(Minghui.org) Нещодавно я пройшла серйозне випробування в удосконаленні, під час якого набула цінного розуміння. Не можу висловити свою подяку Вчителю за Його постійну турботу про всіх нас.
Випробування життям і смертю
Початком цього випробування стало раптове усвідомлення, яке прийшло до мене під час вивчення Фа, що, намагаючись жити відповідно до принципів Чжень-Шань-Жень (з кит. Істина-Доброта-Терпіння), я хотіла привести у відповідність до Фа лише деякі свої думки та вчинки, але не всі. Це спонукання було егоїстичним, я мала негативні думки, засновані на бажанні покарати.
Невдовзі після того, як я це зрозуміла, у мене почали виявлятися симптоми серцевих захворювань. Моє серце часто билося ночами, і смерть відчувалася дуже реальною. Здавалося, серце може розірватися будь-якої миті.
Я зрозуміла, що це випробування — перевірка того, чи пам'ятаю, що я практикувальниця, що я не маю хвороби, і це ілюзія, чи сумніватимуся й шукатиму в медичних довідниках, яку маю хворобу.
Я читала в статтях практикувальників, у яких вони ділилися своїм досвідом, що міркування про те, яка в нас хвороба, можуть призвести до низки проблем. Деякі практикувальники перестали вдосконалюватись або навіть померли. Результат був би іншим, якби наші думки були праведними від початку, але ілюзія хвороби під час цих перевірок була сильною. Щоб пройти ці випробування, нам потрібна була повна віра в Учителя.
У моїй ситуації я мала відчуття, що серце може не витримати будь-якої хвилини. Це почуття було настільки сильним, що я навіть не подумала про те, що треба позбутися його.
Під час випробування дивитися в себе
Після появи симптомів багато ночей боролася з ними. Іноді здавалося, що хтось намагається вирвати мою головну свідомість із тіла. Я прокидалася з криком і намагалася не дати своїй душі покинути тіло. Іншим разом прокидалася з відчуттям, що моє серце зупинилося. Або прокидалася, не усвідомлюючи, хто я і де перебуваю. Я пам'ятала лише ім'я Вчителя. У сум'ятті я щосили намагалася правильно вимовити Його ім'я. І як тільки промовляла ім'я Вчителя, я заспокоювалася.
Пізніше я знову прокинулася в паніці. У моїй свідомості щось запитувало мене: «Ти можеш померти? Ти можеш померти? Ти можеш померти прямо зараз?» З кожним повторенням тон голосу ставав дедалі агресивнішим, поки я не сказала йому, що не можу померти через те, що боюся померти. Раніше я думала, що вже позбулася пристрасті до життя та смерті, і була задоволена собою. Той факт, що я не могла пройти це зараз, став великим ударом по моєму самолюбству.
Коли зараз я озираюсь назад, то думаю, що це випробування спливло на поверхню через мою пристрасть — я хотіла знову пройти випробування життям і смертю, щоб скласти про себе гарну думку.
Зазирнувши всередину себе, я зрозуміла, що маю ще багато пристрастей до цього світу. Я зрозуміла, що не хотіла помирати не тому, що ще не виконала обіцянку врятувати всіх живих істот, а тому, що була надто прив’язана до своєї родини.
Учитель навчає нас:
«Мати пристрасть до родинних почуттів — це означає, що такі почуття звалюють на людину тягар, не дають їй спокою, обволікають її. Нитка цих почуттів пов'язуватиме її все життя. Коли вік дасться взнаки, каятися буде пізно». («Заборона для практикувальника», Суть сумлінного вдосконалення)
Пам'ятаючи настанови Вчителя, я намагалася бути якомога раціональнішою і зосередити свої думки на Фа. Я сказала собі, що перебуваю тут із місією і не можу покинути цей світ, доки вона не буде виконана. Я також усвідомила, що на мені лежить відповідальність, щоб підтримати середовище практикувальників та гарну думку звичайних людей про Дафа. Якби я просто пішла з життя, хіба це не вплинуло б на всіх негативно? Я зрозуміла, що старі сили можуть використовувати мої недоліки в удосконаленні, щоб випробувати практикувальників і тих, хто оточує мене, послабити їхню віру й погубити їх.
А також усвідомила, що я маю схильність до хвастощів. Коли я була в оточенні практикувальників, мені завжди хотілося говорити якомога логічніше й зрозуміліше. Я також мала бажання створити собі імідж гарної практикувальницї. Я хотіла, щоб мене поважали й робила багато, щоб в інших склалася про мене гарна думка.
Я відчувала, як старі сили намагаються переконати мене, що виходу із цієї ситуації немає, але я рішуче відкидала це. Я мала тверде переконання, що доти, доки я хочу вдосконалюватися, їхні плани не здійсняться. Старі сили не використовуватимуть мене для руйнування інших.
Пристрасть до перевірки свого пульсу
Мої проблеми із серцем почали трохи слабшати, хоча все ще тривали. Потім виникло нове занепокоєння. Я боялася, що не зможу пройти випробування життям і смертю. На відміну від попередніх випробувань, коли одна стійка думка усувала всі симптоми, це випробування було більш тривалим.
Я почала стежити за своїм пульсом і боялася, коли він був прискореним. Я навіть спеціально дізналася, яким повинен бути нормальний пульс і чим небезпечний прискорений пульс.
Це стало ще одним приводом для нав'язливих думок. Одна думка нагадала, що мені майже 50, стільки ж років було батькові, коли в нього стався серцевий напад, і почалися ускладнення із серцем. Це нагадало, що в колеги в моєму віці стався серцевий напад, а в знайомої стався інсульт, інша людина померла від серцевого нападу уві сні й таке інше. Я почала сумніватися, чи справді практика Фалунь Дафа приносить користь моєму здоров'ю, чи може Дафа перемогти смерть.
Іноді в мене боліло серце після найменшого фізичного зусилля. У голові постійно крутилося питання: «Чи справді Фалунь Дафа допомагає тобі? Ти справді віриш, що з його допомогою можна подолати реальність цього світу та перемогти смерть?»
Попри всі ці перешкоди, я змогла зберегти сильні думки й знала, що Дафа може мене врятувати.
Учитися довіряти Вчителю
Чоловік запитав, чи зверталася я до Вчителя по допомогу? Я зрозуміла, що не зверталася, і це ніколи не спадало мені на думку. Я зрозуміла, що для мене нормально померти, якщо я недбайлива практикувальниця або якщо не змогла пройти випробування життям і смертю. Я вірила, що Вчитель не допомагав би мені, якби я не відповідала стандартам.
Після того як побачила цей недогляд, одного разу вночі я прокинулася від серцевого нападу, у моїй голові спливли слова: «Довірся Вчителю!»
Під час цього випробування сталося незвичне явище. Попри безсонні ночі та погане самопочуття, моя працездатність значно зросла, і я була продуктивніша, ніж коли-небудь раніше.
Виявити інші пристрасті
Я вирішила, що перестану стежити за пульсом і звертати увагу на симптоми серця. Я ігнорувала їх та вдосконалювалася незалежно від того, у якому стані перебувала. Коли не могла заснути, вивчала Фа, відправляла праведні думки та виконувала вправи. Я думала так: «Якщо це переслідування, я протистоятиму йому, відправляючи праведні думки!»
Я змогла заспокоїтися, попри симптоми. Я запитала себе, чому моє серце, ядро мого людського тіла, зазнає таких мук. Чи могло це бути через те, що я все ще маю сильні пристрасті?
Я усвідомила, що стан удосконалення безпосередньо пов'язаний із серцем, а також з істотами в моєму світі. У цьому фізичному просторі те, що відбувається з моїм серцем, було лише попереджувальним знаком. На мені лежала відповідальність удосконалюватися належним чином, щоб муки в моєму серці, а отже, у моїх живих істотах припинилися. Я пообіцяла собі, що старанно вдосконалюватимуся.
Я також усвідомила, що мій психічний стан визначається страхом. Цей страх пронизував найдрібніші деталі моєї поведінки й відбивався навіть у прискореному серцебитті. Тому я зосередилася на тому, щоб позбутися страху.
Я прийшла до розуміння, що почуття, хвастощі, страх, зарозумілість, злість, егоїзм і негатив — усе це безпосередньо пов'язане з моїм серцем і хоче вбити його. З цим усвідомленням прийшло розуміння того, що я можу зцілити своє серце за допомогою вдосконалення. Але в мене все ще залишалися запитання, через які я відчувала збентеження. Я навіть не була впевнена, чи були ці страждання, через які проходила, випробуванням, яке не могла пройти, чи це було переслідування.
І тоді сталося щось абсолютно дивовижне.
Вирішення питання
Під час щотижневого вивчення Фа в групі в мене відбувся уявний діалог між мною і певними істотами, які ставили мені запитання та вимагали відповіді.
Спочатку запитання були такими: «Чи можеш ти пройти випробування життям і смертю? Чи можеш ти померти?» Вони змушували мене визнати, що я маю померти, щоб відповідати стандарту проходження випробування життям і смертю. Я вагалася з відповіддю і не наважувалася дати їм таку згоду.
Запитання тривали: «Ти маєш вміти вмирати, якщо збираєшся пройти випробування життям і смертю. Ти маєш бути готовою до смерті...» Я знову вагалася з відповіддю.
Потім запитання прийняли іншу форму: «Але ти маєш погодитися з тим, чого хоче для тебе Вчитель, довіряти Йому, і якщо Він вирішить, що ти маєш померти, ти маєш померти!» Теоретично я була згодна з тим, що мені говорили, але вагалася з відповіддю. Я відчувала, що вони надто сильно наполягають на моїй смерті.
Я запитала себе: «Невже я не довіряю Вчителю? Невже втратила ту непохитну довіру до Вчителя, яка колись була? Що, якщо я маю цю довіру, і Вчитель дійсно вирішить, що я маю померти, бо немає іншого виходу через моє невдале вдосконалення? Чи можу я прийняти рішення Вчителя зі спокійним серцем?» Голоси стали агресивнішими.
Потім раптом, ніби щось допомогло мені, я заспокоїлася. Я усвідомила, що сумнівалася в Учителі не тому, що боялася померти, а тому, що намагалася передбачити, як Учитель розпорядиться моїм життям. Я мала сумніви, тому що я думала, що Вчитель залишить мене, оскільки я недостатньо старанна, і що Він більше не допомагатиме мені. Я також думала, що Вчитель сприйме як належне, якщо я помру, бо не відповідала вимогам. Яка жахлива думка!
Тоді втрутилися старі сили: «Дивись, дивись, дивись... Він не міг допомогти іншим. Й інші теж померли!»
Як же моя віра похитнулася настільки, що я повірила, що Вчитель не завжди був поряд?
Наступного моменту я побачила маленького хлопчика, одягненого в одяг, схожий на той, який носять артисти Shen Yun. Я відчула, що цей хлопчик — це я, яким була колись, хоч у цьому житті я жінка. Хлопчик стояв навколішки перед Учителем, витягнувши руки над головою, і щось тримав. Це було його життя, яке він присвятив Учителю без страху, без сумнівів, без вагань, з неймовірним спокоєм та повагою. Усі голоси зникли, залишилося тільки світло.
У наступному абзаці Фа, який я прочитала, дві пропозиції були сказані мені рішуче та вагомо. У мене навіть склалося враження, що я почула їх як потужне рішення:
«Але це ще не означає, що ти досяг вершини. Потрібно вдосконалюватися далі, потрібно далі йти вперед». (Лекція восьма, Чжуань Фалунь)
Спочатку я була приголомшена силою цих слів. Потім зрозуміла, що Вчитель звертається саме до мене. Це було те, що Він визначив для мене, і в одну мить усунув усе втручання старих сил. Старі сили замовкли.
У той момент я глибоко усвідомила, що Вчитель ніколи не залишав мене й що Він переніс усе, що довелося витримати, щоб захистити мене. Велике випробування пройдено, і я могла й далі вдосконалюватися. Я зрозуміла, що загроза того, що старі сили вб'ють мене й можуть випробувати тих, хто мене оточував, була дуже реальною.
Хвилі енергії струменіли по моєму тілу. Я йшла додому, почуваючи себе наново народженою. Я більше не сумнівалася, що мої проблеми із серцем припиняться. Усе, що мало значення — це шанс, наданий Учителем для подальшого вдосконалення.
Висновок
Я знаю, що є практикувальники, які зараз проходять через великі випробування в удосконаленні й ось-ось можуть здатися. Я чула про практикувальників, які були введені в оману старими силами, що отримують вигоду з їхніх пристрастей, багато з яких згодом були створені самими старими силами.
З цього досвіду я зрозуміла, що ми ніколи не повинні здаватися, не повинні вірити в ілюзії, навіть якщо це реальність, яка відкрилася нам у цьому світі. Ми не повинні вірити ні в що, що відокремлює нас від Учителя, і ніколи не повинні вірити, що Вчитель залишить нас.
Нещодавно я усвідомила, що все, що робила для інших, зокрема участь у порятунку живих істот, було засноване на егоїзмі. Я була щаслива, бо могла щось отримати від своїх добрих справ... Я була на правильному боці історії, набувала заслуг, будувала хороше майбутнє, набувала чесноти, позбавлялася карми тощо.
Тепер я бачу всі ці думки дуже ясно й відчуваю, що вони утворюють зовнішню оболонку, яка ось-ось відвалиться. Залишається лише тверда відповідальність за те, що маю зробити, щоб виконати обітницю, яка привела мене в цей світ. Я вірю, що це сталося завдяки моєму старанному вдосконаленню.
Довгий час у мене вже не було того серця, з яким почала вдосконалюватися. Після цього випробування я виявила, що воно все ще зі мною, але воно справжнє та урочисте, як основа мого існування. Тепер розумію, що воно позбавлене звеличення, егоїзму та особистої вигоди.
Під час мого випробування як румунські практикувальники, так і практикувальники з інших країн, з якими ніколи не зустрічалися, беззастережно допомагали мені, дізнавшись, через що я проходжу, відправляючи мені на допомогу праведні думки, або вивчаючи Фа разом зі мною. Ваша підтримка допомогла мені й глибоко зачепила мене. Дякую вам!
Після цього досвіду я стала краще розуміти, що незалежно від проявів пристрастей деяких практикувальників, їхнього сумніву, збереження їхніх пристрастей і серйозних проблем, у які вони потрапили, і навіть якщо старі сили намагаються налаштувати їх проти Дафа, ми повинні підтримувати одне одного без засудження. Це приклад, який дає нам Учитель.
Я на власному досвіді переконалася, що Вчитель не підводить нас, незважаючи ні на що, і Він постійно жертвує собою заради нас. Тільки наші думки, сумніви та дії можуть завадити Йому допомогти нам.
Під час цього випробування я усвідомила, що ми — лотоси, посаджені самим Учителем. Давайте дорожитимемо собою! Таке моє розуміння зараз. Будь ласка, вкажіть на все, що не відповідає Фа.
Дякую, Учителю! Дякую, співучні!
Усі матеріали, опубліковані на цьому вебсайті, захищені авторським правом Minghui.org.
