Давня історія. Лі Бай та його слуга в Янчжоу (частини 1 та 2)

(Minghui.org) Лі Бай — один із найвідоміших поетів в історії Китаю. Коли йому було 26 років, він відвідав Янчжоу. Бувши щедрою людиною, він роздав там 300 тисяч мідних монет (валюта того часу). Пізніше він отримав травму, збіднів, і йому навіть не було де зупинитися. За сприяння свого помічника Даньші, Лі зміг оселитися в храмі Дамін. Якось уночі йому наснився цікавий сон. Прокинувшись, він зрозумів, як сумує за рідним містом — так з'явилася його знаменита поема.

Ось докладна розповідь.

Частина 1. Хвороба й бідність

Янчжоу, де Лі Бай роздав 300 тисяч мідних монет, а потім опинився в злиднях, — жахливе місце. А ось Янхоу — місце чудове, адже саме там він написав «Цзін Е Сі» («Думи про тиху ніч»), один із найвідоміших віршів у Китаї.

Йшов 726 рік н.е; Лі Баю на той час було 26 років. Поховавши свого друга Ву Чжинаня на березі озера Дунтін, він подався на південь до річки Міло. Там він віддав данину пам'яті й поваги Цюй Юаню — стародавньому вченому, відомому своєю чесністю. Відвідавши гору Юелу й історичне місто Лінлін, він вирушив на схід у Цзіньлін (нинішній Наньцзін), до історичного місця на річці Ціньхуай, а також до храму Цзімін. Зрештою, він прибув у мальовничий Янчжоу.

З ентузіазмом і підготовленими рукописами своїх віршів Лі вирішив відвідати кількох чиновників і місцевих знаменитостей. Зокрема, вірш «Ода Дапену» (легендарному гігантському птаху) — твір, яким пишався найбільше, він помістив на найвидніше місце. Але все пройшло не так добре, як очікувалося. Знову і знову його візити ні до чого не призводили, бо всі на той час були захоплені приготуванням до церемонії візиту імператора на гору Тай.

Під час прогулянок вербовими алеями й вулицями, що потопають у квітах, Лі виявив, що атмосфера смутку добре поєднується із чарівністю старого міста Янчжоу. Води, що неквапливо текли під стародавніми мостами, а також катання на човні озером Слендер-Уест розслабляли; співи й танці дуже надихали його. У вільний час він відвідував півнячі бої, полював верхи на коні або грав у цуцзюй (давня гра з м'ячем).

Якось весняним днем Лі разом з іншими захоплено грав у цуцзюй на зеленій галявині. Він був одягнений у вільний халат із круглою горловиною й вузькими рукавами, на ногах були м'які зручні туфлі із сукна. На голові його розвивався шарф із витонченою стрічкою. Лі був майстерним гравцем: то мчав уперед, як тигр, то рухався швидко, як журавель. Запустивши вкотре м'яч, він випадково наступив на непомітну вибоїну, втратив рівновагу та важко впав. Намагаючись підвестися, Лі зрозумів, що може спиратися тільки на праву ногу, його ліва нога тягнеться по землі. Він спробував пройти кілька кроків і знову впав. Коли учасники його команди підійшли допомогти йому, вони побачили, що ліва нога Лі розпухла, як стовбур дерева, і майже розірвала штанину. Він насилу терпів біль, поки його несли назад додому.

Лі сподівався, що за кілька днів буде у формі й повернеться на ігрове поле. Попри те, що про Лі три довгі літні місяці дбали слуга Даньша й друзі, він ходив повільніше, ніж вісімдесятирічний старий. Адже відомо, що на відновлення після переломів йде сто днів.

Лі хвилювався ще й тому, що в нього залишалося мало грошей. Господар готелю часто заходив до нього, усім своїм виглядом даючи зрозуміти, що настав час йому з'їжджати й шукати інше місце для проживання.

Частина 2. Храм Дамін

Слуга Даньша згадав про дружні стосунки Лі із Цзяньчженем, ченцем із храму Дамін. Може, цей чернець із вигнутими бровами й вузькими веселими очима зможе допомогти?

Наступного ранку Даньша вирушив у храм Дамін і зустрів молодого ченця, який годував кількох гусей поруч із пагодою Сілін. Дізнавшись про мету візиту Даньші, чернець відвів його на задній двір храму й вказав на людину 30-40 років, яка поливала грядки. То був Цзяньчжень.

Не кажучи жодного слова, Даньша взяв відро й почав допомагати Цзяньчженю. Придивившись, Цзяньчжень упізнав Даньшу, і вони поговорили, поливаючи квіти й овочі.

«Учитель, цей храм має чудовий вигляд, і коштів від пожертв достатньо. Чому ви все ще самі вирощуєте овочі й квіти?» — запитав Даньша.

Цзяньчжень засукав рукави й усміхнувся у відповідь: «Кожна монета, яку дають нам наші благодійники, зароблена працею, тому ми маємо дбайливо ставитися до неї. Заробляти гроші — це однаково, що переносити землю голкою, а витрачати — як лити воду».

Даньша кивнув і сказав: «Не можу не погодитися. Припустимо, у мене в цьому відрі 300 монет. Здається, що це багато, і дійсно достатньо, щоб заплатити за понад 60 тисяч доу (один доу дорівнює приблизно 10 літрам) рису. Але якщо просто роздати їх бездумно, то вони швидко закінчаться».

Тримаючи в руках ківш із водою і дивлячись на орхідею так, немов це була людина, Даньша пробубонів: «Наприклад, один молодик із Янчжоу потрапив у біду, а його дружина народжувала дитину, і він попросив у мого молодого господаря Лі Бая грошей». Даньша вилив воду на орхідею й продовжив: «Мій господар, не замислюючись, дав йому 30 монет».

Даньша набрав ще один ківш води, подивився на осінні хризантеми та з гіркотою сказав: «Батькові іншого молодого чоловіка з Янчжоу майже 100 років, і він важко ходить. Молода людина попросила мого господаря про допомогу». Поливаючи хризантеми, Даньша сказав: «Мій господар дав йому 30 монет, так само просто».

Поливаючи нічний цереус і червону лілію, Даньша зітхнув і продовжив: «Ще один молодик із Янчжоу не міг піднятися з ліжка через сильний біль. Мій господар дав йому 30 монет. Коли в іншого юнака помер батько, і він, тримаючи в руках листа із сумною звісткою, навіть не встиг заплакати, як мій молодий господар дав йому 50 монет».

Цзяньчжень усміхнувся й сказав: «Лі Бай справді щедра людина, яка дорожить дружбою».

«Так, справді! — погодився Даньша. — У цьому світі у всіх бувають важкі часи. У когось затопило рідне місто, хтось зламав ногу, впавши з коня, хтось втратив державну посаду, а хтось потрапив у біду за вбивство хулігана. Усі вони знали, де знайти мого молодого господаря. Вони приходили з опущеними головами й засмученими обличчями, а мій господар просто давав їм гроші». Даньша й далі поливав капусту, грицики, гриби та шпинат.

«Батько Лі Бая був купцем. Не дивно, що він такий щедрий!» — зауважив Цзяньчжень.

«Звичайно! Ось дуже кумедний випадок. Якось ми почули крик людини, яка мешкає по сусідству. Мій молодий господар, нічого не кажучи, звелів віднести йому 30 монет. Знаєш, чому та людина закричала? — спитав Даньші нахиляючись уперед і сміючись так, що очі його стали як щілинки, — той молодик щойно виграв велику суму за гральним столом. Коли його родичі й друзі дізналися про це, вони всі прийшли до нього позичити грошей, і молодій людині довелося сховатися в готелі. Коли я дав йому монети, він простяг їх назад зі словами: „Важко, коли в тебе немає грошей, але ще важче, коли вони в тебе є“».

Цзяньчжень не втримався від сміху і сказав: «Я знав, що Лі Бай пише добрі вірші, але не знав, що в ньому стільки доброти, як у Бодхісатви». Цзяньчжень перестав сміятися й запитав: «Можливо, ваш молодий господар, як ви сказали, „проллє трохи води“ і на мене?»

Взявши відро, Даньша вилив воду, що залишилася, на грядку. Потім він перевернув відро й показав його Цзяньчженеві: «Хоча спочатку води було багато, вона однаково закінчилася. Зараз ми дуже вдячні, якщо господар готелю не вижене мого молодого господаря».

Саме в цей час прилетіли кілька гусей і почали копатися в землі.

Очі Даньші загорілися, і він сказав: «Учителю, ці гуси нагадали мені дещо цікаве. Ви грамотна людина і, мабуть, знаєте про це. Ці гуси білі з рожевими лапками, ніжні й милі, як дівчатка. Але коли вони гніваються, то здатні боляче щипати людей і навіть тигра. Ви знаєте, що тигр — цар звірів, але він виявився безсилим перед гусьми. Коли минулого року мій молодий господар хоронив Ву Чжинаня біля озера Дунтін, з лісу вийшов тигр — я дуже злякався. Раптом дві гуски, яких я виростив, вилетіли з води на берег. Одна із них ущипнув тигра, а інша накинулася на нього, розмахуючи крилами. Вони літали навколо звіра, збиваючи його з пантелику. Зрештою, тигр втік».

«Так, коли Лі Бай хоронив свого доброго друга Ву Чжинаня, він плакав так, що в нього набрякли очі та він не відреагував навіть на появу тигра, — сказав Цзяньчжень, перебираючи чітки. — Я чув про це й щиро захоплююсь ним».

Даньша сказав: «Мій молодий господар часто каже: „Якщо людина не любить поезію, пропадає половина її життя; якщо вона не дорожить дружбою, друга половина її життя пропадає“. Але, на мою думку, якщо не розумієш гусака, то втратиш усе своє життя».

Цзяньчжень засміявся й сказав: «У цьому є сенс. Справді, ваш молодий господар може не знати такого про гусей. Але я маю щось для вас, що ви мусите запам'ятати. Краще чинити праведно й жити скромно, ніж робити погані вчинки й жити в достатку. Я знаю, навіщо ви тут — не треба казати загадками. Якщо ваш молодий господар не заперечує, то завтра він може приїхати й зупинитися в храмі Дамін».

(Далі буде)