Дружина й син — теж живі істоти, яких треба рятувати

Фалунь Дафа врятував мою родину та перетворив її на щасливу й гармонійну.

Минуле

Ми живемо в невеликому селищі у Внутрішній Монголії. У мене гарна робота з пристойною зарплатою. Проте наші з дружиною характери цілком протилежні, тому ми часто сперечалися.

Дружина була грубою й впертою, а я — не дуже стриманим. Ми часто лаялися й навіть били посуд. Кілька днів після кожної сварки я ходив пригнічений та злий. Наші сварки ставали дедалі сильнішими.

Син підріс і почав пропускати школу, та ще й прив’язався до комп’ютерних ігор. Часто він цілий день пропадав в інтернет-кафе й не приходив додому, а дружина розшукувала його після роботи в усіх інтернет-кафе селища.

Коли вона знаходила сина, то лаяла його. Якщо не могла знайти — сварилася зі мною. Іноді вона просто сиділа на узбіччі дороги і плакала. Ми багато разів лаялися через сина. Її грубі слова залишали шрами на моєму серці.

До того ж ми виявили, що син вкрав удома гроші. Після того, як ми дали йому гарного прочухана, ми дізналися, що він це зробив не вперше — раніше він уже крав і невеликі, і досить великі суми. Я впав на диван із криком: «Невже я виростив злодія?»

Я відчував, що життя жахливе, і думав, чому в ньому так багато страждань? Який сенс жити з неприємною дружиною й сином-злодієм?

Щоразу, коли ми сварилися, то зазвичай кричали: «Все, розлучаємося! Досить!» Однак щоразу родичі й друзі переконували нас цього не робити: «Чому ви хочете розірвати шлюб? Син уже виріс. Після розлучення ви хочете знайти нових супутників життя? У кожній родині таке буває. Просто перетерпіть, і з роками все налагодиться».

Хоча ми не розлучилися, у мене з’явилися власні плани. Я почав збирати гроші, думаючи: «Я не можу залишитися без копійки після розлучення, треба щось зібрати. Тільки-но накопичу достатньо грошей, то піду від неї».

Дружина зрозуміла мій задум і почала будувати свої плани: сховала нашу ощадну книжку і вивезла з дому всі цінні речі.

Наше життя швидко погіршувалося. Кожен із нас хотів, щоб домашню роботу робив інший, тому ніхто не готував їжу, ми доїдали залишки минулих трапез. У мене з’явилися проблеми зі здоров’ям: важке дихання, головний та шлунковий біль. Але мені не було і 30 років.

Моя вага становила майже 50 кілограмів. Я не знав, як жити далі.

Вчитель направив мене на правильний шлях

Влітку 1996 року я почав практикувати Фалунь Дафа. Я був такий щасливий! Мені хотілося кричати: «Тепер у мене є надія!». Я вивчав Закон і виконував вправи. Життя стало радісним і наповненим змістом.

Завдяки вивченню Закону, я дізнався, як поліпшити свій характер, і почав змінюватися на краще. Хоча моя дружина все ще критикувала мене й завдавала мені неприємностей, я щосили намагався зробити її щасливою.

Коли б я не повертався додому з роботи, вона починала бурмотіти: «Ми обоє працюємо й втомлюємося. Чому я маю готувати?» Я говорив: «Відпочинь, я сам усе зроблю». Після того, як я закінчував приготування їжі, вона мені дорікала: «Подивися, який безлад ти влаштував на кухні! Ти що, свиня?»

Я зрозумів, що це відбувалося не через те, що погано приготував, а тому, що я не міг виносити критику. Раніше, до того як я почав удосконалюватися, то мав сильне прагнення боротьби. Тому поки залишається певна пристрасть, вона мене провокуватиме. Хіба це не добре для мого вдосконалення?

Однак я дуже страждав і не міг досягти вищого рівня терпіння відповідно до вимог Закону. Сімейні негаразди не припинялися.

Якось я купив свинину, приготовлену в соєвому соусі — страву, яка мені дуже подобається. Але коли настав час обідати, я її не знайшов і запитав: «Де моя свинина?» «Свинина? Може, ти хочеш чогось іншого?» — запитала дружина. Зрештою, я знайшов страву у відрі для сміття.

«Вона дорога. Як ти могла її викинути?» — обурювався я.

«Хто себе поважає — такого не їстиме! Ти селюк!» — вигукнула дружина.

Знаючи, що вона не це мала на увазі, а просто хотіла посваритися зі мною, я подумав: «Я мушу пройти це випробування». Й усміхнувся. Випробування зазвичай приходять раптово, як зсув. Перші кілька секунд найважчі, справді нестерпні, потім випробування, здається, уже не впливає так сильно.

Раніше я був прив’язаний до гарної їжі. Іноді дружина через це сварилася зі мною. Вона готувала прості страви й часто давала мені вчорашню їжу.

«Ти ставишся до мене як до осла. Якщо є трава, осел не помре», — якось сказав я напівжартома.

Вона відповіла: «І ти досі називаєш себе вдосконалювальником?»

Усвідомивши, що достатньо бути ситим,щоб удосконалюватися далі, я нагадував собі під час кожного вживання їжі: «Просто з’їж стільки, щоб наповнити шлунок».

Я виріс в бідній сім’ї й завжди з нетерпінням чекав і любив новорічні свята. Урочистості й гарна їжа мене радували. Однак моя дружина перетворювала кожне новорічне свято на сварку.

Одного разу мій батько зустрічав із нами китайський Новий рік. Я дуже хвилювався: вимив підлогу, помив посуд і допоміг приготувати овочі… «Не сварімося цього разу, хочеться, щоб тато добре зустрів Новий рік!» — попросив я дружину.

Вона сказала: «Так це ж ти створював проблеми кожен Новий рік!»

Я, ледве стримавшись, відповів: «Ти маєш рацію».

Проте дуже скоро вона почала злитися. Вона викинула кілька тарілок їжі й відмовилася готувати новорічну вечерю, потім сіла на ліжко й почала дивитись телевізор.

Батько в сльозах запитав: «Вона нещаслива через мою присутність?»

«Ні, ні, — відповів я. — Причина не в цьому. Просто в неї такий характер».

Я подумав, що в такій ситуації могло статися що завгодно, якби я не практикував Фалунь Дафа. І знав, що це сталося через мою пристрасть до святкування Нового року. Цю пристрасть залишити було важко! Я залишив її лише через багато років.

Часто вдома в мене виникала така ситуація: якщо я не вивчав Закон і не виконував вправ, було спокійно. Однак, коли я починав вивчати Закон чи виконувати вправи, моя дружина приходила і просила мене щось зробити. Вона не зупинялася, доки я не втрачав терпіння.

Наприклад, я запалював ароматичні палички Вчителю — вона говорила, що через це в будинку почорніли стіни. Я кланявся фотографії Вчителя — вона бурчала: «Забобони». Вона навіть кілька разів штовхала мене ногою ззаду, коли я кланявся.

На знак поваги до Вчителя я поклав перед його фотографією фрукти — вона одразу схопила один із них, відкусила і сказала: «Хтось бачив Будду? Фрукти є для того, щоб їх їли люди!»

Я розповів їй історії про вдосконалення та реінкарнацію — вона дивилася на мене: «Припини! Закрий рота. Навіть якщо хтось і може досягти успіху в удосконаленні, то тільки не ти!»

«Чому?» — Запитав я.

«Через твою велику природу диявола. Твій стан нестабільний».

«Але це в минулому, хіба не так?»

«Ти не дуже вдосконалився».

Я усвідомив, що Вчитель використовував її, щоб підказати мені: я маю докладати зусиль, щоб підвищитися й усунути людське мислення.

Син був не кращий за дружину. Тоді він був ще підлітком, але вже міняв одну подругу за іншою, часто приходив додому після опівночі й спав до 11 години дня. Прокидався, перекушував нашвидкуруч, а потім йшов в інтернет-кафе. Він відвертався, коли бачив мене, і навіть не вітався. Ми рідко обідали всією сім’єю.

Якось увечері за вікном мрячив дощ, сина ще не було вдома, хоча була вже 9 година вечора. Засмучена дружина раптом запитала мене: «Чому ти читаєш свою книгу? Ти навіть не вийдеш і не знайдеш сина». Я відповів: «Ну, знайду його, і що далі? Він незабаром знову піде».

«Хіба це поведінка батька? Що ти зробив для свого сина? Що робиш по дому?»

Я не став сперечатися із дружиною, а пішов шукати сина.

На погано освітленій вулиці майже нікого не було. Я перетнув її і почув позаду шум. Ще до того, як я повернувся, щоб подивитися, що відбувається, мене підкинуло в повітря.

Майнула думка: «Мене щойно збила машина».

Потім ще одна: «Зі мною все гаразд. Усе буде добре!»

Сильний біль із ноги перемістився в мозок. Я почував себе так, ніби в мене зламані кістки й тече кров. Я посилив праведні думки й сказав собі: «Я буду в нормі». Я встав і, не перевіряючи, чи зламані ноги, пішов у бік мотоцикла, що лежав за тридцять метрів від мене.

Водій сидів навпочіпки й тримався за голову. Я спитав його: «З вами все гаразд?»

«У мене дуже болить голова», — відповів він (очевидно, він прикидався, сподіваючись уникнути відповідальності).

Я сказав йому: «Можете їхати. Я практикувальник Фалунь Дафа».

Він схопився: «З вами, справді, усе добре?»

«Звісно! Якби я не вдосконалювався за Фалунь Дафа, я б лежав і не вставав. Я б потрапив до лікарні й не виходив би звідти. Пам’ятайте, що Фалунь Дафа несе добро. Істина-Доброта-Терпіння — це добре» (кит. Фалунь Дафа хао, Чжень-Шань-Жень хао).

Водій сказав: «Так, так. Сьогодні я зустрів хорошу людину».

Перед тим, як ми попрощалися, він став навколішки й сказав: «Дозвольте Вам поклонитися».

Я зупинив його: «Не треба кланятися. Просто скажіть своїм родичам і друзям, щоб вони запам’ятали, що Фалунь Дафа несе добро, а Істина-Доброта-Терпіння — праведні принципи».

Він відповів із вдячністю: «Так, я це запам’ятаю», а потім вигукнув: “Фалунь Дафа несе добро, Істина-Доброта-Терпіння — праведні принципи ”».

Я оглянув свою ліву ногу, вона вся була чорно-синього кольору. Штани й верхній одяг були порвані. Син, побачивши мене, не проявив жалю: «Хто тебе просив виходити й розшукувати мене? Думаєш, я не знаю, як дістатися додому?»

Дружина дивилася телевізор і теж мене звинуватила: «Як вийшло, що тебе збили? Нічого не можеш зробити нормально!»

Я розумів, що відбувається. Я одразу сів у позу лотоса, склав долоні перед грудьми й подякував Учителеві за те, що він врятував мені життя. Мене переповнювала вдячність і радість.

Допомагати дружині й сину думати позитивно про Дафа

Після того, як у липні 1999 року почалося переслідування Фалуньгун, дружина мене попередила: «Практикуй удома, не створюй нам проблем». Будь-якого практикувальника, який приходив до нас, вона випроваджувала.

Якось вона дізналася, що я роз’яснював правду людям, і розлютилася, кинувши на підлогу мої книги Дафа й касети із вправами. Я теж розгнівався: «Хіба ти не знаєш, що Дафа несе добро? Якщо інші не знають цього, то ти маєш знати! Якщо ти хочеш розлучитися, розлучимося! Але якщо ти хочеш, щоб я перестав практикувати, цього ніколи не буде!»

Її вразило те, як твердо я промовив ці слова. Заціпенівши, вона дивилася на мене. Після цього дружина більше ніколи не заважала моєму вдосконаленню й не виганяла практикувальників, які до нас приходили.

Старим силам легко завдавати людям шкоди в сімейному середовищі. Ми зазнаємо страждань і дуже відстанемо, якщо не слідуватимемо Фа, не зберігатимемо праведні думки й не чинитимемо праведно.

Навіть у найважчі часи я твердо вірив: це я змінюю тебе, а не ти змінюєш мене. Це я граю провідну роль у своїй сім’ї. Дружина може приймати рішення у фінансових питаннях. Вона може нести відповідальність і за щось інше, але це я спрямовую свою сім’ю, щоб усе відповідало Закону.

Я не дозволю старим силам контролювати членів моєї родини та ставити мене в безпорадне становище. Учитель не наставляє нас так удосконалюватися. Учні Дафа — добрі, терплячі люди, але добрих людей не повинні принижувати, вони мають жити гідно.

Завжди, коли я відправляв праведні думки, я думав: «Повністю заперечую плани старих сил! Знищити всі неправедні речі в просторах дружини й сина. Знищити чинники зла, які їх контролюють. Вони прийшли сюди заради Закону, у них має бути добре майбутнє. Члени моєї родини мають долю перебувати поруч зі мною. Я зможу їх змінити і врятувати».

Я контролював свій Сіньсін і не шукав собі виправдань, коли не підвищувався. Закон вказував мені напрям.

Я згадав слова Вчителя з «Лекції Закону на конференції Фа в центральному районі США»:

«Ми завжди маємо утримувати Сіньсін, інші можуть чинити неправильно, але ми самі не можемо. Якщо сам можеш утримати Сіньсін, то через деякий час усі ці справи минуть. Це не може тривати довго, і врешті-решт завдяки твоєму прориву в рівнях із ним неодмінно відбудуться зміни; обов’язково буде так!»

Я вірив, що ситуація в моїй сім’ї обов’язково зміниться. Я навіть думав, що вони матимуть змогу отримати Закон у майбутньому.

Усі ці роки я турбувався про те, як допомогти дружині й сину побачити брехню комуністичної партії Китаю (КПК) і подивитися на Дафа з позитивного боку. Але хай би що я казав, у відповідь на це вони повторювали пропаганду КПК.

Я подумав: «Якщо я не можу врятувати навіть своїх родичів, як зможу рятувати інших? Як зможу підтверджувати красу й силу Дафа?»

Учитель сказав нам у «Суті сумлінного вдосконалення»: «Коли вдосконалюються внутрішньо, зовні стає спокійно».

Я вірив, що моє праведне поле, поведінка й характер впливають на все і виправляють усе навколо мене. Найголовнішим є те, що я маю розуміти Закон на раціональному рівні й підвищуватися на основі принципів Закону. Чим більше я розумію, чим більше пристрастей я усуваю, тим швидше я підвищуюсь.

Коли ми прив’язані до сім’ї нитками емоцій, нас можуть за них смикати. Від сильних емоцій звичайна людина може збожеволіти. Коли вдосконалювальник не має сильних праведних думок, то може почуватися виснаженим, йому буде важко підвищуватися у своєму вдосконаленні.

Я був прив’язаний до емоцій до того, як почав удосконалюватися. Згодом я ще відчував глибокий біль. Довгий час у мене була образа: я ставлюся до своєї дружини й сина так добре, але чому вони ставляться до мене так погано? Я стільки віддав заради сім’ї, а вони створюють мені стільки проблем. Я відчував у цьому несправедливість.

Вчитель сказав у «Лекції Закону на конференції Фа в Х’юстоні»:

«Ви разом прийшли в одну сім’ю чи у світ, ніби зупинилися в готелі: переночуєте, а другого дня розстанетеся, і в майбутньому житті ніхто нікого не впізнає. Навколо тебе є і коханий тобою в минулому чоловік та інші родичі, але чи впізнаєш ти їх? Чи впізнають вони тебе?»

Я читав цей абзац багато разів і думав, що це небесна таємниця. Я зрозумів, що живі істоти прийшли, щоб залагодити кармічні борги, хоча це виглядало як любов, ненависть, емоції й помста. Якщо вони не можуть вийти з Трьох сфер, кінець буде лише один — перероджуватися, доки не будеш знищений.

Людський світ — це лише платформа для врегулювання кармічних боргів. Якби Вчитель не розкрив цю небесну таємницю, якби я не зустрів Дафа, як би я міг вижити? Після того, як я це зрозумів, то заспокоївся. Мені стало легше справлятися із сімейними справами й стосунками.

Я усвідомив, що чим менше я буду прив’язаний до сина, тим більше змін відбуватиметься з ним. Я не маю фокусуватися на його недоліках, а натомість зосередитися на його сильних сторонах. Він також є живою істотою. Ким він буде в наступному житті? Ким він був у минулому житті? Я не можу приймати рішення, але можу позитивно впливати на нього. Тільки Закон Будди може по-справжньому йому допомогти.

Я став милосерднішим щодо сина після того, як моє розуміння підвищилося. Я став уважнішим. Наприклад, я прав його речі й нагадував, щоб він тепліше одягнувся, коли було холодно.

Був випадок, коли він висловив невдоволення, побачивши, що на обід приготовлена рисова каша, тоді як він любив цільнозерновий рис. Дружина сказала: «Мама приготує тобі рис».

Це зачепило мене: «Діти мають бути слухняними — так завжди було в нашій родині. Як можна порушувати це правило?»

Дружина стала на бік сина: «І ти називаєш себе вдосконалювальником? Наш син і так рідко їсть удома. Якщо тобі байдуже, сам і їж свій обід».

Я наполягав на своєму: «Ми не можемо дозволити синові поводитися так. Хто тут батько?»

Син, побачивши, що ми з дружиною почнемо сперечатися, зібрався йти. Після того, як він пішов із дому, вона вилила весь свій гнів на мене. Вона кинула палички на стіл — обід скінчився.

Чи був я неправий? У чому я був неправий? Я проаналізував цей випадок, шукаючи свої недогляди, й усвідомив, що був неправий.

Вчитель сказав нам у «Чжуань Фалунь»:

«Ти завжди тримаєшся милосердно, добродушно, у будь-яких справах завжди дбаєш про інших. Коли виникає якась проблема, ти передусім думаєш про те, чи зможуть інші це витримати. Чи завдасть це шкоди іншим? Тоді не зможуть виникнути проблеми».

Я усвідомив, що не повинен мати таких усталених уявлень. Це був просто обід. Якщо я зміню себе, я буду в гармонії із сином. Хіба справа була не в цьому?

Коли наступного разу ми їли кашу, я сказав синові: «Я обсмажу тобі рис. Хвилинку». Син прийняв мою пропозицію і сидів, доки я готував йому обід.

Після того, як я приготував йому кілька обідів, він змінився й одного разу сказав: «Тату, не варто турбуватися. Я поїм те, що їси ти».

Я усміхнувся: «Ти впевнений? Не морімо голодом сина».

А дружина зауважила: «Ось зараз це говорить удосконалювальник».

Я часто вносив «свіже повітря» до нашої родини: співав пісні, які написали учні Дафа, виконував вправи, розповідав близьким про Фалунь Дафа й історії про реінкарнації.

Вони змінилися: раніше заперечували мені й глузували з мене, а тепер із повагою мене слухали. Потім вони почали включатися до обговорення й висловлювали свою думку. Я знав, що вони змінилися. Та важливішим було те, що змінився я. Я був дедалі ближчим до божественних стандартів.

Найочевидніша зміна в моєму синові полягала в тому, що він міг обговорювати зі мною свої проблеми. Якось його покинула дівчина. Він відмовлявся їсти й пити, просто лежав у ліжку та плакав. Дружина дуже турбувалася. Вона запитала мене: «Що ми можемо зробити?»

Бачачи, який біль відчуває син, я вирішив із ним поговорити: «Сину, ти так добре ставився до неї, але вона тебе покинула. Про що це свідчить? Емоції — це не те, на що треба покладатися». Я розповів йому про Закон Учителя, про те, як бути людиною, як справлятися з такими ситуаціями… Він відчув себе значно ліпше, підвівся з ліжка й поїв.

Мені знадобилося багато часу, щоб знайти ефективний спосіб виховання сина. Якщо я був жорстким, він ставав ще жорсткішим. Якщо я сердився, він сердився ще більше.

Вчитель сказав нам у «Чжуань Фалунь»:

«Є такий, що, повчаючи дитину, теж вибухає, піднімаючи просто несамовитий крик. Коли повчаєш дитину, не треба бути таким. Тобі не слід дійсно розлючуватися. Коли виховуєш дитину, дій розумніше. Лише тоді ти зможеш справді добре її виховати. Ти не можеш пережити навіть дрібниць і зриваєшся. А ще хочеш, щоб у тебе зріс Гун!».

Вчитель навчає нас, як раціонально виховувати своїх дітей. Що є раціональністю? Я усвідомив, що концентрувався не на тому, як добре виховувати сина, а на тому, яким був син зараз.

Процес виховання сина вимагав раціональності й мудрості. Я мав ставити високі вимоги, коли виховую сина. Стан моєї свідомості має бути спокійним. Я маю говорити з ним із повагою. Мені треба ставити себе на його місце. Тоді мої слова будуть нести силу милосердя. Я не дратуватиму його, якщо він відчує мою доброту.

Якось син не приходив додому два дні й не відповідав на дзвінки дружини. Вона почала лаяти мене, на що я сказав: «Не гнівайся. Дай-но я із цим розберуся».

У мене була сильна думка: «Усі чинники зла, які контролюють цю ситуацію, будуть знищені! Він є добрим життям. Він повинен відповісти на мій дзвінок і негайно прийти додому. Я направлятиму його. Він не може на мене вплинути».

Син відповів на мій дзвінок: «Тебе не було вдома два дні. Ти хочеш, щоб я відправив тобі їжу?» Він одразу ж сказав: «Ні, ні».

Я сказав: «Тато сумує за тобою. Приходь додому й добре поїж, після цього ти зможеш далі грати. У тебе виходить?»

«Я хочу пограти ще трохи».

«Викликати тобі таксі? Ти мусиш подумати про те, що відчувають твої батьки».

«Так, так».

Після того, як він повернувся, я запитав його: «Якщо ти так ставитимешся до свого майбутнього — весь час проводити в інтернет-кафе, — як ти думаєш, що буде? Такий спосіб життя не є нормальним для юнака, чи не так?»

Син сказав: «Твоя правда».

Мій друг почув нашу розмову і здивувався: «Чому ти такий чемний із сином? Якби я був на твоєму місці, я б уже давно дав йому дубця».

Я відповів: «Мій Учитель каже нам, щоб ми до всіх ставилися добре, зокрема й до наших дітей».

Усі живі істоти рівні, мій син не виняток. Хай би хто це був, закони Всесвіту оцінюють кожного однаково. Одного разу я довго читав нотації синові, і він потім не повертався додому цілий день.

Я зателефонував йому й сказав: «Сину, чому я роблю ту саму помилку?».

Він запитав: «Що?»

«Чому я завжди змушую свого сина злитися?»

Він засміявся і сказав: «Ти хмурився на мене кілька днів. Тоді ти сказав, що це я не правий».

Я мовив: «Не правим був тато. Тато не вдосконалювався добре».

Після того, як він повернувся додому, я спокійно з ним поговорив: «Сину, ти гадаєш, що я просив телефоном вибачення перед тобою? Мій Учитель сказав: “Син не поважає батьків, тоді наступного разу вони поміняються місцями, ось так усе йде по колу” (Чжуань Фалунь). Твої діти будуть ставитись до тебе, так само як ти ставишся до мене. “Що посієш, те й пожнеш” — це небесний принцип. Ти розумієш?»

Він глянув на мене й нічого не відповів. Але я знав, що мої слова мали вплив.

Багато років дружина заважала мені роз’яснювати правду. Вона намагалася використати метод «батога і пряника»: «Жити з тобою небезпечно. Невже ти маєш розповідати людям про Фалуньгун? Якщо поліція дізнається про це, хіба наша родина не буде зруйнована?»

Я казав: «Я знаю, що це ризиковано. Однак у майбутньому відбудеться відсіювання. Як я можу не допомагати іншим? Уяви друзів із твого кола, хіба не сумно, якщо вони стануть жертвами, коли прийдуть лиха? Тільки правда може їх врятувати».

Вона знала, що не зможе мене зупинити, тому сказала: «Тоді відсьогодні я тобі допомагатиму. Подивимося, хто посміє тебе заарештувати?» Вона почала допомагати мені розповсюджувати матеріали. Вона також допомагала переконувати людей виходити з КПК, говорячи: «Виходьте, виходьте! КПК дуже погана…»

Учитель сказав нам: «Не треба дивитися на погану сторону людини, завжди треба дивитися на добрий бік людини». (Роз’яснення Закону на конференції Дафа на заході США під час свята Юаньсяо 2003 р.)

Я зосереджувався на добрих сторонах дружини та сина й не сперечався з ними про принципи людей. Зрештою, немає сенсу сперечатися про будь-що, коли справа стосується домашніх справ. Я перестав їх критикувати.

Я виявив, що коли мої праведні думки були сильними, я дійсно міг змінити своє середовище. Коли я усміхався, середовище було наповнене сонячним світлом. Коли я був засмучений, середовище ставало «хмарним». Якщо моє поле було праведним, то все інше змінювалося. Наше існування є надією для живих істот, які чекають на порятунок.

Якийсь час я співав пісню «У чому сенс життя?» з Хун Їнь 3, коли готував їжу.

«Сто років людського життя — заради кого так старатися?

Слава, вигода й почуття до сім’ї викликають глибоке занепокоєння

Коли музика стихне і вистава завершиться, ким я стану?

Небеса мовчать, залишаючи мене розгубленим

Дафа розповсюджується навколо тебе

Дізнайся правду, і вона виведе тебе з омани

Ми пробуджуємо живих істот, щоб вони змогли відрізнити добро від зла,

Щоб знайти свою справжню природу й повернутися на Небеса».

Дружина сказала: «Ці слова такі хороші. Будь ласка, дай їх мені. Я теж хочу співати цю пісню». Я записав слова й повісив їх на стіну на нашій кухні. Вона їх запам’ятала.

Якось, коли ми купували продукти, вона сказала продавчині: «Дозвольте мені прочитати Вам вірш:

“Сто років людського життя — заради кого так старатися?

Слава, вигода й почуття до сім’ї викликають глибоке занепокоєння

Коли музика стихне і вистава завершиться, ким я стану?

Небеса мовчать, залишаючи мене розгубленим…”»

Жінка дуже здивувалася: «Це Ви написали?»

Я сказав: «Це слова Дафа. Хіба вони не хороші?»

«Хороші. Так, дуже хороші», — відповіла жінка.

«Тоді запам’ятайте: “Фалунь Дафа несе добро, Істина-Доброта-Терпіння — праведні принципи”», — сказав я.

«Я запам’ятаю», — відповіла жінка.

Дружина продовжила цитувати вірш Учителя:

«Дафа розповсюджується навколо тебе

Дізнайся правду, і вона виведе тебе з омани

Ми пробуджуємо живих істот, щоб вони змогли відрізнити добро від зла,

Щоб знайшли свою справжню природу й повернулися на Небеса».

Жінка сказала: «Ви така щаслива пара!» Ми допомогли їй вийти з організацій КПК. Ми пішли додому після того, як зробили покупки.

Щоразу, перед діловою поїздкою, моя дружина запалює пахучі палички для Вчителя й щось тихо каже. Я запитав: «Що ти говориш?» «Я прошу Вчителя Лі благословити мою подорож, щоб вона була безпечною й принесла більше грошей нашій сім’ї».

Я сказав: «Будди не дбають про добробут людей».

«Будди відповідають за все, — сказала вона. — Подивися на себе. Хто міг би впоратися з тобою? Тільки Учитель Лі зміг».

Я запитав: «Як ти гадаєш? Чи досягну я успіху у своєму вдосконаленні?»

«Неодмінно досягнеш!» Потім вона трохи засмутилася: «А якщо ти досягнеш успіху у вдосконаленні, що я робитиму?»

«Ти можеш також удосконалюватися! — Я надихав її — Люди прийшли в цей світ для вдосконалення. Це небесна таємниця».

Вона сказала з невеликим занепокоєнням: «Але я не можу схрестити ноги».

Я сказав: «Це не проблема. Вивчай Закон і стеж за своїм Сіньсін. Це важливіше».

Синові я сказав: «Ти маєш розповідати всім своїм друзям, що “Фалунь Дафа несе добро. Істина-Доброта-Терпіння — праведні принципи”. Якщо вони повірять у це, то матимуть порятунок».

Син кивнув.

Я запропонував: «Якщо ти не зможеш пояснити ясно, приведи друзів додому, я сам їм усе розповім».

Одного разу після цієї розмови я зателефонував синові й попросив прийти додому. Він сказав: «Я не можу зараз повернутися». Я спитав, що він робить. Він відповів: «Я з друзями й розповідаю їм про те, що це несе добро, а це є праведними принципами». Я знав, що він мав на увазі слова, які я йому казав: «Фалунь Дафа несе добро, Істина-Доброта-Терпіння — праведні принципи».

Я розумів, що хоч би як він роз’яснював правду, те, що відбувалося в інших просторах, мало сколихнути душу.

Висновок

У моїй родині відбулися великі зміни після того, як я почав удосконалюватися. Якби не Вчитель, я ніколи не зміг би принести гармонію і радість у свою сім’ю.

Кожен мій крок і кожне підвищення містить вклад Учителя. Кожне нове розуміння приходить завдяки допомозі Вчителя. Я не маю слів, щоб описати милосердя Вчителя.

Дякую, Учителю. Дякую, співучні.

Учень Дафа із Внутрішньої Монголії