Зустріч із добротою в ув'язненні

(Minghui.org) У нашій сім’ї із трьох людей панувала атмосфера гармонії й щастя. Ми із чоловіком були чесними, працелюбними й ощадливими людьми, а син — розумним і слухняним. Ми мали добрі стосунки із сусідами й колегами, і ніхто не очікував, що така стабільна сім'я опиниться у в'язниці.

Проте з липня 1999 року, коли колишній лідер компартії Китаю почав переслідувати Фалуньгун (Фалунь Дафа), ми із чоловіком постійно потрапляли до центрів ув’язнення, на сеанси «промивання мозку», до психіатричних лікарень, виправно-трудових таборів і в’язниць.

Історично склалося так, що якщо компартія Китаю захоче з кимось розправитися, на це їй знадобиться не більше як три дні. Пройшло понад 20 років, але ми все ще тут, тому що Вчитель піклується про нас.

У сина стабільна робота, наша сім’я збільшилася вдвічі, й онуки добре поводяться. Ми із чоловіком здорові, і всі ми осяяні світлом Закону Будди й принципами «Істина-Доброта-Терпіння» (кит. Чжень-Шань-Жень). Наше щастя відбивається в наших сяйливих обличчях, і нам заздрять сусіди.

Ми ніколи не забудемо добрих людей, які нам допомагали. Тут ми пишемо про їхні добрі справи, щоб пам’ять про них збереглася назавжди й наші діти та онуки пам’ятали про це.

Початок переслідування

У листопаді 1999 року чоловік поїхав до Державного бюро з приймання скарг і звернень громадян у Пекіні, щоб подати заяву на захист Фалуньгун, але поліціянти привезли його назад до нашого району й доставили прямо до центру ув’язнення. Це було сенсацією на нашій роботі, і чоловік, який був тихою й скромною людиною, раптово прославився.

Наш колега, який уже був на пенсії, сказав, що компартія зайшла надто далеко, коли ув'язнюють таких людей, як мій чоловік. Двоє колег відвідали мене й заспокоїли. З огляду на те, що вся державна машина була налаштована проти нас, їхній візит не був просто дружнім — це було проявом їхньої совісті й почуття справедливості.

У березні 2000 року охоронець центру ув’язнення зателефонував мені й сказав, щоб я забрала зимовий одяг чоловіка. Я пішла туди й дала йому головну книгу Фалунь Дафа Чжуань Фалунь, попросивши передати її чоловікові. Він узяв книгу, перегорнув сторінку і, побачивши портрет Учителя, запитав:

— Це ваш Учитель? — Я кивнула. Він м’яко сказав:
— Ви хочете, щоб я порушив правила?
— Вам не обов’язково робити це, — відповіла я, — але я сподіваюся, що ви також прочитаєте цю книгу.

Він тихенько поклав книгу собі в куртку. Пізніше він передав книгу моєму чоловікові, і вона довгий час ходила по руках у слідчому ізоляторі. Через роки один із практикувальників виніс книгу з в'язниці.

У квітні 2000 року я поїхала на площу Тяньаньмень і, коли сіла медитувати під флагштоком, мене помітив поліціянт. Він не видав мене одразу, а запропонував іти додому, але я відмовилася. У результаті мене відвезли до відділу управління моєю провінцією в Пекіні.

Весь день зі мною розмовляв літній поліціянт. Я сказала йому, що Фалунь Дафа — це практика вдосконалення системи Будди, яка вчить людей бути добрими, керуюсь принципами «Істина-Доброта-Терпіння». Практикувальники не завдають удару у відповідь, коли їх б’ють або лають, не вбивають і не накладають на себе рук.

Я переписала від руки кілька віршів Майстра Хун Їнь і показала їх йому. Він прочитав їх і сказав: «Вони дійсно добре написані!» — і поклав їх у кишеню. Він приніс мені вечерю, але інший офіцер вилаявся: «Не їж нашу їжу, нехай твій Учитель дасть тобі її замість нас». Він суворо сказав цьому офіцеру: «Припиніть ці дурниці!»

Тієї ночі, прикувавши мене наручниками до стільця, він запитав, чи не занадто туго, і залишив місце для моїх зап'ясть. Посеред ночі він накрив мене ковдрою.

Мене незаконно тримали під вартою 15 діб після того, як відвезли до моєї провінції. Охоронці центру ув’язнення щоранку випускали мене на подвір’я, щоб я допомагала на кухні. Вони казали: «Ти не така, як вони [в’язні-злочинці]; ти не маєш сидіти під замком». Вони давали мені залишки смажених паличок із тіста, які були смачніші, ніж сніданок у їдальні. Я віддавала їх співкамерницям, а сама їла булочки й солоні огірки.

Одну дівчину затримали за вживання наркотиків і її батьки були вкрай стурбовані. Охоронці сказали їм: «Дозвольте вашій дочці потоваришувати з практикувальниками Фалуньгун; вони їй допоможуть». Пізніше дівчина сказала іншим: «Ми перебуваємо тут тому, що цього заслуговуємо, але тітка [маючи на увазі мене] тут тому, що уряд помиляється».

Ще одну дівчину затримали за проституцію. Я допомагала їй і розмовляла з нею про те, як бути порядною людиною. Пізніше вона сказала мені: «Я ніколи більше не буду повією, навіть якщо помиратиму від голоду».

Через 15 діб я вийшла із центру ув’язнення. У червні 2000 року додому повернувся і мій чоловік. Керівництво підприємства провело нараду, щоб обговорити наше звільнення, оскільки ми обоє їздили до Пекіна, але наш безпосередній керівник сказав: «Немає такого закону, за яким потрібно було б звільняти практикувальників Фалунь Дафа, тому ми не можемо цього зробити». Зрештою на нас наклали легке дисциплінарне стягнення.

23 грудня 2001 року директор нашого підприємства й агенти «Офісу 610» відвезли мене до психіатричної лікарні. Наступного дня рано-вранці наш керівник привіз мені ковдру й сказав: «Вони зробили це за моєю спиною. Я б не дозволив цьому статися, якби знав».

Через кілька днів, коли чоловік повертався додому з-за міста, співробітники «Офісу 610» зупинили його на перехресті й спробували відвезти до психіатричної лікарні. Наш керівник зупинив їх і сказав: «Він мій співробітник, і я нестиму відповідальність за все, що з ним станеться». Співробітникам «Офісу 610» довелося відступити.

2001 року після китайського Нового року начальник «Офісу 610» звернувся до керівництва підприємства з проханням організувати стеження за моїм чоловіком. Колега, якому було доручено це, сказав моєму чоловікові: «Керівництво попросило мене стежити за тобою».

Того року чоловік під час відрядження зупинився в номері готелю із тим колегою. Покоївка знайшла книгу Фалунь Дафа під час прибирання номера й повідомила про це поліцію. Коли поліціянти приїхали туди з обшуком, колега вказав на сумку мого чоловіка й сказав: «Це мої речі, їх не можна чіпати». Доброта колеги захистила мого чоловіка.

У 2009 році чоловіка незаконно помістили до виправно-трудового табору. Після цього, коли наступало свято Середини осені, директор підприємства відправляв до нього керівника району з «місячними пряниками» (традиційною китайською випічкою) і фруктами.

У 2014 році мене незаконно засудили до ув’язнення. Родичі з мого рідного міста приїхали до нашого міста мікроавтобусом й одразу вирушили до «Офісу 610», де запитали, який закон я порушила, вірячи в принципи Фалуньгун і бувши гарною людиною? Співробітники «Офісу 610» і суду заявили: «З нею було б усе гаразд, якби вона написала гарантійну заяву з обіцянкою перестати займатися Фалуньгун, але вона відмовилася».

Щоразу, коли щось відбувалося, мої родичі були на боці Дафа й ніколи не допомагали поганим людям.

Я регулярно й без проблем виконувала вправи в центрі ув’язнення. Жінка, яка охороняла нас, нагадувала мені, що не треба робити вправи біля дверей, бо матиме проблеми, якщо хтось із протилежного боку двору побачить, як я практикую.

Я перебувала у в’язниці тому, що не зреклася своєї віри й тому була під постійним контролем: поряд зі мною цілодобово чергували дві «помічниці», які завжди шукали привід, щоб облаяти або вдарити мене. Якщо мені потрібно було скористатися туалетом або ванною, усі мали звільнити приміщення, крім «помічниць» та охоронців.

Деякі в’язні підходили до мене й пошепки радили: «Коли вони тебе битимуть, кричи: „Така-то мене б’є!“ — і повідом про це охоронцям, коли в тебе буде можливість». Хоча «помічників» обирали тюремні наглядачі, останні не наважувалися відкрито вставати на бік ув’язнених, які порушували тюремний розпорядок.

Черговим (звичайним ув’язненим) не треба було працювати; вони чергували в камері, коли ув’язнені поверталися з роботи, і чергували ночами. У них були певні привілеї, такі, як доступ до гарячої води. Одна ув’язнена сказала мені: «Я можу принести тобі гарячу воду, коли вона тобі знадобиться». Я відповіла: «Зазвичай вона мені не потрібна, але іноді буває дуже холодно, і мені важко заснути після душу».

Вона сказала: «Сховай пакет із гарячою водою під ковдру. Коли я знову прийду, я наповню його гарячою водою й засуну тобі назад під ковдру». Вона робила це щоразу, коли я приймала душ узимку.

Щомісяця у в’язниці давали заохочувальне харчування. Кожен тюремний блок повідомляв у їдальню про кількість людей, і після отримання продуктів старші в’язні роздавали їх. Головні сусідки по камері з’їдали мою частку й говорили іншим, щоб вони не ділитися зі мною своїм пайком. Одна ув’язнена потай поклала частину своєї порції в мою миску й підморгнула мені, щоб я мовчала.

Упродовж понад 20 років переслідування люди дарували нам тепло й підтримку з почуття власної чесності та доброти. Я бачила в них надію для людства. Я також побачила силу принципів Фалуньгун «Істина-Доброта-Терпіння».

Заради них я намагатимуся зробити все можливе, щоб більше добрих людей змогли прокинутися від обману КПК, зрозуміти правду й мати світле майбутнє.