(Minghui.org) Мені 69 років, я живу в сільській місцевості. Я почала практикувати Фалунь Дафа (Фалуньгун) у 1998 році. Під керівництвом Учителя я стала на світлий шлях повернення до свого істинного «Я». Завдяки самовдосконаленню я поступово перетворилася з вкрай егоцентричної та егоїстичної людини на ту, яка прагне позбутися егоїзму та допомагати Вчителю рятувати живих істот.
Практикуючи Фалунь Дафа понад 20 років, я глибоко усвідомила, що Дафа — джерело праведних думок практикувальника. Лише старанно вивчаючи Фа, ми можемо подолати всі випробування та негаразди. Я хочу поділитися деякими подіями на шляху свого вдосконалення, щоб відзвітувати перед Учителем і обмінятися досвідом зі співучнями.
Дафа змінив мене, наповнивши моє серце добротою
Раніше я мала запальний характер і владну натуру, тому конфлікти з батьками, родичами та сусідами були звичайною справою. Я сварилася з іншими, поки не досягала бажаного, сперечалася, доки не вважала себе переможницею. Навіть найменша поразка була для мене нестерпною. Я обстоювала свою думку силою й одного разу навіть побилася одразу з двома людьми. Селяни боялися мене й намагалися уникати. У той час я дуже пишалася собою, уважаючи себе «крутою» і сильнішою за інших.
У серпні 1998 року в моєму поселенні поширилася практика Фалунь Дафа, і я приєдналася до групи, щоб слухати лекції Вчителя та вивчати вправи. Прочитавши «Чжуань Фалунь», головну книгу Фалунь Дафа, я раптом зрозуміла, що Всесвіт має власні закони, а фундаментальними принципами його існування є Істина, Доброта й Терпіння. Лише дотримуючись цих принципів і прагнучи бути доброю людиною, можна увійти у світле майбутнє. З того моменту я вирішила змінити себе.
Я почала змінюватися. Коли виникали конфлікти, я ставилася до людей по-доброму, більше не сварилася й не билася, проявляла повагу до старших і допомагала іншим. Налагодилися стосунки із сусідами, і в моїй родині запанували мир і гармонія. Бачачи мої зміни, люди казали: «Практика Фалуньгун справді змінює все!»
Я також активно роз’яснювала Фа. Щоб іншим було легше вчитися, я відкрила свій дім для колективного вивчення Фа та виконання вправ. Мої двері завжди були відкриті, і я тепло приймала всіх. Щоб людям із близьких і далеких сіл було зручно приходити на спільне вивчення Фа, я навіть готувала для всіх безплатну їжу.
У той час люди з великим ентузіазмом ставилися до практики Фалунь Дафа. У багатьох помітно покращилося здоров’я. Мої власні хронічні хвороби — отит, проблеми зі шлунком, ревматизм, анемія та гінекологічні проблеми — швидко зникли.
Люди більше не боялися мене й не уникали. Натомість вони казали: «Ти так змінилася, ніби стала зовсім іншою людиною». Я справді відчувала, як світло Будди осяює все навколо, приносячи мир і красу.
Протягом більш ніж двох десятиліть удосконалення під милосердною опікою Вчителя я проходила всі випробування з праведними думками, які отримувала з Фа.
Прорив крізь «перевиховання» у виправно-трудовому таборі
У листопаді 2000 року мене відправили до жіночого виправно-трудового табору на півтора року за мою непохитну віру у Фалунь Дафа. Першим випробуванням після прибуття стало так зване «перевиховання» — вимога відмовитися від віри.
Так звані «помічники» намагалися обдурити мене, кажучи: «Сотні практикувальників Фалуньгун уже „перевиховалися“. Кожен із них здався. Тобі теж потрібно просто швидше „перевиховатися“. Після цього ти зможеш вільно спілкуватися, вивчати Фа й ділитися досвідом». Вони також навмисно очорняли Вчителя й Дафа.
Я подумала: «Учитель великий, Дафа такий чудовий — як вони можуть просити мене „перевиховатися“? Якщо я зраджу Вчителя й Фа, хіба не стану частиною зла, яке переслідує Фалунь Дафа? Я ніколи цього не зроблю!»
Я мала чітке розуміння добра і зла, бачила суть того і іншого та знала, що «перевиховання» абсолютно неприпустиме. Але як протистояти переслідуванню?
Я згадала слова Вчителя:
«У будь-якій складній ситуації завжди зберігайте спокій душі. Одне непохитне серце може стримати безліч дій!» («Лекція Закону на конференції Фа в центральній частині США»)
«Ваше вдосконалення та ваша непохитна, як граніт, рішучість у ставленні до Дафа значною мірою стабілізували Дафа». («Лекція Закону на конференції Фа в Новій Зеландії»)
Настанови Вчителя вселили в мене праведні думки, які повинен мати істинний учень Дафа. Як би не вигадували «помічники», їм не вдалося похитнути мою віру. Їхні погрози й залякування мене не зачепили. Вони вимагали, щоб я підписала три заяви, написала гарантії та відмовилася від практики, але я відмовилася. Навіть побиття й приниження не змогли зламати мою волю.
Один із них пригрозив: «Будь-кого, хто відмовиться „перевиховатися“, ми відправимо в мертву пустелю Гобі в Сіньцзяні. Ми знищимо всіх послідовників Фалуньгун до останнього!» Я відповіла: «Навіть якщо я залишуся єдиною, поки я практикую, Фалуньгун ніколи не зникне». Моя рішучість тільки посилилася.
Переслідування загострилося.
Мене змушували стояти обличчям до стіни понад десять годин на день. Під палючим літнім сонцем примушували годинами стояти без права скористатися туалетом. Якось, коли я вже не могла терпіти й пішла до туалету, мене покарали електричними кийками — шрами від них досі залишилися на моїх руках.
Мене неодноразово замикали в одиночній камері, де роїлися комарі й клопи, і тримали там по десять днів, а інколи й цілий місяць. Мене били за відмову дивитися відео з «промиванням мізку» і змушували стояти всю ніч без сну, коли я не погоджувалася виконувати рабську працю.
Я зрозуміла, що практикувальник повинен завжди зберігати праведні думки, засновані на Фа. Якими б жорстокими не були тортури та якими б переконливими не здавалися брехливі доводи для мого «перевиховання», я постійно зміцнювала себе, подумки повторюючи Фа Вчителя:
«Закон Великий тіло не покине,
У серці — Істина, Доброта, Терпіння;
Серед людей як великий Архат,
Боги і погань від страху мліють».
(«Величезна доброчесність», Хун Їнь)
«Дивитися на істинну природу
Твердо вдосконалюйся за Дафа, хай серце буде незворушним;
Наразі головне — підняти рівень свій.
Випробування прийде — проявиш істинну природу;
Гун Досконалості сягне — і ти вже Будда чи Даос або Святий».
(«Дивитися на істинну природу», Суть сумлінного вдосконалення 2)
Я відчула безмежну силу Фа. Завдяки милосердному захисту й підтримці Вчителя я зберегла свою віру й у березні 2002 року повернулася додому.
13 травня 2001 року в трудовому таборі всіх практикувальників Фалуньгун, які не «перевиховалися», змусили дивитися відео, що паплюжили Фалунь Дафа. Я подумала: «Сьогодні день народження Вчителя — найсвятіший день, коли ми особливо глибоко сумуємо за Вчителем і відчуваємо безмежну вдячність. Як ми можемо сидіти тут пасивно й дозволяти злим силам маніпулювати нами?»
У ту мить, коли в мене з’явилася ця праведна думка, я підвелася, перекинула табурет, на якому сиділа, і голосно заявила: «Сьогодні день народження Вчителя. Я не буду це дивитися!»
Іншим разом у трудовому таборі організували масштабну кампанію зі збору підписів проти Фалуньгун, вимагаючи від усіх розписатися на величезному плакаті з наклепом на Фалуньгун. Як учениця Дафа, я відчувала велику відповідальність за захист Фа. Як я могла це підписати? Тому я написала на плакаті: «Фалунь Дафа — праведний Закон».
Цей випадок спричинив справжній переполох. Один із «помічників» сказав: «У такому вигляді плакат подати не можна. Ці слова треба закрити, інакше в нас у всіх будуть великі проблеми». Хтось доповів про це начальникові охорони табору, який був відомий своєю жорстокістю. Невдовзі він прийшов, але замість того, щоб покарати мене, підняв великий палець і сказав: «Ти справді незвичайна!»
Знищення відеозаписів, що ганьблять Дафа
Одного дощового дня ми, практикувальники Дафа, які відмовилися «перевиховуватися», сиділи під навісом, майже торкаючись ногами канави, повної води. На сусідньому столі лежало кілька коробок із відеокасетами — усі вони містили пропагандистські матеріали, що паплюжили Фалунь Дафа. Скориставшись моментом, коли охоронці відвернулися, я схопила касети й кинула їх у канаву.
Пізніше керівництво пригрозило списати з мого рахунку гроші як компенсацію. Я залишилася незворушною, знаючи, що зробила те, що має робити учень Дафа. Я відпустила страх, сумніви та навіть пристрасть до життя. У результаті нічого не сталося, і у відділенні з «перевиховання» такі відео більше ніколи не показували.
Подолання центру «промивання мізків» силою праведних думок
Якось у серпні 2010 року, коли я йшла на роботу, мене зупинили працівники вуличного комітету разом із сімома чи вісьмома незнайомими людьми й силоміць затягли у фургон. Вони відвезли мене більш ніж за сто кілометрів — до центру «промивання мізків», облаштованого в готелі в глибині гір сусіднього повіту. Того ж часу було викрадено ще двох співучнів із нашого району.
Центр «промивання мізків» розташовувався на другому поверсі готелю за залізними воротами. Прибувши туди, я чинила опір щосили й відмовилася заходити. Начальник районного «Офісу 610» вийшов уперед і сильно вдарив мене ногою в спину, подаючи знак іншим тягнути мене до готелю.
Кожного викраденого практикувальника ізолювали в окремій кімнаті під цілодобовим наглядом «охоронців». Нас змушували дивитися пропагандистські відеоролики компартії Китаю (КПК), що ганьбили Фалунь Дафа, писати так звані «роздуми» під їх диктування та підписувати заяву про зречення віри. Це вони називали «програмою навчання».
Посадовці всіх рівнів — міста, району, повіту й волості — по черзі виступали в ролі «консультантів» під час сеансів «промивання мізків». Я зберігала стійкість, ставилася до них із праведними думками, знаючи, що місія учня Дафа — розповідати правду й рятувати людей. Я роз’яснювала їм факти, наприклад, докази того, що самоспалення на площі Тяньаньмень було інсценуванням, створеним для дискредитації Фалуньгун, і розповідала, як практика Фалунь Дафа принесла мені велике фізичне й душевне благополуччя.
Одного разу до мене прийшов керівник окружного «Офісу 610». Я скористалася нагодою, щоб розповісти йому про переслідування, якого зазнавала моя родина протягом багатьох років, і про безліч бід, які КПК принесла людям своєю брехнею й обманом. Він мовчки вислухав мене, не сказавши ні слова, і більше не приходив. Щодня я продовжувала відправляти праведні думки, щоб знищити зло, що стояло за цим центром «промивання мізків».
Хоча ми, практикувальники, яких утримували в центрі «промивання мізків», не могли бачитися одне з одним, кожен із нас чинив опір переслідуванню, керуючись праведними думками. Спроби «промивання мізків» зазнали поразки, і після 13 днів незаконного утримання нас відпустили додому.
Виправно-трудовий табір відмовився мене прийняти
Одного разу в жовтні 2010 року співробітники районного «Офісу 610» викрали мене з банку, де я працювала прибиральницею. Вони силоміць доставили мене до лікарні на медичне обстеження. Я запитала: «З якою метою це обстеження? Ви збираєтеся вирізати в мене органи?» Один із них відповів: «Ми відправимо вас до виправно-трудового табору на півтора року». На знак протесту проти переслідування я негайно оголосила голодування.
Через три дні мене відвезли до виправно-трудового табору. Увесь шлях я продовжувала роз’яснювати поліціянтам правду, закликаючи їх до добра й сподіваючись, що вони перестануть брати участь у переслідуванні заради власного майбутнього.
У трудовому таборі мене змусили пройти повторне медичне обстеження. Результати показали, що все гаразд. Мене відвезли в приймальне відділення, розраховуючи залишити там після оформлення документів.
Я чітко знала, що трудовий табір — не місце для учениці Дафа. Я відмовилася погоджуватися з переслідуванням і вирішила протистояти йому, повністю заперечуючи всі плани старих сил. Стискаючи кулаки, я відмовилась щось підписувати або надавати відбитки пальців. До кімнати увійшли четверо чоловіків і одна жінка, вони затиснули мене й намагалися роз’єднати мої пальці. Чинячи опір щосили, я відкинула чорнильну подушечку й вигукнула: «Цей трудовий табір — пекло на землі! Тут замучили до смерті так багато хороших людей, практикувальників Дафа! Чжен, якій було шістдесят один рік, розумна, здібна й добра жінка, була замучена до смерті в цьому таборі. Практикувальницю Чжу також замучили тут до смерті. Я не можу тут залишатися. Я повинна повернутися додому!» Попри всі їхні зусилля, їм так і не вдалося змусити мене щось підписати чи залишити відбитки пальців.
Чого вони аж ніяк не очікували, так це того, що трудовий табір відмовиться мене прийняти. Я чула, як хтось у приймальному відділенні говорив телефоном поліції: «Ми її не приймемо. Заберіть її назад». Але поліціянти не здавалися. Вони по черзі вмовляли начальника трудового табору прийняти мене. Помітивши працівника табору у формі, який проходив повз, вони попросили і його прийняти мене, але той відповів: «Нам зверху наказано її не брати. Хто насмілиться її прийняти?»
Поки вони вели переговори, я сиділа в машині, зберігаючи праведні думки й ясну свідомість, попри те, що вже три дні нічого не їла й не пила. Я знала, що навіть мить слабкості може дозволити старим силам втрутитися.
Мене привезли до трудового табору близько 9-ї години ранку. Спробувавши всі можливі способи залишити мене там, поліціянти нарешті здалися. Близько 16–17 години в них не лишилося іншого вибору, як відвезти мене додому.
Рятувати людей за будь-якої погоди, попри будь-які обставини
Пройшовши через безліч випробувань у вдосконаленні, я набагато глибше зрозуміла, чому Вчитель постійно наставляє нас більше вивчати Фа. Якось хтось спитав мене: «Усі ці роки, попри будь-які обставини, ти ніколи не переставала рятувати людей. Що ж тебе підтримує?» Я відповіла: «Завдяки вивченню Фа я зрозуміла, що місія учнів Дафа в цьому світі — рятувати людей. Крах КПК — це воля Небес. Члени партії та підпорядкованих їй молодіжних організацій будуть знищені разом із нею. Хто їх урятує? Тільки учні Дафа».
Щоб урятувати більше життів, я поїхала працювати до міста, бо там зручніше пересуватися транспортом. Разом із родичкою, теж практикувальницею, я навчилася виготовляти матеріали з роз’ясненням правди про Дафа й переслідування злом. Ми їздили на різні ринки, щоб роздавати їх, і кожна з нас несла із собою приблизно 170–180 примірників. Після того як ми розповсюджували всі матеріали, ми використовували вільний час, щоб особисто поговорити з людьми, допомагаючи їм зрозуміти правду й переконуючи вийти з КПК та належних їй організацій. Останніми роками стеження стало дуже інтенсивним; однак моя рішучість рятувати людей не похитнулася жодного разу. Я вірю, що як учениця Дафа, яка допомагає Вчителеві в підтвердженні Фа, перебуваю під захистом Учителя, і камери спостереження мирських людей не можуть мене контролювати.
Ми розширили райони розповсюдження наших матеріалів, особливо після того, як дізналися, що деяким віддаленим місцевостям потрібна допомога, і вирушили туди. До деяких місць доводилося діставатися з двома-трьома пересадками. Узимку, коли ми їхали на мототаксі, крижаний вітер пронизував нас до кісток, і ми тремтіли від холоду, попри теплий одяг. Через обмежений дохід і потребу платити за орендоване житло, ми рідко заходили до ресторанів. Коли відчували голод, ми обходилися парою парових булочок і водою.
Два роки тому через сімейні обставини ми повернулися до села. Завдяки суттєвому розвитку транспортної системи в сільській місцевості ми можемо виходити з дому майже щодня, щоб роз’яснювати людям правду за будь-якої погоди та в будь-яку пору року. Щоразу, коли ми виходимо надвір, хтось дізнається правду або вирішує вийти з КПК, і це рятує чиєсь життя. Завершивши роботу з порятунком людей, ми повертаємося додому, щоб працювати на фермі й займатися домашніми справами. За ці роки ми відвідали понад дев’яносто містечок і сіл.
Іноді я їздила до міста працювати прибиральницею. Я розмовляла з усіма, кого зустрічала на шляху — чи то дорогою, чи на автобусній зупинці. Жодні мирські насолоди — їжа, напої чи розваги — не можуть зрівнятися з благом, яке приносить порятунок людей. Коли я роблю щось для порятунку людей, то відчуваю спокій і умиротворення у своєму серці. Навіть під час карантину, пов'язаного з пандемією COVID-19, я завжди знаходила способи спілкуватися з людьми.
Упродовж багатьох років ми з родичкою працювали разом, роз’яснюючи правду з милосердям і бажанням урятувати людей, створюючи безліч значущих зв’язків, особливо під час особистих розмов. Багато людей зрозуміли правду й щиро дякували нам. Дехто пропонував гроші, подарунки чи їжу, а інші обмінювалися контактами, щоб залишатися на зв’язку. Я завжди говорила їм: «Вас рятує Вчитель. Будь ласка, подякуйте Вчителю!»
Саме Вчитель і Дафа перетворили мене з украй егоїстичної людини на ученицю Дафа, яка ставить інтереси інших на перше місце й глибоко дбає про порятунок усіх живих істот. Ідучи цим божественним шляхом, я відчуваю себе найщасливішою людиною!
Викладене вище — лише кілька прикладів із мого особистого досвіду вдосконалення. Щиро прошу практикувальників вказати на все, що не відповідає Фа.
Усі матеріали, опубліковані на цьому вебсайті, захищені авторським правом Minghui.org.
