Як плоди манго допомогли мені побачити свої пристрасті

(Minghui.org) Поруч із нашим майданчиком для вправ алея великих мангових дерев. У травні й червні, коли ми робимо вправи, можна почути звуки падіння стиглих фруктів. У вітряні або дощові дні земля вкрита плодами стиглих манго.

Я приходжу на цей майданчик уже понад 10 років, але до минулого року ніколи не звертала на манго уваги.

Тривожний дзвінок

Минулого року я приєдналася до команди, що здійснює телефонні дзвінки для роз'яснення правди. Інцидент стався через два місяці після того, як я почала телефонувати в поліцію, прокуратуру та судовому персоналу в Китай.

Одного разу після виконання вправ у групі я, як зазвичай, йшла до своєї машини. Я помітила велике манго, що лежало на землі. Я нахилилася й уважно подивилася на нього. Манго наче щойно впало з дерева. Воно було свіжим, чистим, і злегка тріснуло після удару об землю.

Я взяла його й принесла додому. Воно було таким смачним. Воно було краще, ніж манго, які я купувала на ринках.

Наступного ранку я запізнилася, й інші практикувальники вже медитували. У цей момент я почула гучний «стукіт». Переді мною лежало манго, яке щойно впало. Я підняла його й віднесла в машину. Потім я поспішила приєднатися до решти практикувальників.

Третього ранку я спеціально приїхала трохи раніше і, щойно вийшла з машини, почала шукати впалі манго.

Майже відразу прямо переді мною впало манго. Мені так пощастило, подумала я! Я підняла його. Ще один плід упав на землю. Потім ще один. Я була так рада. Незабаром я не могла нести їх усі. Я повернулася до своєї машини й взяла рушник. Я підняла близько дванадцяти манго й загорнула їх у рушник. Я майже забула про вправи.

Наступні кілька днів, коли я вранці приїжджала на місце, то насамперед зосереджувалася на манго. Іноді автомобільні фари висвічували манго на стоянці. Я боялася переїхати плоди, тому виходила з машини, щоб спочатку підібрати їх, а потім припаркувати машину.

Після вправ, якщо в мене не було уроку о 8 годині ранку, я зазвичай упродовж години читала Фа. Я читала «Чжуань Фалунь», прогулюючись уздовж мангових дерев. Відтоді, як я почала збирати плоди манго, під час читання я почала звертати увагу на звуки фруктів, що падали.

Одного разу я прочитала:

«Як справжній практикувальник, наважившись віддатися самовдосконаленню, можеш витримати випробування, можеш встояти перед спокусою різних інтересів, можеш залишити пристрасть і дуже байдуже ставитися до неї» («Відповіді на запитання під час лекції Закону в Цзінані» зі збірки «Пояснення змістовності Великого Закону Фалунь»).

«Методи самовдосконалення самі по собі не важкі, підвищення рівня саме по собі не важке. Важко те, що людина не може залишити свої пристрасті, тому що в реальних інтересах дуже важко їх залишити. Адже тут же стоять інтереси, що вже тут казати — як вона може полишити цю пристрасть?» («Відповіді на запитання під час лекції Закону в Цзінані» зі збірки «Пояснення змістовності Великого Закону Фалунь»).

Я була вражена. Хіба Вчитель не говорив про мене? Я подумала, що не повинна більше брати ці манго.

Саме в цей момент я почула дуже гучний «стукіт». Я подумала: «Мабуть, це велике манго!» Я знову прочитала цей абзац Фа й сказала собі: «Не бери манго!»

Потім я подумала: «Це буде востаннє». Я була як зачарована. Я підійшла й обережно підняла плід. Я несла його до своєї машини, наче це був якийсь скарб. Я втішала себе: «Я зазвичай не звертаю уваги на їжу. Цей плід згниє, якщо його ніхто не підбере». Тому я озирнулася й взяла ще кілька. Але коли я їла манго вдома, то виявила, що вони зовсім не мають смаку! І тут я зрозуміла, що була неправа.

Учитель сказав нам:

«...інші також кажуть, що вона твоя, але насправді вона тобі не належить. Ти, можливо, уже вважаєш її своєю, але зрештою виявилося, що вона не твоя. З цього й можна буде побачити, чи можеш ти це відпустити. Якщо не можеш, це означає, що ти маєш пристрасть. У такий спосіб якраз і допомагають тобі усунути пристрасть до вигоди. Ось у чому суть. Оскільки звичайні люди не можуть усвідомити цього принципу, вони змагаються й борються з іншими за різні вигоди» (Лекція сьома, Чжуань Фалунь).

Учитель також сказав:

«Тільки якщо не можеш бачити, це можна назвати вдосконаленням. Якщо, перебуваючи в ілюзії й піддаючись спокусам у цьому світі, ти все ще можеш йти шляхом Бога, відповідаючи стандартам вдосконалювальника, то це справді незвичайно» («Лекція Закону на конференції Фа в Нью-Йорку, присвяченій 25-річчю широкого поширення Дафа»).

Я неодноразово повторювала ці два абзаци. Я не була впевнена, що зможу встояти перед тим, щоб не підняти манго наступного дня. Я думала, що мене не хвилюють слава й вигода звичайних людей, і в мене не було пристрасті до особистих інтересів. Проте, у глибині душі, я плекала мої дитячі спогади про те, як я збирала впалі манго.

Коли наступного ранку я приїхала в парк, щоб робити вправи, шлях до моєї машини був усіяний манго. Я проігнорувала їх. Коли ми почали виконувати сидячу медитацію, я почула звук манго, що падають на землю. Я проігнорувала це й більше нічого не чула. Я пройшла випробування: відпустила свою сильну пристрасть!

Я вже рік беру участь у команді, що здійснює телефонні дзвінки. Коли знову настав сезон манго, здавалося, що в парку на землі лежало ще більше плодів. Іноді вони покривали всю територію для паркування. Я підіймала їх із землі й клала збоку, щоб інші люди могли легко їх побачити й підібрати.

Квітуча лаванда

Нещодавно на клумбі перед вікнами мого класу розквітла лаванда. Зазвичай я не звертаю уваги на квіти, але ці квіти привабили мене. Після уроку я довго стояла й дивилася на клумбу, а потім сказала учневі, який сидів біля вікна: «Можна мені зрізати ці квіти?» Він погодився й простягнув мені ножиці.

Повернувшись додому, я взяла вазу, яку подарувала мені сестра, і поставила в неї квіти. «Які гарні!» — сказала я, милуючись ними.

Через тиждень на клумбі перед вікнами іншого класу, який я вела, розцвіли квіти лаванди. Вони мали ще красивіший вигляд. Це знову привернуло мою увагу.

Після уроку я попросила в старости класу ножиці: «Квіти на клумбі такі гарні. Я хочу зрізати кілька й забрати додому», а потім запитала: «Можна?» Я знала, що він не відмовить мені, бо я його вчителька, і запитала його тільки для того, щоб мати якесь виправдання. «Звичайно!» — відповів він і простягнув мені ножиці. Цього разу я зрізала ще більше квітів.

Коли я повертала ножиці, інший учень, який часто створює проблеми в класі, раптом закричав: «Гей! Наша вчителька краде квіти!»

Учні, які обідали в класі, миттєво замовкли. Усі подивилися на мене. Я відчула, як у мене почервоніло обличчя. «Я запитала в старости класу, і він сказав, що все гаразд», — сказала я, удаючи, що нічого не сталося.

«Якщо дівчинка краде квіти, вона вкраде чийогось чоловіка, коли виросте! — сказав цей учень. «Це мені бабуся казала!» — додав він. Я не відреагувала на його слова, але знала, що винна, і почувалася досить ніяково. На щастя, учні невдовзі зосередилися на їжі.

Того дня в мене склалася інша думка про цього учня. Він дуже активна дитина. Під час занять він міг щось жувати, грався з мобільним телефоном, часто пересідав із місця на місце й заважав іншим учням. Я сварила його й мусила повертати його назад на місце. Але того дня він мав рацію. Хоча він часто створює проблеми, але він знає, що добре, а що погано.

Через цей інцидент мені стало ніяково нести квіти на стоянку до машини, і «проблемний» учень з ентузіазмом намагався мені допомогти. Зрештою він знайшов для мене поліетиленовий пакет, до якого я поклала квіти.

Дорогою додому я хвилювалася. Як учитель, я подала поганий приклад усьому класу. Я проявила жадібність. Що ще гірше, я зганьбила ім'я практикувальника Фалунь Дафа!

Вдома я поставила квіти у вазу, зробила фото й відправила його синові й доньці. Я хотіла розповісти їм цю історію. Їм сподобалися квіти, і вони запитали, де я їх узяла.

«Я зрізала їх на клумбі під вікнами класу», — відповіла я.

«А що, у школі дозволяють зрізати квіти?» — надіслав на телефон повідомлення мій син, поставивши знак запитання й знак оклику.

«Учень закричав, що вчителька краде квіти. Мені було соромно, — пояснила я. — Він мав рацію. Як вчителька, я не мала брати квіти в школі. Наступного тижня я попрошу вибачення перед класом і пообіцяю більше такого не робити».

Наступного тижня я написала історію з продовженням і поділилася нею із сином і дочкою:

«Після цього велика група учнів звинувачувала учня, який сказав, що я краду, тому що того дня він нарвав два великі пучки лаванди й забрав їх додому.

Я запитала учня, чи взяв він квіти додому, бо бачив, як я це роблю. Він голосно відповів: „Так! “

Я не маю подавати учням поганий приклад. Мій обов'язок полягає в тому, щоб вчити їх чинити правильно. Я не повинна мовчати про це, щоб зберегти обличчя. Я вирішила виправити ситуацію.

Староста класу сказав: „Вчителько, чому ви вважаєте, що вчинили неправильно? Адже перш ніж зрізати квіти, ви запитали в мене дозволу“.

„Якби це був твій сад, і ти дав мені дозвіл, то це не було б проблемою, — пояснила я, — але це шкільна власність і вона не належить жодній людині“.

„Але ми поливаємо сад“, — сказав учень.

„Це однаково не належить вам. Парти й стільці в цьому класі теж не є вашою особистою власністю“, — сказала я.

„Якщо ми побачимо гарні квіти в громадському парку, чи можемо ми зірвати їх і віднести додому?» — запитала я в учнів.

„Ні, не можемо! “ — відповіли вони хором.

„Правильно! — сказала я. — У громадських парках є знаки, що забороняють ушкоджувати квіти й дерева. Якщо ви зриваєте квіти, то ви свідомо порушуєте закон“.

Поки я говорила, мені ставало все більш соромно. Хіба я так не кажу поліціянтам і працівникам прокуратури в Китаї, коли дзвоню їм?

Я сказала: „Це державна школа. Ніхто не повинен розпоряджатися суспільною власністю як своєю, навіть директор школи або вчителі“.

„Я щиро дякую учню, який вказав на мій неправильний вчинок. Якби він не зупинив мене, я могла б знову повторити цю помилку“, — сказала я».

Милосердя до поліціянтів, прокурорів і працівників судів

Учитель сказав нам:

«Деякі люди заради якихось особистих інтересів нечесними засобами здобули те, що їм насправді не належить. Вони думають, що поживилися. Фактично ж за одержані вигоди вони розплатилися з людьми своїм Де. Просто вони про це не знають. У практикувальника в такому випадку зменшиться Гун; у того, хто не практикує, скоротиться життя або відніметься в іншому аспекті. Одним словом, за цей борг у будь-якому разі треба буде розплатитися. Це принцип Неба». (Розділ III Удосконалення Сіньсін, Фалуньгун)

Коли я телефоную в поліцію, прокуратуру й судовим працівникам у Китаї, я часто кажу їм: «Переслідування послідовників Фалунь Дафа не тільки суперечить конституції Китаю, але також є серйозним міжнародним злочином. Коли КПК відповідатиме за свої злочини, ви також будете притягнуті до відповідальності — тоді ви не зможете захистити не тільки себе, а й вашу сім'ю».

Я намагаюся ставитися милосердно до цих поліціянтів, прокурорів і судових працівників, намагаюся зрозуміти їх. Із Закону я знаю, що в цьому світі існують добро та зло. Ці люди не так уже й відрізняються від мене, хоча я виросла у вільному суспільстві. Ненавмисна або активна участь у переслідуванні була боротьбою за вибір між добром і злом.

Вони обрали зло, бо не мали правильного орієнтира. Вони не могли боротися з навколишнім середовищем у Китаї, піддалися насильству й вважали за краще поставити особисту вигоду на перше місце.

Як сказав Учитель:

«Людина саме так живе в цьому світі, як її шкода, проте людина, перебуваючи в цій, так званій реальності, усе ж таки не може прозріти, і вона також не хоче прозріти» («Лекція Закону на зустрічі з учнями Азійсько-тихоокеанського регіону» зі «Збірника лекцій Закону в різних місцях, Том 6»).

Учитель також сказав нам:

«Ми, практикувальники, чинимо, виходячи тільки з доброго боку, а не зі злого» (Лекція Закону на конференції Фа у Швейцарії).

Тільки використовуючи милосердя, яке проявляють практикувальники Дафа, ми можемо зруйнувати тверду оболонку, що огортає цих людей, і допомогти їм зрозуміти, що вони мають вибирати добро, щоб отримати користь у майбутньому.

На двох кінцях телефонних ліній різні люди, а саме: на одному кінці той, хто вдосконалюється і перебуває на шляху до божественності, а на іншому кінці той, хто чекає на порятунок. Я вірю, що мої зусилля й наполегливість приведуть більше людей до світлого майбутнього.

Висновок

У процесі вдосконалення, коли я гублюся, Учитель часто дає мені підказки, щоб я могла вчасно прокинутися й виправити себе.

Я вдячна всім, кого зустріла на своєму шляху тому, що вони створили середовище для мого вдосконалення.

Я хотіла поділитися своїми історіями зі співучнями. У вдосконаленні немає дрібниць. Немає нічого випадкового. Ми маємо використовувати будь-яку можливість, щоб покращити себе. Коли я помічаю мої людські пристрасті, важливим є те, чи достатньо в мене сил зазирнути в себе й сказати: «Зупинись!»