Жити за принципами Фалунь Дафа

(Minghui.org) Одного вечора 1995 року, невдовзі після того, як я почав працювати, мій однокласник і сусід по гуртожитку збирав свої речі. Він дістав незвичайну книгу, на обкладинці якої було написано «Фалуньгун». Я взяв її в руки, перегорнув і не зміг відірватися. Тієї ночі я прочитав книгу від початку до кінця.

Наступного ранку я сказав однокласнику: «Немає іншого цігун, який був би вищим і кращим за цей. У цій книзі йдеться про вдосконалення на найвищому рівні. Я вирішив розпочати практикувати. Хочеш приєднатися до мене?» Він погодився. Через два дні ми знайшли пункт практики приблизно за 100 метрів від місця роботи.

Повернути качалку

Після трьох-чотирьох місяців занять я почав розуміти, що в удосконаленні є стандарти, і практикувальники мають керуватися принципами Дафа для оцінки себе й підвищення свого Сіньсін.

Я згадав те, що сталося незадовго до того. Незабаром після початку роботи ми вирішили пообідати в порожньому будинку, який залишили робітники хімічного заводу. Я знайшов качалку й подумав: «Вона вже нікому не потрібна, візьму її собі», — і поклав качалку в сумку.

Але я вдосконалююсь, і неправильно брати чужі речі без дозволу. Раптом хтось забув качалку, повернеться її шукати й не зможе знайти. Я вирішив повернутися туди у вихідні, бо хімічний завод знаходився за десять кілометрів, а їхати туди після роботи було досить пізно.

Тими вихідними вранці йшов рясний сніг і дув дуже сильний вітер. Поки я їхав велосипедом, то подумав: «Можливо, це перевірка того, чи зможу я дотриматися свого слова. Якщо я зробив щось, чого не маю робити, мені доведеться заплатити ціну, щоб компенсувати цю втрату».

Коли я дістався туди, ворота у двір були зачинені, і я не зміг увійти. Спочатку я подумав, що просто залишу качалку тут, поки нікого немає поруч, щоб не втратити обличчя. Але потім вирішив попросити сусідів упустити мене. Я постукав у двері, вийшов чоловік і запитав, що мені потрібно. Я розповів йому про мету свого приїзду, простяг качалку й сказав: «Будь ласка, допоможіть мені повернути її на місце. Передайте качалку комусь із членів сім’ї або просто залиште в будинку». Він усміхнувся й погодився допомогти мені.

На зворотному шляху я повторював собі, що мені треба пам’ятати, що я учень Дафа, і мені не слід робити того, чого не треба робити.

Я переживав хвороботворну карму впродовж п’яти днів

Під час просування на шляху вдосконалення я набув різного досвіду вдосконалення. Наприклад, я відчував різницю між хвороботворною кармою та хворобою. Кілька разів у мене виявлялися симптоми того, що я раніше називав застудою: кашель, нежить або температура. Зазвичай я просто ігнорував цей стан, і через день чи два зі мною все було гаразд.

Якось узимку в мене з’явилися серйозні хворобливі симптоми. Взимку в нашій компанії не було роботи, тому ми просто сиділи в офісі. Якось я відчув слабкість і більше не міг тримати себе в руках, обхопив голову руками й ліг на стіл. Колега поруч зі мною занепокоїлася й сказала: «Тобі треба терміново прийняти ліки». Я сказав: «Будь ласка, не хвилюйся, усе буде добре». Вона кинула на мене зневажливий погляд. Приблизно через 20–30 хвилин почуття дискомфорту зникло, і моя колега була здивована.

Найсерйозніший і найнезвичайніший епізод тривав п’ять днів. У гуртожитку після роботи в мене піднялася температура, і я був настільки слабкий, що міг тільки лежати. Мені здавалося, що світ навколо мене обертається, ліжко нахиляється, і я ось-ось упаду на підлогу. Я міцно тримався за обидва боки ліжка, знаючи, що ліжко насправді не нахилене. Коли наступного ранку о 7:30 ранку настав час йти на роботу, усі неприємні відчуття раптово зникли. Я відчув себе сильним, і все прийшло до нормального стану. Я, як завжди, пішов на роботу.

Я б не звернув на це особливої уваги, якби це тривало лише один день. Але такий стан спостерігався п’ять днів поспіль: щойно я входив до гуртожитку після роботи, то відчував себе настільки стомленим, що мені доводилося швидше бігти до ліжка й просто спати. На ранок усі хворобливі відчуття пропадали, і я без проблем йшов працювати.

Перевірка на пристрасть до зиску

На початку вдосконалення, особливо коли я ходив магазинами, мені часто давали багато зайвої здачі: від декількох юанів до понад 10 юанів або максимум 50 юанів. На той час 50 юанів були для мене чималою сумою. Переплату я, звичайно ж, одразу повертав продавцям.

Якось у великому торговому центрі продавець дав мені здачу на 50 юанів більше. Я купив годинник за 146 юанів, заплатив продавцеві 150 юанів і отримав здачу 54 юані. Я сказав: «Ви дали мені зайві гроші. Я заплатив 150 юанів». Жінка на кілька секунд задумалася, перш ніж зрозуміла, що зробила, і в паніці сказала: «Я задумалася про щось інше і припустилася помилки. Дякую вам. Інакше б я сьогодні працювала задарма».

Якщо подібні випадки трапляються один раз чи два, то це просто збіг, але отримання додаткової здачі в семи випадках із десяти, я думаю, що це не випадково. Я подумав: «Чому люди так часто дають мені більше грошей? Мабуть, я досі не можу спокійно ставитись до грошей. Інакше я не стикався б із цим випробуванням повторно».

Мені також давали фальшиві купюри. Спочатку я хотів знайти людину, яка дала мені їх. Якщо я не міг знайти цю людину або хтось не зізнавався в цьому, я тоді спалював їх, не намагаючись з’ясувати, хто мені їх дав.

Відмова від хабарів

З 2004 до 2006 року я працював у компанії з інженерного нагляду й займався понад десятком великих і дрібних проєктів нового будівництва, реконструкції та експлуатації тракторів. На початку кожного проєкту такому керівнику, як я, зазвичай давали гроші чи подарункові картки. У святкові дні людям було ще важливіше дарувати подарункові набори, такі як вино, морепродукти тощо.

Я чітко розумів, що мені не потрібні ні гроші, ні подарункові картки. Іноді відмовлятися від подарунків одразу було незручно, і в таких випадках я повертав їх пізніше до свого начальника. Я також намагався відмовитись від особистих запрошень на обід.

Деякі підрядники не розуміли моїх вчинків, тому мені доводилося їм пояснювати: «Я вірю в принципи „Істина-Доброта-Терпіння“ (кит. Чжень-Шань-Жень) і маю поводитися й чинити відповідно. Ви заробляєте гроші завдяки своїм зусиллям. Я радий за вас, і мені не треба нічого давати. Якщо в роботі виникнуть проблеми, я вкажу на недоліки, але якщо робота відповідає вимогам, я схвалю її, не просячи нічого натомість. Я в жодному разі не ускладнюватиму вам завдання».

Я дуже добре ладнав із підрядниками й продовжував нагадувати собі, що я практикувальник Дафа, і мені слід керуватися принципами Дафа в повсякденному житті й намагатися добре виконувати свою роботу. Потрібно бути добрим до інших, не прагнути слави й багатства й триматися якомога далі від людських почуттів та емоцій.

Допомога незнайомцям

Нині в Китаї через падіння моральності мало хто насмілюється допомагати тим, хто впав просто на вулиці. Озираючись назад, я розумію, що три чи чотири рази допомагав людям похилого віку, хворим чи п’яним, які падали на землю. Щоразу, коли я комусь допомагав, то не думав про те, чи мене шантажуватимуть, я просто хотів їм допомогти. Звичайно, перед цим я спочатку спілкувався з ними, щоб краще зрозуміти їхню ситуацію.

Найбільш запам’ятався випадок, що стався взимку 2017 року. Тієї ночі пройшов сильний снігопад, і я їхав електровелосипедом у терміновій справі. Я побачив чоловіка, який намагався підвестися, але ніяк не міг, бо було дуже слизько. Повз проїжджали машини, проходили люди, але ніхто не наважився зупинитися, щоб йому допомогти.

Я зупинив велосипед і побіг. То був чоловік років 60–70. Допомагаючи йому підвестися, я сказав: «Сьогодні сильний снігопад, постарайтеся не виходити надвір. Ви не забилися?»

Він заплакав і сказав: «Послухай, нікому до мене немає діла. Ніхто не дбає про мене». Я продовжив: «Дідусю, я практикувальник Фалуньгун. Наш Учитель наставляє нас бути хорошими людьми й допомагати іншим, коли вони цього потребують».

Допомагаючи йому повернутися на тротуар, я запитав: «Ви далеко живете? Чи зможете ви дістатися додому самостійно?» Він вказав на будинок перед нами й сказав: «Так, я зможу». Потім він раптово голосно закричав: «Фалуньгун несе добро! Практикувальники Фалуньгун — добрі люди!»