(Minghui.org) Охоронці Шанхайського центру ув'язнення Чаннін знущаються над практикувальниками Фалуньгун і катують їх без жодних наслідків. Практикувальників змушують носити жовті жилети, щоб відрізняти їх від звичайних ув'язнених, які носять сині жилети. Багато практикувальників страждають на тяжкі захворювання, і їм відмовляють у лікуванні. Після п'яти місяців тортур у центрі ув'язнення Хе Бінгана паралізувало, і він страждає на нетримання сечі, сильні головні болі й безсоння.
Катування, яким піддають практикувальників Фалуньгун
Кожен охоронець у центрі ув'язнення відповідає за одну-дві камери. Охоронці також обирають двох ув'язнених (колабораціоністів) для цілодобового спостереження за кожним практикувальником Фалуньгун. Цих посібників зла піддають покаранню, якщо вони відходять від практикувальника. Вони мають повідомляти охорону про все, що робить практикувальник і говорить. У якій камері буде практикувальник, хто буде його співкамерником, у якому положенні стоятимуть стіл і ліжка — усе це ретельно сплановано владою (щоб змусити страждати практикувальника якнайбільше).
Час від часу охоронці розмовляють із практикувальниками й записують ці розмови, щоб агенти «Офісу 610» і відділення внутрішньої безпеки могли краще вивчити характер та психічний стан практикувальників. Згодом ця інформація використовується для «промивання мозку», переконання й примусу практикувальників до відмови від своєї віри.
Практикувальникам не дозволяється говорити з іншими людьми про Фалуньгун або виконувати вправи. Покарання включають заборону на перегляд телевізійних передач, на прийняття душу ввечері, їх змушують довго сидіти без руху. Коли практикувальник порушує правила, карають також його співкамерників. Охоронці роблять це з метою розпалити ненависть і неприязнь до практикувальника з боку співкамерників, щоб ті брали активну участь у переслідуванні. Охоронці так зазначають, що дії практикувальників Фалуньгун щодо обстоювання своїх прав егоїстичні, зухвалі й безцеремонні.
Якщо практикувальники продовжують виконувати вправи або говорити про переслідування, охоронці надягають на них наручники й кайдани. Отже, практикувальники не можуть самостійно сходити в туалет, що дає ув'язненим ще один привід для знущання з них.
Якщо практикувальники, як і раніше, відмовляються співпрацювати, охоронці відправляють їх в окрему камеру, де вони перебувають у жахливих умовах й отримують мізерну їжу. У результаті в багатьох із них виникають проблеми зі здоров'ям.
Нижче наведено кілька випадків тортур.
2016 року Ту Мін на знак протесту проти переслідування оголосила голодування. Її здоров'я погіршилося, і вона страждала від серйозних захворювань шкіри, що супроводжувалися кровотечею.
Лю Чень'їн змушували довго сидіти без руху. У результаті вона страждала від нестерпного болю в попереку й ногах.
Хе Бінгтан отримав травму шиї через п'ять місяців після того, як його помістили до центру ув'язнення. Травма призвела до паралічу й нетримання сечі, а також до постійного головного болю.
Через кілька місяців після ув'язнення в Чжан Ібо з'явилося ущільнення в грудях. Влада відмовила її адвокату й рідним у проханні відпустити її під заставу для лікування, стверджуючи, що вона абсолютно здорова. Пухлина швидко збільшувалася, і пізніше в неї діагностували рак. 25 жовтня 2022 року їй зробили операцію з видалення грудей.
Навколишнє середовище й життя в камері
Камери центру ув'язнення площею приблизно 4 на 15 метрів. У кожній камері є металеві двері. Більше десятка людей тісняться на 10-метровому ліжку. Ув'язнені сплять у таких положеннях, коли голова одного звернена до ніг іншого. У камері є гучномовець, яким охоронці роблять оголошення. Також встановлені чотири камери спостереження: одна на стелі, дві на стінах та одна на домофоні. Тут немає сліпих зон, й ув'язнені не мають права на приватне життя, оскільки їх записують, коли вони користуються туалетом, душем, їдять та сплять.
Попри те, що є раковина, ванна кімната й душова кабіна, ув'язнений може приймати душ лише раз на тиждень, за умови, що він не порушував жодних правил. У середньому кожен має п'ять-сім хвилин, щоб помитися. Через велику кількість людей, які стоять у черзі, гаряча вода швидко закінчується, і тим, хто в самому кінці, дістається лише холодна. Ця процедура може бути скасована, якщо хтось порушує правила. Після вмивання настає час прання. Якщо погода сира або на чергуванні недостатньо охоронців, щоб випускати людей розвішувати білизну, ув'язненим не дають прати.
Розклад дня
Ув'язнені живуть за військовим розпорядком. Охоронці вирішують, хто де сидить та спить. Після підйому о 6:30 ранку й вмивання ув'язнені снідають, сидячи біля стін. Сніданок часто складається з булочок, приготовлених на пару, і солоних огірків, іноді варених яєць. Якщо людина не може доїсти видані їй булочки та віддає їх іншим ув'язненим, це вважається приватним подарунком, що є порушенням правил. Пити воду й ходити в туалет можна лише в певний час, і це має бути попередньо погодженим з охоронцями.
Щодня ув'язнені мають сидіти по дві-три години, схрестивши ноги й випрямивши спину. Час покарання збільшується від шести до десяти годин, а також позбавляється часу вийти на свіже повітря, помитися, випрати білизну, подивитися телевізор.
Ті, кого не карають, можуть вільно пересуватися, читати та їсти їжу, яку вони купують. Якщо родичі ув'язненого дають хабар владі, йому дозволяється щомісяця купувати додаткову їжу й предмети першої потреби. Харчування наданого в центрі ув'язнення недостатньо, й ув'язненим часто доводиться купувати додаткову їжу.
Обід починається об 11 годині ранку, за яким слідує година сну. За межами камери є невелике приміщення просто неба площею 4 на 4 метри, де ув'язнені можуть вийти на десять хвилин, щоб погрітися на сонці, подихати свіжим повітрям, і рухатися, за умови, що погода дозволяє й на чергуванні достатньо охоронців, щоб доглянути за ними. Коли більшість охоронців їдуть у відпустку, ув'язнені не можуть виходити на вулицю.
В'язні дивляться телевізор удень і вечорами. Більшість програм у другій половині дня вихваляють компартію Китаю (КПК) за боротьбу з японцями чи націоналістами під час війни. Увечері ув'язнені дивляться новини й драми, доки о 21:30 не лягають спати.
Виходити на свіже повітря й дивитися телевізор — це привілеї, які надаються тим ув'язненим, які не завдають охоронцям неприємностей та не порушують правил.
Збочені принизливі правила
Більшість охоронців під час тривалих свят йдуть у відпустку. Ув'язнених просять підписати угоду про добровільне дотримання правил, коли на чергуванні залишається лише кілька охоронців. Після повернення з відпустки охоронці переглядають відеозаписи з камер спостереження й оцінюють, як поводилися в'язні. Якщо хтось не дотримувався строгих правил, усі його співкамерники також піддаються покаранню, довгому сидінню або стоянню, а їхні основні права, такі як прання й приймання душу скасовуються.
Коли ув'язненого карають тим, що змушують стояти нерухомо впродовж кількох годин (іноді до десяти), його ставлять обличчям до стіни й не дають розмовляти з іншими. Правила забороняють ув'язненим віддавати будь-що іншим без дозволу охоронців, навіть якщо вони просто хочуть допомогти одне одному. Правила також вимагають, щоб ув'язнені зверталися один до одного за присвоєними ним номерами й не питали про особисті справи. Це не дає змоги ув'язненим стати близькими друзями.
Правила заохочують ув'язнених доносити один на одного. Через деякий час вони або перестають спілкуватися, або погано відгукуються про інших.
Якщо ув'язнений подає скаргу на охоронця, це часто призводить до того, що до нього починають чіплятися інші охоронці, оскільки вони встають на захист один одного.
Довільне покарання
Охоронці карають ув'язнених на власний розсуд. З них можуть зняти бали, якщо вони заговорять, коли їх не запитують, співатимуть, коли вийдуть на свіже повітря, голосно розмовлятимуть чи сміятися, неправильно одягнуть штани, не упорядкують свої речі або неакуратно складуть рушники, недостатньо голосно відповідатимуть на переклик, надто далеко витягнуть ноги, покладуть не туди свої речі, не сядуть на відведені їм місця, попросять скористатися туалетом у неробочий час чи з інших тривіальних причин.
Приниження
Новоприбулому наказують зняти із себе одяг, коли охоронець заходить у камеру, щоб пояснити правила. Зазвичай обшук у камерах проводиться раз на один-два тижні. Коли охоронці приходять з обшуком, ув'язнені мають показати все, що в них є, роздягнутися, розпустити волосся, зняти шкарпетки, відкрити рота, висунути язик і кілька разів підстрибнути. Охоронці забирають у них їжу й одяг, а також переміщують їхні речі на власний розсуд.