Знаходити приховані пристрасті й вдосконалювати милосердя

(Minghui.org)

Добрий день, Учителю! Вітаю, співучні!

Я навчаюся на першому курсі в коледжі Фей Тянь у Мідлтауні й дуже вдячний за те, що є частиною цього середовища вдосконалення, яке допомогло мені знайти свої недоліки й пристрасті. Хочу розповісти про те, що зі мною сталося останнім часом.

Усунення сумнівів

Мене переповнювали сумніви й невпевненість у виборі свого шляху. У старших класах школи я зосередився в основному на вивченні тих предметів, які допомогли б мені вступити до престижних вищих навчальних закладів. Я сумнівався в порадах інших, коли вони запропонували мені подати заяву в коледж Fei Tian Middletown, тому що я відчував, що інші коледжі підготують мене до хорошої роботи. Озираючись назад, я розумію, що моя пристрасть до репутації й прагнення показати себе були дуже сильними й заважали ясно усвідомити, що для мене справді важливе і яка моя справжня мета. Учитель попередив нас:

«Той, хто проявляє пристрасть до слави, практикує єретичний шлях, наповнений намірами; якщо він доб’ється слави у світі людей, то неодмінно буде на словах тихий і м’який, а на серці злісний і лихий, неодмінно буде збивати людей із пантелику і приводити Закон у стан хаосу» («Заборона для практикувальника», Суть сумлінного вдосконалення).

За моїм сумнівом із приводу вступу до коледжу Фей Тянь у Мідлтауні ховалася моя пристрасть до слави й бажання, щоб про мене думали добре. Зараз я розумію, що це була небезпечна пристрасть, яка могла призвести мене до відхилення від праведного шляху у вдосконаленні. Але моя свідомість прояснилася, коли я згадав про нашу місію, яка полягає в підтвердженні Фа й порятунку живих істот. Стало зрозуміло, що мені справді треба робити замість прагнення до поверхневих інтересів.

Не знаючи, яку спеціальність мені обрати, я спершу подумав про інформатику, бо це практично й дасть можливість отримати стабільну роботу й забезпечене життя. Раніше мені здавалося, що я не маю пристрасті до грошей, але з виникненням думки про вигідну роботу, я зрозумів, що не керуюся принципами Фа. Я був егоїстичним і завбачливим, прагнучи наживи й комфорту. У мене залишалися інтереси звичайних людей, я був схожий на «хитру» людину, про яку сказав Учитель у «Чжуань Фалунь».

Як вдосконалювальник, я повинен відмовитися від поганих речей та матеріальних благ, щоб домогтися підвищення рівня, про що говорить Учитель у четвертій лекції «Чжуань Фалунь». Практикувальники періоду Виправлення Законом повинні виконати свої обіцянки. Усвідомивши це, я подумав, що мені потрібно більше вивчати Фа, щоб знайти свій шлях, замість того, щоб використовувати людську логіку й людські інтереси для прийняття рішень.

Розмірковуючи про обраний мною шлях й ухвалені раніше рішення, я усвідомив невипадковість усього того, що Учитель запланував для мене. Те, що я все життя приділяв особливу увагу науці, технології, інжинірингу й математиці, а з програмуванням познайомився ще в середній школі, не було збігом. Мене завжди цікавило мистецтво, але знову ж таки невипадково мені так і не вдалося глибоко його вивчити, і воно залишалося лише моїм захопленням.

Проте в мене були сумніви в тому, чи варто мені вивчати цю науку, тому що програмування не приносило мені задоволення й було важким. Я часто був незадоволений мовою програмування і запитував себе, навіщо мені вивчати цю інопланетну мову.

Учитель сказав:

«Хочеш щось робити або не хочеш, радий або не радий, любов і ненависть — усе, що є в цілому людському суспільстві, повністю виходить із почуттів. Якщо ти не порвеш із ними, то не зможеш удосконалюватися» (Лекція четверта, Чжуань Фалунь).

Я усвідомив, що це моя пристрасть до почуттів і комфорту змушує мене сумніватися у своїх рішеннях. Уподобання — це всього лише уявлення, які заважають мені робити те, що я маю робити. Важливо спиратися на Фа, щоб зрозуміти, що слід робити, і потім робити це добре. Наполегливість у тому, що подобається робити, й уникнення того, що не подобається, заважає вдосконаленню й досягненню мети. Замість того, щоб потурати почуттям, я маю робити все, що в моїх силах, і викладатися по максимуму в усьому, що роблю.

Мені стало зрозуміло, що я шукаю недоліки в предметах, які викладаються, замість того, щоб дивитися в себе й шукати свої недоліки. Були очевидні причини, через які нам викладали деякі предмети; та й викладачі доклали чимало зусиль, щоб підготувати матеріал. Як вдосконалювальник, я маю дивитися на все з милосердям, тож із мого боку було неправильно критикувати тему, яка здавалася мені складною. Я також зрозумів, що маю шукати хороше в інших. І врешті-решт я зрозумів, що для мене це гарна нагода вдосконалюватися і набувати навичок, необхідних для участі в проєктах Дафа.

У мені проявлялася заздрість, коли я бачив, що однокурсники отримували хороші оцінки, тоді як я щосили намагався зрозуміти зміст лекцій. Я поділився з мамою, практикувальницею Фалунь Дафа, тим, що заздрю їм, і вона сказала, що мої однокурсники, можливо, страждали в попередніх життях, і тому тепер їм легше.

Я забув, що стан кожної людини різний, і не врахував, скільки їм довелося вистраждати, щоб отримати в цьому житті те, на що вони заслужили. Мої однолітки здаються розумними й здібними, але хто знає, скільки праці насправді вони вкладають? Я зрозумів, що якщо переді мною стоїть важке завдання, то треба докласти більше зусиль замість того, щоб дивитися зовні й порівнювати себе з іншими.

У мене виявилася ще одна проблема: попри те, що я практикую понад сім років, я все ще іноді сумніваюся в Учителі та Фа, тому що не переживаю й не відчуваю багато чого з того, про що говорить Учитель. Це стало однією з моїх найбільших проблем і змусило мене засумніватися в тому, чи справді я вдосконалююсь і, чи піклується про мене Вчитель.

Ці сумніви теж є пристрастями, і вони виходять на поверхню, тому що я не досяг успіху в інших аспектах вдосконалення. Чи справді я вивчаю Фа, чи просто читаю його? Чи є я суворим до себе й чи вчиняв я завжди за вимогами Фа? Замість того, щоб турбуватися про те, як Учитель ставиться до мене, мені слід зосередитися на самовдосконаленні.

Я забуваю про те, що Вчитель зробив для мене, і те, чому мене наставляє Фа. Але коли я згадую, мені стає соромно за те, що я сумнівався в Дафа й Вчителі. Я б не був там, де я є, якби не Вчитель. Учитель очистив моє тіло, і я забув про хвороби.

Я вважав своє гарне здоров’я само собою зрозумілим і забув, як часто хворів до того, як почав практикувати. Я так сильно хворів, що мало не кинув школу. Уже одне це показує, як багато Учитель зробив для мене, і все ж я сумнівався в Учителі.

Через сумніви в мене з’являлися негативні думки про моє вдосконалення. Ця сильна пристрасть заважала мені підвищити Сіньсін і вказувала на те, що я не керувався принципами «Істина-Доброта-Терпіння» (кит. Чжень-Шань-Жень). Я не зосереджувався на самовдосконаленні й не дивився в себе. Навіть якщо я зазнаю невдачі в певних сферах, я маю чинити, як каже Учитель:»… і вона, упавши долілиць, підводиться і ще може далі вдосконалюватися» (Лекція шоста, Чжуань Фалунь), замість того, щоб прив’язуватися до цього стану й сумніватися в собі. Я зрозумів, що важливо мати позитивний настрій і продовжувати вдосконалюватися відповідно до Фа.

Вдосконалювати милосердя

Нещодавно я усвідомив, що не вдосконалював у собі милосердя. Ми зустрілися з другом і стали в подробицях обговорювати те, що відбувалося в коледжі. Спочатку було приємно просто поговорити про повсякденні речі, але через певний час друг, який теж був практикувальником, припинив розмову, бо відчув себе некомфортно. Пізніше він нагадав мені, що практикувальникам не слід займатися порожньою балаканиною.

Розмірковуючи про нашу розмову, я зрозумів, що не відчуваю милосердя до інших і навіть відчував радість, розповідаючи про їхні недоліки. Наступного дня я прокинувся з болем у горлі, і відчував біль упродовж тижня. Це було ясне попередження про те, що я не звертав уваги на вдосконалення мовлення й не вдосконалював милосердя (Шань). Я засвоїв цінний урок: мені слід бути суворим до себе й дотримуватися високих стандартів, виявляючи водночас милосердя до інших.

Озираючись назад, я бачу, що було ще кілька випадків, які показали, що мені не вистачало милосердя. Довгий час я не звертав уваги на проблеми інших людей, зокрема друзів і родичів. Я думав, що кожна людина йде своїм шляхом вдосконалення, тому мені здавалося, що якщо я вкажу на їхні проблеми, то цим буду втручатися в їхні справи, а не допомагати їм. Але правда була в тому, що в глибині душі я боявся, що люди образяться на мене за те, що я критикую їх, тому залишався байдужим. Я був зосереджений на собі й хотів зберегти обличчя. У мене не було милосердя до інших і я не намагався їм допомогти.

Учитель сказав:

«Коли людина не в змозі розпізнати проблему, то це, звісно, не помилка, якщо інший вкаже на неї; але коли ви вказуєте, неодмінно треба мати добрі наміри. Адже ти вдосконалюєш милосердя, тож потрібно мати добрі наміри» (Лекція Закону на конференції Фа в м. Лос-Анджелесі).

Тепер я розумію, чому так важливо мати сприятливе середовище для вдосконалення: воно дає нам змогу допомагати одне одному й разом удосконалюватися. Я не маю бути байдужим. Натомість мені слід удосконалювати милосердя, щоб допомагати іншим.

Замислившись про те, що мені бракує милосердя, я зрозумів, що погано ставлюся до батька. Поки я був маленьким, батьки працювали в нічну зміну. Батько часто їздив на роботу й рідко бував удома. Я виріс незалежним від батьків й особливо від батька. Навіть поїхавши до США вчитися, я не сумував за домом.

Приїхавши додому на літні канікули, я зрозумів, що байдужий до батьків. Я подивився в себе й виявив, що ображався на батька та несвідомо засуджував його. Усвідомивши це, я відчув, що зазнав жахливої невдачі як вдосконалювальник, і як син. Мені не вистачало терпіння й милосердя до батька. Я зовсім не виявляв синівської шанобливості. Образа позбавила мене можливості бачити, як старанно працювали мої батьки. Я дивився тільки на зовнішні прояви й не бачив добрих намірів у інших, включно з батьками. Учитель наставляє нас завжди мати добрі наміри й ставитися до інших людей із милосердям.

Відсутність милосердя також вплинула на те, як я дивився на інших. Деякі люди обурювали мене своєю поведінкою. Мене дратувало все, що вони говорили, але я зазвичай мовчав, бо вважав, що якщо мені нема чого сказати хорошого, то й говорити не слід. Попри те, що в мене виходило контролювати себе, я однаково був роздратований і в мене був дуже поганий настрій. Я думав, що стримувати свої негативні думки — це вже добре, але Вчитель наставляє нас усувати пристрасті й удосконалювати милосердя.

Учитель сказав:

«Тобі не лише не можна змагатися і боротися, як він, у душі тобі також не можна його ненавидіти. Дійсно не можна ненавидіти. Коли ти став його ненавидіти, хіба ти не піддався гніву? Отже, ти не досяг Жень (Терпіння). Ми ж дотримуємося “Чжень-Шань-Жень”. Тож твоїй Шань (Доброті) тим паче нізвідки взятися» (Лекція четверта, Чжуань Фалунь).

Попри те, що мені важко повністю позбутися цих негативних думок, я більше керуватимусь Фа й контролюватиму себе щоразу, коли ці думки та критика з’являтимуться на поверхні. Мені потрібно бути суворим до себе, щоб по-справжньому вдосконалюватися і керуватися принципами Фалунь Дафа «Чжень-Шань-Жень» (переклад з кит. Істина-Доброта-Терпіння).

На першому курсі я багато чого дізнався про себе й побачив безліч своїх прихованих пристрастей. Я дуже вдячний за те, що є частиною цього середовища, яке допомогло мені старанно вдосконалюватися й побачити те, що справді важливо.

Учитель нагадав мені, що все можливо, і допоміг відкинути багато сумнівів і занепокоєння. Я сподіваюся, що кожен зможе старанно вдосконалюватися й разом підвищуватися в цей дорогоцінний період часу. Моє розуміння Фа обмежене, тому, якщо в моїй розповіді є якісь недоліки або пристрасті, будь ласка, вкажіть на них.

Спасибі Вам, Учителю! Дякую, співучні!