Сучасні американські соціалісти подібні до молодих людей із Яньаня тридцятих років

(Minghui.org) У липні, під час передвиборів мера Нью-Йорка, соціаліст-антисеміт став офіційним кандидатом від Демократичної партії. Це не тільки стурбувало консерваторів, але й здивувало провідних демократів. Деякі з них вагалися, чи підтримувати цього кандидата, оскільки його погляди занадто близькі до соціалізму.

Згідно зі статтею «Народна Республіка Голлівуд» в Wall Street Journal: «Явка молоді на передвибори мера Нью-Йорка значно зросла, й опитування показують, що 4 з 5 молодих людей проголосували за «соціаліста від демократів». Те саме зробила майже половина жінок. Видно, ніхто з них ніколи не розгортав підручник історії».

Дані показують, що майже дві третини американців у віці до 30 років позитивно ставляться до соціалізму. Багато їхніх поглядів на комунізм сформовано під впливом голлівудських фільмів, у тому числі класичних. У цих фільмах капіталізм часто асоціюється з егоїзмом, жадібністю або жорстокістю, а комунізм зображується як прекрасна мрія.

Така ж ілюзія виникла, коли комунізм було вперше представлено в Китаї. Після Жовтневої революції в Росії в 1917 році деякі молоді китайські вчені започаткували рух «Нова культура». В ім’я науки та демократії вони заснували журнали, газети та організації, щоби протистояти конфуціанству. Певною мірою це схоже на сучасний прогресивний рух у Сполучених Штатах. Напад на конфуціанство фактично не відрізнявся від «культури скасування», яку ми спостерігаємо зараз.

У період з 1937 до 1939 року, після початку китайсько-японської війни, багато молодих китайців вирушили до Яньаня, який на той час був штаб-квартирою комуністичної партії Китаю (КПК). Але вони не усвідомлювали, що їх чекає попереду.

Петро Владіміров, колишній кореспондент Телеграфного агентства Радянського Союзу (ТАРС) в 1938–1945 роках, також був офіцером зв’язку Комуністичного Інтернаціоналу з КПК у Яньані. Його спостереження та думки було зафіксовано в книгах «Спеціальна зона Китаю 1942–1945» і «Щоденники Владімірова», опублікованих у 1973 році.

У своїх книгах Владіміров описав рух «Яньаньська реформа» 1942–1945 років, внутрішню чистку КПК, під час якої людей доводили до божевілля або вбивали. Компартія не тільки вирощувала й продавала опій для отримання прибутку, але й підтримувала під час війни таємні контакти з японським штабом.

Владіміров так описував молодих людей, які втекли до Яньаня: «Я вважаю, що більшість із цих молодих людей покинули особливу зону (Яньань) до 1940 року… У розпал антияпонського руху вони прибули до Яньаня, рухомі романтичними фантазіями й миттєвим поривом.

Їхні знання про китайську історію і революційний рух були або дуже туманними, або їх геть не було.

Вони також майже нічого не знають про Радянський Союз. Вони думали, що в Радянському Союзі люди їдять безплатно, можуть учитися в університеті скільки завгодно й не мусять працювати. Багато молодих китайців і китаянок хочуть поїхати до Радянського Союзу, щоб учитися там десять або навіть більше років.

Вони мають мало знань, особливо в галузі політики та економіки, але люблять говорити про все й сподіваються колись обійняти важливі посади… Партійні кадри, які пройшли підготовку в Спеціальному адміністративному районі (Яньань), мають дуже низький рівень базових знань. Деякі студенти навіть не вміють визначати час, а їхні математичні знання жахливі. Більшість майбутніх партійних працівників не мають практичного досвіду, професійних знань і дуже відстають у всіх аспектах».

Я бачу схожі погляди в деяких молодих людей на Заході сьогодні. Деяких приваблює перспектива субсидованої або безплатної освіти, охорони здоров’я та інших послуг, але вони не беруть до уваги той факт, що в підсумку витрати мусять нести платники податків. Примусовий егалітаризм може принести користь певним групам населення короткостроково, але із часом він гальмує творчість і продуктивність. Ба більше, коли для примусового впровадження такого егалітаризму створюється централізована влада, нова група еліт неминуче отримує контроль над багатством. Саме це сталося в сучасному комуністичному Китаї та Північній Кореї, де проблема нерівності не тільки залишилася невирішеною, але й поглибилася. Водночас такі тоталітарні системи правління призводять до невимовних страждань громадян, позбавлених найосновніших прав.

«Дев’ять коментарів про комуністичну партію», опубліковані у 2004 році, проливають світло на те, як компартія Китаю використовувала поняття «рівність для всіх», щоб обдурити людей, особливо молоде покоління, і змусити їх слідувати своїй ідеології, одночасно руйнуючи такі традиційні цінності, як працьовитість, відповідальність та інші чесноти людства. Наприклад, перед захопленням влади КПК обіцяла землю селянам і заводи робітникам. Але після того, як компартія насильно відібрала ці ресурси в землевласників і підприємців і перерозподілила їх, вона за кілька років повернула їх під свій контроль. У сучасному Китаї земля належить КПК, а не селянам. Фактично, навіть якщо хтось володіє нерухомістю, такою як будинок або квартира, вони однаково не володіють землею, на якій цю нерухомість побудовано. Тобто реальність соціалізму й комунізму абсолютно відрізняється від обіцянок, які приваблюють людей до цих ідеологій.

Згідно з «Дев’ятьма коментарями», КПК успадкувала дев’ять характеристик комунізму, й одна з них — обман. З одного боку, компартія спотворює історію і змушує людей забути свою історію, у тому числі божественно натхненну культуру Китаю. З іншого боку, КПК постійно подає західному суспільству прикрашену, сфальсифіковану інформацію через TikTok та інші канали. Деякі люди на заході, які мають хибне уявлення про ступінь свободи в Китаї, не знають, що Google, YouTube і Facebook там заборонені. Натомість WeChat і TikTok піддають жорсткій цензурі, і голоси дисидентів там ніде не чути. TikTok також активно просуває комуністичну ідеологію у витончений спосіб за допомогою складних алгоритмів.

Розпад Радянського Союзу й крах Східного блоку показали, що комунізм є провальним. Жорстокі порушення прав людини, які досі відбуваються в Китаї, і велика кількість людей, які втекли з Китаю, багатих і бідних, ще більш чітко показують, що комунізм — це не прекрасна мрія, а жахіття.