Позбутися звички брати речі, які не були оплачені

(Minghui.org) Коли я почав практикувати Фалунь Дафа, я зрозумів, що в мене було багато звичок і способів мислення, які стали для мене природними.

Одна зі звичок полягала в тому, що я приймав подарунки або речі, за які не платив. Хоча я не дуже-то був прив'язаний до того, щоб отримувати речі безоплатно, я був у захваті, коли мені їх давали, і не думав, що це питання настільки важливе.

У книзі «Чжуань Фалунь» Учитель говорить про практикувальника, який дав своєму синові один юань, щоб той зіграв у лотерею, і дитина виграла чудовий дитячий велосипед:

«Один із пекінських учнів після вечері пішов зі своєю дитиною на прогулянку вулицею Цяньмень у центрі міста. Вони побачили машину з гучномовцем, через який людей заохочували купувати лотерейні білети. Хлопчик зацікавився, йому теж закортіло витягнути лотерейний білет. „Хочеш зіграти в лотерею, ну добре“, — учень дав синові гроші на білет, і той одразу ж витягнув другий приз — першокласний дитячий велосипед. Хлопчик невимовно зрадів. А в нашого учня тієї ж миті в голові промайнула думка: „Я ж практикувальник. Як я можу гнатися за цією річчю? Якщо я отримаю це неправедно нажите добро, то скільки повинен буду віддати іншим Де?!“ Синові він сказав: „Ми не можемо його взяти. Якщо хочеш, ми самі купимо велосипед“. Хлопчик засмутився: „Я раніше просив тебе купити, але ти не купив. Тепер я сам виграв велосипед, а ти не даєш мені його забрати“. Він плакав і кричав. Не було ніякого виходу, тож він вирішив забрати велосипед додому. Чим більше учень вдома думав про це, тим більше відчував, що тут щось не так: „Піду та віддам їм гроші“. Але потім він передумав — у нього виникла нова ідея: „Лотерейних білетів уже немає. Якщо я віддам їм гроші, вони розділять їх між собою. Краще я подарую гроші нашому підприємству.“» («Чжуань Фалунь», лекція четверта).

У моїй голові продовжувало звучати: «Скільки Де (чесноти) мені доведеться віддати, якщо отримаю те, за що не заплатив?» Я зрозумів, що приймаючи матеріальні речі, ви втрачаєте Де, і ця втрата не дорівнює тому, що ви отримали. Хоча вигода від отримання матеріальної речі була зручною, вона мені шкодила. Крім того, я практикувальник і маю дотримуватися принципів Фалунь Дафа.

Тепер, коли я це зрозумів, мені залишалося тільки застосувати це на практиці у своєму повсякденному житті та покінчити з неприйнятними для мене уявленнями та поведінкою. Це вимагало великих зусиль, оскільки обставини складаються раптово, і я легко можу зробити помилку, якщо не буду обережним.

Змінити ставлення до подарунків

Я почав із відмови від грошей, які зазвичай давала мені мама. Я просто сказав їй, що більше не можу приймати її гроші, оскільки займаюся духовною практикою. Але вона продовжувала говорити: «Та годі. Це просто подарунок від твоєї мами. Що поганого в тому, щоб узяти його?»

Це був дійсно подарунок, але я не міг його прийняти. Я подумав про компроміс: я візьму гроші та витрачу їх на їжу або що-небудь, що їй потрібно, і віддам це їй. Я використовував гроші, які вона мені давала, щоб купувати для неї речі та намагався не використовувати їх для оплати своїх речей, навіть якщо вони становили всього кілька центів. Це було важко, але я знав, що так буде правильно.

Потім я почав платити повну ціну, не просячи знижки на касі. Безоплатні подарунки в супермаркетах, які я колись із радістю приймав, тепер перетворилися на проблему.

Наприклад, на Різдво мені подарували пляшку вина. Це сталося так швидко і здавалося настільки природним, що я відчув, що буде неввічливо відмовитися. Я взяв її й подумав, що подарую кому-небудь. Так я і зробив. Звичайно, найкраще було б відмовитися від цього й ризикнути здатися «неввічливим». Я вирішив у майбутньому відмовитися від усіх подарунків.

Я більше не приймаю безплатні жодні речі, включно з купонами на знижку. Якщо мені доводиться їх брати, я віддаю їх комусь іншому або не використовую.

Я вважаю, що правильним буде заплатити за все. Це не завжди легко й іноді доводиться пояснювати, чому я не хочу приймати подарунок.

Іноді товари, які роздають у магазинах, бувають корисними, і вони мені потрібні, наприклад, календарі. Дивно, але в канцелярських магазинах я їх не знайшов, їх дарували тільки на Різдво й Новий рік у магазинах і супермаркетах.

У перший рік я взяв той, який мені запропонували в супермаркеті. Пізніше я відчув себе ніяково і сказав собі, що це неприйнятно. Наступного року я запитав, чи продають вони календарі в канцелярському відділі магазину, але мені відповіли, що роздають їх тільки покупцям. Я наполягав на оплаті, але вони відмовилися. Отже, я купив щось і взяв календар.

Але мені однаково було недобре. Тому я вирішив, що наступного разу мені обов'язково потрібно за це заплатити. Я сказав, що дам їм один або два євро на каву або благодійність, або покладу їх у коробку для чайових. Я пояснив, що не можу брати речі, не заплативши за них. Вони погодилися, і я взяв календар. Я дав їм листівки про Фалунь Дафа й розповів, що вдосконалююся за цією практикою.

Іноді я коротко пояснюю їм принцип «втрати й набуття», і як можна втратити чесноту, і більшість людей розуміють і думають, що це має сенс.

Розв'язати цю проблему було трохи складно, тому що, якщо ваша поведінка не відповідає тому, що прийнятно у звичайному суспільстві, усе стає складніше.

Наступного року я купив принтер і просто видрукував календар, і мені більше не доводиться стикатися з вищевказаною дилемою.

Я також перестав брати рекламні листівки з поштових скриньок на вулиці. Спочатку я думав, що це все безплатно, і зазвичай люди просто викидають їх, якщо вони їм не потрібні, тож я робив щось хороше. Але пізніше я зрозумів, що така поведінка була неправильною, і зупинився.

Квиток на поїзд

Ми із сестрою поїхали в село на поїзді. Мені треба було купити зворотний квиток, але не було ні каси, ні квиткового автомата. У місцевих магазинах не продавалися квитки на поїзд. Сестра купила квиток на своєму мобільному телефоні, але я не зміг. Я сказав собі, що куплю квиток у поїзді, але не знайшов провідника. Поїздка тривала всього п'ятнадцять хвилин.

Мені було ніяково, і я все думав, що мені робити, адже за квиток треба платити.

Раніше я б звинувачував у цьому залізничну компанію за те, що вони не дали мені можливості купити квиток. Я б перестав думати про це, щойно подорож закінчилася. Але тепер усе було по-іншому.

Я все думав про те, чому «неможливо» купити квиток. Здавалося дивним, що було так багато перешкод, і на станції не було автомата для продажу квитків. Я також подумав, що, можливо, у минулому я купив багато квитків, якими не скористався, тож буду ставитися до цього як до відшкодування.

Але мене не влаштовувала ця безоплатна поїздка, і до того, як людина, яка практикує, я не міг просто забути про це, навіть якщо це було питання всього лише одного євро й кількох центів.

Розмірковуючи про це, я зрозумів, що це може бути й випробуванням, і найпростіше й найзручніше, що можна зробити, — забути про це. Нормальна людина так би вчинила. Але це було неправильно. Я не міг чинити так, як робив це раніше.

Я також виявив пристрасть до ліні: я не був готовий докладати більше зусиль, ніж необхідно. Я придумав рішення: купити квиток на станції, на яку приїхав.

Потім я подумав, що людям у касі це може здатися дивним, тому що мені потрібно було купити квиток назад додому, плюс квиток за попередню поїздку; два квитки на один і той самий день звучали дивно, а пояснення, що один квиток був за попередню поїздку, також не прозвучало б дивно?

Я зрозумів, що в мене є прагнення зберегти обличчя. Мені не хотілося виглядати «дивним» і пояснювати, чому я це роблю.

В епізоді про велосипед, про який Учитель розповідає в «Чжуань Фалунь», практикувальник жертвує вартість велосипеда своєму робочому підрозділу: «Добре, що серед його колег було чимало учнів Фалунь Дафа, та й керівник його розумів» («Чжуань Фалунь», лекція четверта).

Якщо я не поводитимуся відповідно до загальноприйнятих норм, можливо, дівчина в касі посміється над моєю «безглуздою чесністю». Я все ще бачив свою пристрасть до комфорту й небажання давати пояснення.

І я мав рацію. Дівчина справді здивовано запитала: «Другий квиток теж на сьогодні?» Я сказав так і не став нічого пояснювати.

Після цього я відчув себе легко і сказав собі, що це гарне рішення: я заплатив за проїзд і в процесі подолав безліч труднощів і знайшов свої пристрасті.

Весь процес дійсно був виснажливим, але я виявив деякі вперті прагнення. «Оскільки все це вже сталося, то не має великого значення, якщо ти не заплатиш». Насправді це правда. Я зробив те, що більшість людей вважали б аж надто чесним.

Коли я пізніше вивчав «Чжуань Фалунь», то помітив, що крихітна частина однієї сторінки була золотою. Я відчув, що Учитель говорив мені, що я вчинив правильно.

Коли подібна ситуація повторилася, я також купив квиток після поїздки.

Я відчував, що цей досвід був надзвичайно важливим, тому що пошук рішення був напруженим, виснажливим і цікавим. Але я подолав це, а також позбувся звички судити себе на підставі суджень інших людей.

Я відчуваю, що завдяки цьому інциденту я позбувся багатьох уявлень. Я більше не вважаю, що занадто складно чинити так, як неприйнятно в суспільстві. Я не думаю, що я був надто чесним, коли несподівано стикався зі складними ситуаціями та спокійно намагався впоратися з ними, дотримуючись Фа, незалежно від того, яких зусиль для цього потрібно було докласти.

Цей досвід ґрунтується на моєму рівні розуміння.