувалася зустрітися з Учителем поглядом.
Від підліткового віку до тридцяти років минуло понад десять років. Якою б повільною я не була, Учитель ніколи не залишав мене й завжди спрямовував. Я відчувала докори сумління, коли прагнула багатства, і неспокій — коли насолоджувалася розкішшю. Поступово в мені зародилося щире бажання вдосконалюватися. Я почала читати «Чжуань Фалунь» більш регулярно. Іноді робила плакати або писала від руки фрази для роз’яснення правди. Навіть у ділові поїздки брала із собою інформаційні брошури Фалунь Дафа.
Після початку переслідування безліч благородних практикувальників покинули свої домівки й ризикували життям, щоб розповідати правду про Дафа. А я, яка також покинула дім у юному віці, зробила це в гонитві за швидкоплинною мирською славою. Як я могла жити спокійно з такою совістю? Яка ж величезна різниця в Сіньсін!
Стати справжньою практикувальницею
Починаючи з 2011 року, я стала приділяти більше часу вивченню Фа та виконанню вправ. Моє прагнення по-справжньому вдосконалюватися посилилося, і я шукала групу вивчення Фа та середовище для вдосконалення разом зі співучнями. У 2013 році я вийшла заміж. У мого чоловіка був вибір роботи, і він сподівався заробити більше грошей, поїхавши за кордон або влаштувавшись у велику корпорацію в мегаполісі. Але я думала інакше. Я просила Вчителя: «Учителю, будь ласка, просто дозвольте нам поїхати до міста, де є група вивчення Фа, щоб я мала більше часу для підтвердження Фа. Нехай мій чоловік знайде роботу саме там, а я піду за ним».
У червні я звільнилася з роботи через вагітність і тимчасово переїхала жити до мами. Окрім мами, ніхто в родині не підтримав мого рішення. Мама також нагадала мені: «Ти добре все обміркувала? Можливо, в тебе не буде роботи, на яку ти зможеш повернутися пізніше. Дев’яносто відсотків людей не зробили б такого вибору. Ти маєш бути абсолютно впевнена, що це саме те, чого ти хочеш».
Але я ніколи не турбувалася про майбутню роботу й не сказала їй, що звільнення до пологів обійдеться мені у втрату 90 000 юанів заробітної плати. Я просто відчувала, що заради вдосконалення варто відмовитися від усього. Моє життя було схоже на замкнене коло: багато років тому я залишила чудове середовище для вдосконалення, женучись за славою й багатством, а тепер залишаю роботу й мирські заняття, щоб знайти краще середовище для вдосконалення. Коли я збирала речі перед від’їздом, на серці було неймовірно легко.
Дорогою додому я відчувала радість. У залі очікування залізничного вокзалу я сіла на підлогу, з трепетом відкрила «Чжуань Фалунь» і жадібно почала гортати сторінки — з таким духовним голодом, який ледь могла стримати. Повз постійно проходили працівники вокзалу, пасажири, охоронці та поліціянти, з цікавістю поглядаючи на мене, але жоден не підійшов, щоб потурбувати. Я сиділа тихо, повністю занурившись у Фа, немов шум і метушня навколишнього світу більше не мали до мене жодного стосунку.
Щодня я вивчала Фа й виконувала вправи разом із мамою. Готувала матеріали з роз’яснення правди та спілкувалася з людьми про Фалунь Дафа віч-на-віч. Мої дні були наповнені сенсом. Я почала читати лекції Вчителя, прочитані в різних країнах світу, і відкрила для себе багато принципів, яких не розуміла в юності. Учитель просвітив мене: «Упродовж останніх років ви обирали обхідні шляхи; тепер маєте рухатися швидкісною дорогою».
У мені зародився легкий страх: я почала хвилюватися, що надто глибоко занурилася у звичайне життя, аби знову набути тієї чистоти, яка була, коли я вперше отримала Фа. Тоді Вчитель знову просвітив мене: «Вчитель може очистити золото до первісної чистоти».
Підтримка Вчителя дала мені силу й мотивацію, яких я так потребувала. З вдячністю я крокувала вперед, водночас тремтячи від думки, наскільки близько була до того, щоб утратити цю безцінну можливість. На щастя, безмежне милосердя Вчителя Лі вберегло мене від катастрофи. Він просвітив мене, що я вже вступила до лав справжніх практикувальників. Із великою радістю я обійняла маму й щиро подякувала їй за те, що всі ці роки вона ніколи не залишала мене, за її невтомні зусилля пробудити мене. Вона сказала: «Не дякуй мені — дякуй Учителю!»
Я вигукнула: «Дякую, Учителю!»
Та в моєму серці залишилися невимовлені слова: «Мені шкода, що Ваша учениця прокинулася так пізно й завдала Вам стільки турбот».
Мама усміхнулася, а потім тихо заплакала: «Це дивовижно! Коли ти поїхала з дому, я казала, що ти — те маленьке деревце, яке стійко стоїть на вітрі. Тобі судилося вдосконалюватися!»
Висновок
Озираючись назад на свій шлях і на той період, коли я плакала від усепоглинального жалю, розумію: слово «жаль» ледве здатне передати глибину мого болю. У 2014 році, у тридцятип’ятирічному віці, тримаючи на руках голодну, заплакану дитину й долаючи бурю сімейних негараздів, я нарешті дозволила всім цим рокам жалю вирватися назовні. Кожна клітинка мого тіла тремтіла й плакала. Мені так хотілося повернутися в минуле й на кожному етапі, починаючи з дев’ятнадцяти років, сказати собі: «Прокинься! Ти нехтуєш чимось надзвичайно рідкісним і неоціненним. Ти розумієш, що робиш?»
Але час іде лише вперед, і я не можу повернутися в минуле, щоб застерегти себе. Я можу лише використати ці уроки, щоб пробудити в собі ту людину, якою є сьогодні.
Я отримала Фа в дев’ятнадцять років, коли була молодою, недосвідченою і не усвідомлювала Його цінності. Я пронесла цей жаль крізь роки, і тепер, у сорок шість років, я — мати дванадцятирічного сина. У багатьох аспектах я була схожа на повільну, незграбну дитину, яка вчиться ходити: боязку, нерішучу й таку, що часто падає. І все ж саме Вчитель Лі завжди тримав мене за руку й вів крізь юнацьке сум’яття, гонитву за славою та комфортом, труднощі шлюбу й почуттів. Завдяки цьому я змогла подолати перешкоди, створені членами родини, які, не знаючи правди, заважали моєму вдосконаленню. Крок за кроком, рік за роком я дорослішала й поступово створювала середовище, більш придатне для справжнього вдосконалення.
Під милосердним захистом Учителя я була благословенна знову поєднатися з Фа. Робота, яку я колись залишила, згодом повернулася до мене. Сьогодні я маю стабільну роботу, міцне здоров’я, гармонійну сім’ю, мирні стосунки зі свекрухою, уважного чоловіка й добре виховану дитину. Тепер ми з батьками разом ідемо шляхом підтвердження Фа.
Я маю три бажання й зі смиренням прошу благословення Вчителя. По-перше, присвячувати більше часу й енергії порятунку живих істот і виконанню своєї священної місії. По-друге, ставитися до свекрухи й чоловіка (які допомогли мені пережити труднощі) з ще більшою добротою та своєю поведінкою підтверджувати Фа. По-третє, бути прикладом для молодих учнів Дафа й ніколи не залишати їх, так само як ніколи не залишала мене моя мама.
Милосердя Вчителя безмірне й незабутнє. У переддень 22-ї конференції практикувальників материкового Китаю на сайті Minghui я щиро розповідаю про свій шлях удосконалення разом з Учителем. Це була подорож, наповнена каяттям, засвоєними уроками й радістю повторного відкриття того, що колись було втрачено. Я ділюся цим досвідом зі співучнями, особливо з тими, хто отримав Фа в юності, та з новим поколінням, що підростає. Нехай моя історія стане для них дороговказом і допоможе повернути заблукалих на шлях удосконалення.
Слухайте Вчителя
Молоді співучні,
якщо ви зростали в Дафа, як і я,
якщо вас теж порівнювали зі священним лотосом,
якщо ви чули заклики своїх рідних,
у кожному з яких — сподівання на ваше повернення,
будь ласка, не повторюйте мою історію —
вона сповнена втрат,
кожен її розділ наповнений жалем і страхом.
Юначе — чи це ти, чи хтось інший, —
ти загубився в мирській куряві й не можеш вирватися?
Усім серцем намагаєшся відрізнити правду від ілюзії у своїх мріях?
Чіпляєшся за примару далеких країв?
Переживаєш вітер і дощ заради слави й багатства?
Послухай Учителя — повернися до Дафа.
Вчитель завжди чекає на тебе.
Від дитинства до дорослого життя — невже ти забув?
Юність швидкоплинна, мов тінь, що проходить,
на кожному життєвому шляху є запитання без відповідей.
Якщо відкриєш «Чжуань Фалунь» і прочитаєш учення Будди,
твої ідеали набудуть сенсу.
Можливо, відкриється ще прекрасніша сторінка.
Послухай Учителя — повернися до Дафа.
Учитель знову й знову відкладає завершення Виправлення Закону,
щодня несучи величезний тягар.
Час вибілив Його волосся.
Чи знає світ про жертви Вчителя й про Його турботу про всі живі істоти?
Усі матеріали, опубліковані на цьому вебсайті, захищені авторським правом Minghui.org.
