Поеми Юе Фея. Вірність і доброта (частина 6)

(Minghui.org) Юе Фей, легендарний персонаж історії Китаю, став взірцем вірності в багатьох поколіннях китайців. Від вигнання загарбників чжурчженів, до здійснення неймовірних подвигів на полі бою і захисту Центрального Китаю — його життя знову і знову переказується в китайських підручниках з історії, драмах, романах, фільмах і т.ін.

Китайці часто висловлювали свої прагнення через поезію, і Юе не був винятком. Його вірші в «Збірці Юе Вуму» і в «Збірці пісенних віршів» розкривали великодушний характер і високі ідеали полководця.

(Частину 5 див. тут)

Останній вірш із цього циклу відображає смуток і печаль Юе Фея наприкінці його життя.

Сяо Чун Шань

Не замовкаючи стрекочуть цвіркуни
У найтемніші ночі
Відкликають мене з далекого сну
Опівночі я прокинувся від дрімоти.

У цілковитій самоті я піднявся і обійшов кам'яні сходинки
Відчуваючи, що світ спить. Сяяв Місяць
Немов крізь завісу проглядав тьмяний туман
У моїй побіленій сивиною голові зберігаються незліченні надбання.

Сосни й бамбук у горах у мене на Батьківщині
Зараз мають бути вже густими й високими
Але я їх не побачу.
Один раптовий наказ — і моє повернення неможливе.

Вилити свою душу цитрі й витягти зі струн усі печалі
Я б зробив це
Але хто зможе
Почути та зрозуміти звуки мого болю?
Я б грав, поки не порвуться струни
Але все було б марно.

Напередодні ввечері в осінній прохолоді без угаву стрекотали цвіркуни. Було вже за північ, коли поет прокинувся від цих звуків. Він на самоті повільно міряв кроками кам'яні сходи, знову і знову. Усі спали в цей час, а за вікном ледь помітно світилися обриси місяця. Його волосся вже було зовсім сивим, але його мета — відновити Центральну рівнину Китаю — усе ще залишалася далекою мрією. Хоча сосни й бамбук у його рідному місті постаріли разом із людьми, яких він знав, він не міг повернутися назад. І хоча він із пристрастю бажав висловити свої почуття в пісні, але розумів, що у світі надто мало тих, хто здатний зрозуміти його важкий стан, — і навіть якщо він порве струни, у цьому не буде жодного сенсу.

Через два роки після того, як цей вірш було написано, імператор віддав Юе Фею 12 наказів відкликати свою армію. І коли армія відступала на південь, підкорившись наказу імператора, мирні жителі зупинили воїнів на дорозі та з плачем прийшли до Юе Фея. «[Армія чжурчженів вдерлася] і знає, що ми вітали вас чашами для пахощів над головами та допомагали вам перевозити продовольство й корми для коней, — сказали вони. — Якщо ви підете, ворог повернеться і вб'є всіх нас».

Юе теж був зворушений до сліз. Він вирішив затриматися на п'ять додаткових днів, щоб дати людям достатньо часу зібрати речі й рушити на південь разом із його військами. Говорили, що кількість людей, які пішли за ним, була такою ж великою, як натовпи на великому базарі. Він звернувся до імператора з проханням виділити землю вздовж річки Хань, притоки Янцзи, на якій ці люди могли б оселитися.

Коли Юе Фей, нарешті, повернувся до столиці, канцлер Цінь Хуей та інші чиновники звинуватили його в цілій низці злочинів, жоден із яких не мав законного підґрунтя. Одному із чиновників, Хе Чжу, було доручено катувати генерала. Він зняв із Юе Фея сорочку і побачив на його спині татуювання із чотирьох великих ієрогліфів: «Залишайся відданим своїй країні». Тоді Хе Чжу зрозумів, що Юе Фей невинний, і відмовився діяти спільно із Цінь Хуеєм. Одного разу Цінь Хуея запитали, які саме злочини скоїв Юе Фей. Він відповів: «Зараз це неясно, але потім можуть з'явитися докази».

Хоча Юе несправедливо звинуватили й стратили, але його відданість та доброта — спадщина, яку він залишив — покоління за поколіннями надихали китайців. Його прозріння в духовній царині відкрили для нас дивовижну перспективу зв'язку людства з Божественним. А також передали послання поколінням про те, що треба дотримуватися доброти, щоб зуміти повернутися до своєї істинної природи, всупереч усім потрясінням земного світу.

Кінець